ТВОРЧА СПАДЩИНА І. Г. МЯСОЄДОВА (ДОСЛІДЖЕННЯ МЕТОДУ СТИЛЕТВОРЕННЯ В УКРАЇНСЬКОМУ ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ)

Краткое содержание

У ВСТУПІ обґрунтовано актуальність дослідження, його наукову новизну, сформульовані мета і завдання роботи, предмет та метод дослідження. Автор розглядає джерела дослідження, відзначає основні етапи апробації отриманих результатів та їх практичне застосування, визначає хронологічні рамки дослідження.

            Розділ 1  АНАЛІЗ ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ. ОБГРУНТУВАННЯ МЕТОДУ ДОСЛІДЖЕННЯ

            У першому підрозділі проводиться окремий аналіз літератури, в якій від-битий час становлення і дозрівання художника, - це загальноєвропейські мистецтвознавчі праці (А.Гільдебрант, Ж.Базен), а також українська дослідницька література (М.Мурашко, М.Бойчук, П.Виноградов, І.Врона), праці сучасних науков-ців (Н.Адаскіна, Н.Молева, О.Тарасенко, В.Рубан, В.Овсійчук). Особистий творчий метод І.Мясоєдова розкривається в деяких листах художника В.Масютина.

            Крім того, у першому підрозділі розглянута, надрукована в Україні і в Росії до 1917 року, література, в якій про художника І.Мясоєдова багато писали кореспонденти газет і часописів: М.Брешко-Брешковський («Биржевые ведомости», «Геркулес»), Є.Кузьмін, О.Бенуа, М.Врангель, Я.Тугендхольд, С.Маковський в часописах «Аполлон», «Речь», «Современный мир» та ін. У журналах того часу (“Неделя”, “Огонек”, «Вершины», «Нива») знаходиться  чимало репродукцій творів І.Мясоєдова, які нині вважаються втраченими.

            У другому підрозділі аналізуються спогади сучасників І.Мясоєдова, його вчителів і товаришів по мистецтву. Серед них - згадки першого директора Полтавської картинної галереї М.Бокій-Бікадорова, В.Оголевця, К.Петрова-Водкіна, О.Сидорова, В.Бакшеєва, В.Мілашевського, Ф.Богородського, К.Трохименка та ін. Переважно всі вони розглядають художника у контексті його захоплення античністю, її культом краси, не вдаючись до глибшого аналізу його художніх творів. Також інформаційно багатими є архівні матеріали, які зберігаються у ЦДІА Росії (м.С.-Петербург), ЦДАЛМ Росії (м.Москва), ДАПО України (м.Полтава) та Ліхтенштейнського товариства мистецтв ім. Є.Зотова (І.Мясоєдова) у Вадуці.

Третій підрозділ присвячений розкриттю життєвого і творчого шляху художника, а також проблемним аспектам художньої спадщини митця.

            Над вивченням життєвого й творчого шляху І.Мясоєдова, крім автора дисертації, чим він займається від 1987 року, працюють іноземні дослідники. У серпні 1990 року на запрошення автора в Полтаву прибули барон Е.Фальц-Фейн та колишній юрисконсульт А.П.Гооп - хранителі спадщини І.Мясоєдова за кордоном. Зініційована ними конференція в м.Києві відкрила нову сторінку життєвого і творчого шляху художника.

            У 1991 році в журналі “Образотворче мистецтво” про Івана Мясоєдова з’явилася стаття В.Шлеєва, в якій чимало помилок. Неприязною стосовно І.Мясоєдова виявилася й інша стаття цього ж автора “Сюжет для авантюрного роману: чудовий художник і фальшивомонетник”, надрукована в газеті “Вечірня Полтава” (1996, №17, 26 квітня). У ній В.Шлеєв говорить не про мистецтво Мясоєдова, а про ефектні віхи його життєвого шляху. В мистецтвознавчому плані значно змістовнішою є стаття В.Шлеєва “Наш Іван Мясоєдов у Ліхтенштейні” у часописі “Філателія” (1992, №3), в якій він розповідає про роботу І.Мясоєдова над “Історичною серією” поштових марок Ліхтенштейна, виконаною ним в 1939-1942 роках.

            Постав ряд газетних статей репортерів, які побували на ретроспективній виставці творів І.Мясоєдова, що відбулася в залах Третьяковської галереї в Москві у квітні 1998 року. Серед публікацій в українській пресі варто згадати статтю Є.Колон “Художник-атлет із “Саду богів” (156).

