КОНОВАЛ Вадим Олександрович ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЕЛЕКТРОННИМ УРЯДУВАННЯМ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ НА ПРИКЛАДІ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ МІСТА КИЄВА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, вказано на зв’язок роботи з науковими темами досліджень кафедри інформаційної політики та цифрових технологій Національної академії державного управління при Президентові України, подано стислу характеристику сутності та стану розробки наукової проблеми, що досліджується; визначено мету та завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, ступінь наукової новизни, практичне значення одержаних результатів й особистий внесок здобувача; наведено дані щодо апробації результатів дослідження та кількості публікацій за темою дисертаційного дослідження.
У першому розділі - “Теоретичні засади впровадження електронного
урядування на місцевому рівні ” - визначено стан наукової розробленості проблеми запровадження і розвитку електронного урядування на місцевому рівні, виконано аналіз концептуальних засад електронного урядування, у тому числі передумови, принципи, підходи, моделі та етапи, уточнено категоріально-понятійний апарат, установлено організаційно-правові механізми впровадження електронного урядування на місцевому рівні в умовах становлення інформаційного (цифрового) суспільства, досліджено і узагальнено міжнародний досвід запровадження електронного урядування.
Аналіз підходів щодо сутності електронного урядування на місцевому рівні дає змогу стверджувати, що в зарубіжній і вітчизняній науковій літературі відсутній єдиний погляд. У більшості наукових праць електронне урядування досліджується на загальнодержавному рівні, однак ураховуючи, що згідно Європейської хартії місцевого самоврядування переважна більшість послуг громадянам та бізнесу повинна надаватись саме на місцевому рівні, а також динаміку та масштаби процесів децентралізації та деконцентрації влади в Україні, актуальною є проблема дослідження розвитку електронного урядування саме на місцевому рівні. Здійснено типологізацію наукового доробку за темою дослідження та виокремлено групи наукових і нормативних джерел, зокрема, праць, в яких висвітлюються питання теорії державного управління у сфері електронного урядування, запровадження інформаційно-телекомунікаційних технологій, надання публічних послуг, оптимізації процесів діяльності органів публічної влади, законодавчі та нормативні акти України.
На основі методологічного синтезу положень наукових праць М. Бонема, М. Вершиніна, О. Голобуцького, Л. Гросмана, М. Демкової, В. Дрожжинова, Д. Дубова, С. Дубової, Д. Зейферта, С. Кліфта, І. Клименко, П. Норіса, К. Хілла та інших учених визначено поняття “електронне урядування на місцевому рівні”. При впровадженні електронного урядування на місцевому рівні необхідно враховувати переваги для ключових суб’єктів цих відносин - громадян, бізнесу, некомерційних організацій та публічних органів влади. Всі вони повинні вертикально-горизонтально взаємодіяти між собою, а модель електронного урядування повинна бути спрямована на досягнення і задоволення інтересів кожного з них.
Аналіз теоретичних засад щодо механізмів державного управління, які досліджували вітчизняні науковці М. Білинська, С. Г елей, О. Лебединська,
В. Мамонова, А. Мельник, С. Романюк, А. Семенченко, В. Трощинський, Ю. Шаров та інші учені, дозволив визначити поняття “організаційно-правовий механізм державного управління електронним урядуванням на місцевому рівні”.
Досліджено, що правовим механізмом управління електронним урядуванням не передбачені повноваження органам публічної влади використовувати у своїй діяльності ІКТ. Автором запропоновано внести зміни та доповнення до законодавства в частині встановлення повноважень органам державної влади та органам місцевого самоврядування, проваджувати свою діяльність через використання ІКТ з метою задоволення потреб громадян та бізнесу.
Запропоноване авторське поняття “вітрина послуг електронної публічної адміністрації”.
Визначено системні передумови успішного запровадження електронного урядування місцевим органом публічної влади: економічні, організаційні,
технологічні, кадрові та правові, які повинні забезпечуватися в межах єдиної публічної політики, а також окреслено низку базових принципів цього напряму: прозорості і підзвітності, системної організації інформаційно-технологічного середовища й орієнтації на громадян, ефективності та безпеки, керівництва і координації процесів електронного урядування, зручності та простоти використання, масштабності рішень, а також запропоновано уведення принципу “першої особи”.
