ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ
| Бесплатное скачивание авторефератов |
| СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
| Увеличение числа диссертаций в базе |
| Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
| Доставка любых диссертаций из России и Украины |
ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ
Каталог авторефератов / ЮРИДИЧЕСКИЕ НАУКИ / Гражданское право; предпринимательское право; семейное право
| Название: | |
| Альтернативное Название: | Цират Геннадий Артурович. Правовые основы и современные тенденции международно-правовой унификации международного гражданского процесса |
| Тип: | Автореферат |
| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; представлено аналіз стану дослідження теми дисертації; показано зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами; визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт та предмет; охарактеризовано використані методи дослідження; сформульовано наукову новизну одержаних результатів та розкрито їх практичне значення; надано інформацію про апробацію результатів дисертації та публікації на тему дослідження, його структуру та обсяг. У першому розділі «Правове становище іноземних осіб у міжнародному цивільному процесі. Міжнародно-правове регулювання та уніфікація окремих питань доступу іноземців до правосуддя в цивільних справах та судових імунітетів держав», який складається з трьох підрозділів, в яких розглянуті особливості процесуального становища іноземних фізичних, юридичних осіб та іноземних держав у цивільному процесі, підходи, покладені в основу міжнародно-правового регулювання процесуально-правового становища іноземних осіб та іноземних держав, яке відбувається на універсальному, регіональному та двосторонньому рівнях, сучасний стан, тенденції та перспективи такого регулювання. У підрозділі 1.1 «Інститут cautio judicatum solvi та процесуальне становище сторін у цивільних справах з іноземним елементом» розглядаються підходи до міжнародно-правового регулювання та уніфікації відомого національному праву багатьох держав процесуального інституту cautio judicatum solvi, метою якого є захист прав національних осіб, котрі виступають як відповідачі у справах за участю іноземців, на стягнення судових витрат з іноземних осіб. Автором досліджені передумови та доктринальні підходи, покладені в основу регулювання вказаного інституту на універсальному та регіональному міжнародно-правовому рівнях, здійснено порівняльно-правовий аналіз механізмів такого регулювання, виявлено закономірності, особливості та тенденції такого регулювання та уніфікації. Встановлено, що найбільш ефективним та збалансованим методом міжнародно-правового регулювання вказаного інституту, який використано міжнародними конвенціями універсального характеру, є заборона застосування судами держав-учасниць національних норм, що регулюють цей інститут щодо осіб, які належать до інших держав – учасниць повідних міжнародних договорів, з одночасним запровадженням «компенсаторних» процесуальних механізмів – спрощених процедур виконання іноземних судових рішень стосовно відшкодування судових витрат. Встановлено, що концептуальною основою такого методу регулювання є визначення характеру цього процесуального інституту як дискримінаційного щодо іноземців-позивачів, визнання доцільності заборони його застосування судами держав-учасниць та закріплення балансу прав та інтересів національних осіб-відповідачів й іноземців-позивачів при розгляді цивільних справ. 13 З’ясовано, що правовим наслідком такого підходу до міжнародно- правового регулювання цього інституту є усунення однієї з перешкод у наданні іноземцям, які виступають позивачами у цивільних справах з іноземним елементом, національного режиму регулювання їхнього процесуально- правового становища та доступу до правосуддя у таких справах. У підрозділі 1.2 «Міжнародно-правове регулювання міжнародного співробітництва та уніфікація процедур надання іноземцям безоплатної правової допомоги при розгляді цивільних справах з іноземним елементом» розглядаються такі аспекти міжнародно-правового регулювання процесуального становища іноземців в цивільному процесі, як надання іноземцям національного режиму в доступі до безоплатної правової допомоги та звільненні від сплати мита. Визначено, що наявна відмінність, не тільки в національно-правовому регулюванні вказаних питань, а й у концептуальних засадах правового регулювання «права бідності» у цивільних справах, прийнятих у різних державах, настільки велика, що не дає змоги ставити питання про встановлення на міжнародно-правовому рівні уніфікованих умов, правил та стандартів надання безоплатної правової допомоги у