ФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРИ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ ЦЕНТРІВ XIX — ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ (На прикладі України)




  • скачать файл:
Название:
ФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРИ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ ЦЕНТРІВ XIX — ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ (На прикладі України)
Альтернативное Название: ФОРМИРОВАНИЕ АРХИТЕКТУРЫ университетских центров XIX - ПЕРВОЙ ТРЕТИ ХХ ВЕКА (На примере Украины)
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається об’єкт,


предмет дослідження, мета і завдання дисертації, визначаються основні методи до-


слідження та хронологічні і територіальні межі, охарактеризовані наукова новизна


та практичне значення дисертації.


У першому розділі «ФОРМУВАННЯ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ ЦЕНТРІВ


У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ НАУКИ ТА ВИЩОЇ ОСВІТИ (ІСТОРІОГРАФІЧ_


НИЙ АСПЕКТ)» проведено дослідження розвитку європейської науки та вищої


освіти у працях з історії науки та педагогіки, що дозволило визначити університет


5


як специфічний тип у системі вузів, який відрізняється уніфікованою діяльністю


у всіх галузях науки незалежно від їх практичного застосування з яскраво вираже-


ною космополітичною тенденцією; студійовано праці з архітектури вищих навчаль-


них закладів, що дозволило визначити місце предмету дослідження; розглянуто ар-


хітектуру університетського центру у просторових концепціях розвитку світової ар-


хітектури, що дозволило з’ясувати вплив зміни наукового світогляду на генезис ар-


хітектурного простору університетського центру.


Аналіз літературних джерел стосовно розвитку європейської науки та вищої


освіти (Ф. Розенберг, К. А. Свасьян, Л. Ольшки, Н. Д. Полонська-Василенко, Хв. Ти-


тов, П. Ю. Уваров, О. М. Джуринський, Г. І. Щетиніна, Р. І. Хижняк, С. Сірополко,


С. П. Руда, С. В. Рождественський, Д. І. Латишина, О. М. Дзюба та ін.), дозволив,


по-перше, визначити етапи розвитку фундаментальної науки та вищої освіти за умо-


вною класифікацією виникнення / диференціація / інтеграція, що відбувалися із зна-


чними територіальними переміщеннями в залежності від місця розташування куль-


турного центру загальносвітового значення: Афіни — Гондішапур — Багдад — Ко-


рдова — Європа; по-друге, з’ясувати, що розвиток установ вищої освіти носить за-


гальний, інтернаціональний характер з урахуванням місцевих особливостей; по-


третє, прослідкувати, що організація і розвиток університету як державної установи


знаходиться в прямій залежності від розвитку науки і взаємодії наукової діяльності


з релігійною і світською владою, що віддзеркалюється в напрямі розвитку його архі-


тектури як системи.


Європейські школи раннього середньовіччя, studia particularia, були духовни-


ми установами, пов’язаними з інтересами місцевого приходу, монастиря або міста.


Загальний інтерес до науки і зростаючий попит на знання, викликаний необхідністю


примирити знання з вірою, що почали виявлятися завдяки хрестовим походам,


впливу клюнійського руху, розвитку міст, боротьбі папства з імперією, приводить


до появи нового типу шкіл — studia generalia, які, на відміну від studia particularia,


мали інтернаціональний характер і приймали бажаючих усіх віків, звань і націй.


Члени studia generalia утворили корпорацію universitas studentium, яка, заручившись


підтримкою і заступництвом місцевої й універсальної влади, одержувала особливу


юрисдикцію, особливі органи самоврядування, що закріплювалися особливими при-


вілеями, як місцевими (звільнення від податків, підсудності місцевій владі, військо-


вої служби тощо), так і універсальними (у тому числі отримання наукових ступенів).


За певний час розвитку взаємин між членами studia generalia і визнанням цих відно-


син офіційною владою, назва корпорації студентів і професорів — universitas


стало власним ім’ям і позначенням університету як навчального закладу.


Від початку свого утворення у XII ст. і до XV ст. університет є загальноєвропей-


ським носієм науки й освіти з загальною, характерною для середньовічного суспіль-


ства, формою цеху для представників педагогічного й учнівського ремесла. Наукові


ступені, що присуджувалися в університеті, мали загальноєвропейське визнання.