            Четвертий підрозділ висвітлює літературу, яка друкувалася за кордоном від 1940 року: емігрантські часописи, статті дослідників І.Мясоєдова у Німеччині, Швейцарії та князівстві Ліхтенштейн.

            Автор відзначає, що життєвим і творчим шляхом І.Мясоєдова за кордоном починають цікавитися в 40-х роках ХХ століття, коли художник опинився в князівстві Ліхтенштейн. Увагу привертають статті, присвячені роботі Мясоєдова над історичною серією поштових марок, яка вийшла друком у Вадуці в 1939-1942 роках. Про цю серію у 1946 році писав швейцарський філателістичний журнал “Be er Brifmarken-Zeitung - Jou al Philateligue der Be e” (390). Від 1956 року про життя і творчість І.Мясоєдова почав писати А.П.Гооп, який нині зберігає в приватній колекції понад 150 творів художника. До історичного збірни-ка на честь 58-річчя князівства Ліхтенштейн він написав мистецтвознавчу статтю “Das Lebensbild eines grossen Kunstler”, в якій вперше зроблено аналіз творчого шляху І.Мясоєдова.

У 1962 році в Вадуці вийшов ювілейний збірник з історії поштових марок князівства Ліхтенштейн, в якому ім’я І.Мясоєдова знову згадується з великою шаною (398). В останні роки зацікавлення творчістю І.Мясоєдова спричинило появу кількох статей та каталогів. Серед найвагоміших - стаття колишнього куратора Ліхтенштейнського товариства ім. Є.Зотова Р.Ербентраут, яка за дозволом автора дисертації в 1996 році опублікувала дані ним матеріали у спеціальному мистецькому виданні (395).

            У вересні 1997 року в Вадуці, а в 1998 - в Москві, пройшли ретроспективні виставки творів Івана Мясоєдова з виданням каталогу ”Ivan Miassoyedoff (Eugen Zotow) - Spuren eines exils” (400). У ньому зафіксовано понад 180 творів живопису та графіки. В каталозі опубліковано ряд статей зарубіжних і вітчизняних науковців, в яких розглядаються життєві і творчі шляхи майстра.

Це видання є найважливішим для використання каталожних даних про твори, які зберігаються в приватних колекціях та Товаристві ім. Є.Зотова, і до цього часу залишалися невідомими вітчизняній науці. Матеріал для наукового дослідження автор черпав із ретроспективних виставок, що відбулися у Вадуці (1997) та  в Москві (1998).

Статті цього каталожного видання лише повторюють уже відомий мате-ріал. Деякі з них використовують фактичний матеріал, запозичений із майбутньої книги про Івана Мясоєдова, яка була подарована дисертантом Ліхтенштейнському товариству ще на початку 90-х років ХХ століття. Інші статті цього каталогу та-кож посилаються на публікації автора дисертації.

            Розділ 2  ІВАН МЯСОЄДОВ: СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ

            У розділі в короткому екскурсі життя художника заакцентовано його ставлення до суспільства у контексті художнього життя в Полтаві на початку ХХ століття, де від 1889 до 1919 років він жив і працював, а разом з ним - ціла плеяда талановитих представників української культури: О.Сластіон, В.Кричевський, Л.Позен, С.Васильківський,  П.Мартинович, І.Дряпаченко, В.Максимович та ін.

2.1  Роль та місце І.Г.Мясоєдова у художній культурі України і Росії початку ХХ століття. Дисертант простежує життя І.Мясоєдова, батьком якого був відомий художник Григорій Мясоєдов.

            Художню освіту Іван здобув у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури (1896-1901), а згодом - у Вищому художньому училищі при Імператорській академії мистецтв у С.-Петербурзі (1907-1909).

Автор розкриває творчі шукання І.Мясоєдова у контексті розвитку культури і мистецтва України та Росії початку ХХ століття. Цей період визначився творчим спілкуванням з українським митцем Ф.Кричевським і участю в перших художніх виставках. Це був початок знайомства І.Мясоєдова з національним фольклором, використання його у своєму мистецтві для збагачення власного світовідчуття. Закоханий в античність, Мясоєдов створив у ці роки такі полотна, як “Похід аргонавтів за золотим руном” (1909, повтор - 1910), “Венеціанські купці-грабіжники”, “Боротьба за тіло Патрокла” (1910) та ін. Від 1913 року художник бере активну участь у художньому житті України та Росії, а в своєму мистецтві стає на шлях модерну, де відчутні його прагнення пошуків нових форм. Водночас він використовував і сюжети античної міфології, й українські національні мотиви.

