КОЖУШКО СВІТЛАНА ПАВЛІВНА ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ З КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми; визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження; аргументовано концепцію, методологічні та теоретичні засади, методи дослідження; розкрито наукову новизну й практичне значення одержаних результатів; висвітлено форми апробації та впровадження результатів дослідження; наведено дані про публікації автора.
У першому розділі – “Методологічні засади дослідження процесу професійної взаємодії фахівців з комерційної діяльності” – викладено результати аналізу та узагальнення відповідних філософських, соціологічних, психологічних, педагогічних досліджень, які свідчать про постійний генезис поглядів на взаємодію як основу пізнання навколишніх процесів і явищ, встановлення найрізноманітніших зв’язків суб’єктів та об’єктів, взаємного обміну діями, спрямова¬ними на реалізацію спільної діяльності.
Проаналізовано філософські роботи античних мислителів, праці Г. В. Ф. Гегеля, І. Канта, К. Маркса, Ф. Енгельса та ін., в яких визначено сутнісні озна¬ки взаємодії (одночасність існування суб’єктів, двосторонність зв’язків, взаємоперехід суб’єкта в об’єкт і навпаки, закономірність зв’язків, внутрішня активність суб’єктів, вибірковість сторін, що контактують); універсальні характеристики взаємодії (залежність від внутрішніх сил суб’єктів, універсальність і “всебічність” у розумінні просторових, часових та причинно-наслідкових характеристик об’єктивної реальності, причинна зумовленість).
На основі аналізу підходів філософів та соціологів К. Апеля, В. Біблера, Г. Блумера, М. Бубера, В. Бушкової, М. Вебера, М. Кагана, Дж. Г. Міда, Т. Парсонса, К. Роджерса, П. Сорокіна, Ю. Хабермаса, А. Чусовітіна визначено складові взаємодії (суб’єкти, норми, цінності, ситуація), способи обміну інформацією (мова, писемність, немовні засоби), вимоги до ефективності обміну (діалог, дискусія) інформацією; сформульовано вимоги до суб’єктів взаємодії (активність, експресивність, переконливість, рівноправність, інтеркультуральність, спрямованість на взаєморозуміння, здатність пристосовуватися, змінювати поведінку відповідно до поведінки партнера; спрямованість на партнера).
На підставі аналізу літератури (Р. Бейлс, Е. Берн, К. Вейк, Р. Дафт, Ю. Лотман, Г. Келлі, Г. Тард, Дж. Тібо, Я. Щепаньський) встановлено норми взаємодії – толерантність, емпатія, моральність, повага, атракція; обґрунтовано принципи взаємодії – гуманізму, демократизму, реверсивності, нормативності, стимулювання, цінності. У роботі використано ідеї зарубіжних і вітчизняних дослідників (Г. Ґарднер, Д. Големан, В. Загвоздкін, С. Каган, С. Космітскі, Е. Носенко, Г. Оллпорт, А. Савенков, Е. Торндайк), в яких розкрито зв’язок взаємодії з інтелектуальними процесами: мисленням, розумінням, рефлексією.
Вивчення генези поняття “взаємодія” в психолого-педагогічній літературі (К. Абульханова-Славська, В. Агеєв, Б. Ананьєв, Г. Андрєєва, О. Бодальов, Л. Виготський, Є. Головаха, О. Леонтьєв, Б. Ломов, В. Малікова, B. Мухіна, Б. Паригін, Я. Пономарьов, В. Рубцов, І. Цимбалюк) дало можливість виявити розмаїття наукових шкіл і підходів науковців щодо трактування його сутності та відзначити відсутність загальноприйнятого категоріального тезаурусу. Здійснений теоретичний аналіз дав змогу визначити поняття “взаємодія” як процес безпосереднього або опосередкованого зв’язку суб’єктів, що породжує їх взаємозумовленість та взаємозв’язок; виокремити його сутнісні властивості (цілеспрямованість, контекстність, предметність, взаємодоповнення, взаємопідтримка, координація), необхідність єдності інформаційного, емоційного й духовного в процесі взаємодії; принципи (інтерактивність, повага до співрозмовника й самоповага; суверенність особистості; неупереджене ставлення до суб’єкта, урахування його інтересів; створення ситуації успіху); типи (конкуренція, кооперація, змагання, співробітництво). Результатом взаємодії є взаєморозуміння, співдія, співоцінка, що забезпечує саморозвиток суб’єктів, тісний контакт, сформованість інтерактивних умінь, взаємне задоволення спільною працею.
Аналіз зарубіжної й вітчизняної психолого-педагогічної літератури уможливив висновок, що професійна взаємодія як основа й умова встановлення найрізноманітніших відносин у професійному середовищі є функціональною, має системоутворювальний, розвивальний характер; парт¬нер професійної взаємодії завжди виступає як значу¬ща особистість; суб’єктів взаємодії відрізняє взаєморозуміння в ділових питаннях; основне завдання професійної взаємодії – про¬дуктивна співпраця, яка виявляється у формі спільної діяльності, спілкування, емоційного співпереживання; характеризується на¬явністю мети, предмета, способу здійснення, зворотного зв’язку; супроводжується різними бар’єрами (соціальний, психологічний, фізичний і смисловий тощо).
На основі вивчення наукових праць, що розкривають процес становлення професії комерсанта (Л. Балабанова, І. Зубкова, В. Платонов, Т. Серьогін, І. Синяєва, Г. Черников) і сучасні погляди на комерційну діяльність, вимоги до її представників (В. Апопій, Г. Васильєв, Я. Гончарук, О. Куклін, Л. Осипова, О. Щербак), державних нормативних документів, галузевих стандартів ОКХ і ОПП визначено поняття “фахівець з комерційної діяльності” таким чином: фахівець з організації процесів, пов’язаних із купівлею-продажем, обміном і просуванням товарів від виробників до споживачів з метою задоволення купівельного попиту й одержання прибутку; розкрито специфічні особливості, компоненти про¬фесійної діяльності зазначеного фахівця, серед яких виокремлено комуніка¬тивний, спрямований на встановлення партнерських відносин.
Визначено основне поняття дослідження – “професійна взаємодія фахівців з комерційної діяльності” – як систему найрізноманітніших безпосередніх та опосередкованих специфічно зумовлених зв’язків фахівців з клієнтами й споживачами товарів або послуг комерційної діяльності під час виконання професійної діяльності з метою досягнення передбачуваного результату, що відповідає загальним інтересам і сприяє реалізації потреб кожного із суб’єктів взаємодії. Як цілеспрямований, соціально зумовлений, динамічний феномен, вона здійснюється за керівної ролі суб’єкта, який має високий рівень фахової теоретичної та практичної підготовки. Виокремлено рівні професійної взаємодії фахівців з комерційної діяльності (макрорівень, мезорівень, мікрорівень); схарактеризовано основні засоби взаємодії, використання яких визначається цільовим призначенням, способами обміну інформацією.
Вивчення генези поняття “суб’єкт” у науково-педагогічних дослідженнях дало можливість визначити суб’єкта професійної взаємодії як носія активно¬го, діяльного, перетворювального начала, який є освіченою особистістю, здатен свідомо планувати та організовувати вза¬ємодію, обирати технології, способи, конкретні ролі для себе серед інших суб’єктів, виробляти власні цілі й засоби для їх досягнення, впливати на партнера, сприймати, аналізувати інформаційний, емоційний та інтелектуальний зміст його висловлення, психофізіологічні й енергетичні стани та оцінювати їх. Суб’єкт взаємодії в комерційній діяльності – це фахівець, що володіє знаннями про свої можливості, здатен іти на ризик для розширення своїх можливостей, продукує способи досягнення мети взаємодії, має розвинутий соціальний інтелект, комунікативні вміння.
Обґрунтовано авторський підхід до виокремлення сукупності функцій професійної взаємодії фахівців з комерційної діяльності (когнітивна, розуміння, розвивальна, соціалізації, культурологічна, інформаційна, експресивна, смислоутворювальна, контактна, управлінська, спонукальна, прогностична, кординаційна, встановлення відносин, здійснення впливу, діагностична, самоутвердження); доведено доцільність їх орієнтації на поліфункціональність взаємодії.
У процесі дослідження теоретичних засад професійної взає¬модії визначено передумови для розробки методології підготовки майбутніх фахівців з комерційної діяльності до професійної взає¬модії.
У другому розділі – “Теоретичні засади підготовки майбутніх фахівців з комерційної діяльності до професійної взаємодії” – висвітлено сучасні тенденції професійної підготовки майбутніх фахівців з комерційної діяльності до взаємодії у ВНЗ України й зарубіжних країнах; визначено сутність і структуру поняття “компетентність у здійсненні професійної взаємодії майбутніх фахівців з комерційної діяльності”; обґрунтовано методологічні засади підготовки майбутніх фахівців з комерційної діяльності до професійної взаємодії.
У процесі дослідження проаналізовано стан підготовки майбутніх фахівців до професійної взаємодії в контексті сучасної вітчизняної та зарубіжної педагогіки й виявлено, що система вищої економічної освіти не завжди спроможна підготувати компетентного фахівця та потребує відповідної модернізації з метою більш гнучкого й вчасного реагування на потреби сучасного ринку праці, урахування тенденцій конкурентного середовища, оновлення технологій фахової підготовки, актуалізації професійно спрямованих знань та формування досвіду практичної взаємодії на етапі вузівської підготовки.
Здійснений аналіз сучасних науково-теоретичних здобутків (В. Адольф, Н. Бібік, Н. Волкова, І. Зимня, В. Луговий, О. Овчарук, О. Пометун, Т. Рогова, С. Сисоєва, В. Стрельніков, А. Хуторський, В. Ягупов та ін.) щодо сутності та структури професійної компетентності як багатофакторного утворення дав змогу обґрунтувати доцільність уведення поняття “компетентність у здійсненні професійної взаємодії”. Вона є складовою професійної компетентності залежно від функції, яку реалізує фахівець у конкретному виді діяльності; відображає теоретичну й практичну готовність майбутнього фахівця до здійснення безпосередньої та опосередкованої взаємодії в комерційній діяльності, потребує постійного розвитку, подальшого вдосконалення.
У дисертації компетентність у здійсненні професійної взаємодії розглянуто як інтегральне й динамічне особистісне утворення, що забезпечує ефективність здійснення взаємодії в системі професійних відносин та позитивно відображає систему цінностей професійної взаємодії комерсанта, визначає цілеспрямовану діяльність студентів щодо їх засвоєння, розуміння необхідності пізнання самого себе як суб’єкта взаємодії, усвідомлення етичних норм і правил взаємодії засобами вербальної, невербальної, комп’ютерної комунікації, здійснення експертизи власних дій і прийнятих рішень, сформовану сукупність комунікативних умінь та розвинуті особистісні якості (соціальний інтелект, здатність до співробітництва, толерантність, бар’єропревентивність); є результатом взаємодії професійної та особистісної структур, формування яких відбувається у взаємозв’язку і з урахуванням умов професійної підготовки та майбутньої професійної діяльності.
Беручи до уваги інтегрований характер компетентності, що досліджується, обґрунтовано її структурні компоненти: мотиваційно-ціннісний, когнітивний, діяльнісний, особистісний.
Мотиваційно-ціннісний компонент характеризується глибоким розумінням майбутнім фахівцем універсальних людських цінностей освіти, навчання, розвитку, що зумовлюють фахові цінності; наявністю інтересу до набуття зазначеної компетентності, потреби у професійній взаємодії й спрямованості на взаємодію; потреби досягнення успіху у професійній діяльності, оволодінні різновидами тактик і стратегій взаємодії; ціннісним ставленням до майбутньої професійної діяльності та оволодіння вказаною компетентністю у процесі професійної підготовки. Цей компонент визначається такими критеріями, як рівень потреби в досягненні (прагнення до успіху, саморозвитку, самовдосконалення), потреби у взаємодії, спрямованості на взаємодію.
Когнітивний компонент характеризується прагненням до здобування знань та їх застосування у професійній діяльності, глибоким усвідомленням майбутніми фахівцями сутності, функцій, видів, тактик професійної взаємодії, особливостей взаємодії фахівців з комерційної діяльності на внутрішньому та зовнішньому ринках, стратегій запобігання й подолання бар’єрів взаємодії; розумінням вагомості взаємодії в здійсненні комерційної діяльності, ідей розвитку та саморозвитку. Цей компонент характеризується такими критеріями: прагнення до здобування знань і їх застосування у професійній діяльності, рівень знань з проблеми професійної взаємодії, потреба в пізнанні.
Діяльнісний компонент являє собою сукупність комунікативних умінь як інтегративних властивостей особистості, які ґрунтуються на певних знаннях і виявляються в здатності ефективно здійснювати різновиди взаємодії. На основі аналізу наукових праць (А. Бусигін, Т. Кадзума, Т. Крамаренко Т. Хопкінс) визначено такі основні групи комунікативних умінь: професійно-комунікативні, операційно-діяльнісні, перцептивно-регулятивні, предметно-інформаційні. Виокремлено критерії цього компонента: рівень сформованості комунікативних умінь, рівень контактності та гнучкості в спілкуванні.
Особистісний компонент представлено такими якостями, як: соціальний інтелект (інтегральна властивість особистості у визначенні успіху взаємодії, кар’єрному зростанні; забезпечує “гладкість у стосунках з людьми”), здатність до рефлексії (визначає ставлення фахівця до себе як до суб’єкта професійної взаємодії, допомагає спостерігати, аналізувати, контролювати, оцінювати власні дії; передбачити власну поведінку в різноманітних ситуаціях взаємодії), толерантність (здатність бачити в іншій людині саме іншу – носія інших цінностей, норм поведінки, усвідомлення її права бути іншою), бар’єропревентивність (якість особистості, що дає змогу їй вчасно й ефективно запобігати бар’єрам професійної взаємодії на підставі прагнення до компромісу, співробітництва, що підкріплюється витримкою та терпінням); характеризується такими критеріями: рівень сформованості соціального інтелекту, здатності до рефлексії й співробітництва, толерантності, бар’єропревентивності.
Установлено, що опанування майбутнім фахівцем компетентності у здійсненні професійної взаємодії забезпечує кваліфіковане виконання професійної комерційної діяльності.
У розділі обґрунтовано методологічні підходи підготовки майбутніх фахівців з комерційної діяльності до професійної взаємодії, а саме:
– системний (В. Безпалько, О. Глузман, Н. Кузьміна та ін.), який орієнтує на розкриття цілісності педагогічних об’єктів, виявлення в них різноманітних типів зв’язку; доведено, що процес підготовки майбутнього фахівця з комерційної діяльності до професійної взаємодії слід розглядати як цілісну систему, упорядковану множину взаємопов’язаних компонентів (мети, змісту, методів, засобів, форм і результатів навчання); обґрунтування компетентності у здійсненні професійної взаємодії майбутніх фахівців з комерційної діяльності як складної системи, що формується в системі професійної підготовки і є підсистемою професійної компетентності;
– синергетичний (Є. Бондаревська, С. Кульневич, В. Кушнір, В. Лутай, А. Семенова), який передбачає, що професійний та особистісний розвиток фахівця з комерційної діяльності у процесі професійної підготовки не можна вважати планомірно-поступовим, лінійним процесом. Він обов’язково супроводжується кризами, подолання або запобігання яких зумовлюють необхідність негайного аналізу (самоаналізу), перебудову професійної картини світу майбутнього фахівця, ціннісного ставлення до взаємодії; створення ситуацій пробудження власних сил і здібностей того, хто навчається, ініціювання його власних шляхів розвитку; уможливлює вивчення компетентності у здійсненні професійної взаємодії як відкритої системи, що змінюється відповідно до вимог професійної підготовки, майбутньої професійної діяльності, роботодавців;
– компетентнісний (О. Пометун, Г. Сорокіна, Л. Тархан), який орієнтує побудову навчального процесу на формування в майбутніх фахівців з комерційної діяльності здатності практично діяти, застосовувати навички й досвід успішних дій у ситуаціях професійної діяльності, взаємодії та соціальної практики, самореалізацію й подальшу самоосвіту; розглядає компетентність у здійсненні професійної взаємодії як теоретичну і практичну готовність діяти в різновидах професійної взаємодії;
– особистісно зорієнтований (Є. Бондаревська, Л. Разбєгаєва, В. Сєриков, І. Якиманська), який уможливлює забезпечення особистісного розвитку кожного суб’єкта навчального процесу, наполягаючи на визнанні студентом права на самовизначення та самореалізацію в процесі пізнання через оволодіння власними способами професійної взаємодії, розкриття власних комунікативних можливостей, свого “Я”; орієнтує процес формування компетентності майбутнього фахівця у здійсненні професійної взаємодії на рівнопартнерство як навчальне співробітництво, “суб’єкт-суб’єктні” відносини, рефлексію, проектування викладачем (а пізніше й студентами) індивідуальних досягнень у професійній взаємодії;
– діяльнісний (А. Алексюк, Л. Виготський, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн та ін.), який орієнтує на те, що компетентність майбутнього фахівця у здійсненні професійної взаємодії формується, функціонує та вдосконалюється особистістю в процесі цілеспрямованої зовнішньої й внутрішньої активності в навчальній, позанавчальній, професійній діяльності, різновидах професійної взаємодії;
– акмеологічний (В. Вакуленко, І. Лаптєва, Л. Рибалко, Т. Сущенко), що орієнтує на професійні досягнення фахівця з комерційної діяльності, максимальне використання його особистісного й професійного потенціалу сприяння у віднаходженні найбільш оптимального способу дії в конкретній професійній ситуації взаємодії;