Сформульовано основні завдання органам публічної влади щодо успішного впровадження електронного урядування на місцевому рівні: автоматизація
документообігу та впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій в адміністративні процеси; всебічне надання електронних послуг, що потребує розробки чітких організаційних та техніко-технологічних правил та вимог; поширення публічних інформаційних ресурсів та вільного доступу до них з боку громадян, громадських організацій та бізнесу; забезпечення електронної участі громадян в місцевому урядуванні через електронне включення та електронне партнерство.
Проаналізовано основні світові моделі впровадження електронного урядування умовами успішної реалізації яких є: мережева організація суспільства та публічного управління, високий технологічний рівень оснащеності публічної адміністрації та ефективно налагоджений зворотній зв'язок. Узагальнено досвід провідних країн світу з питань розвитку електронного урядування, який доцільно застосувати в Україні, а саме: окремим актом законодавства прийняти державну стратегію розвитку
електронного урядування, орієнтуючись на досвід Європейського Союзу щодо запровадження проектного підходу, країни - Естонії щодо швидкого запровадження електронних послуг для громадян та бізнесу, міста - Сінгапуру щодо запровадження державно-приватного партнерства, принципу “першої особи” та Smart-технологій.
У другому розділі - “Стан та тенденції розвитку державного управління електронним урядуванням на місцевому рівні" - узагальнено стан нормативно¬правового забезпечення діяльності органів публічної влади щодо електронного урядування в Україні та визначено тенденції його розвитку, розкрито особливості формування системи державного управління електронним урядуванням в Україні.
Встановлено, що електронне урядування є одним із пріоритетних напрямів державної політики, закріпленого низкою нормативно-правових актів, а саме: Законом України “Про інформацію”, Стратегією сталого розвитку “Україна - 2020”, Середньостроковим планом пріоритетних дій Уряду до 2020 року, Концепцією розвитку електронного урядування в Україні, Концепцією розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-2020 роки, Стратегією розвитку інформаційного суспільства в Україні, Стратегією реформування державного управління на 2016-2020 роки, Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, тощо.
Досліджено основні фактори впливу, які суттєво стримують розвиток електронного урядування на місцевому рівні в Україні, а саме: недосконалість нормативно-правової бази, недостатній обсяг фінансування та рівень кваліфікації публічних службовців, брак уваги центральних органів влади до місцевої специфіки розвитку електронного урядування, тощо. Здобувачем запропоновано внести відповідні зміни до Бюджетного кодексу України, до Закону України “Про Національну програму інформатизації” та Положення про Державне агентство з питань електронного урядування України, а також розробити окремий Закон України “Про стратегію розвитку електронного урядування в Україні” і утворити Міністерство з питань ефективного врядування України.
Доведено, що процеси становлення електронного урядування на місцевому рівні в Україні все ще залишаються нерівномірними, нескоординованими і деколи хаотичними. Так, на рівні держави не сформоване єдине бачення комплексного розвитку електронного урядування на місцевому рівні, зокрема відсутня необхідна стандартизація цих процесів. Автором обгрунтовано такі пріоритетні напрями розвитку електронного урядування на місцевому рівні: розроблення спільної стратегії застосування інформаційно-комунікаційних технологій в роботі місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування; формування ефективного органу управління процесом впровадження цих технологій на місцевому рівні; впровадження дієвих механізмів фінансового планування та контролю за їх використанням; забезпечення єдиної системи координації діяльності місцевих органів влади, у т.ч. з органами місцевого самоврядування та суб’єктами громадянського суспільства; створення єдиної інтегрованої інформаційної інфраструктури, націленої на задоволення потреб громадян та бізнесу, шляхом об’єднання державних та місцевих інформаційних систем (ресурсів).
Проаналізовано механізми управління електронним урядуванням на місцевому рівні в Україні на прикладі територіальної громади міста Києва, що дало змогу виокремити пріоритетні напрями в цій сфері, а саме: єдиний веб-портал
територіальної громади; електронні послуги, що надаються через діючу мережу ЦНАПів столиці та “вітрину послуг електронної публічної адміністрації”; внутрішній електронний документообіг; онлайн бюджет для забезпечення прозорості та вільного доступу громадськості до інформації про стан планування та виконання бюджету міста; громадський бюджет (бюджет участі), який спрямований на залучення мешканців до прийняття рішень щодо розвитку території; електронні петиції до Київської міської ради; електронні закупівлі з метою прозорого та ефективного витрачання публічних коштів; єдина система обліку (єдина інформаційна система управління КМДА з оптимізацією та уніфікацією бізнес-процесів, єдина систему утворення тарифів, створення єдиних підходів до аналізу інформації), тощо. Обґрунтовано впровадження єдиних місцевих ІКТ промислового рівня.