З XV ст. організація університетів у Європі розвивається за напрямами, харак-


терними для розвитку кожної держави, що відтворюється рівнем автономії універ-


ситету, складом факультетів, методами викладання, студентським побутом.


З другої половини XVIII ст. відбувається реорганізація університету у зв’язку


із запровадженням вільного наукового дослідження і системного викладання наук.


6


До початку XIX ст. система освіти являє собою структуру спадкоємних навчальних


установ, в якій гімназія, ліцей як середні навчальні заклади давали базові, необхідні


знання, а університет як вищий навчальний заклад мав на меті вільне викладання


і розвиток усіх галузей науки, використовуючи метод наукового дослідження як ос-


новний принцип своєї роботи.


Таким чином, аналіз генезису системи вищої освіти на європейських теренах


протягом IV ст. до Р. Х. — XX ст. дозволив встановити наступну схему розвитку


університету: studia generalis universitas (організований на зразок Болонського)


університет (реорганізований на зразок Галльського) — університетський


центр (диференційований).


Проведений аналіз праць, присвячених архітектурі вищих навчальних закладів


в сучасному архітектурознавстві, дозволив визначити місце предмету дослідження


як процесуальне і матеріальне відображення взаємозв’язку явища / функції / форми,


що потребує історико-культурного аналізу, аналізу архітектурно-розпланувального


рішення та функціональної структури. Зокрема питання про закономірності розвит-


ку цих установ та історію професійної освіти в Україні (Н. М. Кондель-Пермінова,


І. А. Архаров, Л. М. Ковальський, С. В. Сьомка та ін.). Дослідження в напряму оп-


тимізації функціонально-розпланувальної моделі вузів і вироблення нормативних


правил проектування будинків і споруд вузів продовжили П. А. Солобай, Г. Л. Ко-


вальська, Аль-Маран Хайсан (на прикладі Сирії) та Р. В. Колозалі (на прикладі Кіп-


ру) та ін. Містобудівним аспектам розвитку університетів присвячено роботи Н. М.


Мгалоблишвілі, Б. М. Капустіна та ін. Питаннями об’ємно-просторового рішення


композиції архітектурного середовища університетських центрів присвячені праці


Н. О. Душкіної, Н. П. Титової, О. С. Стасюк та ін. І. В. Родниковою було студійова-


но ботанічний сад як окремий об’єкт, що входить до складу університетського


центру. Стилістичні риси архітектури окремих будинків, у тому числі університет-


ських центрів певних регіонів України, вивчали Б. С. Черкес, Е. Гофер (Галичина),


О. Ю. Лейбфрейд, О. О. Тіц, П. Ю. Шпара (Слобожанщина), В. І. Тимофієнко (Пів-


день України) та ін.


Аналіз робіт стосовно архітектури університетських центрів України і Європи


загалом дозволив виявити, що генезис об’ємно-просторової композиції університет-


ських центрів залежить від міри диференційованості функціонального зонування


архітектурного простору як усередині тієї або іншої мікросистеми, так і між мікро-


системою університетського центру і макросистемою міста, по-друге, встановити,


що розвиток вищої освіти і науки не лише віддзеркалюється у методах і принципах


розвитку архітектури університетського центру, але і задає вектор цьому розвитку,


по-третє, — що архітектура університету в генетично спільному розвитку функції


і форми як процес перетворення і становлення університетського середовища в


Україні та Центральній Європі, комплексно не досліджувалася.


У результаті проведеного аналізу першоджерел з загальної теорії архітектури


(З. Гідіон, О. І. Некрасов, О. Г. Габричевський, А. П. Мардер, А. Б. Бєломєсяцев


та ін.) визначено місце архітектури університетського центру у просторових конце-


пціях розвитку світової архітектури. Якщо розглядати архітектуру як форму суспі-


льного буття, що виявляється в процесі взаємодії людини із середовищем, то архіте-


ктура визначається як єдиний процес у взаємодії архітектурної діяльності й матеріа-


7


льного середовища. Результатом функціонування архітектури як форми суспільного


буття є архітектурна форма як явище матеріального світу у будівельній і художній


якості, що визначає архітектурний організм як характеристику усіх ідеальних якос-


тей самостійного архітектурного твору в його взаєминах з контекстом (за О. Г. Габ-


ричевським; рис. 1). З цієї точки зору архітектуру університетського центру слід


трактувати як процес створення певної архітектурної форми з тенденцією до пере-


творення на цілісну систему, що має особливу естетичну якість (репрезентативність)


і виконує специфічну (багатопрофільну) функцію, яка також знаходиться в процесі


становлення.


