Карпенко Александр Валентинович МЕХАНИЗМЫ ФОРМИРОВАНИЯ И РЕАЛИЗАЦИИ сервисно-ориентированной ГОСУДАРСТВЕННОЙ ПОЛИТИКИ В УКРАИНЕ
Тип:
Автореферат
Краткое содержание:
У вступі обґрунтовано актуальність теми, охарактеризовано стан наукової розробки проблеми, висвітлено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження; сформульовано наукову новизну одержаних результатів та розкрито їх практичне значення; наведено відомості щодо апробації результатів дослідження, публікацій за темою дисертації, її структури та обсягу. У першому розділі – “Теоретико-правові засади сервісно-орієнтованої державної політики” – визначено зміст сервісно-орієнтованої державної політики; проаналізовано нормативно-правове забезпечення сервісної діяльності органів влади; розглянуто різні наукові підходи до використання суміжних категорій послуг у науці державного управління та обґрунтовано їх контроверсійність. Проаналізовано прагматичність ідеї суспільного договору (public contract), який у правових державах використовується правлячими політиками для досягнення громадянського консенсусу. Політична й ідеологічна основа суспільного договору, а також його горизонтальний та вертикальний характер формування визначають алгоритм взаємовідносин у процесі державного управління, який ґрунтується на принципі лояльності громадськості до влади в обмін на гарантовану нею стабільність. У разі, коли державне управління базується на стабільній політичній системі укладання суспільного договору, демонструється сталий розвиток та успішне подолання зовнішніх криз (ризиків) упродовж тривалого часу. Установлено, що суспільний договір (або соціальний контракт) це не тільки домовленість або обмін сподіваннями із забезпечення прав власності та принципів свободи (або обмін лояльності до влади на стабільність у суспільстві), а й установлений паритет взаємовідносин суб’єктів та об’єктів надання послуг влади з метою отримання суспільних благ, який досягається завдяки виробленню відповідної державної політики. Аналізуючи сутність таких категорій дослідження, як “державна політика”, “державне управління”, “управлінські послуги”, їх взаємодію та взаємозв’язок у сучасній науці, запропоновано: як об’єднуючий термін використовувати уточнене визначення державної політики як цільового курсу дій (або утримання від дій), обраного органами влади для розв’язання певних суспільних проблем, з урахуванням того, що під курсом дій розуміється не тільки їх основний цільовий напрям, а й сукупність та безпосереднє здійснення 9 цих дій. Базовим механізмом реалізації сервісно-орієнтованої державної політики є надання управлінських послуг. Інститут управлінських послуг, який є сукупністю форм організації з їх надання та засобів реалізації на основі системи правових норм, що регулюють взаємодію суб’єктів та об’єктів галузі сервісних відносин, виникає в процесі реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення суспільного розвитку під впливом певних економічних, адміністративних і правових передумов. Суб’єктами таких відносин можуть виступати як органи влади, так і суспільство (або окремі громадяни), а об’єктами – дії, які виникають у процесі реалізації такої взаємодії. Становленню та розвитку інституту управлінських послуг сприятиме послідовна реалізація ефективної реформи державного управління, яка б передбачала створення прозорої та якісної сервісної системи “надавач – одержувач”, побудованої за європейськими стандартами з оптимальним використанням бюджетних коштів, насамперед для забезпечення соціальних потреб суспільства. Синтезування існуючих наукових підходів до формування законодавчого унормування сервісної діяльності органів влади в Україні дало змогу виявити п’ять напрямів його нормативно-правового забезпечення, а саме: інформаційно- комунікативний, дозвільно-погоджувальний, економічно-організаційний, соціально-забезпечувальний та виконавчо-розпорядчий. Виходячи з компаративного аналізу, зазначений нормотворчий процес можна поділити на п’ять етапів розвитку: “передумова” – 1991–2004 рр. (створення правового підґрунтя для здійснення сервісної діяльності органів влади); “становлення” – 2005–2008 рр. (урегулювання процедури надання управлінських послуг дозвільно-погоджувального характеру з поступовим