Актуальність теми. Розвиток ринкового господарювання в Україні призвів до появи нових відносин обороту, виробництва та реалізації, які вимагають адекватного правового регулювання. Сфера послуг, як свідчить практика, є однією з найперспективніших галузей економіки, яка розвивається надзвичайно швидкими темпами. Вона охоплює широке поле діяльності – від торгівлі і фінансування до страхування та посередництва.Переважна більшість організацій певною мірою надає послуги. І чим більше ускладнюється виробництво і насичується ринок товарами, тим більше зростає попит на послуги. Сфера послуг випереджає виробничу сферу за темпами розвитку і появою нових видів послуг, які пристосовані до потреб ринку і споживачів. Процентне співвідношення кількості наданих у суспільстві послуг є індикатором рівня економічного розвитку суспільства.
До послуг іноді відносять усі види корисної діяльності, яка не створює матеріальних цінностей. Особливою ознакою діяльності у цій сфері є неможливість реально осягнути характер продукту, що створюється. Різноманітність послуг у першу чергу породжена їх характером, частина з яких призначена для особистого споживання, частина – виробляється з метою отримання прибутку. Договірні зобов’язання з надання послуг різноманітні за видами і слід визнати, що стан нормативного матеріалу щодо правового регулювання діяльності з надання послуг виявляє певні проблеми і свідчить, що думка законодавця щодо визначення меж зобов’язання з надання послуг і про оптимальні його форми ще не встановилися.
Майновий оборот у суспільстві вимагає певних зусиль, затрат часу, праці, грошей. Зменшення витрат на його забезпечення призводить до появи посередників. Чим вищий ступінь розподілу праці в суспільстві, тим більше розвинуті та застосовувані інститути посередництва. У суспільстві з високимрівнем розподілу праці діяльність посередників є одним із засобів досягненнятакої економії. Правовою формою посередницької діяльності є надання послуг. Посередництво, як особливий вид послуг, в останні роки набуло форм професійної підприємницької діяльності, на тлі якої швидкими темпами формуються спеціалізовані посередницькі структури. Діяльність у товарному обороті повірених, комісіонерів, агентів тощо має бути забезпечена надійним правовим механізмом.
Тенденція розвитку полягає в тому, що, з одного боку, виникають нові види приватноправових відносин, які регулюються у першу чергу цивільним законодавством, з іншого, – виникають нові види товарів і послуг, соціальних благ і пов’язаних із ними суспільних відносин, природа яких вимагає особливого правового регулювання. Надзвичайно велика роль у забезпеченніефективності сфери послуг відводиться правовим нормам, що покликані регулювати зазначені суспільні відносини. Критерієм належного правового забезпечення є адекватність правового регулювання. Проте на сьогодні правотворчий процеспевною мірою втратив свою системність. Окремі нормативні акти тільки фрагментарно регулюють посередницькі відносини, а відсутність глибоких наукових досліджень негативно позначається на правозастосовчій діяльності. Досить часто один і той же за своєю юридичною природою вид суспільних відносин регулюється різними правовими інститутами. На нашу думку, спостерігається хибна тенденція врегульовувати окремими законами одну і ту ж групу послуг, але в різних сферах економічного життя. Це призводить до підміни правових класифікаторів видів послуг економічними,що, у свою чергу, розмиває видоутворюючі критерії, які лежать в основі одноманітностіправових підходів до регулювання певної групи відносин. Зазначені чинники вимагають насамперед доктринальних правових досліджень та узагальнень.
Прийняття нових Цивільного та Господарського кодексів України істотно не змінили ситуацію з врегулювання посередницьких послуг. Законодавство України, що регулює посередницьку діяльність, і надалі складається з окремих положень непрямих законів, відомчих нормативних актів. На сьогодні, на жаль, прийняття окремих законів є лише клаптевим латанням прогалин правового регулювання. Це, у свою чергу, спричинює розпорошення цілісних, як таких, що мають одну правову природу, інститутів з економіко-галузевих нормативних актів. Яскравим прикладом такої ситуації є стан регулювання відносин посередництва. Указані норми містяться в різних нормативних актах і, в результаті, одні і ті ж за своєю суттю суспільні відносини регулюються не тільки суперечливо, але й кардинально протилежно. Безперечно, що така нормативна база є недостатньою для правового регулювання. Ситуація, яка склалася, вимагає визначення на рівні цивільного законодавства поняття посередницької послуги з віднесенням до відповідного розділу всіх договірних конструкцій, які обслуговують посередницьку діяльність. Загальні положення про посередницькі послуги повинні відображати концептуальні засади цього інституту. Це б сприяло однаковому розумінню цього явища, а також усунуло б термінологічний хаос у віднесенні тих чи інших правових конструкцій до посередницьких послуг. Тому поряд з економіко-правовими передумовами актуальності обраної теми слід підкреслити і її спеціальний юридичний аспект. Адже точність термінології необхідна для будь-якої науки, оскільки будь-яке наукове дослідження передбачає оперування загальновизнаними термінами, тлумачення яких не викликає сумніву, або новими поняттями, зміст яких автор обумовлює. Недотримання закону тотожності несе приховану загрозу і для правозастосовчої практики.
При розробці принципів правового регулювання посередницьких послугдоцільно було б використати досвід зарубіжних країн та уніфіковані положення Гаазької конвенції від 14 березня 1978 року про право, застосовуване до агентських договорів.
У роботах вітчизняних та й російських авторів досконало досліджені тільки проблеми представництва. В українській юридичній науці відсутні дослідження цілого пласта посередницьких договорів. У більшості спеціальних досліджень серед вітчизняних учених розглядалися лише окремі договірні конструкції, які використовуються учасниками майнового обороту для оформлення відносин посередництва – це дисертації: Н.В. Федорченко “Договір доручення“ (2004 р.);А.І.Дрішлюк “Агентський договір: цивільно-правовий аспект“ (2003 р.); О.В. Полтавського “Договір морського агентування“ (2004 р.); Р.В.Колосова “Договір комісії і агентський договір у цивільному праві“ (2004 р.); І.В.Венедіктової “Договір довірчого управління майном в Україні“ (2004 р.). Чи не єдиною науковою роботою у галузі дослідження посередництва залишається кандидатська дисертація Г.І. Сальникової “Правове регулювання посередництва у підприємницькій діяльності“ (2003 р.). Радянська цивілістика в більшості спеціальних досліджень посередництво розглядала лише щодо сфери торгового обороту, а не як цивільно-правовий інститут. Це, зокрема, такі кандидатські дисертації: А.Ф.Сохновський “Правовое регулирование торгового посредничества в советском гражданском обороте“(1972 р.); Т.Є. Мангутова “Правовое регулирование отношений по торговому посредничеству“(1988 р.); С.Ю. Рябіков “Агентские соглашения во внешней торговле СССР“ (1984 р.); А.В.Майфат “Понятие и организационно-правовые формы посредничества в гражданском праве“ (1992 р.) і останнє дослідження з цієї проблеми А.В.Єгорова “Понятие посредничества в гражданском праве“ (2002 р.)
Така ситуація, на нашу думку, свідчить про фрагментарний характер дослідження проблематики, пов’язаної з наданням посередницьких послуг у праві України, а дослідження регулювання посередництва радянськими науковцями було здійснене в умовах абсолютно інших економічних відносин. Тому відсутність фундаментальних теоретико-правових досліджень у нових економічних умовахпосередницької діяльності зумовила необхідність наукового дослідження цього цивільно-правового інституту.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Ураховуючи викладене, рішенням Вченої ради Прикарпатського національного університету іменіВасиля Стефаника (протокол № 10 від 2 липня 2002 року) була затверджена тема даного дисертаційного дослідження, яке виконувалося відповідно до комплексної цільової програми “Правові проблеми здійснення майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки“ (номер державної реєстрації 0186.0.070867), а також теми науково-дослідної програми “Удосконалення цивільно-правового регулювання суспільних відносин у світлі нової Конституції України“, яка розробляється кафедрою цивільного права та процесуЮридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (протокол №9 від 27.03.2001 року; номер державної реєстрації 0106У003905).
