ГЕНЕЗА АРХІТЕКТУРНОЇ ШКОЛИ ЛЬВІВСЬКОЇ ПОЛІТЕХНІКИ ТА ВНЕСОК ЇЇ ВИПУСКНИКІВ У РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ : ГЕНЕЗА архитектурной школы Львовской политехники и вклад ее ВЫПУСКНИКОВ В РАЗВИТИЕ АРХИТЕКТУРЫ

Краткое содержание

В першому розділі „ Систематизація результатів попередніх досліджень розвитку архітектурної освіти в Україні та генези архітектурної школи Львівської політехніки ” проаналізовані і узагальнені результати попередніх досліджень становлення системи вищої архітектурної освіти в Україні та розвитку архітектурної школи Львівської політехніки і визначені нові напрямки дослідження.

Роботи Ю. Білоконя, М. Дьоміна, О. Кащенка, М. Кушніренко, І. Фоміна і В. Тімохіна підкреслюють актуальність проблеми підготовки архітектурних кадрів та роль особистості в історії розвитку освіти, науки та архітектури.

Дослідження Б. Бархіна, В. Вадімова, П. Жолтовського, М. Катерноги, Н. Кондель-Пермінової, А. Лейфрейда, І. Ніколаєва, В. Онопрієнка і В. Щербаня, видання Київського національного університету будівництва і архітектури і співпраця з експертами архітектурної освіти, керівниками архітектурних факультетів і кафедр допомогли створити загальну картину формування системи вищої архітектурної освіти в Україні.

Основою для дослідження історії формування, розвитку та діяльності архітектурної школи Львівської політехніки в системі вищої технічної освіти стали: щорічні видання Технічної академії 1872-1878 рр., Політехнічної школи 1878-1920 рр., Львівської політехніки 1820-1940 рр. та дослідження В.Заячковського, що засвідчують активний розвиток вищої архітектурної освіти у Львові в 40-х роках ХІХ - 30-х роках ХХ ст.; статті Е. Мельникова про успішну діяльність одного із перших в СРСР Студентського проектно-конструкторського бюро (СПКБ) ЛПІ та А.Рудницького про розвиток архітектурної освіти у Львові, надруковані у всесоюзних архітектурних і будівельних журналах у 60-80 роках ХХ ст.; публікації П. Краковського, М. Консулової та П. Мар’єва, Т. Максимюк , І. Середюка, Г. Петришин та М. Обідняка, Т. Клименюк та Н. Консулової, які аналізують методику архітектурного проектування в архітектурній школі Львівської політехніки; роботи як вітчизняних - М. Буцка, І. Гнеся і С. Лінди, Т. Клименюк, Ю. Криворучка, Р. Липки, П. Мар’єва, Г. Петришин та М. Обідняка, О. Печеника, В. Проскурякова, А. Рудницького, І. Середюка, О. Телепа, Б. Черкеса, так і польських науковців - Я. Баберського, А. Фридецького, Р. Краковського та видання Краківської і Вроцлавської політехнік, свідчать про активізацію інтересу до вивчення діяльності архітектурної школи Львівської політехніки в 90-х роках ХХ - на початку ХХІ століть.

Дослідження Я. Баберського фактично підтвердили заснування випускниками архітектурного факультету Львівської політехніки в 40-60 роках ХХ ст. архітектурних кафедр і факультетів у Вроцлавській, Краківській, Гданській і Сілезькій політехніках.

Українські науковці Г. Бобош, М. Буцко, І. Жук, Т. Клименюк, Р. Липка, О. Нога, Г. Петришин, А. Рудницький, В. Слободян, Б.Черкес, польські дослідники - І. Баберський, С. Лоза, Р. Цельонтковська та М. Кубелік з Відня проаналізували архітектурну діяльність викладачів та випускників архітектурної школи Львівської політехніки 70-х років ХІХ - 30-х років ХХ ст. На початку ХХІ ст. ці розвідки продовжили Н. Дзядик та В. Проскуряков, які висвітлили творчість випускників Львівського політехнічного інституту (ЛПІ) 40-70-х років ХХ ст., але дана проблематика потребує подальшої розробки.

Аналіз архітектурної спадщини та архітектурної діяльності у Львові в ХІІІ-ХХ століттях в роботах В. Вуйцика, Е. Гоффер та Б. Черкеса, І. Жука, С. Лінди, Р. Липки, П. Ковальчука, В. Лозінського, В. Любченка, Т. Маньковського, В. Овсійчука, Г. Островського, В. Проскурякова та Ю. Ямаша, Т. Трегубової та Р. Миха, О. Чернера, Б. Черкеса, В. Шульгіні засвідчують, що у Львові протягом ХІІІ-XІХ століть склалася міцна основа для створення власної архітектурної школи.

Передумови виникнення архітектурної школи Львівської політехніки частково розкривають наукові дослідження з історії та суспільно-економічного розвитку Львова у ХІІІ - ХІХ ст. П. Жолтовського, Я. Ісаєвича, І. Крип’якевича, Р. Липки, В. Овсійчука, О. Степанів. Базовими для визначення подібності і відмінності, автентики і запозичення розвитку архітектурної школи Львівської політехніки у порівнянні з формуванням архітектурної освіти у Європі, колишньому СРСР та Україні стали роботи Ю. Асєєва, І. Ніколаєва, публікації польських науковців М. Ковальчука, М. Півочки та І. Стрічковіца про підготовку архітекторів у цеху будівельників та діяльність архітектурних курсів у Львівському університеті. ^{В цілому, для вивчення діяльності архітектурної школи Львівської політехніки та її внеску у розвиток архітектури було проаналізовано 342 джерела, в} тому числі: 148 публікацій (115 - 63 українських дослідників, 5 – російських, 2 статті австрійського автора, 26 публікацій 20 польських авторів) і 194 архівні документи.

У другому розділі „Основні методи та методика дослідження архітектурної школи Львівської політехніки” розкриті передумови виникнення архітектурної школи і дане визначення терміна „Архітектурна школа”.

В даному дослідженні термін „Архітектурна школа” вжитий для визначення складової культури, що характеризується як поєднання чотирьох видів архітектурної діяльності - освіти, науки, проектування і будівництва, які представлені як окремими видатними майстрами, так і групами однодумців та послідовників, які утверджують той чи інший підхід до вирішення проблем зодчества, а їх творчість має виражені особливості та більш або менш точні географічні і хронологічні межі. Усе це стосується і архітектурної школи Львівської політехніки та буде висвітлено в даному дисертаційному дослідженні.

Розроблено методику дослідження, яка складається з шести етапів.

На першому етапі дослідження були зібрані матеріали досліджень розвитку архітектурної освіти у Львові в архівах та бібліотеках: у Львові - Державний архів Львівської області та приватні архіви, архів НУ „Львівська політехніка”, Львівська національна бібліотека НАН України імені В.Стефаника, бібліотека Спілки архітекторів України, обласна науково-педагогічна бібліотека, Львівський історичний музей; у Києві - Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека Держкоммістобудування України, бібліотека Києво-Могилянської академії та Національна парламентська бібліотека України; в Польщі - архів Музею архітектури у Вроцлаві; в Австрії - архів Віденського технічного університету (ТУ). Метод вивчення першоджерел та аналіз і систематизація матеріалів визначили основні напрямки попередніх досліджень та конкретизували ті питання, які ще залишилися не висвітленими, а поставлені мета і завдання роботи - визначили нові напрямки роботи.

На другому етапі роботи визначені передумови виникнення архітектурної школи і дане визначення поняття „Архітектурна школа” та розроблена методика комплексного дослідження генези архітектурної школи Львівської політехніки. Вибір методики роботи ґрунтувався на вивченні методик аналізу розвитку архітектурної освіти, здійснених А. Рудницьким, Б. Черкесом, Я. Баберським і А. Фридецьким та методик аналізу архітектурної діяльності видатних майстрів архітектурної школи Львівської політехніки, застосованих Р. Липкою, В. Проскуряковим, Р. Цельонтковською.

На третьому етапі роботи розроблена методика дослідження передумов утворення архітектурної школи Львівської політехніки при застосуванні методу вивчення першоджерел, історичного методу, статистичного, факторного і порівняльного аналізу. Для визначення внутрішніх (природних, соціально-економічних, історико-культурологічних та архітектурних) передумов виникнення школи зроблений аналіз розвитку Львова у ХІІІ - ХІХ століттях.

Для характеристики зовнішніх передумов проаналізовано розвиток європейської архітектурної освіти в Х-ХІХ ст., проведене дослідження каталогів випускників 1815-1914 років в архіві Технічного університету Відня, де виявлені невідомі досі імена 15 архітекторів і 48 інженерів-будівельників вихідців з Галичини і Буковини;  досліджено творчість представників австрійської архітектурної школи у Львові.

На четвертому етапі роботи розроблена методика дослідження основних етапів розвитку архітектурної школи Львівської політехніки в системі вищої політехнічної освіти. Завдяки застосуванню методу вивчення першоджерел та історичного методу, структурного, факторного, статистичного і порівняльного аналізу при дослідженні історії розвитку кафедр, факультету та інституту, їх матеріальної бази, кількісного та якісного складу професорсько-викладацького і студентського контингенту та їх співвідношення, навчально-методичної, науково-дослідної, проектної та конкурсної діяльності визначено і охарактеризовано основні етапи розвитку архітектурної школи Львівської політехніки (1844-1944 рр., 1945-1990 рр., 1991- початок ХХІ ст.).

У 1894-1979 роках було підготовлено близько 1750 архітекторів. Аналіз архівних джерел розкрив географію розподілу 797 випускників АРФ Львівського політехнічного інституту (ЛПІ) 1965-1979 рр.

74,90 % випускників отримали направлення по Україні (48,31 % - у західні області, 16,18% - в центральні, 5,27% - в південні, 5,14% - у східні ), 13,80 % від загальної кількості випускників - в інші міста колишнього СРСР (Ашхабад, Караганда, Кишинів, Іркутськ, Омськ, Мінськ, Ташкент, Фрунзе і  ін.), а решта 11,30 % - вільне працевлаштування.

Із 48,31% від загальної кількості випускників, які отримали направлення у західний регіон України 30,61 % працювали у Львові і Львівській області, по 3,39 % - у Тернопільській області та на Волині, 3,01 %  - в Івано-Франківській області, по 2,89 % у Чернівецькій і Закарпатській областях та 2,13 % у Рівненській області. Тут вони займають ключові посади в будівельному комплексі, складають більшість в проектних інститутах і фірмах, очолюють архітектурні кафедри, факультети та інститути.

Особисте листування та зустрічі з представниками архітектурних шкіл Києва, Харкова, Одеси в Україні, архітектурних шкіл Австрії, Польщі, Канади, США виявили міжнародні та вітчизняні зв’язки архітектурної школи Львівської політехніки.

На п’ятому етапі роботи застосовано методики відбору випускників архітектурної школи Львівської політехніки. На основі архівних джерел (51), аналізу публікацій (23), анкетування (66) та опитування експертів в галузі архітектурної освіти (27) проаналізовано архітектурну діяльність 170 персоналій - випускників архітектурної школи Львівської політехніки 1854-1979 років, які працювали у Львові та Луцьку, архітектурна діяльність яких стала найбільшим внеском у розвиток архітектури, архітектурної освіти і науки.

Крім того, розроблена методика дослідження внеску випускників архітектурної школи Львівської політехніки 1854-1979 років у розвиток архітектури Львова і західного регіону України. Визначені основні напрямки досліджень: освіта, наука, проектування і будівництво. Самостійно був створений каталог робіт цих архітекторів із бібліографічними довідками, хронологічними даними та ілюстраціями об’єктів.

На шостому етапі дослідження систематизовано результати роботи та сформовано загальні висновки.

В третьому розділі „Передумови формування архітектурної школи Львівської політехніки” визначені внутрішні передумови утворення архітектурної школи Львівської політехніки:

- природні: зручне природно-географічне положення міста Львова - на перехресті чорноморсько-балтійського і східно-західного природних шляхів - спричинило поєднання духовних і матеріальних надбань великих світових культур - греко-візантійської на Сході та латинської на Заході;

- соціально-економічні: успішна господарсько-економічна діяльність - Львів став одним із найважливіших європейських торгівельних центрів і транспортних вузлів; високі темпи зростання чисельності міського населення (25-30 тис. міщан у середині ХVII ст. і 212 тис. – в 1918 р.) та багатонаціональність його структури;

- історико-культурологічні:

- високий соціальний статус міста - протягом ХІІІ - ХІХ ст. Львів був столицею князівства, воєводства, провінції та його розвиток визначався нормами магдебургського права;

- формування у Львові протягом XV-XIX ст. підвалин вищої освіти, видатні досягнення в науці та високий розвиток культури;

- архітектурні:

- формування протягом ХІV - ХІХ століть неповторної архітектурної спадщини Львова - результату взаємодії різних культур;

- змагання архітектурних напрямків і течій;

- наявність висококваліфікованого і багатонаціонального контингенту архітекторів;

- активізація архітектурно-будівельної діяльності на початку ХІХ ст.;

- розвиток архітектурної освіти у Львові в ХV - 40-х роках ХІХ ст.:

- ХV - кінець ХVІІІ ст. - підготовка архітекторів у ремісничих цехах методом індивідуального учнівства;

- 1730-1844 роки - перехід архітектурної освіти від системи ремісничого навчання до системи високої школи - Львівського університету;

- 1730 рік - кінець ХVІІІ ст. - підготовка архітекторів-педагогів для високих і середніх шкіл та майбутніх інвесторів на дворічних курсах вищого й нижчого рівнів при Львівському університеті;

- кінець ХVІІІ ст. - 1844 рік - підготовка архітекторів-проектантів на дворічних підготовчих курсах та на кафедрі будівництва Львівського університету;

- 1817 - 1844 роки - створення системи початкової технічної освіти у Львові.

Зовнішніми передумовами створення архітектурної школи Львівської політехніки були:

- адміністративний, економічний і культурний вплив Австро-Угорської монархії у середині XVIII – ХІХ ст. на розвиток Львова;

- активна діяльність представників різних національностей австрійської архітектурної школи, яка полягала в імпортуванні кращих зразків будівництва з урахуванням культурних традицій і особливостей міста Львова, апробації та перевірці нових архітектурних рішень;

- вплив розвитку в Х-ХVІІІ ст. системи вищої архітектурної освіти у Європі: підготовка архітекторів у системі політехнічних інститутів, починаючи з 1796 року в Європі, а з 1806 року  - в Австро-Угорській монархії; навчання студентів з Галичини й Буковини на технічному відділі Віденського Технічного університету.

Аналіз передумов виникнення архітектурної школи Львівської політехніки свідчить, що в середині ХІХ ст. склалися сприятливі умови для створення вищої школи архітектури в системі вищої технічної освіти Львова.

У четвертому розділі „Основні етапи розвитку і зв’язки архітектурної школи Львівської політехніки” визначено, що архітектурна школа Львівської політехніки на першому етапі розвитку (1844-1944 рр.), який складається з двох періодів (1844-1918, 1919-1944 роки), наслідувала основні тенденції розвитку вищої архітектурної освіти в Західній Європі.