В результаті аналізу фахової наукової літератури та власних спостережень ви-


значено засади формування архітектурного простору університетських центрів у за-


лежності від впливу наукового світогляду: відкрита структура зі слабкими внутрі-


шніми зв’язками / гнучка структура внутрішнього простору / стійка структура


внутрішнього простору з міцними зовнішніми зв’язками, що свідчить про трансфор-


мацію архітектурної форми університетських центрів у цілісну систему. Виявлено


історико-культурні закономірності формотворення університетських центрів: функ-


ціональна структура потребує змін в архітектурно-розпланувальних рішеннях, що


призводить до створення нових типів архітектурних одиниць та їх просторової орга-


нізації; художня якість архітектурної форми університетського центру є результатом


зовнішнього впливу світогляду і відтворюється в композиційних принципах та сти-


лістичних особливостях його архітектурної форми (рис. 2).


У другому розділі «ФОРМУВАННЯ СТРУКТУРИ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ


ЦЕНТРІВ (НА ПРИКЛАДІ УКРАЇНИ)» розглянуто місце університетських цент-


рів України у процесі загальноєвропейського розвитку системи вищої освіти, що до-


зволило визначити етапи розвитку їх структури як установи, які у більшості випад-


ків хронологічно не співпадають з загальноєвропейськими, виявлено основні засоби


розвитку структури університетських центрів; виявлено зовнішні та внутрішні зв’яз-


ки функціональної структури університетських центрів України в аспекті розвитку


наукового знання, що в подальшому дозволило ідентифікувати архітектурну форму


університетських центрів за функціонально-типологічним принципом формування.


Аналіз генезису системи вищої освіти на українських теренах протягом XVI ст. —


першої третини XX ст. у контексті загальноєвропейського процесу дозволив констату-


вати, що університетські центри України були започатковані на зразок Галльського


університетського центру, на етапі реорганізації. Це пов’язано з розвитком зовнішніх


зв’язків цих установ як державних закладів. Спираючись на визначення університету


(до першої третини ХХ ст.) як вищого навчального закладу, мета якого — вільне ви-


кладання і розвиток усіх галузей науки незалежно від їхнього практичного застосуван-


ня, — університетські центри України класифіковано у такий спосіб (рис. 3):


I. Прообраз університету (кінець XVI ст.)


1. Острозька академія (заснована 1576 р.);


2. Києво-Могилянська академія (заснована 1632 р., за типом колегіуму);


II. Сформовані університетські центри (до кінця XIX ст.)


3. Львівський університет (заснований 1661 р. як академія з правами універси-


тету, з 1786 р. відкритий як університет);


4. Імператорський Харківський університет (відкритий 1804 р.);


8


5. Імператорський університет св. Володимира у Києві (відкритий 1834 р.);


6. Імператорський Новоросійський університет в Одесі (відкритий 1865 р.);


7. Чернівецький університет (заснований 1874 р.);


III. Диференційований університетський центр (з початку XX ст.)


8. Таврійський університет у Сімферополі (відкритий у Ялті 1918 р.);


9. Катеринославський (Дніпропетровський) університет (відкритий 1918 р.).


10. Боспорський університет у Керчі (існував у 1918–1920 рр.)1.


Проведений аналіз зовнішнього впливу державної політики на внутрішній


устрій університетського центру дозволив констатувати, що перевага сильних зов-


нішніх зв’язків зменшує життєздатність структури університетського центру і по-


слаблює його внутрішні зв’язки, які можуть нормально функціонувати за наявності


достатньої вільної дії. Внутрішні зв’язки, що визначені взаємодією наукової й освіт-


ньої діяльності університету, існують поза залежністю від дії зовнішніх чинників,


втім вони мають вплив на зовнішні зв’язки у процесі реформування університетсь-


кої освіти (рис. 4).


Виявлено дві взаємодоповнюючі частини структури: функціональна структура,


яка віддзеркалює наукову і освітню діяльність, що відноситься до сфери внутрішніх


зв’язків університетського центру, і організаційна структура, яка віддзеркалює фо-


рму управління університетського центру як державної установи, що відноситься


до сфери його зовнішніх зв’язків.


