Федюк Лилия Васильевна. Личные неимущественные права юридических лиц
Тип:
Автореферат
Краткое содержание:
У Вступі містяться положення, що обґрунтовують актуальність обраної теми, визначають об’єкт і предмет дослідження, його мету і завдання, аргументуються методи дослідження, формулюється наукова новизна роботи, підкреслюється теоретичне і практичне значення основних положень дисертації та одержаних висновків, вказуються апробація результатів дослідження та публікації за темою докторської дисертації. Розділ 1. «Генеза особистих немайнових прав юридичних осіб» складається з трьох підрозділів і присвячується дослідженню розвитку науки та законодавства щодо особистих немайнових прав юридичних осіб. У підрозділі 1.1. «Розвиток особистих немайнових прав у цивілістичній науці» досліджуються наукові праці у сфері особистих немайнових прав юридичних осіб, становлення вітчизняної доктрини особистих немайнових прав та сучасний розвиток науки про особисті немайнові права. У пункті 1.1.1. «Наукові праці у сфері особистих немайнових прав юридичних осіб» автор розглядає теоретичну базу для дослідження особистих немайнових прав юридичних осіб, оцінює стан наукових розробок у сфері цих прав саме юридичної особи. Під час розгляду питання розвитку особистих немайнових прав юридичних осіб у цивілістичній науці автор наголошує на тому, що в історії вітчизняної цивілістики є лише кілька праць, які зачіпають питання немайнової сфери відносин деяких форм юридичних осіб, зокрема господарських організацій, або роботи присвячені захисту деяких немайнових прав юридичних осіб, а саме їх ділової репутації. Особисті немайнові права юридичних осіб не були досліджені у вітчизняних наукових працях, трапляються лише окремі роботи, в яких аналізуються деякі проблеми цих прав, проте більшість з них написано закордонними дослідниками. У пункті 1.1.2. «Становлення вітчизняної доктрини особистих немайнових прав» вивчається стан наукової розробки особистих немайнових прав загалом, що може бути основою для дослідження прав юридичних осіб. 14 Розвиток сучасної системи особистих немайнових прав розпочався в науці цивільного права з початку XX століття: у той час наукові праці українського вченого І. А. Покровського (1913, 1916, 1917 рр.) містили ідеї так званих прав особистості, серед яких називалися право на ім’я, на честь та інші, які спрямовувались на виявлення і розвиток індивідуальної особистості. Продовженням дослідження цих та інших особистих прав займалася вчена українського походження К. А. Флєйшиц, якій дослідники особистих немайнових прав надають роль основоположниці цих прав; вона зробила вагомий внесок у розвиток цих прав, оскільки її праця стала підґрунтям для законодавчого закріплення деяких з них. У 30-ті роки, окрім докторського дослідженням ученої, трапляються й інші праці, присвячені особистим немайновим правам; у 40-ві – простежується спад наукових досліджень (напевно, через воєнні події), лише в підручниках згадуються особисті немайнові права; у 50-ті – картина покращується; а в 60-ті можна спостерігати зростання наукового інтересу до цих прав (мабуть, пов’язано з прийняттям Цивільного кодексу УРСР), серед значної кількості наукових праць значний внесок З. В. Ромовської, яка провела комплексне дисертаційне дослідження особистих немайнових прав; у 70-ті та 80-ті роки теж було написано ряд фундаментальних праць у сфері особистих немайнових прав. У пункті 1.1.3. «Сучасний розвиток науки про особисті немайнові права» розглядаються наукові праці українських учених сьогодення, які присвятили свої дослідження особистим немайновим правам. Що стосується розвитку доктрини особистих немайнових прав з початку часів держави Україна, то інтерес науковців пожвавився здебільшого до проблем прав фізичних осіб. Наявні лише деякі дослідження, що зачіпають окремі особисті немайнові права, що можуть мати і юридичні особи, зокрема право на ділову репутацію. З проведеного аналізу наукових праць авторка дійшла висновку, що сучасний стан науки про особисті немайнові права потребує розвитку стосовно юридичних осіб, адже ця проблема залишається не дослідженою на сьогоднішній день. У підрозділі 1.2. «Розвиток законодавчого регулювання особистих немайнових відносин юридичних осіб» розглядаються питання зародження законодавчого регулювання особистих немайнових відносин, його історичний розвиток та сучасний стан. У пункті 1.2.1. «Зародження законодавчого регулювання особистих немайнових відносин» встановлюється, що зародження законодавчого регулювання особистих немайнових прав юридичних осіб відбулося ще в Цивільному кодексі Української РСР від 1963 року, який діяв ще деякий час в Українській державі. Стаття 23 прописувала, що юридичні особи можуть набувати особистих немайнових прав, у статті 27 говорилося, що юридична особа має своє найменування, право на яке ми відносимо до особистих немайнових, стаття 7 вказувала на те, що організації можуть вимагати в суді спростування неправдивих відомостей, які принижують її ділову репутацію. 