– аксіологічний (О. Бодальов, О. Леонтьєв, В. М’ясищев та ін.), який спрямовує на те, що зміст підготовки майбутніх фахівців з комерційної діяльності до професійної взаємодії має бути представлений ціннісно-змістовними, емоційно насиченими, професійно спрямованими елементами, включеними в контекст життєвих, професійних проблем взаємодії студента через моделювання особистісно зорієнтованих, комунікативних ситуацій; налаштовує на втілення гуманістичних засад у професійній взаємодії, залучення студентів до системи загальнолюдських гуманістичних цінностей (істина, справедливість, толерантність, доброзичливість, почуття власної гідності), цінностей діалогу (між людьми, спільнотами, світоглядними позиціями);
– партисипативний (О. Сухомлинська, Н. Якса), що створює необхідні умови для зростання зрілості студентів, їх здатності та готовності до спільної діяльності, вирішення проблем і суперечностей; формування досвіду толерантної взаємодії суб’єктів освітнього процесу, який буде гарантом успішності міжособистісної взаємодії в різних сферах життєдіяльності; розвитку здатності до спільної діяльності, вирішення проблем і суперечностей, покращання співпраці між суб’єктами освітньої діяльності;
– суб’єктний (К. Абульханова-Славська, Б. Ананьєв, В. Сластьонін), що уможливлює формування творчої особистості фахівця з комерційної діяльності як суб’єкта навчально-пізнавальної діяльності, який самостійно набуває знань, спираючись на власний досвід і розуміння його спрямованості на віднаходження нового, нестандартного в майбутній професійній взаємодії, розвиток творчих можливостей шляхом пошуку нових технології взаємодії; з позиції суб’єкта професійної взаємодії майбутній фахівець має право на звернення до власного “Я”, власну реалізацію професійних здібностей, вибір засобів, потрібних йому для формування низки компетентностей.
Висвітлені підходи стали засадничими для моделювання системи підготовки майбутніх фахівців з комерційної діяльності до професійної взаємодії, розробки науково-методичного забезпечення зазначеного процесу.
У третьому розділі – “Проектування компонентів системи підготовки майбутніх фахівців з комерційної діяльності до професійної взаємодії” – обґрунтовано систему підготовки майбутніх фахівців з комерційної діяльності до професійної взаємодії як невід’ємного складника системи їх професійної освіти, подано характеристику її компонентів.
Відповідно до вимог системного підходу, результатів структурно-функціонального аналізу провідних понять дослідження система підготовки майбутніх фахівців з комерційної діяльності до професійної взаємодії представлена єдністю взаємозумовлених та взаємопов’язаних компонентів: концептуального, змістово-ціннісного, процесуально-технологічного, рефлексивно-аналітичного, результативно-оцінювального (рис. 1).
Концептуальний компонент містить мету, методологічні підходи, принципи, педагогічні умови. Установлено загальну мету підготовки майбутніх фахівців з комерційної діяльності до професійної взаємодії – формування компетентності у здійсненні професійної взаємодії майбутніх фахівців з комерційної діяльності як кінцевий результат, заради досягнення якого створюється структурно-функціональна модель у цілому, чому прямо або опосередковано має слугувати кожен її компонент. Сформульовано вихідні положення щодо її ціннісно-мотиваційного забезпечення. Зокрема, розкрито проблеми: прийняття студентами професійної взаємодії як особистісно значущої, що формує усталений інтерес до неї та перетворює задані ззовні цілі на внутрішні потреби особистості; підтримки особистісної індивідуалізації завдяки правильному вибору тематики й змісту інформації, плюралізму думок, утвердження індивідуальних позицій на підставі глибокого аналізу власних емоційних переживань, особистісного досвіду; включення студентів в аналіз перешкод, надання їм можливості виявляти й обирати сенси власних дій під час взаємодії; створення ситуації рівнопартнерства, умов для самопізнання, самореалізації та самовдосконалення особистості.
Визначено принципи підготовки майбутніх фахівців з комерційної діяльності до професійної взаємодії: загальнопедагогічні, професійної спрямованості, контекстного навчання, гуманітаризації, гуманізації, свідомості, природовідповідності, культуровідповідності, комунікативної взаємодії, індивідуальної підтримки, толерантності; обґрунтовано педагогічні умови: створення атмосфери шанобливого ставлення до процесу взаємодії в системах “викладач – студент”, “студент – студент”, “студент – студенти”, освітньому середовищі вишу; високий рівень компетентності викладачів ВНЗ у здійсненні професійної комунікації та взаємодії; оптимізація взаємодії психолого-педагогічних та фахових кафедр ВНЗ для підвищення якості формування компетентності майбутніх фахівців комерційної діяльності до здійснення професійної взаємодії; дотримання гуманізму, толерантності суб’єкт-суб’єктних відносин у системах “викладач – студент”, “студент – студент”; спрямованість викладання навчальних дисциплін на організацію різноманітної міжособистісної взаємодії.