Були виявлені основні засоби, за допомогою яких відбувався розвиток структу-


ри університетських центрів як установи на європейському просторі (науковий базис,


тип і мова викладання), що дозволило встановити, що саме наукова, а не освітня ді-


яльність є основним стимулом для розвитку матеріальної бази університетських


центрів протягом усіх періодів їх існування. На українських теренах до початку XIX


ст. превалює традиційний, з часів Київської Русі, гуманітарний напрям в універси-


тетській науці. Із середини XIX ст. у розвитку науки переважає фундаментальний


напрям, особливо природничий, який приводить до розвитку внутрішніх зв’язків


функціональної структури університетських центрів і розповсюдження просторових


та об’ємних архітектурних одиниць у структурі міста. Розвиток фундаментальних


наук в університетських центрах, розташованих на теренах України, що належали


Російській імперії, обґрунтований розвитком промисловості і характеризує ці уста-


нови як науково-освітні центри; на західноукраїнських землях превалює традицій-


ний гуманітарний (історико-філологічний) напрям, що характеризує їх як культур-


но-освітні центри.


Таким чином, можна стверджувати, що внутрішні зв’язки у структурі універси-


тетських центрів України, які пов’язані з розвитком наукового знання, дозволяють


ідентифікувати архітектурну форму університетських центрів за функціонально-ти-


пологічним принципом формування. Зовнішні зв’язки, які пов’язані з формою


управління університетського центру як державної установи, дозволяють піднятись


університетським центрам до рівня науково-освітніх і культурно-освітніх центрів


загальнодержавного значення.


1 Нетривалий час існування Боспорського університету не дає можливості включити його до за-


гального переліку існуючих університетських центрів.


9


У третьому розділі «ПРОСТОРОВО_ЧАСОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ


АРХІТЕКТУРИ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ ЦЕНТРІВ УКРАЇНИ» розглянуто орга-


нізацію архітектури університетських центрів в суспільно-культурному значенні мі-


ста, що дозволило визначити статус міста як домінуючий чинник їх розвитку та ви-


явити етапи формування їх архітектури у контексті становлення містобудівної стру-


ктури; виявлено просторово-часові особливості формування архітектури універси-


тетських центрів України у розпланувальній структурі міста, що дає можливість ви-


значити принципи організації їх архітектурної форми.


Визначення етапів розвитку функціональної структури університетських цент-


рів України, а також зовнішніх і внутрішніх зв’язків їх структури в аспекті розвитку


наукового знання дозволило встановити етапи формування їх архітектури як систе-


ми у містобудівному аспекті за класифікацією: становлення системи — формуван-


ня системи — розвинута система.


Встановлено, що статус міста є домінуючим чинником протягом усіх етапів


розвитку архітектури університетського центру — формування його архітектури


відбувається в залежності від розвитку суспільно-культурного значення міста.


Становлення власне української вищої школи пов’язане із суспільним розви-


тком українських земель і утворенням міст — культурних центрів. Західноукра-


їнські землі, що послідовно входили до складу деяких європейських держав, набули


права організовувати на своїй території університети у повній відповідності з євро-


пейськими тільки з другої половини XVII ст. Таким чином, становлення універси-


тетських центрів України відбувалося на основі братських шкіл вищого типу, що


виникали в таких історичних, культурних територіальних центрах як Київ, Острог,


Львів, Чернігів, Харків, Переяслав. Подальший розвиток шкіл вищого типу


(до XVIII ст.) зумовив започаткування академій як прообразу університету в Остро-


зі, Києві та Львові, що відповідає першому етапу формування архітектури універси-


тетського центру — становлення системи; Харків залишається центральним містом


територіальної одиниці, але, поступаючись Києву, не отримує належного розвитку,


тому і не має достатніх зовнішніх зв’язків, необхідних для функціонування вищого


навчального закладу. Архітектура цього типу вищих закладів формується за анало-


гією із загальноєвропейськими тенденціями на основі вже існуючої розвинутої фун-


кціональної структури наука / освіта, що має стійкі внутрішні зв’язки, підтримувані


зовнішніми зв’язками структури установи.