переходом до виконавчо- розпорядчих сервісів); “формування” – 2009–2011 рр. (трансформація всіх сервісів органів влади в консолідуючу категорію “адміністративні послуги” з одночасним унормуванням дозвільних центрів як основного місця їх надання); “прогресія” – 2012–2014 рр. (процеси унормування системи надання “адміністративних” послуг); “реформування” з 2015–2016 рр. (визначення пріоритетів реформування сфери надання управлінських послуг у контексті вироблення послідовної сервісно-орієнтованої державної політики). Доведено недосконалість унормування сфери надання управлінських послуг у контексті відсутності стратегії вироблення єдиних правовідносин, що відповідатимуть європейським принципам побудови сучасної сервісної “держави для громадян” (служінню, гуманізму, демократизації, дебюрократизації, децентралізації, врядуванню, делегуванню, дерегуляції, транспарентності, інтероперабельності). На етапі “реформування” нормативно- правового забезпечення сервісної діяльності органів влади рекомендовано обрати за основу єдиний консолідуючий “державно-управлінський” напрям його розвитку. Проведений аналіз наукових підходів різних дослідників підтверджує притаманну всім концепціям контроверсійність тлумачень основних утворювальних дефініцій понятійно-категоріального апарату сфери надання послуг органами влади. 10 Обґрунтовано помилковість використання понять “публічні послуги” та “адміністративні послуги” в теорії та практиці науки державного управління через невідповідність розуміння їх значень основним засадам сучасного реформування органів влади, ментальності українського суспільства та вимогам реалізації європейської моделі сервісної держави. У другому розділі – “Методологічні основи здійснення сервісної діяльності органами державної влади та органами місцевого самоврядування” – розкрито методологію застосування комплексного категоріально-критеріального підходу до формування понятійного апарату предметної сфери “надання послуг” у галузі державного управління; визначено принципи, пріоритети та завдання сервісно-орієнтованої державної політики, здійснено класифікацію управлінських послуг; запропоновано комплексний методологічний підхід до оцінювання у сфері сервісної діяльності органів влади. Розроблено модель відкритої системи критеріїв та категорій формування дефініцій сфери надання управлінських послуг, яку доцільно використовувати в процесі подальшого визначення нових термінів та їх тлумачень у галузі державного управління. Ця модель розкриває правову, політичну, комунікативну, логічну та мовно-лексичну природу складових елементів понятійно-категоріального апарату державного управління, сприятиме впорядкуванню контроверсійних категорій послуг органів влади, а також унормуванню в законодавстві України оптимального тлумачення таких понять, як “управлінські послуги”, “сервісна діяльність”, “сервісно- орієнтована державна політика”. Використання системи, що складається із 40 критеріїв, систематизованих за чотирма категоріями (соціально- політичною, інформаційно-комунікативною, логіко-семантичною та лексико- лінгвістичною), дасть змогу правильно зрозуміти сенс наукових понять, відобразити їх суть, етимологію, мовну адаптацію, ступінь комунікативності, а також визначити сферу застосування в науково-теоретичних дослідженнях та практичній діяльності (рис. 1). Відкрита система критеріїв і категорій формування дефініцій сприятиме ефективному застосуванню правильних, зрозумілих наукових визначень актуальних понять сфери сервісної діяльності органів влади в процесі нормативно-правового закріплення в текстах нормативних актів, що стане суттєвим каталізатором підвищення рівня доступності управлінських послуг громадянам України, а також фундаментом його правової захищеності й фактором підвищення довіри до влади. Доведено необхідність подальшого використання поняття “управлінські послуги” як об’єднуючої категорії послуг органів державної влади й органів місцевого самоврядування в теорії та практиці сучасної державно-управлінської науки. Запропоновано тлумачення терміна “управлінські послуги” як “результат формування та реалізації сервісно-орієнтованої державної політики для забезпечення інтересів, прав, потреб як суспільства, так і окремого громадянина”.