Художник у дореволюційні роки бере участь у численних виставках, влаштовує музично-танцювальні вечори, створює ескізи театральних костюмів, здійснює художнє оформлення журналів “Геркулес” та “Вершины”, створює картини і пастельні листи на тему побуту свого народу.

            Самобутньо і яскраво відобразив він апокаліпсис світової війни і хаос революції: у 1917-1919 роках створює гротескні твори на теми демонізму та зловісного образу російського революціонера. Від 1919 року І.Мясоєдов пере-буває в Криму і практично останнім пароплавом наприкінці 1921 року залишає батьківщину.

            2.2  І.Г.Мясоєдов та його творчість еміграційного періоду. У цьому підрозділі розглянуті соціально-політичні та культурні обставини російської та української еміграції. Життя під “штучним небом” для Мясоєдова почалося в Берліні, де він зустрічає своїх колишніх товаришів по мистецтву: В.Масютина, К.Горбатова, В.Фалілеєва та деяких інших. Тут художник намагається відновити втрачені картини, малює декорації до театральних вистав і фільмів, створює малюнки костюмів для своєї дружини Мальвіни Вернічі (інтерпретуючи її образ через стиль модерн), портрети емігрантів.

            У 1938 році І.Мясоєдов переселяється до Ліхтенштейну, де проживе до 1953 року й створить десятки живописних та графічних творів, гравюрні серії поштових марок, фрескові розписи, портрети осіб княжого двору, краєвиди і натюрморти.

            Розділ 3  СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ТА АНАЛІЗ ХУДОЖНЬОЇ СПАДЩИНИ І.Г.МЯСОЄДОВА підводить підсумок творчого шляху художника, визначає його місце і роль у художній культурі України початку ХХ століття.

Автор розглядає твори художника за стильовими особливостями, шукаючи спільне з найкращими майстрами його епохи. З визначенням ролі та місця І.Мясоєдова проводиться широкий аналіз соціально-історичних обставин, у яких йому доводилося працювати.

3.1  Антична міфологія в станковому та монументальному живописі. Антична міфологія складала невід’ємну частину образного світу І.Мясоєдова як у побуті, так і у творчості. Його прагнення до ідеалу краси знайшло своє яскраве втілення вже у першій програмній картині “Похід аргонавтів за золотим руном”. У мистецтві Мясоєдова міф проходить складну еволюцію і стає носієм стилю модерн. Автор звертає увагу на аналогії стилістичних пошуків І.Мясоєдова та українських і російських майстрів цього керунку. Спільність у стильовому виразі автор простежує не тільки на прикладі осіб з близького оточення митця, але і на зразках західноєвропейського мистецтва. Таким чином, міф у мистецтві І.Мясоєдова стає носієм символу, творцем певної надуманої реальності, виразником містичної ідеї, що панує в цьому світі. Так художник виражав свою втечу від тогочасної дійсності, втечу у мрію, у світ, де панує свобода дій,— людина бореться з насильством та силами зла, проявляючи мужність і волю до перемоги. Міф - це втеча від нового світу науки і машини, що приземлюють людину, а минула класика як абстрактно-нормативний ідеал і джерело одухотвореної, піднесеної краси є апріорною умовою віддаленості від навколишньої реальності. Відвернувшись від урбанізації та індустріалізації і культивуючи класичну культуру, чим створював навколо себе витончену атмосферу естетства, Мясоєдов сподівався в історичному минулому віднайти якусь одвічну істину. Для нього вона була в романтиці і красі.

            Розглядаючи численні на міфологічну тему полотна (“Боротьба за тіло Патрокла”, “Кентавромахія”, “Відпочинок амазонок у лісі після бою”, “Боротьба Тезея з кентаврами”, “Амазонка, що біжить”), усвідомлюємо його нове розуміння античності, наповнене земним життєлюбством і в той же час адаптованими рисами реалізму та імпресіонізму. Естетична категорія Краси у мистецтві Мясоє-дова - це краса як боротьба, вічне вмирання і вічне становлення, це прояв підвищеної, майже патологічної чуттєвості, що знаходить продовження в де-кадансі.

            3.2   Українські фольклорні мотиви і методи стилетворення. У цьому підрозділі акцентовано на ще одній вітці символізму, пов’язаної з романтизмом, у якій проявлялась глибока зацікавленість художника до національних тем із життя українського народу, серед якого він ріс і виховувався, характеризована підвищеною виразністю форм та яскравістю кольорових відношень.

            Українська тематика у творчості І.Мясоєдова досить багата. Твори на тему життя і традицій українського народу Мясоєдова належать приватним збіркам Європи та Товариства ім. Є.Зотова (І.Мясоєдова) у Вадуці: “Українське свято”, “Козацький табір” та ряд творів на фольклорні мотиви, а також пастельні аркуші: “Поцілунок” (“Автопортрет з Мальвіною Вернічі”), “Зображення закоханих у колі соняшника”, “Зображення кобзаря у колі соняшника” та інші. У цих творах присутня “національна ідея”, властива українській ментальності, і яку прослідковано в історичній бувальщині та народному побуті.

Якщо характерною особливістю розвитку стилю модерн є рафінована витонченість рисунка, насиченість декору і манірність виконання, що знаходить своє вираження у творчості Г.Нарбута, М.Жука, В.Масютина, то ці ж риси притаманні також художникові І.Мясоєдову. Вплив модерну сприяє збагаченню його палітри, що з особливою емоційною пристрастю проявилося в народних сценах і краєвидах Полтавщини. В деяких з них втілилися думки художника про долю батьківщини, про героїчні сторінки її історії (“Мандруючий кобзар” та ін.). Побутові картини та краєвиди тяжіють до етнографічної достовірності (що ми бачимо, наприклад, в пастельному аркуші “Українське весілля”, “Со-рочинський ярмарок” та ін.), в яких художник не лише передає красу людей і природи, а й заявляє про свою органічну спорідненість із рідним краєм, із істо-рією та життям народу.

            3.3  Стиль модерн в графічному і портретному мистецтві. Модерн у творчості І.Мясоєдова став одним із чільних напрямків. У руслі модерну найповніше проявилася його творчість. Живописна пластика полотен спрощується, набуває конструктивності, відчувається захоплення вибагливою і безпосередньою орнаментикою, що притаманно творчості багатьох художників доби: Г.Нарбута, І.Бурячка, К.Сихульського, М.Жука, К.Стефановича та ін.

            Значне місце у творчості І.Мясоєдова займає проектування театральних костюмів, афіш та декорацій, що було викликано пожвавленням театрального життя столичних міст України і Росії та численними ефектними театральними видовищами. Мабуть, саме вони стали для Мясоєдова стимулом у створенні цілої серії “серпантинних танців”, зафіксованих у “Портретах Мальвіни Вернічі у костюмах народів світу”. Серед них виділяються ескізи і плакати до танців: “Ураган”, “Індійський танець”, “Мальвіна Вернічі у турецькому костюмі”, “Мальвіна Вернічі в іспанському костюмі” та інші з динамічним і кольоровим підкресленням характерних особливостей народів світу. Цю серію театральних костюмів Мясоєдов розпочав ще у Полтаві, але продовжив і ширше розгорнув, масштабно охоплюючи історію танцю від античності до тогочасся, уже в Берліні.

            Працюючи в багатьох видах і жанрах образотворчого, сценічного мистецтва, фотографії і оформленні журналів, І.Мясоєдов у руслі модерну найповніше виразив своє природне прагнення орнаментально-декоративних умовностей тла з натуралістичною відчутністю постатей і окремих деталей, з силуетністю та динамікою великих кольорових площин.

3.4   Релігійна тема у живописі та графіці. Християнська міфологія та пошуки Бога у власній душі завжди займали у творчості Мясоєдова достатньо важливе місце. Ними просякнуті практично всі твори художника. У підрозділі проводяться паралелі пошуків релігійної свідомості у філософських роботах мислителів початку ХХ століття, вивчається їх вплив на “релігійне мистецтво” у творчості М.Сосенка, М.Бочука, П.Холодного, В.Пащенка та самого І.Мясоє-дова. На жаль, творів І.Мясоєдова на теми християнства ні в Росії, ні в музеях України немає. Однак порушення релігійно-етичних тем мало місце ще у полтавський період його життя. Серед ранніх творів на теми християнського милосердя можна назвати плакат “Ангел-охоронець”, спеціально розроблений для Все-російської земської спілки допомоги пораненим у Першій світовій війні. Чимало творів релігійного змісту зберігаються у колекціях Західної Європи: серія пастельних листів з життя св. Георгія і пророка Мойсея, великодня серія та багато-фігурні композиції, наприклад, “Шлюб у Кані” та ін., глибоко релігійні за духом і категорично несумісні з традиційним іконописом. Очевидно, твори І.Мясоєдова релігійної тематики переважно викликані соціальними і політичними подіями, які відбувалися в Росії та Україні на початку ХХ століття, а також прагненням художника проникнути в минуле християнської міфології і поєднати її з першим часом. Але трактування таких тем, як: “Св.Єронім”, “Св.Юрій”, “Мойсей та Аарон” не канонічне, а наближене до світських.

            Розділ 4  ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЧОГО МЕТОДУ І.Г.МЯСОЄДОВА

            Для з’ясування суті його методу та складових системи естетичних принципів необхідно класифікувати твори художника за стилетворчими категоріями, визначити притаманні засоби творчого виконання, знайти витоки і паралелі кожного зі стильових напрямків тогочасної художньої культури. На основі аналізу окремого твору або типологічних груп висвітлюється чітка орієнтація І.Мясоєдова на стильові скерування своєї епохи, близькість його методологічних і стилетворчих позицій із тими творцями, в яких яскраво відобразився ще усвідомлений романтизмом конфлікт між особистістю і суспільством, що породжувало суб’єктивізм у мистецтві і широкий орієнтир художніх явищ, зупиняючись на неокласиці та національній романтиці, не відмовляючись від пленеризму й різноманітних художніх засад, навіть з їх яскраво вираженою тенденцією видовищної солонності, підправленою модернізмом й орієнтованою на елітарну художню культуру.

            4.1  Неокласицизм і художня культура міфу в образотворчості. Неокласицизм, що склався на початку ХХ століття, вніс істотні зміни у розуміння проблем художньої творчості. Протиставляючись стилю модерн, він був одним із основних принципів відображення дійсності й одночасно ніс в собі естетичне і культурно-академічне надбання минулого. Як наслідок - внутрішньою потребою цього напрямку в мистецтві було звернення до міфологічних мотивів. Античність сприймалася як щось гармонійне і прекрасне, про що мріяв художник. Риси нового художньо-філософського руху з його прагненням до глибинних витоків ідеалів античності помітні у творчості відомих російських та українських майст-рів пензля: В.Сєрова, К.Богаєвського, О.Литовченка, Ф.Кричевського, Ф.Краси-цького та ін.

Неокласицизм у творах І.Мясоєдова виразився насамперед у формах композиційної побудови картин, де певна надуманість поз і жестів героїв, театралізація сюжетної суті, - все спрямоване на створення атмосфери естетичної досконалості та краси. Не менш важливим фактором є безконфліктність зображеного моменту. Драматична подія є лише формою подання матеріалу, в якій історичні факти набувають видовищно-героїзованого характеру. Але міфологічна тематика не обезцінена.

            На відміну від художників, у творчості яких відчувається живий зв’язок із життям народу, у творах І.Мясоєдова внутрішньою потребою насамперед являється ідеалізація минулого через міфологічні образи та сюжети. Міфологія тут виступає як форма зняття антагонізмів дійсності. В глибокому і потужному художньо-філософському руслі неокласицизму міфологія стає реакцією на дійсність з відстороненням соціального реалізму і джерелом натхненної краси, наповненої елегійним настроєм, гармонією, життєлюбством, що виразно простежується у полотнах: “Похід аргонавтів за золотим руном”, “Боротьба за тіло Патрокла”, “Венеціанські купці-грабіжники”, “Боротьба Тезея з кентаврами”, “Українське весілля”, “Шлюб в Кані” та ін.

4.2   Пошуки “Вічної Краси” і трактування фольклорних мотивів в образотворчій стилістиці модерну. В основі взаємодії різних мистецтв, притаманної творчій практиці І.Мясоєдова, лежала абсолютизація краси як головної ланки мистецьких пошуків. Прихильність творчих інтересів художника до античної традиції поєднувалася з прагненням пошуків нового всеохоплюючого стилю - стилю модерн з тяжінням до синтетичних рішень. У творах, позначених цим стилістичним спрямуванням, чільною виступає ідея естетичної досконалості та чистої краси. Рисами “Великого стилю” наділена значна частина творів І.Мясоєдова, що мають міфологічну сюжетну основу. Серед інших - “Сатир і Німфа”, “Автопортрет з Мальвіною Вернічі”, “Геркулес у боротьбі з лернейською гід-рою”. “Розігруючи” трагедію, взяту з античності, він творить власне театральне видовище, спрямоване на утвердження естетичної досконалості, і запевняє, що перед ним жива дійсність, саме тому така самовіддача мистецтву. У цих творах художник відточує своє вміння моделювати форму, застосовувати ефектні кольорові плями і досягати вишуканої краси ліній, а лінійна вишуканість із міфологічним навантаженням була виразником модерну. У виразних проявах нової міфотворчості І.Мясоєдова ми також бачимо трактування національних традицій та українського фольклору, що підпорядковується ідеалу естетичної досконалості. Розглядаючи твори І.Мясоєдова фольклорного змісту, автор ділить їх на дві суміжні типологічні групи: неокласицистичну і твори, виконані в стилі модерн. Якщо його невеликі за розміром краєвиди виконані з романтичним піднесенням, проникнуті любов’ю до рідного краю, то інші пастельні аркуші (“Поцілунок”, “Зображення кобзаря в серцевині соняшника”, “Зображення соняшника з закоханими” та ін.) відповідають стилю модерн. Тут наявне виразне тяжіння автора до декоративності та узагальнення: чітко обмежені плями кольору контрастують між собою — темні зі світлими, холодні з теплими. Зображення закоханих у серцевині стилізованого жовтого соняшника з покрученими стеблами подається на тлі блакитного неба. Але художник у цих творах не обмежується тільки декоративністю, а також має на увазі символічне значення соняшника, що тамує в собі прихований зміст, і цим протиставляє себе натуралістичним тенденціям мистецтва другої половини ХІХ століття. Таким чином, методологічні і стилетворчі основи тут характерні для загальноєвропейського кола проблем пошуку стилю в мистецтві ХХ століття. Застосовуючи прийоми стилізації та символічну умовність образів, художник пробуджує усю гаму поетичних почуттів, що передаються через емоційний колорит сюжетного образу та «магію» національної краси.

Відзначаючи місце І.Мясоєдова в трактуванні фольклорних мотивів серед українських художників початку ХХ століття, слід визнати, що мислення майстра істотно відрізнялося від справді національного. Вихований на загальноєвропейських зразках стилетворення в образотворчості, національне мистецтво він бачив у романтичній стихії кольору й народних традицій. Тому художник, який від-вернувся від своєї епохи та суспільства, швидше був споглядачем, талановитим майстром втілення й відображення фольклору в своєму мистецтві, ніж його духовним носієм. Беручи за основу сюжету сцену з життя українського народу, своє завдання митець бачив у максимально точному дотриманні етнографічних зразків, відтворненні їх особливостей. Але саме так проявився зв’язок І.Мясоєдова з національним мистецтвом, із його традиціями.

            4.3  Символізм і філософія християнства у творчому методі. Розкриваючи зміст цього напрямку в художній творчості І.Мясоєдова, простежуються аналогії загальних пошуків у мистецтві майстрів України, Росії та Західної Європи. Символізм Мясоєдова є внутрішньою потребою його світосприйняття і вираження думки про сучасну епоху: твір трансформує світ, піднімає людину над буденністю, разом із тим розкриває її напружені моральні пошуки в духовній атмосфері Росії та України, турбуючись про поєднання міфічного світу з реальним, земним.

            Символізмом,  у більшій чи меншій мірі, просякнуті всі твори І.Мясоєдова, що з’явилися в час особливої розхитаності філософських систем та релігій. І мистецтво, і релігія немислимі без емоційного ставлення до світу, бо для модерну характерний вияв людської пристрасті, її еротизм. Християнська тема у творчості І.Мясоєдова розвивається згідно думки, що мистецтво - це прояв ідеї Бога та Краси.

 Аналогічно до теорії символізму А.Бєлого І.Мясоєдов стверджує, що мистецтво повинно проявляти ідею Бога. Але оскільки будь-яке мистецтво символічне, то воно обов’язково приведе художника на шлях пізнання релігії, яка за А.Бєлим є системою послідовно розгорнутих символів. Художник-символіст, насичуючи образ переживанням, перетворює його в своїй творчості. Такий пере-творений образ є символом (13).

            Таким чином, мистецтво, вважає художник, - це не лише творчий акт, у ньому прихована духовна сутність, оскільки в християнстві моральність без Христа - ніщо. У творчості І.Мясоєдова розуміння образа Христа переростає в алегорію, тобто в модель майбутнього всього людства. Саме цей сенс був закладе-ний ним в таких творах, як “Шлюб в Кані”, “Св.Марія з немовлям”, “Скрижалі Мойсея”, “Ангел-охоронець”, “Вітчизна. Алегорія” та ін. 4.4    Реалістичне у стилістиці художньої форми. Метод алегорії. Незважаючи на різнобічність і всеохопність художнього генія І.Мясоєдова, реалізм у його творчій спадщині окреслюється чіткими рамками і має досить виразні витоки свого розвитку: національна романтика і соціальні революції.

            Допоміжними засобами алегорії в образотворчості він прагне сформулювати і донести до глядача сутність соціального зла.

            У широкому розумінні реалізм передбачає правдиве відтворення типових характерів і достатньо виразне ставлення до дійсності. Реальному відтворенню дійсності завжди приділяли велику увагу. У ХІХ столітті реалізм був головним принципом відтворнення життя і генетично пов’язаний із мистецтвом минулих століть. Однак у ХХ столітті цей напрям зазнав значних змін. Стосовно творчості І.Мясоєдова реалістичний принцип відображення дійсності (через свій інте-гральний вплив на інші твори символіко-філософського змісту) стає головною сполучною ланкою між художником і його епохою. Знайти прекрасне у буденному, опоетизувати явища життя, прагнення виразити в картині чи етюді своє особисте переживання від природи, стало важливим фактором у мистецтві художника. Відтворення руху хмар, шелесту листя, вологості повітря, захоплення живим спілкуванням із природою - ось що характерне для І.Мясоєдова як художника реалістичної школи. У його мистецтві багато краєвидів і автопортретів. Розкривають його національну самосвідомість картини, створені за сюжетами з історичного минулого українського народу, традицій та фольклору. Серед них - такі, наприклад, як “Мандруючий кобзар”, “Поцілунок” (“Автопортрет з Мальвіною Вернічі”), “Українське весілля”, “Сорочинський ярмарок”, чисельні краєвиди України. Вони опоетизовують красу й етнографічну привабливість краю. Таким чином, орієнтація на національну спадщину визначає своєрідність зв’язку художника з його життям.

            У ряді творів І.Мясоєдов не лише втручається у зображувану подію, але й дає їй моральну оцінку та змушує глядачів співпереживати. Художник-реаліст свідомо усувається від естетичної та моральної оцінок героїв, перетворюючи твір мистецтва у фотографію життя, зберігаючи всі подробиці й деталі подій. Зокрема, такими є твори “Г.Г.Мясоєдов на смертному одрі” (1911), “Собаки роздирають труп убитого німецького солдата” (1914). Те, що І.Мясоєдов відтворює абсолютно точний, відповідний дійсності та часу факт, не викликає сумніву. В цьому сенсі художник створює алегоричну інтерпретацію відображення дійс-ності.

            Таким чином, те, що автор виділяє у творах І.Мясоєдова, не є безпристрасною описовістю. Пастельні та графічні твори художника на теми апокаліпсису часу із зображеннями “революціонерів” у вигляді могутньої, тупої та руйнівної “горили”, шабашу цих “революціонерів”, ніяк не вписуються у визначення “від-творення факту”. Водночас зображувані “революціонери-горили” - це алегоричний образ, що підсилює емоційне звучання твору.

Створюючи картини на теми апокаліпсису епохи, громадянських воєн та революції, І.Мясоєдов вдається до цілком реалістичної техніки виконання. Чим яскравіше розгорталися події світової війни, тим жорстокішим ставав рисунок митця. Його усвідомлення часу йшло тим же еволюційним шляхом, що й розвиток подальших подій. І якщо перші малюнки ще свідчили про неповні уявлення тих страхіть, які несе з собою війна, то “демонічну” серію робіт про революцію і революціонерів пережив художник уже безпосередньо на власному досвіді. Ця серія картин стає у творчості митця найбільш сміливою і викривальною, наближається за викривальними засобами до мистецтва плаката.