Прослідковано, що у контексті соціальних, політичних і культурних передумов


періоду ХІХ — початку ХХ ст. відбувався активний розвиток університету як нау-


ково-освітнього і культурно-просвітницького центру, що відповідає етапу диферен-


ціації структури університетського центру. Матеріальне виявлення цього процесу


здобуло нові, відповідні до цієї стадії розвитку форми: структура університетського


центру, що розвивається диференційовано, логічно віддзеркалюється у його розпла-


нувальному рішенні як комплексу спеціальних будівель, додатково вводиться нова


характеристика об’єкта як елемента структури міста, який стимулює подальший


розвиток його центральної частини. На другому етапі — формування системи архі-


тектури (з початку ХІХ ст.), Київ як центральне місто українських земель, одержав


спеціально запроектований для нього ансамбль будинків університету, який став


основою нового культурно-освітнього центру міста. В інших історичних територіа-


10


льних центрах України розвиток архітектури університетських центрів відбувався


у залежності від розвитку їх функціональної структури (збільшення кафедр і розви-


тку наукових пошуків), внутрішні зв’язки якої вибудовуються (крім Катеринослав-


ського) за аналогією із загальноприйнятими в Австро-Угорській та Російській імпе-


ріях зразками, відбувається виникнення нових архітектурних форм. На нових тери-


торіально-адміністративних одиницях (Одеса, Катеринослав як новоутворені;


Харків, Чернівці, як такі, що інтенсивно розвиваються) архітектура університетсь-


ких центрів як державних установ формується у розвинену систему зі стабільними


зовнішніми зв’язками, що віддзеркалюється у принципах розташування архітек-


турних одиниць університетських центрів в розпланувальному рішенні міста.


З’ясовано, що наступний етап — розвинута система (початок ХХ ст.) — харак-


теризується реформуванням університетів у наукові центри у Тавриді (Ялта / Сім-


ферополь; Керч) та Катеринославі (Дніпропетровську). Формування архітектури


університетських центрів на цьому етапі базується на вже існуючій науковій діяль-


ності усередині функціональної структури, що дає поштовх і забезпечує розвиток


міцних зовнішніх зв’язків як організаційній структурі установи, так і її функціона-


льній структурі, а матеріально втілюється у нові просторові й об’ємні архітектурні


одиниці, більша частина яких є пристосованими існуючими спорудами репрезента-


тивного характеру, що загалом утворює новий напрямок розвитку міста.


Проведений аналіз просторово-часових засад формування архітектури універ-


ситетських центрів України дозволив пересвідчитися, по-перше, що незалежно від


часу створення матеріальна форма університетського центру як архітектурна систе-


ма у містобудівному аспекті проходить наступні етапи розвитку (рис. 5):


архітектура університетського центру тяжіє до культурного центру як цент-


ру регіону і не є цілісною системою (етап становлення системи);


архітектура університетського центру тяжіє до міського центру, стає елеме-


нтом міської структури і набуває рис архітектурної системи (етап формування


системи);


архітектура університетського центру стає важливим елементом міської


структури як мікросистема з ознаками автономної містобудівної дислокації (етап


розвинутої система).


По-друге, — що розвиток сукупності архітектурних одиниць університетських


центрів залежить від рівня функціональної диференційованості усередині мікросис-


теми і зв’язку з макросистемою міста (рис. 6); по-третє, що розбудова університет-


ських центрів ХІХ — першої третини ХХ ст. супроводжувалася пристосуванням


споруд іншого призначення з найхарактернішими для міста стильовими ознаками


і утворювало новий напрямок розвитку міста.


У четвертому розділі «АРХІТЕКТУРНО_РОЗПЛАНУВАЛЬНІ РІШЕННЯ


УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ ЦЕНТРІВ УКРАЇНИ» розглянуто принципи об’ємно-про-


сторової композиції університетських центрів України у міській структурі ХІХ —


першої третини ХХ століття; встановлено стильові особливості архітектурної форми


університетських центрів України; виявлено тенденції розвитку архітектури універ-


ситетських центрів України на сучасному етапі, що загалом дозволило встановити


закономірність розвитку архітектури університетських центрів на прикладі України.


11


Розвиток мікроструктури розглянутих університетських центрів України у мі-


ській структурі на початку ХХ ст. привів до архітектурно-планувальних рішень, які


не тільки відповідають характерним рисам композиційної системи міст, але і стиму-


люють тенденції їх територіального розвитку. В процесі аналізу об’ємно-просто-


рової композиції університетських центрів у міській структурі ХІХ — першій тре-


тині ХХ ст. були виявлені наступні принципи: функціонально-типологічний прин-


цип, який привів до виникнення нової архітектурної форми (рис. 7) та композиційної


організації в структурі міста: дифузний (Львів, Одеса), осьовий (Чернівці, Харків),


компактний (Київ, Катеринослав, Сімферополь).