У 1844-1918 роках становлення архітектурної освіти у Технічній Академії та Політехнічній школі пройшло через реформу структури Технічного відділу (1844-1872 рр.), Школи будівництва (1872-1877 рр.) з трьох до семи кафедр відділу Будівництва, а з 1894 року – відділу Архітектури, які очолювали видатні особистості, випускники львівської і віденської вищих технічних шкіл. Кількість студентів відділу у 1914 р. збільшилася до 243 осіб, а це в десять разів більше, ніж в 1874 році. Колектив підготував близько 350 архітекторів.

Період 1919-1944 років відзначився подальшим зростанням значення архітектурної освіти вже у Львівській політехніці, де архітектурний відділ став одним із факультетів. Структура АРФ поповнилася трьома новими кафедрами, разом їх стало десять. Результатом діяльності було збільшення втричі, у порівнянні з кінцем ХІХ ст., кількості слухачів школи та випуск 442 архітекторів. Війна, соціальні, демографічні зміни і реорганізація навчання у Львівській політехніці привели до закриття факультету та майже повної заміни професорсько-викладацького складу школи, але не змогли ліквідувати її.

Другий етап розвитку (1945-1990 рр.) архітектурної освіти у Львівському політехнічному інституті (ЛПІ) тісно пов’язаний з формуванням архітектурної освіти у всьому колишньому СРСР і Україні та складається з  двох періодів.

Період 1945-1970 років розпочався зі створення трьох кафедр (Архітектурного проектування, Малюнку та Архітектурних конструкцій) у складі інженерно-будівельного факультету. Професорсько-викладацький склад кафедр складали випускники Львівської, Харківської, Московської та Ленінградської архітектурних шкіл. Двічі, в 1949 і 1956 роках, набір на архітектурне відділення (25 місць) було припинено. Три кафедри об’єднали в одну - Архітектури.

Відновлення підготовки архітекторів відбулося в 1960 році через створення однієї академічної групи під назвою „Проектування інтер’єру та меблів”, яка потім була перепрофільована на спеціальність „Архітектура”. Протягом 1961-1970 років проводиться підготовка архітекторів вечірньої форми навчання без відриву від виробництва. Щоб відновити структуру архітектурної освіти, було відкрито кафедри Архітектурних конструкцій і Архітектурного проектування з трьома секціями та збільшився набір від однієї до трьох архітектурних груп. Крім спеціалізації „Проектування житлових і громадських будівель” в 1966 році відкрито спеціалізацію з „Містобудування”.

Період 1971-1990 років розпочинається відкриттям у 1971 році архітектурного факультету. Створені раніше cекції перетворені в повноцінні кафедри Архітектурного проектування, Малюнку і живопису, а з 1990 року Художніх основ архітектури, Архітектурних конструкцій та Містобудування. В 1970-1981 роках продовжує зростати набір із трьох до п’яти груп щорічно, а з 1981 року зменшується до трьох груп студентів. Починаючи з 1988 н.р. на АРФ запроваджено новий навчальний план із шестирічним терміном навчання. У 1959-1991 роках створене і активно працює СПКБ ЛПІ, яке впродовж 70-80 років ХХ ст.  відзначалося найкращим в СРСР та отримувало престижні нагороди і премії державного рівня. Основу колективу складали викладачі АРФ та студенти, для яких робота стала великою школою реального проектування. Всього за період 1946-1991 років АРФ ЛПІ підготував 2296 архітекторів, із них 180 - за вечірньою формою навчання. 

Третій етап розвитку (1991 рік - початок ХХІ ст.) архітектурної школи Львівської політехніки розпочався в умовах кризи в економіці, закриття проектних інститутів та активного розвитку нових напрямків будівництва в Галичині. Структура АРФ НУ „Львівська політехніка” розширилася до п’яти кафедр: двох загальноосвітніх - Історії та художніх основ архітектури та Архітектурних конструкцій; трьох профілюючих - Архітектурного проектування, Містобудування та Реконструкції і реставрації архітектурних комплексів. Результатом діяльності кафедр стало розширення на початку ХХІ ст., у відповідності з вимогами часу, числа спеціалізацій: за напрямком „Архітектура будівель і споруд” - спеціалізація „Реконструкція та реставрація архітектурних об’єктів”; за напрямком „Містобудування” - спеціалізація „Ландшафтна архітектура”; за напрямком „Архітектура” - спеціалізація „Дизайн архітектурного середовища”; за напрямком „Мистецтво” - спеціалізація „Дизайн”. Відкрито кафедру „Дизайн архітектурного середовища”.

