ПРОЦЕС СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ТА УНІФІКАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА І РОЗВИТОК ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серед проблем соціально-економічного, політичного, національно-державного і правового розвитку сучасного суспільства першочергове значення набувають питання створення ринкової економіки, формування соціальної, правової держави. Значна роль у їх вирішенні належить чинному законодавству, таким його важливим тенденціям, як систематизація та уніфікація. Ці об’єктивні, самостійні та своєрідні процеси відображають втілення різних рівнів правового опосередкування суспільних відносин, обумовлюють сучасну соціально-юридичну практику.

Систематизація й уніфікація, як вимоги упорядкування, характеризують усі сфери суспільства: економіку, політику, право, – по-різному впливаючи на їх зміст, структуру та перспективу розвитку. Цей аспект майже не враховувався державною законотворчою політикою. Зміна акцентів у співвідношенні зазначених тенденцій, як показала практика, не дає бажаних результатів, порушує гармонійний розвиток усього суспільного механізму.

Удосконалення нормативно-правової бази є складним процесом, особливе місце в якому займають систематизація та уніфікація, що дають можливість всебічно врахувати характер українського законодавства.

Систематизації та уніфікації нормативних актів в правовій теорії не приділяється належної уваги, незважаючи на те, що законодавство на сучасному етапі не завжди встигає за розвитком суспільства, часом суперечить уже прийнятим нормативно-правовим актам. В результаті з’являються акти, що фактично не діють; в деяких з них зустрічаються повторення, неясності, помилки, а інколи – прогалини і неузгоджені положення. Все це свідчить про необхідність удосконалення існуючих нормативно-правових актів шляхом їх опрацювання та усунення відмінностей у схожих явищах, що істотно вплине на систематизацію й уніфікацію законодавства.

Нормативно-правові акти видаються різними органами, мають неоднакову юридичну силу, не співпадають за часовим виміром, поширюються на різних суб’єктів і територіальний простір. Тому природно, що з часом між ними виникають суперечності, а збільшення кількості нормативних матеріалів ускладнює їх використання. Крім того, акти, видані в різні періоди часу, неоднаково регулюють суспільні відносини. Але законодавство не може функціонувати належним чином, якщо воно не є системою, складові якої тісно взаємопов’язані та узгоджені, взаємовплив яких ретельно регламентується чіткою ієрархічною побудовою.

Упорядкування законодавства – одне з основних завдань на шляху до побудови правової держави. Тому проблема систематизації та уніфікації нормативно-правових актів є досить актуальною на сьогоднішній день.

Систематизація законодавства є процесом обробки й упорядкування нормативно-правового матеріалу, розміщення його за певними критеріями, а уніфікація – це суттєвий формалізований процес, спрямований на усунення розбіжностей між нормативними актами.

Систематизація та уніфікація нормативно-правових актів необхідні перш за все для ведення обліку розвитку законодавства і здійснення контролю над ним, для забезпечення узгодженості та взаємозалежності різних його частин. Дані процеси є важливими умовами правильного з’ясування і застосування норм права державними органами, вони сприяють розумінню законодавства як єдиного цілого. Систематизація й уніфікація забезпечують доступність законодавства для суспільства, вони повинні використовуватись насамперед для забезпечення суб’єкта права необхідною нормативно-правовою документацією. Важливість цих процесів не викликає сумніву.

Завдяки систематизації долаються суперечності між нормами права, скасовуються чи змінюються старі нормативно-правові акти, замінюються новими відповідно до потреб суспільного життя; акти групуються за певними системними ознаками, зводяться в кодекси, зібрання законодавства та інші нормативно-правові документи.

Водночас, систематизація законодавства – не самоціль, вона повинна розумно поєднуватись з уніфікацією, яка сприяє усуненню відмінностей у регулюванні подібних явищ і створенні різнорівневих універсальних нормативних актів. Уніфікація сприяє об’єднанню всіх структурних елементів системи законодавства, зменшує обсяг правового матеріалу, усуває надмірну диференціацію. Вона є своєрідним балансом, противагою процесу систематизації і разом з тим охоплює усі структурні грані діючого законодавства.

Уніфікація в процесі систематизації є основною ланкою, оскільки виступає підґрунтям при оформленні існуючого законодавства шляхом об’єднання нормативно-правових актів у певному порядку, без зміни їх змісту, а також здійснює внутрішню перебудову актів, змінюючи зміст предмета правового регулювання. Особливий інтерес для юриспруденції становить процес уніфікації, коли вона виступає прийомом юридичної техніки при систематизації законодавства та виробленні єдиної термінології нормативно-правових актів. У такому вигляді уніфікація впливає на стиль законодавства, рівень його ефективності і внутрішньої будови.

Деякі аспекти проблеми систематизації й уніфікації законодавства розкривають у своїх працях українські та російські вчені: С. Алєксєєв, С. Бобровник, О. Богінич, Ф. Бурчак, О. Васильєв, В. Денисов, О. Зайчук, А. Заєць, В. Євінтов, В. Журавський, Р. Калюжний, Д. Керімов, М. Козюбра, А. Колодій, В. Копєйчиков, О. Копиленко, М. Матузов, Н. Оніщенко, В. Опришко, А. Піголкін, Є. Погорєлов, В. Погорілко, С. Погребняк, С. Поленіна, П. Рабінович, В. Селиванов, В. Синюков, Л. Тіунова, Ю. Тихомиров, І. Усенко, Л. Хван, Г. Чернобель, А. Шебанов, Ю. Шемшученко, Л. Явич, А. Яхлаков та ін. Дані питання розробляли також дослідники з далекого зарубіжжя: Ф. Ауман, Рене Давид, Ж. Карбоньє, X. Кетц, Перес Ернандес Лісет, Л. Фрідмен, К. Цвайгерт тощо.

Систематизація та уніфікація найбільш повно, об’єктивно і реально відбивають весь процес соціально-правового розвитку суспільства на сучасному етапі. Однак їх проблеми, висвітлені в правовій літературі, з огляду на динамічний розвиток законодавчої бази, а також економічних, політичних, соціальних відносин, потребують подальшого наукового дослідження. Крім того, комплексні спеціальні дослідження даних правових категорій в Україні ще не проводились. Цим і обумовлюється актуальність теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою загальної науково-дослідної програми Інституту держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України і виконане в межах планової теми “Теоретико-методологічні основи розвитку правової системи України” (номер державної реєстрації RК0102U001597).