ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серед численних течій української політико-правової думки владно тарує собі дорогу з початку ХVIII ст. український конституціоналізм. Його знаменують насамперед Конституція П. Орлика та конституційні проекти початку ХХ століття. Конституції відображають стан і долю держави та передують практиці її становлення і розвитку, хоча й не завжди успішно.

Сучасний український конституціоналізм характеризує низка як традиційних, так і нових явищ теоретичного і практичного характеру. Протягом останніх тринадцяти років в Україні було прийнято ряд доленосних для держави конституційно-правових актів: Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.), укладено Конституційний Договір між Президентом України та Верховною Радою України (8 червня 1995 р.), прийнята чинна Конституція України (28 червня 1996 р.), проведено два всеукраїнських референдуми (1991 р. і 2000 р.), всенародне обговорення проекту Закону “Про внесення змін до Конституції України” (березень – травень 2003 р.) та ряд президентських, парламентських і місцевих виборів. Завдяки конституційним актам і подіям в Україні було змінено державний та суспільний лад. Теоретичною основою цих зрушень стали досягнення як національної, так і світової наукової конституційної думки та практики конститу-ційного будівництва. Проте при досить значних досягненнях у розвиткові вітчизняного конституціоналізму на даний час обмаль фундаментальних досліджень у галузі конституції, її реалізації, охорони, а інститути конституційного ладу й відповідне законодавство у багатьох аспектах потребують удосконалення. Нині набувають особливого значення критичне осмислення надбань світового конституціоналізму, комплексний аналіз проблем становлення й розвитку українського конституціоналізму.

Актуальність дисертаційної теми зумовлена також завданнями подальшого розвитку конституційної теорії для здійснення конституційної реформи і покращення механізмів реалізації Конституції з урахуванням нових явищ і процесів, характерних для сучасного вітчизняного конституціоналізму; необхідністю підвищення теоретичного рівня викладання конституційного права; формування у студентів більш глибоких та об’єктивних поглядів на характерні риси і специфічні особливості конституційно-правових інститутів, які мають демократичне спрямування.

При підготовці дисертації був здійснений аналіз праць представників сучасної української історичної та історико-правової науки Т. Г. Андрусяка, Б. М. Бабія, О. І. Гуржія, Р. П. Іванченко, М. С. Кармазіної, В. С. Кульчицького, О. М. Мироненка, М. І. Настюка, В. А. Потульницького, Ю. І. Римаренка, С. Ю. Римаренка, О. Ф. Скакун, В. А. Смолія, В. С. Степанкова, Б. Й. Тищика, І. Б. Усенка та ін.

При дослідженні проблем становлення і розвитку українського конституціоналізму автор зосередив увагу на працях вітчизняних представників загальнотеоретичних і галузевих правових дисциплін: А. З. Георгіци, В. О. Гергелійника, В. С. Журавського, А. П. Зайця, В. М. Кампо, В. В. Копєйчикова, Л. Т. Кривенко, Л. Р. Наливайко, М. П. Орзіха, В. Ф. Погорілка, В. Я. Тація, В. П. Тихого, Ю. М. Тодики, О. Ф. Фрицького, В. М. Шаповала, Ю. С. Шемшученка, М. В. Цвіка та ін.

Теоретична і практична основа дисертаційного дослідження ґрунтується на працях і висновках юристів-теоретиків у галузі конституційного права, представників інших галузей права, загальної теорії держави і права Росії та країн СНД: М. В. Баглая, О. О. Кутафіна, В. В. Лазарєва, О. А. Лукашової, М. М. Марченка, О. М. Медушевського, Л. С. Морозової, В. С. Нерсесянца, Ж. І. Овсепян, А. С. Піголкіна, Л. Б. Тіунової, Ю. О. Тихомирова, В. І. Фадєєва, В. О. Четверніна, В. Є. Чиркіна та ін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрям наукового дослідження належить до пріоритетних у галузі конституційного права. Проблема становлення і розвитку вітчизняного конституціоналізму входить до планових тем Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України (“Конституційно-правові основи політичної системи України” 0102 V 001599), посідає чільне місце у підготовленій Інститутом законодавства Верховної Ради України Концепції розвитку законодавства України на 1997–2005 роки.