ОРГАНИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОМУ МЕХАНІЗМІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОСНОВНИХ ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Європейські інтеграційні процеси обумовлюють необхідність вироблення єдиних підходів до багатьох сфер та галузей політичного, економічного та соціального життя. Особливе місце тут займає місцева демократія, яка виступає в якості одного з найважливіших чинників об’єднання країн континенту. Бажання України стати повноцінним членом об’єднаної Європи повинно підтверджуватися реальними діями. Одним з перших кроків в цьому напрямку був вступ до Ради Європи – провідної міжнародної міжурядової організації, яка в рамках забезпечення прав людини безпосередньо займається проблемами місцевого самоврядування. Визнання та дотримання Україною міжнародних стандартів у сфері місцевого самоврядування та прав людини сприятиме розвитку нашої держави як демократичної, соціальної і правової.

Для повноцінної реалізації, ефективної охорони та захисту конституційних прав і свобод людини потрібен дієвий та чіткий конституційно-правовий механізм їх забезпечення, що пояснюється вищою силою закріплених в Конституції України норм. Наближеність до людини, поєднання рис інституту громадянського суспільства і органу публічної влади зумовлює особливе місце органів місцевого самоврядування в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян України.

Ефективне функціонування органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення основних прав і свобод громадян неможливе без взаємодії з іншими суб’єктами конституційно-правового механізму. У зв’язку з цим взаємодія з органами державної влади та інституціями громадянського суспільства розглядається під кутом здійснення органами місцевого самоврядування своїх повноважень.

Роль місцевого самоврядування у забезпеченні прав і свобод людини та громадянина отримала певне вивчення у науці конституційного права України. Діяльність органів місцевого самоврядування по забезпеченню прав та свобод людини досліджувалася І. Литвиненко, але у відриві від конституційно-правового механізму забезпечення основних прав і свобод громадян, тобто без визначення місця і ролі органів місцевого самоврядування у ньому.

Конституційно-правовий механізм забезпечення основних прав і свобод громадян України є вельми актуальною темою наукових досліджень, оскільки лише недавно українські вчені (Ю. Тодика, О. Марцеляк, П. Рабінович та К. Волинка) почали розробляти її для потреб державно-правової практики реалізації особою своїх основних прав і свобод. У радянській літературі досліджувалися лише деякі елементи конституційно-правового механізму забезпечення основних прав і свобод громадян – гарантії прав і свобод громадян, їх реалізації, охорони і захисту. Значна увага приділялася також соціально-правовому механізму забезпечення і механізму реалізації основних прав і свобод громадян. Позитивно, що останнім часом в правовій літературі розкривається роль різних інститутів держави в забезпеченні прав і свобод громадян (Верховна Рада України, Конституційний Суд України, прокуратура). Водночас поза увагою дослідників залишені такі важливі інституції, які відіграють істотну роль в забезпеченні основних прав і свобод громадян України – Кабінет Міністрів, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування тощо. Враховуючи, що дослідження всього конституційно-правового механізму забезпечення основних прав і свобод людини і громадянина було б непомірно об’ємним, в дисертаційному дослідженні вивчається роль та наводиться характеристика діяльності лише органів місцевого самоврядування в ньому. Усе вищевикладене свідчить про перспективність обраної теми дослідження та її актуальність.

Зв’язок роботи з науковими програмами і планами. Дисертацію виконано відповідно до “Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр.” (п. 3.2), затверджених Наказом МВС України № 755 від 05.07.2004 р., та згідно з “Головними напрямками наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр.” (п. 1.3), затвердженими Вченою радою НУВС 23 березня 2001 р.