15 Згодом, після набуття Україною незалежності, виникла потреба в оновленні правового регулювання особистих немайнових прав. Було взято курс на такі світові зразки загалом та європейські зокрема, в яких особисті немайнові права становлять абсолютну цінність особи, а реалізація прав особи давно стала пріоритетом у діяльності цих держав. Першим кроком у розвитку національного закріплення особистих немайнових прав стала Конституція України, яка проголосила людину, її права та свободи, у тому числі особисті немайнові, найвищою цінністю. Після цього особисті немайнові права потребували детальнішої регламентації в цивільному законодавстві. У пункті 1.2.2. «Цивільний кодекс України як унікальний законодавчий акт у сфері особистих немайнових прав» згадується, що конституційні особисті права розширені й конкретизовані в Цивільному кодексі України від 2003 року, що повинно сприяти підняттю особистих немайнових відносин до європейського рівня прав людини. Що стосується прав юридичних осіб, то вони теж закріпились у Цивільному кодексі України. Так, згідно зі статтею 94 Цивільного кодексу України, вони мають права на недоторканність ділової репутації, таємницю кореспонденції, інформацію та інші, які можуть їй належати. Серед інших називаються особисті немайнові права на найменування (стаття 294), на зміну найменування (стаття 295), на використання найменування (стаття 296), на індивідуальність (стаття 300), на особисті папери (стаття 303), на місце розташування (стаття 310), на його недоторканність (стаття 311), на вибір роду занять (стаття 312), на свободу об’єднання (стаття 314) та інші. Ці права в Цивільному кодексі України прописані, але потребують детальнішої своєї регламентації для юридичних осіб. Здійснюючи порівняльний аналіз норм Цивільного кодексу України з цивільним законодавством інших країн, які знаходились в однаковій з нами історичній площині можливостей свого розвитку, відзначено, що Україна значно випереджає їх у плані цивільно-правового регулювання особистих немайнових прав. У підрозділі 1.3. «Концептуальні підходи до особистих немайнових прав юридичних осіб» досліджується проблема особистих немайнових прав юридичних осіб як частина цивільного права: предмет цивільно-правового регулювання, підгалузь та навчальна дисципліна. У пункті 1.3.1. «Теорії особистих немайнових прав у цивілістичній науці» удосконалюється обґрунтування наукових концепцій щодо особистих немайнових прав, які були наявні в наукових працях до сьогоднішнього дня. Також висувається нова прогресивна теорія, відповідно до якої цивільне право повинно регулювати й охороняти особисті немайнові права юридичних осіб, а не лише фізичних. У дослідженнях авторів країн Європейського Союзу та Сполучених Штатів Америки піднімаються теоретичні проблеми групових моральних прав, що не зовсім ідентифікуються з особистими немайновими правами юридичних 16 осіб, хоча в них зачіпаються питання, які мають ідейні прив’язки до нашої проблеми. Ряд дослідників вважає, що особисті немайнові права («моральні права») можуть належати не лише людині, а й об’єднанням (групам, корпораціям). Приходиться до висновку, що юридична особа, яка об’єднує в собі людей (фізичних осіб, засновників, учасників, працівників), може мати особисті немайнові права, тож як предмет цивільно-правового регулювання особисті немайнові права юридичних осіб регулюються та охороняються цивільним правом. Стверджується, що юридична особа повинна мати особисті немайнові права для реалізації інтересів фізичних осіб, перш за все тих, які формують волю юридичної особи. Тому ці права потрібні юридичній особі для задоволення інтересів людей, навіть якщо юридична особа створюється не шляхом об’єднання фізичних осіб, а шляхом об’єднання майна, як прописується в законодавстві. У пункті 1.3.2. «Підгалузь особистих немайнових прав цивільного права». особисті немайнові права розглядаються як підгалузь цивільного права, яку становлять система норм права, що регулюють відносини певного виду, які розглядаються як окрема група в цивільному праві. Навчанню особистих немайнових прав майбутніх юристів на сьогоднішній день приділяється недостатня увага, і пропонується детальніше її вивчення як у межах курсу цивільного права, так і окремою навчальною дисципліною. Крім цього, особисті немайнові права юридичних осіб, які є субінститутом прав, що забезпечують соціальне існування особи, які становлять інститут цивільного права, взагалі не вивчаються майбутніми юристами. Це питання не розглядається в підручниках з цивільного права, що слід виправити. Отримання відповідних знань правниками буде сприяти підвищенню ролі особистої немайнової сфери у юридичній науці і в практиці.