цивільних справах, значно звужуючи поле для уніфікації та залишаючи поза її сферою національні системи надання безоплатної правової допомоги у цивільних справах. З’ясовано, що головним підходом у міжнародно-правовому регулюванні питань надання безоплатної правової допомоги у справах з іноземним елементом є закріплення принципу національного режиму для іноземців і регулювання порядку взаємодії між органами різних держав із метою створення необхідних умов для отримання іноземцями цього режиму. Встановлено, що предметом міжнародно-правового регулювання на універсальному рівні є переважно міждержавне співробітництво з метою сприяння нужденним особам, які належать до однієї держави, в отриманні ними доступу до безоплатної правової допомоги при розгляді цивільних справ в інший державі на умовах, передбачених для національних осіб (забезпечення надання національного режиму для іноземців), і мінімальна уніфікація норм, що безпосередньо регулюють надання безоплатної правової допомоги. Визначено тенденції міжнародно-правової уніфікації міждержавного співробітництва, які полягають у поступовому поширенні уніфікації на форми, методи та юридико-техничні умови такого співробітництва з одночасним збереженням мінімального «уніфікаційного» втручання в національне право й принципу lex fori як основного підходу до регулювання з наданням іноземцям національного режиму в цих питаннях. На регіональному рівні, насамперед в рамках Європейського Союзу, акценти в регулюванні та уніфікації змінено в бік більшої уніфікації окремих аспектів процедур надання безоплатної правової допомоги у транскордонних справах в напрямі створення уніфікованих правил і стандартів надання безоплатної правової допомоги у транскордонних цивільних справах, з одночасним розширенням обов’язків, які покладаються на органи держав- 14 членів щодо сприяння нужденним особам у доступі до безоплатної правової допомоги у таких справах на території всіх держав-членів. У підрозділі 1.3 «Особливості правового становища іноземної держави як учасниці цивільного процесу» розглянуті доктринальні положення, покладені в основу як національно-правового, так і міжнародно-правового регулювання правового становища іноземної держави як учасниці цивільного процесу, судових (юрисдикційних) імунітетів, які надаються іноземним державам, надано характеристику сучасного стану системи регулювання судових імунітетів держав, визначено тенденції та перспективи трансформації цієї системи. Встановлено, що ця система перебуває в перехідному стані від такої, що була побудована виключно на основі доктрини абсолютного імунітету держав і складалася з норм національного права та звичайних норм міжнародного права, до системи, яка буде побудована суто на основі доктрини обмеженого або функціонального імунітету. Визначено, що сучасний, перехідний стан системи регулювання судових імунітетів держав характеризується різнорідністю чинних режимів регулювання, відсутністю режиму взаємності та порушенням принципу рівноправності держав. З’ясовано, що система, побудована на доктрині абсолютного імунітету держав, регулюється звичайними нормами міжнародного права й нормами національного права та судової практики окремих держав і не потребує «додаткового» міжнародно-правового регулювання. Ця система характеризувалася цілісністю й забезпечувала режим взаємності та принцип рівності держав у питаннях судового імунітету держав. Основу майбутньої системи, що формується, мають становити універсальні та/або регіональні міжнародні конвенції, якими закріплюватимуться єдині уніфіковані підходи до регулювання цього інституту, що ґрунтуватимуться на доктрині обмеженого (функціонального) імунітету держав, буде визначено чіткі критерії встановлення меж, за якими держави не матимуть імунітетів, врегульовано всі, а не тільки юрисдикційні складові імунітетів. Роль та значення міжнародно- правових інструментів регулювання в системі, створеній на підставі доктрини обмеженого (функціонального) імунітету, зростатимуть, бо лише ці інструменти зможуть забезпечити цілісність та однорідність системи регулювання та поновити режим взаємності й рівності держав у питаннях судових імунітетів. У другому розділі «Міжнародно-правова уніфікація в сфері регулювання процедур вручення за кордоном судових документів у цивільних та комерційних справах», який складається з чотирьох підрозділів, досліджуються процеси у сфері міжнародно-правової уніфікації процедур здійснення транскордонних процесуальних дій, зокрема, вручення за кордоном судових і позасудових документів при розгляді цивільних справ з іноземним елементом. У підрозділі 2.1 «Міжнародна судова кооперація як форма міжнародного співробітництва у сфері цивільного судочинства у справах з іноземним 15 елементом» розглядаються чинники, що зумовлюють необхідність міжнародного співробітництва держав у питаннях забезпечення належних умов розгляду цивільних справ з іноземним елементом, правові та доктринальні передумови необхідності міжнародно-правового регулювання співробітництва між державами та їх органами під час виконання транскордонних процесуальних дій. Визначено, що мета такого співробітництва полягає у запровадженні міжнародно-правового механізму взаємодії між органами різних держав, який би забезпечував сучасні потреби у здійсненні процесуальних дій за межами держави, суд якої розглядає справу з іноземним елементом. Встановлено, що правовими передумовами міжнародного співробітництва та його міжнародно-правового регулювання у сфері здійснення транскордонних процесуальних дій є суто національний та територіально обмежений характер судових систем, публічно-правовий характер процесуальних дій з вручення судових документів та отримання доказів, територіальний суверенітет держав у сфері здійснення правосуддя та вчинення процесуальних дій. Визначено особливість міжнародно-правової уніфікації цієї складової міжнародного цивільного процесу, яка полягає в тому, що її предметом є: (і) форми, способи та процедури взаємодії органів різних держав при застосуванні механізмів міжнародної правової допомоги під час розгляду цивільних справ у здійсненні процесуальних дій з вручення судових документів та отримання доказів і (іі) підстави, порядок та умови допуску іноземних органів та осіб до вчинення відповідних процесуальних дій на території певної держави. Регулювання самих процедур здійснення вказаних дій відбувається за законом держави, органи якої здійснюватимуть такі дії. У підрозділі 2.2 «Міжнародно-правове регулювання та уніфікація процедур надання міжнародної правової допомоги при врученні за кордоном судових документів» досліджуються природа міжнародної правової допомоги, яка надається при розгляді цивільних справ з іноземним елементом, визначаються її зміст та особливості національно-правового регулювання, розглядаються підходи до визначення поняття «міжнародна правова допомога» та її місця в міжнародному цивільному процесі. Надано визначення поняття «міжнародна правова допомога» в цивільних справах з іноземним елементом. Автором пропонується розглядати її як систему відносин, які виникають між суб’єктами права різних держав з приводу вирішення цивільних справ з іноземним елементом, які можна поділити на декілька груп. Першу групу становлять відносини, що виникають у судовому процесі за участю іноземного елемента, який відбувається в суді однієї держави і в якому виникла потреба у вчиненні процесуальних дій на території іншої держави (врученні судового документа особі, яка перебуває за кордоном, отриманні доказів, що знаходяться за кордоном тощо). Другу групу утворюють відносини, що виникають між компетентними органами запитуючої та запитуваної держав з приводу підготовки, передачі, отримання як прохань про 16 вручення, так і самих судових документів, повернення виконаного прохання запитуючий державі для подальшого використання отриманих результатів судом, що розглядає справу, або відмова у виконанні тощо. Третю групу становлять відносини, що виникають при здійсненні процесуальних дій судом або іншим органом запитуваної держави на вимогу (прохання) суду запитуючої держави, що розглядає справу, а саме дії з вручення документів. Предметом міжнародно-правового регулювання є переважно відносини другої групи і лише частково та дуже обмежено відносини першої та другої груп, які регулюються, за певними винятками, національним правом: перша група – правом запитуючої держави, друга група – правом запитуваної держави. Доктринальною основою міжнародної правової допомоги як правового механізму здійснення транскордонних процесуальних дій є визнання абсолютного суверенітету держави у вчиненні процесуальних дій на власній території (принцип абсолютного процесуального суверенітету держави, принцип міжнародної ввічливості та взаємності). У зв’язку з цим предметом міжнародно-правового регулювання процедур надання міжнародної правової допомоги є: (і) встановлення міжнародно-правових зобов’язань держав- учасниць надавати відповідний рівень правової допомоги при розгляді та вирішенні цивільних справ з іноземним елементом; (іі) регулювання та уніфікація форм й умов співробітництва між органами різних держав із метою забезпечення «комунікації» між ними з приводу передачі судових документів для вручення та отримання підтвердження про вручення |
Заказать выполнение авторской работы:
Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:
