КОРПОРАТИВНІ ПРАВА ДЕРЖАВИ: ПОНЯТТЯ, ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ, МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах ринкової трансформації економіки України підвищення ефективності управління господарськими товариствами має вирішальне значення не лише для розвитку корпоративного сектора в Україні, а й для економіки країни в цілому.

Стратегічним завданням Уряду визначено забезпечення ефективного використання державного майна та збільшення надходження до державного бюджету від державних підприємств.

Особливістю формування корпоративного сектора і акціонерного капіталу в Україні є те, що ці процеси проходять під значним впливом держави. Держава впливає на них не тільки через реалізацію своєї законотворчої функції, але також через придбання та відчуження власних корпоративних прав. Такі права можуть виникати у держави в результаті: закріплення за державою акцій відкритих акціонерних товариств, створених в процесі приватизації; корпоратизації державних підприємств; придбання корпоративних прав в діючих господарських товариствах на основі господарсько-правових договорів, а також цивільних правочинів, в тому числі в сфері спадкування; участі в створенні нових господарських товариств відповідно до законодавства.

Сучасне управління державними корпоративними правами є неефективним та має досить безсистемний характер. Така ситуація виникла у зв’язку з тим, що до теперішнього часу функції управління розпорошені серед різних органів, наділених організаційно-господарськими повноваженнями. Отриманий на сьогоднішній день досвід свідчить, що розподіл прав на управління державними корпоративними правами поміж чисельної кількості міністерств, центральних та місцевих органів виконавчої влади, а також комерційних структур себе не тільки не виправдав, але став активно використовуватися особами, що уповноважені на управління цими правами, як джерело задоволення власних корисливих потреб, посилення зловживань своїм службовим становищем, корупційних дій, що кінець кінцем призводить не до створення стабільності, а, навпаки, до збитковості й банкрутства підприємств, їх тіньової приватизації.

Слід відзначити, що відносини державної власності, маючи міжгалузевий характер, охоплюють багато сфер, що підлягають правовому регулюванню. Права та обов’язки державного органу, осіб, уповноважених на управління державними корпоративними правами, мають бути гранично конкретні та виключні. Тому, що до повноважень державних органів неможливо застосовувати поняття сумісного ведення управління. А при можливому пересіченні їх функцій (що має місце в законі “Про управління об’єктами державної власності”) слід відпрацювати процедуру їх взаємодії.

Дослідженням правових проблем, пов’язаних з управлінням корпоративними правами займаються, зокрема, такі видатні науковці, як І.В. Спасібо-Фатєєва, Т.В. Кашаніна, О.Р. Кібенко, Д.В. Задихайло, О.М. Вінник, Н.С. Глусь, А.Г. Бобкова, І.Т. Тарасов, В.І. Андрейцева, С.В. Артаменко, І.А. Селіванова, В.М. Кравчук, О.В. Щербина, Н.Н. Пахомова, С.М. Хеда. Однак ці питання залишаються поки що в недостатній мірі розкриті, не зважаючи на їх значущість та актуальність.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри господарського права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державної цільової комплексної програми “Основні проблеми здійснення та захисту майнових та особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.0.070867).

Тему дисертації обговорено на засіданні кафедри господарського права та затверджено Вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 20 грудня 2002 р. (протокол № 5).