Козицька Олена Геннадіївна. Розслідування викрадень мобільних телефонів

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, розкриваються ступінь наукового розроблення проблеми та зв’язок роботи з науковими програмами, планами й темами, визначаються мета, задачі, об’єкт і предмет дослідження, формулюється методологічна основа дисертації, аргументується наукова новизна одержаних результатів, їх наукове та практичне значення, наводяться дані щодо апробації та публікацій результатів дослідження.
Розділ 1 «Криміналістична характеристика викрадень мобільних телефонів» складається з п’яти підрозділів, які присвячені висвітленню основних елементів криміналістичної характеристики викрадень мобільних телефонів.
У підрозділі 1.1. «Теоретичні основи побудови криміналістичної характеристики викрадень мобільних телефонів» наголошено, що на даний час тривають дискусії щодо місця і ролі криміналістичної характеристики злочинів для науки та практики, що є наслідком недостатньої теоретичної розробленості вказаної проблеми (незважаючи на значну кількість праць) та свідчить про наявність суттєвих розбіжностей у поглядах на структуру та кількість елементів криміналістичної характеристики злочинів.
З урахуванням праць вітчизняних вчених (В. А. Журавля, В. О. Коновалової, Є. Д. Лук’янчикова, В. Ю. Шепітька) стає очевидним, що криміналістична характеристика сприяє розробленню окремих методик розслідування злочинів та визначенню напрямів розслідування конкретного кримінального правопорушення.
Дисертант вважає, що під криміналістичною характеристикою викрадень мобільних телефонів слід розуміти систематизовану інформацію про криміналістично значимі ознаки і властивості цього виду злочинів, яка на підставі аналізу кореляційних зв’язків та взаємозалежності структурних елементів допомагає вирішувати завдання кримінального провадження.
На підставі аналізу результатів вивчення матеріалів кримінальних проваджень (справ) та зважаючи на те, що в криміналістичній характеристиці злочину необхідно враховувати ті елементи, які притаманні переважній кількості злочинів досліджуваної групи, автором виділено в структурі криміналістичної характеристики викрадень мобільних телефонів наступні найбільш значимі елементи: спосіб вчинення злочину; час та місце вчинення злочину; слідову картину; особу злочинця; особу потерпілого.
Результати дослідження кореляційних залежностей між вищевказаними елементами криміналістичної характеристики викрадень мобільних телефонів є визначальною основою для розслідування злочину, що дозволяє слідчому визначити програму дій на кожному етапі розслідування, обрати найбільш ефективні прийоми проведення слідчих (розшукових) дій, надати правильну оцінку слідчої ситуації, що склалася.
У підрозділі 1.2. «Спосіб вчинення злочину» дисертант зазначає, що дані про спосіб вчинення викрадень мобільних телефонів є фактичною базою для висунення і перевірки слідчих версій щодо особи злочинця та дозволяють встановити слідову картину злочину, оскільки для конкретних способів вчинення чи приховання злочину характерні певні види слідів та механізми їх утворення.
Залежно від способу викрадення мобільних телефонів можна їх кваліфікувати як крадіжку (63,0 % вивчених кримінальних проваджень (справ)), грабіж (29,0 %) чи розбій (8,0 %). Таємні викрадення мобільних телефонів розподіляються на такі групи: кишенькові крадіжки (23,0 %); крадіжки, поєднані з проникненням до приміщення (19,5 %); крадіжки мобільних телефонів, залишених без належного нагляду (20,5 %). Також має місце вчинення грабежів та розбоїв на відкритій місцевості (29,0 %) та поєднаних з проникненням до житлових або інших приміщень (8,0 %). Проникнення до житла чи іншого приміщення може відбуватися таємно або відкрито, під вигаданим приводом чи зі згоди потерпілого.
Обґрунтовано, що спосіб вчинення викрадень мобільних телефонів складається із стадії підготовки, вчинення і приховання злочину. Дисертантом доведено, що способи приховання викрадень мобільних телефонів обумовлені предметом злочинного посягання. Найбільш розповсюдженими з них є збут викраденого та маскування електронно-цифрових слідів, що утворилися внаслідок використання мобільного телефону. Збут викрадених мобільних телефонів може включати в себе передачу телефону іншим особам як подарунку (32,0 % вивчених кримінальних проваджень (справ)); терміновий продаж випадковим особам на вулицях, ринках, вокзалах (18,5 %); вивіз викраденого для продажу до інших міст чи районів (5,5 %); використання напрацьованих каналів збуту викраденого – ломбардів, комісійних магазинів, інших суб’єктів господарської діяльності, які спеціалізуються на прийомі мобільних телефонів під заставу або на реалізацію (44,0 %). Маскування електронно-цифрових слідів відбувається шляхом знищення або зміни ідентифікаційних характеристик мобільного телефону (11,5 %); видалення сім-картки власника з викраденого телефону та подальшого її знищення (89,5 %); видалення інформації, яка знаходиться у внутрішній та зовнішній пам’яті телефону (56,0 %); відключення живлення телефону одразу після його викрадення та не підключення злочинцем в подальшому телефону до мережі (42,0 %).
У підрозділі 1.3. «Час, місце та слідова картина злочину» автором на підставі вивчення матеріалів кримінальних проваджень (справ) з’ясовано, що найбільш розповсюдженими місцями вчинення викрадень мобільних телефонів є обласні центри та міста обласного значення – 46,5 %. Щодо конкретних місць вчинення викрадень мобільних телефонів, то ними є наступні: відкрита територія – 35,5 %; житлові приміщення – 16,0 %; культурно-розважальні заклади та заклади громадського харчування – 14,0 %; підприємства, установи, організації усіх форм власності – 10,5 %; заклади торгівлі – 9,5 %; транспорт – 14,5 %.
Значна кількість крадіжок мобільних телефонів вчиняється в період з 6 до 12 години (23,8 % вивчених кримінальних проваджень (справ)), що пояснюється поїздками потерпілих в громадському транспорті. В період з 12 до 18 години зростає кількість зареєстрованих крадіжок мобільних телефонів на підприємствах та в установах (36,6 %), що обумовлюється зниженням уваги потерпілих, залишенням речей без нагляду в службових кабінетах та ін. 32,0 % вказаних злочинів реєструється в період з 18 до 24 години, при чому потерпілі, зазвичай, під час вчинення відносно них злочину перебували в стані алкогольного сп’яніння та неналежним чином вживали заходів щодо зберігання власного майна.
Грабежі та розбої, предметом посягання яких є мобільні телефони, найчастіше вчиняються у вечірній та нічний час з 18 до 24 години – 51,4 %, а найменша їх кількість реєструється у ранкові години – з 6 до 12 години (8,1 %).
Відзначається, що розглядаючи слідову картину викрадень мобільних телефонів, не можна обмежуватися лише дослідженням традиційних матеріальних та ідеальних слідів, оскільки предметом злочинного посягання даної категорії злочинів є технічний засіб зв’язку, при використанні якого відбувається обмін комп’ютерною інформацією між самим апаратом і електронно-обчислювальним обладнанням оператора мобільного зв’язку, що призводить до виникнення електронно-цифрових слідів. Саме тому, на думку автора, слідову картину викрадень мобільних телефонів складають три окремих види слідів: матеріальні, ідеальні та електронно-цифрові.
Матеріальні сліди викрадень мобільних телефонів утворюються на всіх стадіях вчинення злочину. Специфічними матеріальними слідами викрадень мобільних телефонів є сліди, що виникають внаслідок дій злочинця, спрямованих на приховання злочину – сім-карта, що використовувалася у викраденому телефоні, або її уламки; документи, які надавалися злочинцем під час продажу мобільного телефону; записи, зроблені власноруч злочинцем в процесі надання викраденого телефону під заставу в ломбард та ін.
Типовими носіями ідеальних слідів викрадень мобільних телефонів є потерпіла особа, очевидці злочину, а також особи, які придбали або яким пропонувався для придбання викрадений мобільний телефон.
Електронно-цифрові сліди утворюються лише після вчинення злочину за умови використання викраденого мобільного телефону. Такими слідами є: зміни, що відбуваються та залишаються безпосередньо в самому мобільному телефоні (у вбудованих чи зовнішніх носіях пам’яті) або на сім-карті телефону; зміни, що відбуваються у програмному забезпеченні оператора мобільного зв’язку внаслідок користування мобільним телефоном.
У підрозділі 1.4. «Особа злочинця» з’ясовано, що крадіжки мобільних телефонів частіше вчиняють чоловіки (62,3 % вивчених кримінальних проваджень (справ)), ніж жінки (37,7 %). Серед причетних до грабежів особи чоловічої статі склали 82,7 %, жіночої – 17,3 %. Розбої, предметом посягання яких були мобільні телефони, у 93,7 % випадках вчинили чоловіки. Своєрідним є віковий розподіл осіб, які вчинили викрадення мобільних телефонів. Найбільшу кількість викрадень мобільних телефонів вчинено віковою групою (як чоловіків, так і жінок) у віці від 18 до 25 років: 42,0 % крадіжок; 56,8 % грабежів та 43,8 % розбоїв.
Водночас, автором доведено, що особливої уваги потребує дослідження особистості неповнолітнього злочинця, адже цією категорією осіб вчинено 18,2 % крадіжок мобільних телефонів, 20,6 % грабежів та 18,7 % розбоїв. З числа неповнолітніх осіб, які вчинили викрадення мобільних телефонів, 10,0 % є учнями професійно-технічних училищ, коледжів, ліцеїв, 4,3 % учнями загальноосвітніх шкіл та 3,8 % студентами вищих навчальних закладів.
Підкреслюється, що між вчиненням викрадень мобільних телефонів та вживанням алкогольних напоїв чи наркотичних засобів є тісний взаємозв’язок. Значна кількість (67,0 % вивчених кримінальних проваджень (справ)) грабежів та розбоїв, предметом посягання яких були мобільні телефони, вчинені особами в стані алкогольного сп’яніння, а 22,0 % викрадень мобільних телефонів вчинено особами, які систематично вживають наркотичні засоби.
Вивчення особи злочинця дозволяє підвищити ефективність процесу висунення слідчих версій та планування розслідування викрадень мобільних телефонів, обрати найбільш оптимальні тактичні прийоми проведення окремих слідчих (розшукових) дій, а також окреслити коло осіб, серед яких доцільно оптимізувати профілактичну роботу.
У підрозділі 1.5. «Особа потерпілого» дисертантом відзначається, що найчастіше потерпілими внаслідок вчинення крадіжок мобільних телефонів стають особи як чоловічої, так і жіночої статі, віком, старше 45 років (27,0 % вивчених кримінальних проваджень (справ)). Водночас, при відкритому викраденні відсоток потерпілих жіночої статі (67,3 %) значно перевищує відсоток чоловіків – 32,7 %. Розбої також вчиняються як щодо осіб жіночої (43,8 %), так і чоловічої статі (56,2 %). Що стосується віку потерпілих від грабежів, то найчастіше ними стають особи у віці від 18 до 25 років – 32,7 % та неповнолітні особи – 31,1 %. Потім йде вікова група у віці від 25 до 35 років – 15,6 % та особи, старші 45 років – 12,0 %. Найменша кількість потерпілих від грабежів була у віці від 35 до 45 років – 8,6 %. За віковою ознакою розподіл потерпілих від розбоїв виглядає наступним чином – неповнолітні – 12,5 %, від 18 до 25 років – 31,2 %, 25–35 років – 18,8 %, 35–45 років – 12,5 %, старше 45 років – 25,0 %.
Здобувач приходить до висновку, що між такими елементами криміналістичної характеристики викрадень мобільних телефонів, як «особа злочинця» та «особа потерпілого» існує тісний взаємозв’язок. З метою встановлення особи злочинця потрібно виявляти і вивчати не тільки постійні й тривалі зв’язки потерпілого, але й короткочасні, випадкові взаємовідносини, що виникають при контакті з іншими особами на вулиці, у кафе, місцях відпочинку і розваг, на роботі, в дорозі, адже вчинення викрадень мобільних телефонів, частіше за все, обумовлює віктимна поведінка потерпілих.
Розділ 2 «Організація розслідування викрадень мобільних телефонів» складається з трьох підрозділів і присвячений розгляду специфіки організації виявлення та розслідування злочинів цієї категорії.
У підрозділі 2.1. «Порядок внесення відомостей про викрадення мобільних телефонів до Єдиного реєстру досудових розслідувань» зазначається, що джерелами інформації про викрадення мобільних телефонів є безпосередні звернення громадян до правоохоронних органів із повідомленнями про вчинення відносно них вказаних злочинів (41,5 % вивчених кримінальних проваджень (справ)); повідомлення, отримані оператором телефонної лінії «102» (29,5 %); самостійне виявлення слідчим або іншими службовими особами органів внутрішніх справ обставин кримінального правопорушення (18,0 %); повідомлення працівників медичних установ про факти звернення до них за медичною допомогою осіб, які отримали тілесні ушкодження внаслідок вчинення відносно останніх грабежу чи розбою, предметом посягання при якому був мобільний телефон (4,0 %).
При отриманні інформації про факт вчинення викрадення мобільного телефону перевіряються наступні версії: злочин дійсно був вчинений; втрата телефону через недбале ставлення власника до зберігання своїх речей; інсценування злочину; неумисна помилка заявника.
Інсценування викрадень мобільних телефонів мають місце у наступних ситуаціях: 1) заявник звертається з повідомленням про викрадення у нього мобільного телефону з метою приховання злочинного діяння, вчиненого ним особисто; 2) заявник створює уявлення про вчинення відносно нього злочину з метою приховання події, що не має протиправного характеру задля розшуку та повернення йому втраченого мобільного телефону; 3) заявник створює уявлення про вчинення відносно нього злочину з метою введення в оману осіб, які його оточують, щодо обставин втрати мобільного телефону.
Автором акцентується увага на тому, що найскладнішими є випадки коли заявник не може стверджувати, чи викрадено в нього мобільний телефон, чи він сам його загубив. У такому разі можуть виникнути наступні ситуації: заявник вважає, що мобільний телефон могли у нього таємно викрасти або ж він його загубив, однак коли і де це відбулося вказати не може; заявник стверджує, що залишив або забув мобільний телефон в загальнодоступному місці, а після свого повернення його не виявив.
У підрозділі 2.2. «Типові слідчі ситуації, що виникають під час розслідування викрадень мобільних телефонів» дисертантом наводиться класифікація типових слідчих ситуацій на різних етапах розслідування викрадень мобільних телефонів.
Доведено, що найбільш оптимальним критерієм типізації слідчих ситуацій початкового етапу розслідування викрадень мобільних телефонів є обсяг та зміст інформації про особу, яка вчинила злочин. За вказаним критерієм слідчі ситуації можна розподілити на чотири групи: 1) наявні повні та достовірні відомості про особу, яка викрала мобільний телефон (19,0 % вивчених кримінальних проваджень (справ)): а) особа, яка намагалася викрасти мобільний телефон затримана на місці події потерпілим, іншими особами або працівниками правоохоронних органів; б) особа, яка вчинила злочин, не затримана, однак наявні відомості дозволяють стверджувати про причетність конкретної особи до вчиненого злочину; в) інформацію про факт вчинення злочину отримано в ході розслідування інших кримінальних проваджень або ж особа сама надала показання про вчинення нею викрадення мобільного телефону; 2) наявні лише окремі відомості про особу злочинця (23,0 %): а) потерпілий або свідки злочинної події володіють інформацією про окремі анкетні дані злочинця; б) потерпілий або очевидці злочину безпосередньо бачили особу, яка викрала мобільний телефон, можуть назвати її прикмети, а в подальшому і впізнати її, або ж дії даної особи зафіксовані камерами відеоспостереження; 3) наявні відомості про певне коло осіб, до якого входить і особа, яка викрала мобільний телефон (26,5 %); 4) відсутні будь-які відомості про особу, яка вчинила злочин (31,5 %).
Залежно від дій особи, яка вчинила викрадення мобільного телефону, спрямованих на приховання чи знищення електронно-цифрових слідів кримінального правопорушення, виділено наступні типові слідчі ситуації: 1) особа не вживала заходів, спрямованих на приховання електронно-цифрових слідів правопорушення, тобто телефон залишається підключеним до мережі мобільного зв’язку та використовується сім-картка, яка знаходилась в телефоні до його викрадення (8,2 % вивчених кримінальних проваджень (справ)); 2) особа з метою приховання електронно-цифрових слідів правопорушення видалила сім-картку потерпілого з телефону та в подальшому її не використовувала, однак телефон був деякий час підключений до мережі мобільного зв’язку за допомогою іншої сім-картки або ж залишається підключеним до цього часу (32,9 %); 3) особа не підключала викрадений мобільний телефон до жодної мережі мобільного зв’язку (22,3 %).
На наступному етапі розслідування викрадень мобільних телефонів складаються такі слідчі ситуації: 1) інформація про особу, яка вчинила злочин, не надійшла або залишається вкрай обмеженою (30,0 % вивчених кримінальних проваджень (справ)); 2) наявна сукупність доказів є достатньою для повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, однак вона себе винною не визнає (або визнає частково), висуваючи при цьому певні аргументи на свій захист або не пояснюючи свою позицію (23,5 %); 3) наявна сукупність доказів є достатньою для повідомлення про підозру особі, яка повністю визнає себе винною і надає достовірні показання (46,5 %).
Для кожної з розглянутих ситуацій розроблено відповідні напрями розслідування.
У підрозділі 2.3. «Взаємодія слідчого з оперативними підрозділами під час розслідування викрадень мобільних телефонів» розглядаються зміст, види і форми взаємодії слідчих та оперативних підрозділів.
Дисертантом дається авторське визначення поняття «взаємодія під час розслідування викрадень мобільних телефонів» як поєднання зусиль слідчого з оперативними підрозділами для здійснення із дотриманням відповідних принципів та правил регламентованої законодавством узгодженої діяльності, спрямованої на успішне розслідування фактів викрадення мобільних телефонів.
Взаємодія слідчого, працівників оперативних підрозділів та інших служб органів внутрішніх справ при розслідуванні викрадень мобільних телефонів спрямована на досягнення різноманітних цілей і виконання широкого кола завдань та відбувається: при надходженні заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та реагуванні на них (73,0 % вивчених кримінальних проваджень (справ)) та під час досудового розслідування кримінальних правопорушень (67,0 %). Основною метою взаємодії слідчого з працівниками оперативних підрозділів є вирішення двох завдань – встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, а також встановлення місцезнаходження викраденого телефону.
Під час проведення анкетування лише 22,4 % слідчих та 20,7 % оперативних працівників змогли оцінити взаємодію при розслідування даної категорії злочинів як позитивну. Основними недоліками під час взаємодії слідчого з оперативними підрозділами є: неузгодженість дій слідчого та оперативних працівників; відсутність планування та чіткої координації слідчих (розшукових) дій та інших заходів; відсутність особистого контакту між слідчим та оперативним працівником; постановка перед оперативним підрозділом загального, неконкретного завдання; формальність направлення слідчим доручення або дублювання аналогічних доручень; порушення принципу економії процесуальних та оперативно-розшукових засобів у зв’язку з дорученням слідчими працівникам оперативних підрозділів проведення великої кількості слідчих (розшукових) дій; «самоусунення» слідчого від розслідування кримінального правопорушення і покладання цих функцій на оперативний підрозділ.
Розділ 3 «Тактика проведення окремих слідчих (розшукових) дій під час розслідування викрадень мобільних телефонів» складається з трьох підрозділів, у яких розкрито особливості організації і тактики збирання доказів з матеріальних джерел, а також одержання показань від учасників кримінального провадження шляхом проведення окремих слідчих (розшукових) дій.
У підрозділі 3.1. «Огляд місця події» дисертант робить висновок, що однією з найбільш важливих слідчих (розшукових) дій під час розслідування викрадень мобільних телефонів є огляд місця події, проведення якого забезпечує отримання доказової інформації про подію злочину та осіб, які його вчинили. Виходячи із завдань, що вирішуються при проведенні огляду місця події, випливає необхідна вимога обов’язкового проведення такого огляду за кожним фактом вчинення викрадення мобільного телефону. Під час розслідування даної категорії злочинів значення огляду місця події дуже часто недооцінюється, оскільки з числа вивчених дисертантом кримінальних проваджень (справ) лише у 37,0 % випадків проводилась ця слідча (розшукова) дія, 13,3 % опитаних слідчих вважають проведення огляду місця події під час розслідування викрадень мобільних телефонів взагалі недоцільним, а 51,5 % допускають його проведення лише в окремих випадках.
Особливості проведення огляду місця події багато в чому залежать від способу викрадення мобільних телефонів (крадіжки, грабежу чи розбою), а також від місця його вчинення (в приміщенні, на вулиці, в транспорті). Своєрідного підходу вимагає й огляд місця події у випадках викрадення мобільного телефону шляхом кишенькової крадіжки, особливості якого детально розкрито за змістом підрозділу.
Проведення огляду місця події передбачає його підпорядкування певним принципам, до яких належать: єдине керівництво, своєчасність, планомірність, об’єктивність, всебічність та повнота, застосування науково-технічних засобів та суворе дотримання криміналістичних правил поводження з матеріальними джерелами доказової інформації.
У підрозділі 3.2. «Допит потерпілих, свідків та підозрюваних» автор доходить висновку, що показання потерпілих, свідків та підозрюваних є одним з процесуальних джерел доказів, правильне використання яких в процесі доказування має велике значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Саме тому допит є однією з найбільш розповсюджених слідчих (розшукових) дій під час розслідування викрадень мобільних телефонів (він проводився у 100,0 % вивчених кримінальних проваджень (справ)).
Основною метою проведення допиту на початковому етапі розслідування викрадень мобільних телефонів є з’ясування обставин, що допоможуть встановити особу злочинця, його можливе місце перебування, сліди і знаряддя злочину, шкоду, завдану потерпілому, ознаки викраденого мобільного телефону, відомості про очевидців та інших свідків події.
Особливості допиту потерпілого полягають в тому, що в більшості випадків він є очевидцем вчиненого злочину, тому більше, ніж будь-хто інший володіє інформацією про відповідні обставини. У кримінальних провадженнях про викрадення мобільних телефонів питання, які повинен з’ясувати слідчий у потерпілого, можуть бути об’єднані у такі групи: відомості щодо особи потерпілого; відомості щодо викраденого мобільного телефону; відомості щодо безпосередньої події злочину; відомості щодо особи злочинця.
Під час розслідування викрадень мобільних телефонів важливе значення має допит свідків. Ними можуть бути особи, які володіють інформацією про подію злочину і осіб, які його вчинили, про місцезнаходження викраденого, місця можливого збуту та інші відомості, що мають значення для кримінального провадження.
У процесі допиту підозрюваного під час розслідування викрадень мобільних телефонів слідчому необхідно встановити відомості щодо: особи підозрюваного; події злочину; суб’єктивної сторони злочину; дій підозрюваного після того, як ним була отримана можливість розпоряджатися викраденим мобільним телефоном. Отримання повних і правдивих відповідей на ці та інші запитання багато в чому залежить від кваліфікації слідчого, його вміння встановити психологічний контакт з підозрюваним. Відповідно до цього запропоновано тактичні прийоми, спрямовані на отримання правдивих показань.
У підрозділі 3.3. «Призначення та проведення товарознавчої експертизи» автором зазначено, що вагоме місце під час розслідування викрадень мобільних телефонів посідає проведення різного роду судових експертиз, зокрема судово-товарознавчої експертизи (76,0 % вивчених кримінальних проваджень (справ)). Правильне розуміння сутності даної експертизи, чітке усвідомлення завдань, які можна вирішити з її допомогою, здатні забезпечити своєчасність призначення експертизи, надання експерту всіх необхідних матеріалів і повноту експертного дослідження, що в кінцевому результаті позитивно вплине на сам процес розслідування.
Найчастіше в процесі розслідування викрадень мобільних телефонів перед експертом ставляться питання щодо встановлення залишкової вартості мобільного телефону (100,0 % вивчених кримінальних проваджень (справ)) та його комплектуючих (41,4 %) на момент викрадення, визначення відсоткового зносу об’єкта дослідження (50,0 %), а також справності телефону на момент проведення експертизи (14,5 %).
При проведенні товарознавчої експертизи мобільних телефонів експертами застосовуються органолептичний (візуальний), інструментальний (вимірювальний), порівняльний методи, а також метод маркетингового дослідження.
Призначення та проведення товарознавчої експертизи має важливе значення при розслідуванні викрадень мобільних телефонів, оскільки результати саме цієї експертизи дозволяють розмежувати кримінально каране діяння (крадіжку) та адміністративне правопорушення (дрібну крадіжку), предметом посягання яких був мобільний телефон, а також дозволяють встановити шкоду, завдану кримінальним правопорушенням. Водночас, в процесі розслідування викрадень мобільних телефонів проводяться й інші види експертиз, які забезпечують повне та всебічне розслідування цих злочинів: трасологічна (31,0 % вивчених кримінальних проваджень (справ)), судово-медична (18,0 %), дактилоскопічна (15,5 %), судово-психіатрична (6,0 %), експертиза холодної зброї (1,5 %) та інші.