ЗАСТАВА ЯК СПОСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. З розвитком української держави змінюється і правове регулювання усіх сторін суспільного життя. Перехід країни до ринкових відносин у сфері організації та функціонування господарства вимагає, в свою чергу, приведення законодавства у відповідність до потреб ринкової економіки. Враховуючи економічні закони ринку, варто відзначити, що саме на банківську, кредитну та грошову системи покладено роль ланки, яка забезпечує розвиток країни у цілому. Кредитування є необхідною умовою нормального функціонування будь-яких суб'єктів господарювання, які здійснюють зазначену діяльність, реалізуючи сукупність господарських прав та обов'язків.

Національне цивільне законодавство, реципіюючи у своїх основних положеннях про заставні зобов'язання римсько-правову конструкцію сутності заставних правовідносин, разом із тим у різноманітні історичні періоди свого розвитку виявило розбіжність у легальному і доктринальному підходах до його закріплення та тлумачення.

Цивільний кодекс України (далі ЦК України), який набув чинності з 1 січня 2004 року, містить чимало нововведень щодо регулювання цивільних відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Значних змін зазнали майже всі інститути цивільного права, у тому числі зобов'язальне право, норми якого у правовому регулюванні суспільних відносин важко переоцінити, оскільки саме ці норми покликані врегульовувати найбільш динамічні майнові відносини, що складаються між суб'єктами господарської діяльності.

До таких новел слід віднести передусім визначення застави правовою формою забезпечення основної діяльності банків - кредитування суб'єктів господарської діяльності, що породжує у відносинах між кредитором і заставодавцем певні зобов'язальні відносини.

Із набуттям чинності новим цивільним законодавством додаткової актуальності набуло вирішення проблем, пов'язаних із правовим регулюванням застави. Заставі у ЦК України відведено набагато більше за статей порівняно з ЦК УРСР 1963 року. Вже сам по собі цей факт є свідченням відмінності у правовому регулюванні застави у цих двох кодексах, що зумовлено підвищенням ролі застави як способу забезпечення банківського кредитування, наповнення ЇЇ змісту новими ознаками правового регулювання.

Питання застави висвітлювалися в наукових працях цивілістів на всіх етапах історичного розвитку нашої держави, проте стосувалися вони аналізу чинного на той час цивільного законодавства, яке відрізнялось у цій частині від положень ЦК України.

У сучасних працях російських вчених дослідження застави як способу забезпечення банківського кредиту ґрунтується на цивільному законодавстві Російської Федерації, яке також має певні відмінності у порівнянні з чинним законодавством України.

Нововведення у цивільному законодавстві України щодо застави як способу забезпечення банківського кредиту не були предметом глибокого наукового дослідження. Істотне зростання додаткових можливостей фінансової підтримки щодо економічних та соціальних умов у сучасній Україні зумовило необхідність детального аналізу і теоретичного обґрунтування цих нововведень з переходом до їх практичного застосування: узагальнення практики, виявлення недоліків і прогалин у правовому регулюванні і правозастосуванні та їх усуненні.

Викладене дозволяє дійти висновку про актуальність наукового дослідження проблематики застави як способу забезпечення у кредитних правовідносинах у цивільному праві України, доцільності його теоретичне значення і практичну цінність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрямок наукового дослідження належить до пріоритетних у галузі цивільного права. Дисертацію виконано відповідно до напрямів комплексної цільової теми кафедри цивільного права ОНЮА «Традиція приватного права України» і пов'язано з напрямком науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії на 2001 - 2005 роки в межах теми «Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави « (державний реєстраційний номер 0101U001195).