Архітектурно-розпланувальне рішення Львівського і Новоросійського універ-


ситетських центрів засновано на розміщенні великих просторових утворень на різ-


них територіях компактного міського організму. У випадку Одеси це викликано на-


явністю потужної природної домінанти (море), у Львові — вже сформованою щіль-


ною міською забудовою. Архітектурно-розпланувальне рішення Чернівецького


і Харківського університетських центрів засновано на розташуванні великих прос-


торових утворень по осі міської магістралі. Сформована за досить довгий період мі-


ська структура Харкова дала можливість використовувати як композиційну вісь


центральну міську магістраль, у Чернівцях міська структура почала активно розви-


ватися лише з другої половини ХІХ ст., тому композиційна вісь розташувалася не на


центральній міській магістралі, а поряд з нею. Дещо схожа ситуація спостерігається


й у випадку Одеси: обидва просторові міські утворення університетського центру


розташовані уздовж берегової лінії моря. Київський, Таврійський і Катеринославсь-


кий університетські центри набули явно вираженої компактної композиції архітек-


турно-розпланувального рішення в центральному просторі міської структури,


що пов’язано із загальними тенденціями розвитку містобудування.


Досліджено, що стилістичний розвиток архітектурної форми університетських


центрів України відбувається у двох магістральних напрямах. У першому випадку


спостерігається тенденція до заняття вже існуючих найбільш виразних репрезента-


тивних будинків у місті, які являють собою містобудівну домінанту (Галицький


Сейм у Львові, Резиденція Митрополита у Чернівцях). У другому випадку існує тен-


денція заняття репрезентативних будинків на початковому етапі, з подальшою по-


будовою класицистичного ансамблю, як містобудівної домінанти (найбільш харак-


терний випадок — Київський університетський центр; Харківський, Одеський, Тав-


рійський, Дніпропетровський університетські центри мають цю тенденцію із част-


ковим втіленням). У міру необхідності будівництво нових корпусів супроводжува-


лося використанням і реконструкцією відповідних до процесу будівель, що були


у наявності, а їх стильові характеристики задовольняли естетичним ідеалам сприй-


няття міського середовища.


Незмінною при цьому залишається така естетична якість архітектури універси-


тетських центрів, як репрезентативність. Саме ця характеристика, що заснована на


загальному естетичному ідеалі, впливає на вибір стилістики архітектурної форми


університетського центру, що залежить від духу епохи і розвитку національної


культури у період ХІХ — першої третини ХХ ст.: від стриманого класицизму


до неоренесансу на західноукраїнських землях, побудовою класицистичних ансамб-


лів на східних та центральних землях.


12


Таким чином, було розглянуто архітектуру університетського центру у декіль-


кох аспектах: як розвинену мікросистему, що впливає на подальший розвиток


як центральної частини, так і макросистеми міста загалом, як локальну об’ємно-про-


сторову систему архітектурних одиниць у контексті загального розвитку архітек-


тури, як специфічний архітектурний об’єкт, що має характерну естетичну якість,


що відображується у стилістичних рисах.


Цей час стає перехідним етапом у розвитку університету як установи. Напрям


глобалізації, що розпочався у ХХ ст., змінюється національною спрямованістю


у ХХІ ст. Основне призначення університету як учбово-освітньої установи з вільним


науковим пошуком було втрачено у 1930-ті рр. Його було замінено цілеспрямованою


міжнародною тенденцією організації педагогічних установ, які займалися лише про-


дукуванням фахівців. За сучасних умов на основі реформування функціональної сис-


теми університетської освіти, що передбачає задоволення комплексу функцій універ-


ситету (навчальна, виховна, наукова, відновлювальна, взаємодія із суспільством),


спостерігається стійка взаємопроникна тенденція до утворення оптимальної архітек-


турної системи, що формується на основі компактної системи (містобудівний аспект)


та відкритої системи (об’ємно-просторовий аспект). Для сучасної організації універ-


ситетських центрів на теренах України пропонується такий алгоритм заходів при по-


дальшому проектуванні: розглядати університетський центр як мікросистему, що


впливає на розвиток центральної і загальноміський частини; як об’ємно-просторову


систему архітектурних одиниць у контексті загального розвитку архітектури; як спе-


цифічний архітектурний об’єкт, що має естетичну якість, відображену у стилістиці.


ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ


1. Визначені головні чинники, що вплинули на формотворення університетсь-


ких центрів: соціально-історичні (розвиток держави), культурно-історичні (еволю-


ція світогляду і естетичного ідеалу), містобудівні (розвиток міст). Викликані ними


історико-культурні закономірності відбуваються на психологічному, процесуально-


му і матеріальному рівнях взаємостосунків: архітектурна форма споруд університет-


ських центрів здобуває типологічну організацію від науково-освітнього процесу


і художню якість — від процесу управління.


2. Виокремлено специфічний тип у системі вузів, до якого належить універси-


тетський центр, що є установою з особливою мікроструктурою. У контексті процесу


загальноєвропейського розвитку характерною особливістю університетських цент-


рів України є їх входження у загальноєвропейський процес на етапі реорганізації


(на зразок Галльського): прообраз університету — сформований університет —


диференційований університетський центр.


3. Розвиток архітектури університетських центрів відбувається у взаємодопов-


нюючих напрямах: територіальний зріст, виникнення нових архітектурних одиниць


та якісні зміни складових елементів архітектури, що пов’язано з дією внутрішніх


зв’язків (розвиток подвійної функції наука / освіта) та зовнішніх зв’язків (державне


значення функції наука / освіта ) його структури.


4. Визначено трансформацію університетського центру у систему архітектур-


них одиниць, які мають внутрішні зв’язки і визначаються функціонально-типоло-


13


гічним принципом організації, і зовнішні зв’язки з міським утворенням, що дозволяє


цій системі не тільки органічно зростати разом з макросистемою міста, але й впли-


вати на розвиток міського утворення.


5. Закономірність розвитку архітектури університетського центру полягає у дії


зовнішніх і внутрішніх зв’язків структури на архітектурну форму: зовнішні вплива-


ють на естетичну якість і характеризують розвиток університетського центру як


державної установи, внутрішні зв’язки впливають на формування системи архітек-


турних одиниць і характеризують розвиток функціональної діяльності наука / освіта.


6. Незалежно від часу створення університетський центр проходить усі стадії


розвитку системи, що втілюється в архітектурній формі: власної архітектурної фо-


рми немає — будинки, придатні для здійснення функції — самостійний об’єкт як


система просторових та об’ємних архітектурних одиниць.


7. Встановлено, що на кожній стадії розвитку системи домінують наступні ас-


пекти: на етапі становлення університетського центру — містобудівний           _________аспект;


на етапі формування системи архітектурних одиниць університетського центру —


розпланувальний аспект; на етапі розвинутої системи архітектурних одиниць уні-


верситетського центру — стилістичний аспект.


8. З’ясовано основні принципи архітектурно-розпланувальної організації уні-


верситетських центрів України — дифузний, осьовий, компактний, — їх відповід-


ність розпланувальній структурі міста та вплив на подальший розвиток міського


утворення.


9. Якісні зміни архітектурної форми споруд університетських центрів залежать


від їх ролі у процесі розвитку суспільного буття і характеризуються репрезентатив-


ністю.


10. Шляхами створення оптимальної архітектурної системи університетських


центрів, на основі яких запропонована програма послідовних заходів щодо подаль-


шої їх реорганізації на теренах України, слід вважати:


визначення основного принципу архітектурно-розпланувальної організації


університетських центрів у структурі міста;


визначення оптимальних місць дислокації нових об’єктів з урахуванням фун-


кціональних і містобудівних умов;


з’ясування можливості використання інших міських споруд для адаптації;


визначення типу нових архітектурних одиниць з урахуванням відповідних


функціональних вимог;


визначення стану збереженості архітектурних одиниць та їх придатності для


модернізації;


вдосконалення архітектурно-розпланувального рішення та пластичної вираз-


ності архітектурних одиниць з урахуванням такої якості як репрезентативність.


 


14

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ СТАТЬИ И АВТОРЕФЕРАТЫ

ГБУР ЛЮСЯ ВОЛОДИМИРІВНА АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ВОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
МИШУНЕНКОВА ОЛЬГА ВЛАДИМИРОВНА Взаимосвязь теоретической и практической подготовки бакалавров по направлению «Туризм и рекреация» в Республике Польша»
Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА