Кулицька София Викторовна обязательство возмещения (компенсации) вреда, причиненного судом
Тип:
Автореферат
Краткое содержание:
У Вступі розкривається сутність і обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, висвітлюється зв’язок теми дисертації із сучасними дослідженнями у відповідній галузі знань; визначаються мета і завдання дослідження відповідно до предмета та об’єкта дослідження, а також його методологічної основи; формулюються основні наукові положення, які відображають наукову новизну отриманих результатів і виносяться на захист; аргументується теоретичне та практичне значення отриманих результатів; надаються відомості про їх апробацію та публікації автором концептуальних положень дисертаційного дослідження. Розділ 1 «Загальні положення про відшкодування (компенсацію) шкоди, заподіяної протиправними (незаконними) рішеннями, діями та/або бездіяльністю суду» складається із трьох підрозділів, у яких автором досліджується ґенеза правового регулювання відносин відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної внаслідок протиправної (незаконної) діяльності/бездіяльності органів судової влади, на українських землях; розкриваються міжнародний, регіональний і національний рівні правового регулювання даної сфери відносин; з’ясовуються особливості зобов’язань відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної судом, як окремого (спеціального) делікту в цивільному праві України, та їх місце у системі деліктних зобов’язань. У підрозділі 1.1 «Ґенеза правового регулювання відносин відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної внаслідок протиправної (незаконної) діяльності/бездіяльності органів судової влади, на українських землях» досліджуються історичні етапи зародження та розвитку інституту відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної внаслідок протиправної (незаконної) діяльності/бездіяльності органів судової влади, з огляду на джерела правового регулювання розглядуваної сфери правовідносин, а також визначаються ключові тенденції, характерні для досліджуваних історичних етапів. Так, за результатами системного аналізу нормативних і наукових джерел дисертантом встановлено, що на українських землях ґенеза правового регулювання відносин відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної внаслідок протиправної (незаконної) діяльності/бездіяльності органів судової влади, відбувалася поетапно: ХIV - XVI ст. – зародження інституту цивільної позадоговірної (деліктної) відповідальності суддів; XVII – початок ХХ ст. – його розвиток у виді персональної майнової відповідальності суддів за заподіяну внаслідок їхньої протиправної діяльності/бездіяльності шкоду; ХХ – ХХІ ст. - подальша еволюція, в ході якої відбувся перехід від моделі особистої майнової відповідальності суддів за заподіяння шкоди особі в ході виконання судової функції держави до встановлення обов’язку державного (судового) органу і, згодом, держави (казни) по її відшкодуванню потерпілій особі. У підрозділі 1.2 «Міжнародний, регіональний і національний рівні правового регулювання відносин відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної протиправними (незаконними) рішеннями, діями та/або бездіяльністю органів судової влади» здійснено компаративний аналіз правового регулювання відносин відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної протиправними (незаконними) рішеннями, діями та/або бездіяльністю органів судової влади, за наслідками якого встановлено, що свого часу на міжнародному та регіональному рівнях було досягнуто своєрідний компроміс щодо шляхів вирішення найбільш проблемних та дискусійних питань означеної сфери, проте більшість держав світу й досі врегульовують дані відносини по-різному, керуючись при цьому вимогою про обов’язковість дотримання гарантій незалежності суддів, що фактично означає відхід від міжнародно-правових узагальнень і надання пріоритету внутрішньому національному рівню регулювання цієї сфери правовідносин. Проведений компаративний аналіз став основою для розробленої автором дисертації типології держав світу за критерієм підходу до правового регулювання і застосування у сфері цивільної позадоговірної (деліктної) відповідальності держави, її судових органів і посадових осіб цих органів, притаманного відповідній правовій системі (сім’ї). У підрозділі 1.3 «Особливості зобов’язань відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної судом, та їх місце у системі деліктних зобов’язань» наголошується, що зобов’язання відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної судом, належать до спеціальних деліктів, які виділяються на підставі особливості суб’єктного складу безпосередніх заподіювачів шкоди, для яких характерні своєрідні межі відповідальності, пов’язані з необхідністю дотримання стандартів суддівської незалежності. Особливістю цього різновиду деліктних зобов’язань є і підстава їх виникнення - завдання майнової (матеріальної) та немайнової (моральної) шкоди, соціальної, юридичної та фактичної шкоди. Специфіка шкоди проявляється в її обсязі та характері. Так, за рівнем шкідливості негативних наслідків, першочергову роль відіграватиме саме соціальний аспект заподіяної шкоди – применшення/втрата довіри до правосуддя. Автором з’ясовано, що за своєю правовою природою зобов’язання відшкодування (компенсації) державою шкоди, заподіяної внаслідок протиправної діяльності/бездіяльності її судових органів і/або посадових осіб цих органів, є правовою формою реалізації цивільно-правової відповідальності. При цьому, за результатами проведеного дослідження запропоновано власну дефініцію цього різновиду деліктних зобов’язань. Розділ 2 «Умови виникнення зобов’язань відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної протиправними (незаконними) рішеннями, діями та/або бездіяльністю суду» складається із трьох підрозділів, у яких автором досліджуються умови виникнення зобов’язань відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної органами судової влади й/або їх посадовими особами: протиправність (неправосудність, незаконність) їх рішень, дій і/чи бездіяльності, наявність причинно-наслідкового зв’язку між протиправною судовою/суддівською діяльністю/бездіяльністю та заподіяною шкодою і/або їх вини. У підрозділі 2.1 «Протиправність (незаконність) рішень, дій та/або бездіяльності суду» доводиться, що у зобов’язаннях із заподіяння шкоди органами судової влади протиправність не слід розглядати з позицій генерального делікту. В цих випадках діє спростовна презумпція правомірності рішень, дій, бездіяльності суду (чи так звана презумпція процесуальної сумлінності, добросовісності суду), що обумовлює перерозподіл тягаря доведення (доказування): особа, якій заподіяно шкоду, повинна надати докази протиправності рішень, дій, бездіяльності суду. При цьому, розуміння протиправності судового рішення, як і дії чи бездіяльності суду, не обмежується виключно їх незаконністю. З огляду на це дисертант убачає доцільність у внесенні змін до низки нормативно-правових актів, що регулюють відносини відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної органами судової влади, в частині заміни категорії «незаконні рішення, дії чи бездіяльність» на «неправосудні рішення, протиправні дії чи бездіяльність», з одночасним розширенням переліку таких діянь. Крім того, автором звертається окрема увага на проблему запровадження ефективного компенсаторного засобу захисту права особи на розгляд справи протягом розумного строку та пропонуються можливі шляхи її вирішення в Україні. У підрозділі 2.2 «Причинно-наслідковий зв’язок між протиправною (незаконною) діяльністю/бездіяльністю суду та заподіяною шкодою» автором доводиться, що жодна з відомих нині теорій причинно-наслідкового зв’язку не може бути безумовно та беззаперечно обрана в якості основної та такої, яка враховує всі можливі випадки заподіяння шкоди внаслідок протиправної діяльності/бездіяльності судових органів. Концепція безпосереднього (прямого) причинно-наслідкового зв’язку, яка визнається застосовною в силу офіційних роз’яснень вищих судових інстанцій України, суттєво й невиправдано обмежує зміст причинно-наслідкового зв’язку, що має юридичне значення. У справах про відшкодування (компенсацію) шкоди, заподіяної судом, потерпіла особа повинна довести наявність причинно- наслідкового зв’язку між протиправною судовою/суддівською діяльністю/бездіяльністю та заподіяною шкодою, тобто, цей зв’язок не має нормативного характеру. У підрозділі 2.3 «Специфіка вини у зобов’язаннях відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної протиправними (незаконними) рішеннями, діями та/або бездіяльністю суду» дисертантом обґрунтовується неприпустимість використання різних концепцій (теорій) вини, в залежності від виду юридичної відповідальності судді (суддів): поведінкової – для настання приватно-правової (цивільної) відповідальності, та психологічної – для настання публічно-правової (дисциплінарної, кримінальної) відповідальності, оскільки такий підхід може призвести до виникнення міжгалузевої колізії між видовими інститутами юридичної відповідальності, які насамперед розмежовуються за ступенем суспільної шкідливості (небезпечності) правопорушень і тяжкості спричинених наслідків, а не вини правопорушника. Вина не є обов’язковою умовою для виникнення зобов’язань відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної судом, за винятком випадків, передбачених ч. 5 ст. 1176 та ч. 3 ст. 1191 ЦК України. Тобто вина не потребує доказування, оскільки шкода компенсуватиметься державою незалежно від вини судді (суддів) у випадках, визначених ч. 1 та ч. 6 ст. 1176, ст.ст. 1173, 1174 ЦК України. Розділ 3 «Обсяг і порядок відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної протиправними (незаконними) рішеннями, діями та/або бездіяльністю суду» складається із двох підрозділів, у яких автором досліджуються питання визначення обсягу/розміру шкоди, заподіяної внаслідок протиправної (незаконної) діяльності/бездіяльності органів судової влади, яка підлягає відшкодуванню (компенсації), а також порядку її відшкодування (компенсації). У підрозділі 3.1 «Обсяг відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної судом» автором констатується наявність в Україні проблеми реалізації принципу відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної протиправною судовою/суддівською діяльністю/бездіяльністю, в повному обсязі, та пропонуються можливі шляхи вирішення означеної проблеми. Крім того, дисертантом досліджується низка проблемних питань відшкодування майнової (матеріальної) та немайнової (моральної) шкоди, серед яких особливу увагу звернено на: відшкодування неотриманих прибутків з позиції захисту правомірних очікувань особи щодо певного стану речей (у майбутньому) (захисту охоронюваного законом приватновласницького інтересу особи); впровадження презумпції наявності моральної шкоди у випадках порушення основоположних прав людини, із встановленням гарантованого мінімального розміру компенсації; встановлення на законодавчому рівні нових складових немайнової шкоди, що підлягатимуть компенсації, зокрема, порушення ділової репутації (goodwill) юридичної особи (репутаційна шкода), заподіяння так званої організаційної шкоди у формах невизначеності в плануванні управлінських рішень, перешкоди в управлінні юридичною особою тощо, а також такого способу захисту репутації особи, підозра, обвинувачення щодо якої не підтвердилися, як офіційне вибачення відповідного(-их) органу(-ів), що здійснює(-ють) оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, а також їх посадових, службових осіб, внаслідок протиправних рішень, дій і/чи бездіяльності яких особі було заподіяно шкоду. У підрозділі 3.2 «Порядок відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної протиправними (незаконними) рішеннями, діями та/або бездіяльністю суду» розкриваються недоліки нині існуючого порядку відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної протиправними (незаконними) рішеннями, діями та/або бездіяльністю суду. Окрема увага звертається на проблематику здійснення державою свого права на пред’явлення зворотної вимоги до судді (суддів), можливість виникнення якого зумовлена встановленням в його (їх) діях складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду щодо нього (них), який набрав законної сили, або ж у разі встановлення вини судді (суддів) у порушенні Україною міжнародних зобов’язань. Поза межами правового регулювання, а отже, без можливості застосування права регресу, залишаються випадки, за яких протиправність діяння судді (суддів) є підставою для їх дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження. До того ж у випадку заподіяння шкоди іншими неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду (судді, суддів), протиправність яких може бути встановлена іншим, аніж вирок, рішенням суду, шкода взагалі не підлягає відшкодуванню винною особою суду (суддею, суддями). Дисертантом пропонується усунути названі законодавчі прогалини шляхом внесення змін до цивільного законодавства України.
