ПРАВОВИЙ ЗВИЧАЙ У СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі розвитку національного державотворення та правотворення відбувається пошук нових шляхів конструктивного вирішення тих проблем, які постали перед учасниками сучасного конституційного процесу. Конституційно-правова реформа 2004–2008 рр. сприяла розширенню кола суб’єктів конституційної правотворчості й пошуку нових правових форм закріплення політичної волі та легітимних інтересів цих суб’єктів, що мало своїм наслідком переосмислення українськими правознавцями сутності та змісту джерел сучасного конституційного права України та їх системи, а також виявлення нових джерел, які б сприяли удосконаленню механізмів конституційно-правового регулювання в умовах сьогодення. Одним із таких джерел сучасного конституційного права України став правовий звичай.

Нині в конституційному праві України були відроджені та модернізовані не лише історичні правові звичаї, а й почали утверджуватися нові конституційні звичаї. Зокрема, такі звичаї формуються в сфері подолання конституційних конфліктів між вищими органами державної влади, формування парламентської коаліції та парламентської опозиції, організації та діяльності представницьких органів місцевого самоврядування тощо. Як свідчить світова конституційна практика, з часом такі правові звичаї отримають своє позитивне закріплення у чинному законодавстві України. 

Утім, проблеми теорії та практики правового звичаю, як джерела сучасного конституційного права, залишаються малодослідженими у вітчизняній та зарубіжній юридичній науці. Часто правові звичаї взагалі вважаються застарілими джерелами національного права, а положення про їх застосування в конституційному праві піддаються серйозній критиці. До того ж, нині залишається без відповіді питання про роль і місце правового звичаю в системі джерел національного конституційного права.

У сучасній українській юридичній науці проблеми конституційно-правових звичаїв традиційно досліджуються в контексті проблем системи джерел конституційного права України. Серед таких досліджень найбільш значущими видаються праці О. В. Батанова, П. Б. Євграфова, В. Ф. Мелащенка, В. Ф. Погорілка, В. Л. Федоренка, О. Ф. Фрицького, В. М. Шаповала, Ю. М. Тодики та ін. Фундаментальні ж монографічні дослідження проблем правового звичаю, як складової системи джерел конституційного права України, у вітчизняній юридичній науці відсутні.

Значний вплив на формування методології дослідження та на висновки й положення дисертанта справили праці зарубіжних учених-конституціоналістів, які досліджували проблеми джерел сучасного конституційного права, у т. ч. і правових звичаїв. Це, зокрема, праці М. В. Баглая, К. О. Керімова, К. І. Козлової, О. О. Кутафіна, В. Й. Лучіна, Т. Я. Хабрієвої, В. Є. Чіркіна (Російська Федерація),  Ж.-Л. Бержеля (Франція), Карела Кліми (Чеська Республіка), Станіслава Сагана (Польща) та ін.

У силу наближеності досліджуваної нами проблеми до загальної теорії права, у дослідженні використовувалися праці М. І. Козюбри, С. Л. Лисенкова, Л. А. Луць, М. М. Марченка, О. В. Мєлєхіна, Л. О. Морозової, О. Г. Мурашина, В. С. Нерсесянца, Н. М. Оніщенко, Н. М. Пархоменко, Т. М. Радька, М. М. Рассолова, Р. А. Ромашова, В. М. Сирих, О. Ф. Скакун, Н. Є. Толкачової, І. Б. Усенка та ін. Значний вплив на формування дисертаційної методології здійснили й праці британських філософів права, лорда Ллойда Денніса та Г.Л.А. Харта.    

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний нами напрям наукового дослідження належить до пріоритетних у галузі науки конституційного права. Дисертація виконана як складова загального плану науково-дослідної роботи Інституту законодавства Верховної Ради України, зокрема, програми “Стратегія розвитку законодавства України” (державний реєстраційний № 0103U007975).