Визначено основні тенденції розвитку державного управління електронним урядуванням на місцевому рівні: динамічний розвиток та впровадження
багатоканального електронного урядування; деконцентрація та децентралізація влади; дерегуляція та модернізація дозвільної системи; відставання законодавства від вимог (потреб) розвитку електронного урядування; запровадження типових технологічних рішень; підвищення функціонального призначення інформаційно-телекомунікаційних технологій та ресурсного забезпечення; розвиток порталів відкритих даних місцевого рівня; інтеграція систем електронного урядування; посилення державно-приватного партнерства; збільшення залучення громадян та громадських організацій до розвитку сфери ІКТ місцевого рівня.
У третьому розділі - “Напрями вдосконалення організаційно-правових механізмів державного управління електронним урядуванням на місцевому рівні ” - розроблена інформаційно-телекомунікаційна модель державного управління електронним урядуванням на місцевому рівні, практичні рекомендації органам публічної влади щодо запровадження організаційно-правового механізму державного управління електронним урядуванням на місцевому рівні.
Удосконалено структурно-функціональну модель організаційного механізму управління електронним урядуванням в місті Києві, а саме: запропоновано в ній замінити контролюючий та виконавчий рівень на тактичний та технічний відповідно, обґрунтовано введення нових суб’єктів управління електронним урядуванням і зв’язків їх з іншими елементами моделі для кожного з вищевказаних рівнів.
Запропоновано уведення нового суб’єкту управління стратегічного рівня - Офісу Громади з метою забезпечення публічного права громади на місцеве самоврядування, участі в проведенні місцевих реформ, реалізації соціально- економічного, культурного розвитку території. Визначено основні функції Офісу Громади, сформульовано завдання та повноваження. Запропоновано підхід до багаторівневого формування комплексного механізму публічного управління електронним урядуванням на місцевому рівні, який базується на вертикально- горизонтальній взаємодії суб’єктів електронного урядування на місцевому рівні, з визначенням їх агрегованих завдань.
Обґрунтовано доцільність проведення аудиту ІКТ та функціонального обстеження органів публічної влади місцевого рівня і визначення їх повноважень (функцій та завдань), які доцільно автоматизувати повністю або частково, використовуючи інформаційно-комунікаційні технології. Відмічається, що до комунальної власності територіальної громади міста Києва належить 1972 юридичних осіб, із яких 148 органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади. Цей підхід дав змогу автору розробити інформаційно-телекомунікаційну модель електронного урядування на місцевому рівні на прикладі територіальної громади міста Києва (рис. 1), яка включає суб’єкти та об’єкти управління розвитком електронного урядування, а також споживачів послуг та зв’язки між ними на основі ІКТ.
Автором запропоновано органу публічної влади місцевого рівня на стратегічному рівні розробляти та приймати нормативно-правовий акт “Про комунальні інформаційні ресурси”, яким зокрема закріплювати принцип першої особи за сферу електронного урядування та встановлювати необхідність підприємствам, установам та організаціям, що належать до комунальної власності територіальної громади, проваджувати свою діяльність через використання інформаційно- комунікаційних технологій, затверджувати паспорт електронного урядування та інформаційно-комунікаційну модель електронного урядування місцевого рівня.
Науково обґрунтовано структуру та мінімальну кількість ІКТ, необхідних органу публічної влади місцевого рівня, що включає: центр оброблення
інформаційних
ресурсів; систему електронного документообігу, інтегрованої із системою електронної взаємодії органів виконавчої влади; систему порталів, з модулями: електронні послуги, петиції, електронне звернення, система обліку публічної інформації, громадське обговорення нормативно-правових актів; комплексну систему захисту інформації, що сприятиме ефективному та результативному впровадженню електронного урядування.
Дістали подальшого розвитку пріоритетні напрями запровадження електронного урядування в галузях економіки, а саме: у агропромисловій сфері та сфері житлово-комунального господарства, курортно-рекреаційної сфери і туризму, переробної промисловості та машинобудування, економіки та торгівлі.