В жовтні 2001 року у зв’язку з реорганізацією системи освіти в університеті АРФ було перетворено в Інститут Архітектури Національного університету „Львівська політехніка”. За період 1991-2002 років АРФ підготував близько 840 архітекторів. В цілому за 160 років діяльності архітектурна школа Львівської політехніки дала путівку в життя близько 4000 архітекторам.

Аналіз навчальних планів і програм підготовки архітекторів на всіх етапах розвитку архітектурної школи Львівської політехніки засвідчує стійку тенденцію зростання частки циклу архітектурно-художніх дисциплін.

На початку формування школи в 70-х роках ХІХ ст. 48,26% від усього навчального навантаження (2889 год./рік) складали дисципліни інженерно-технічного циклу, 26,09% (1567 год./рік) - загальноосвітнього і 25,65% (1541 год./рік) - архітектурно-художнього.

В результаті реорганізації системи архітектурної освіти кількість годин усіх циклів дисциплін постійно змінювалася. Зростала кількість годин архітектурно-художнього циклу: 1880 р. - 2543 год./рік (44,91%), 1900 р. - 3033 год./рік (54,05%), 1930 р. - 3439 год./рік (60,92%), 1980 р. - 3193 год./рік (60,88%), 1988 р. – 5575 год./рік, 2002 р. – 17955 год./рік (75,75%).

Зазнавав спадів і підйомів обсяг циклу інженерно-технічних дисциплін: в 1873-1905 роках він зменшився майже вдвічі з 2899 год./рік (48,26%) до 1371 год./рік (27,09%) та у 1918 році піднявся до 2012 год./рік (34,16%) за рахунок введення нових дисциплін; у 1939 р. знову зменшився до 1134 год./рік (23,71%), а в 70-80 роках ХХ ст. - знизилася з 1632 год./рік (29,60%) до 1062 год./рік (20,25%); в 1988-2002 роках - зріс до 1701 год./рік у зв'язку з переходом на двоступеневу систему архітектурної освіти, але зменшилася вдвічі їх частка з 14,74% до 7,17%.

На першому етапі розвитку школи більше ніж вдвічі зменшилась кількість годин циклу загальноосвітніх дисциплін (з 1567 год./рік у 1873 році до 660 год./рік у 1931-1934 роках) за рахунок збільшення кількості годин двох інших циклів дисциплін; на другому і третьому етапах розвитку школи вона зросла вдвічі (1980 рік – 990 год./рік, 1988 рік – 2623 год./рік, 2002 рік – 4047 год./рік), але зменшилася її частка від загальної кількості годин з 27,28% у 1988 році до 17,07% у 2002 році.

Основними науковими напрямками роботи архітектурної школи Львівської політехніки були і є дослідження: історії архітектури Львова і Галичини; історичних, культурологічних і духовних аспектів розвитку територій і поселень в Україні; вирішення методологічних питань сучасної комплексної реставрації, реконструкції та ревіталізації історико-урбаністичних і архітектурних комплексів в історичних містах Галичини; архітектури сакральних споруд; архітектури театральних та культурно-просвітницьких споруд; архітектури житла (регіональних особливостей формування народного житла, перспективних типів багатоквартирних житлових будинків та однородинного житла, спеціалізованих типів будинків і житлового середовища для інвалідів та осіб з обмеженою руховою активністю);  обстеження несучої здатності будинків і споруд та розробка обґрунтованих проектних рішень об'єктів незавершеного будівництва і тих, що підлягають реконструкції; садово-паркового мистецтва; дизайну архітектурного середовища та ін.

Міжнародні та вітчизняні зв’язки архітектурної школи Львівської політехніки. Освітня і науково-практична робота поєднує школу з Технічним університетом Відня (Австрія), Технічним університетом Дармштадта та Академією Мистецтв у Берліні (Німеччина), Московським архітектурним інститутом (Росія), Манітобським університетом м. Вінніпег (Канада), Архітектурними факультетами Краківської, Ряшівської, Вроцлавської, Варшавської політехнік (Польща), Нідерландським архітектурним інститутом та іншими. Викладачі факультету неодноразово запрошувалися на педагогічну і проектну роботу в Угорщину, Німеччину, США, Канаду, Гвінею, Польщу, Росію, Молдову та інші країни.

Архітектурна школа Львівської політехніки співпрацює з усіма кафедрами, факультетами та інститутами системи вищої архітектурної освіти в Україні.

У п’ятому розділі „Внесок випускників архітектурної школи Львівської політехніки 1854-1979 років у розвиток архітектури” виявлено, що серед авторів реалізованих проектів середини ХІХ - ХХ століть у Львові і Галичині, поруч із представниками австрійської та польської архітектурних шкіл, домінували викладачі та випускники архітектурної школи Львівської політехніки 1854-1940 років.

Аналіз творчості 22 видатних архітекторів виявив їх великий внесок у розвиток архітектури:

- група послідовників і однодумців професора Ю.Захарієвича започаткувала традицію проектування і будівництва навчального закладу власними силами;

- Ю.Захарієвич став засновником львівської школи консерваторів пам’яток архітектури і очолив плеяду реставраторів та реконструкторів архітектурних об’єктів;

- громадські та житлові будинки і комплекси, запроектовані випускниками школи сформували обличчя Львова та інших міст Галичини;

- розробкою генпланів Львова, Станіслава, Перемишля та Кракова професор І. Дрекслер розпочав містобудівельну діяльність в архітектурній школі Львівської політехніки;

- вагомий внесок у відродження національної архітектури - будівництво церков (більше 600 об’єктів) у містах і селах Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької областей України і Перемишлянському, Краснянському, Ряшівському, Новосанчівському, Підкарпатському воєводствах Польщі зробили батько і син Нагірні.

Аналіз архітектурної діяльності 148 випускників архітектурної школи Львівської політехніки 1945-1979 років, які працювали і працюють у Львові та Луцьку виявив, що вони зробили вагомий внесок у розвиток архітектури регіону, а саме:

- поповнили навчальну базу Львівського політехнічного інституту комплексом навчальних корпусів, студентським містечком з 13 нових гуртожитків на 8 тис. студентів, які були визнані одними з найкращих у колишньому СРСР, а частина проектів була повторно застосована для спорудження навчальних корпусів і гуртожитків решти вищих навчальних закладів (ВНЗ) Львова та інших міст України;

- збудували спортивно-оздоровчі табори і бази відпочинку на узбережжі Чорного моря та в смт. Славську в Карпатах, як для свого інституту, так і близько 40 об’єктів для інших вузів України і Росії;

- розробили проекти планування територій, генплани населених пунктів, ПДП окремих районів забудови у Львівській, Волинській, Рівненській, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій і частково Тернопільській областях, де було створено структуру громадських, торгівельних, освітніх, медичних центрів;

- сформували архітектуру міст і сіл Західного регіону України громадськими спорудами та багатосімейними і односімейними житловими будинками; є авторами церков у Львові та Львівській, Волинській, Хмельницькій, Житомирській, Тернопільській, Закарпатській областях України;

- зробили значний вклад у збереження пам’яток архітектури Львова та інших міст Галичини і Волині, їх реставрацію та реконструкцію;

- є авторами пам’ятників воїнам, непересічним особистостям, героям української нації;

- були співавторами виробничих та промислових підприємств як у Львові, так і в інших містах України, Молдавії, Росії та Іраку; сформували ландшафт не тільки Львова, але й інших міст Галичини і Криму;

-  стали відомими вченими, дослідниками архітектури.