ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ЗАХИСТУ ПРАВ УЧАСНИКІВ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН В ТРЕТЕЙСЬКОМУ СУДІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Становлення приватноправової автономії особистості, інтенсифікація комерційних зв’язків, стрімкий розвиток підприємництва, виробничої кооперації, а також процеси інтеграції України в світове співтовариство, які безперечно потребують вдосконалення економіко-правового базису функціонування суспільства, зумовили відродження основних правових інститутів та запровадження державою широкого спектру правових гарантій захисту прав та інтересів. Формування відповідної системи захисту прав та інтересів особи зумовлює впровадження та створення адекватного правового механізму регулювання інститутів альтернативного вирішення приватно-правових спорів, який забезпечуватиме оперативне, об’єктивне та компетентне вирішення суперечок і розбіжностей, що виникають в динаміці приватно-правових відносин.

Принцип приватноправової автономії особистості, що є наріжним каменем побудови цивільно-правового регулювання, передбачає надання широких прав учасникам правовідносин, у тому числі і права вільного обрання способів захисту своїх прав та законних інтересів.

На сьогоднішній день система захисту цивільних прав та інтересів формується за рахунок як юрисдикційних органів вирішення спорів, так і за рахунок створеної можливості реалізації права на звернення до альтернативних способів вирішення приватно-правових конфліктів. Найбільш вдалим прикладом реалізації права на альтернативні процесуальні способи захисту, який будується на приватноправовій автономії особистості та принципах самоорганізації соціальних спільнот на протязі багатьох сторіч є третейській суд.

З здобуттям Україною незалежності та початком розбудови самостійної правової держави виникла потреба у вдосконаленні системи третейського вирішення спору. Нажаль прийняття 24 лютого 1994 року Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж” не вирішило всього спектру проблем, пов’язаних з забезпеченням діяльності третейського судочинства в України, оскільки його положення врегульовували лише відносини щодо вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі, а питання сучасного законодавчого забезпечення внутрішнього арбітражу (третейського суду) залишалися не вирішеними.

Становлення інституту третейського розгляду в сучасному вигляді, що давно і широко застосовується у багатьох країнах світу, на теренах сучасної незалежної Української держави бере свій початок з прийняття 11 травня 2004 року Закону України “Про третейські суди”, яким було створено належну правову основу для формування та діяльності третейського суду в Україні, як внутрішньо національної інституції. Закладення законодавчого підґрунтя порівняно нового методу вирішення приватно-правових спорів обумовило виникнення до нього інтересу вчених-правознавців, які тривалий час не звертали уваги на теоретичні аспекти заснування цього інституту та зумовило активне впровадження останнього в сучасну вітчизняну систему вирішення спорів.

Питома вага наукових досліджень правової природи третейського суду та практичних засад його впровадження належить як радянським вченим, так і вченим пострадянського періоду, переважно іноземним. Однак відсутні вітчизняні монографічні праці із загальнотеоретичних і прикладних проблем третейського розгляду, які б базувались на український нормативно – правовій базі та практиці.

Відтак важливість проблеми третейського розгляду для суспільного життя, вкрай недостатній ступень її дослідження і виникнення нової правової ситуації в зв’язку з прийняттям Закону України „ Про третейські суди” обумовили необхідність комплексного дослідження зазначеної проблеми.

 Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження виконувалось відповідно до бюджетної теми юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України” (номер теми 01-БФ-042-01; номер державної реєстрації 019 U007725).