ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ЧЛЕНІВ СІМ’Ї

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Зміна соціально-економічного укладу, негативні демографічні процеси у нашій країні призвели до суттєвих змін, щодо становища особи в суспільстві. Звичайно, особа стала вільнішою, менш залежною від держави та водночас вона втратила свою значимість соціальної одиниці. Економічний стан розвитку нашої держави не дає можливості громадянам жити у достатку, через що загострюються і сімейні стосунки, зростає кількість сімейних конфліктів, унаслідок чого страждають діти, як найбільш вразлива категорія громадян. Сім’я не в змозі реалізувати належною мірою свої можливості життєзабезпечення та виховання дітей, їх матеріальне і духовне благополуччя, зазнає негативної трансформації виховна функція сім’ї. Масштаби поширення багатьох соціально-негативних явищ таких як зменшення народжуваності, дитяча безпритульність, дитяча смертність, збільшення кількості осіб позбавлених батьківських прав, проституція та соціальне сирітство створює загрозу для національної безпеки нашої держави.

Кожна держава, здобувши незалежність, намагається якомога швидше створити своє законодавство. Саме тому сьогодні в Україні відбувається активний процес створення вітчизняного законодавства, законодавства, яке відповідало б вимогам сучасного життя. За останні роки з метою забезпечення реалізації прав громадян, а особливо прав дітей, як більш вразливої категорії громадян, в Україні було прийнято багато нормативних актів, які встановлюють основні принципи та визначають засоби захисту прав дітей, а також основні засади державної політики у цій сфері. У 1996 р. було прийнято Конституцію України, яка на найвищому державному рівні закріпила права, свободи і обов’язки людини і громадянина, основи державного і суспільного ладу.

Основний Закон України закріпив якісно новий статус людини в Україні як найвищої соціальної цінності; визначив демократичний, соціальний і правовий характер нашої держави. У 2001 р. було прийнято Закон “Про охорону дитинства”, в якому встановлюється, що охорона дитинства в Україні є стратегічним загально­національним пріоритетом. 

Хоча Кодекс про шлюб та сім’ю України зазнав суттєвих змін у період незалежності, однак навіть після цього його норми не відповідали сучасним вимогам. Тенденції в економічному, культурному та політичному житті України на шляху інтеграції у світове співтовариство вимагали іншого ставлення до інтересів громадян, інтересів сім’ї, регулювання сімейно-шлюбних правовідносин.

Логічним завершенням реформування сімейного законодавства стало прийняття 10 січня 2002 р. нового Сімейного кодексу України, введеного в дію з 1 січня 2004 р. Новий СК України дасть змогу регулювати сімейно–правові відносини з дотриманням усіх вимог, які висувають у своїх положеннях міжнародно-правові документи, ратифіковані Україною, зокрема Конвенція про права дитини. Це – перший Сімейний кодекс незалежної України, який здатний виконати важливу функцію зміцнення сім’ї, як соціального інституту і як конкретного союзу чоловіка та жінки в умовах ринкової економіки. Додержання прав людини, партнерство між жінками і чоловіками в усіх сферах життєдіяльності є основою становлення і розвитку демократичного суспільства, його цінностей та зростання добробуту і благополуччя кожної родини.

У новому СК України міститься багато новел, більшість із яких мають безсумнівно прогресивний характер, однак деякі є спірними, такими, що не відповідають сучасним потребам суспільства, саме тому аналіз та порівняння норм КпШС із нормами нового СК України дасть змогу висвітлити прогалини у СК України, виробити пропозиції щодо їх усунення.

Дослідженню проблематичних питань сімейного права завжди приділялася певна увага в спеціальній літературі. Безпосередньо особистим правам та обов’язкам членів сім’ї в сімейному праві було присвячено дисертаційне дослідження Кіоко Футагамі, яке було здійснене після прийняття КпШС УРСР у 1972 році. Метою цього дослідження було визначено здійснити порівняльний аналіз сімейно-шлюбного законодавства УРСР, деяких республік СРСР та сімейно-шлюбного законодавства деяких країн, зокрема: Франції, Іспанії, Японії, Англії. Деякою мірою питання особистих прав та обов’язків окремих членів сім’ї висвітлено в дисертаційних дослідженнях Р.М. Мухамедова “Личные и имущественные правоотношения супругов по советскому семейному праву” (1972); С.П. Індиченко “Личные права и обязанности родителей и детей” (1972); Л.П. Короткова “Відповідальність батьків (усиновителів) за неналежне виховання дітей” (1980).

Після здобуття Україною незалежності питанням особистих немайнових прав членів сім’ї було присвячено такі наукові роботи: Л.А. Савченко “Особисті права та обов’язки батьків і дітей за сімейним законодавством України” (1997); В.П. Мироненко “Відповідальність батьків за неналежне виховання дітей за сімейним та цивільним законодавством України” (2000). Питання особистих немайнових прав, які закріплені у новому СК України, деякою мірою висвітлюються у науково-практичних коментарях нового СК України, а також у навчальних посібниках та підручниках із сімейного права. Проте на сьогодні немає наукових праць, присвячених комплексному дослідженню особистих немайнових прав членів сім’ї. Усе це свідчить про необхідність їхньої розробки, та здійснення аналізу новел СК України для усунення прогалин у законодавчому регулюванні цього питання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з цілями Національної програми “Діти України”, затвердженої Указом президента України від 18 січня 1996 року № 1104/96-ВР, програмою “Українська родина”, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 2001 року №243, та комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова міжнародних, правових, політичних та економічних основ державності України”, № 97128.