ПРЕЗУМПЦІЯ НЕВИНУВАТОСТІ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ ТА ПРАКТИЦІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Краткое содержание

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Приєднавшись у 1997 р. до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), Україна взяла на себе зобов’язання привести у відповідність до неї свої нормативні акти та реалізовувати її принципи і стандарти у практичній діяльності органів держави для забезпечення належного рівня захисту прав і свобод людини. Втім, закріплений у ч. 2 ст. 6 Конвенції та ряді інших міжнародно-правових актів, які набули чинності для України та є частиною її національного законодавства, принцип презумпції невинуватості сьогодні залишається певною мірою декларативним, аніж дієвим в українському кримінальному процесі.

Презумпція невинуватості є джерелом низки процесуальних прав і гарантій підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, без забезпечення яких унеможливлюється справедливе судочинство; вона визначає напрям подальшого розвитку права людини на справедливий суд, а отже ефективне втілення цього принципу на всіх стадіях кримінального процесу залишається одним з першочергових завдань вітчизняної правової науки та практики.

Презумпція невинуватості, фундаментальним сенсом якої є повага до людської гідності, слугує індикатором стану законності і верховенства права в державі. В демократичному суспільстві людина і її гідність визнаються найвищою цінністю (ст. 3 Конституції України), і гарантії презумпції невинуватості є запорукою дотримання прав людини в кримінальному процесі. В законодавстві сучасної Україні цей принцип посідає належне місце як фундаментальна засада судочинства. Як самостійний принцип кримінально-процесуального законодавства презумпція невинуватості закріплена і в проекті нового КПК України (реєстраційний номер 1233 від 13 грудня 2007 р., далі – проект КПК). Однак, сьогодні залишається багато спірних питань, пов’язаних із визначенням змісту презумпції невинуватості, обсягом гарантій її ефективного забезпечення, а також сферою її застосування. Їх ефективне вирішення з урахуванням положень Конвенції у їх тлумаченні Європейським судом з прав людини (далі – Європейський суд), набуває особливої актуальності в умовах судово-правової реформи, вектор якої спрямовано на європейську інтеграцію України через побудову правової держави, забезпечення верховенства права, як це підкреслюється у Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів.

Розвиток технічних засобів і тактичних прийомів розкриття злочинів, зростаючі вимоги до справедливості судочинства, зумовлені апроксимацією українського законодавства та судової практики до міжнародних стандартів, вимагають певного переосмислення змісту презумпції невинуватості на всіх стадіях кримінального процесу та оновленого тлумачення тих ідей, які випливають з цього принципу.

Актуальність теми дисертації посилюється й тим, що в українській кримінально-процесуальній доктрині відсутні комплексні монографічні дослідження принципу презумпції невинуватості, розглянутого крізь призму практики Європейського суду, яка відповідно до чинного законодавства є джерелом права України.

Ступінь наукової розробки проблеми. Принцип презумпції невинуватості викликав інтерес вчених у всьому світі протягом століть – до нього зверталися, коли ліберальні ідеї опановували суспільство та необхідність проведення судових реформ ставала очевидною, але про нього забували при поверненні до репресивних засобів правління. Вагомий внесок у розробку ідей, що випливають з цього принципу, ще за дореволюційних часів зробили С.А. Андреєвський, О.М. Бобрищев-Пушкін, Л.Є. Владимиров, М.В. Духовський, О.С. Жиряєв, А.Ф. Коні, М.М. Розін, І.Я. Фойницький. В перші десятиріччя радянської влади панувала думка про непритаманність цього принципу радянському кримінальному процесу. До нього почали повертатися в п’ятдесяті роки, і особлива заслуга в цьому належить М.С. Строговичу. Крім нього, принцип презумпції невинуватості у радянський період досліджували, зокрема, В.Д. Арсеньев, В.І. Камінська, Ч.С. Касумов, О.М. Ларін, І.А. Лібус, Я.О. Мотовіловкер, І.Л. Петрухін, В.М. Савицький, Г.І. Чангулі та ін. Певним аспектам принципу презумпції невинуватості було приділено увагу провідними українськими вченими в умовах незалежної України: В.Г. Гончаренком, С.В. Гончаренком, Ю.М. Грошевим, М.Й. Коржанським, В.Т. Маляренком, О.Р. Михайленком, М.М. Михеєнком, В.В. Молдованом, В.Т. Нором, М.І. Сірим, В.М. Тертишником, М.Є. Шумилом та ін. Висунуті цими авторами ідеї використані дисертантом як підґрунтя для аналізу поставлених питань в контексті завдання цього дослідження.

Зв’язок роботи з науковим програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає вимогам ст. 7 Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11 липня 2001 р., узгоджується із вимогами Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України від 10 травня 2006 р. № 361/2006 та Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008. Робота виконана згідно з планами наукових досліджень Академії адвокатури України і є складовою тематичного плану науково-дослідних робіт «Розробка проблем прав людини. Сприяння забезпеченню прав і свобод людини, їх професійного захисту. Дослідження питань професійного захисту порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи», затвердженого вченою радою Академії адвокатури України (протокол № 5 від 11.02.2002 р.).