ЗЛОВЖИВАННЯ ДОВІРОЮ ЯК СПОСІБ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ: ПОНЯТТЯ І КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Прийняття Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. нового Кримінального кодексу України (далі КК), покликаного забезпечити ефективну боротьбу зі злочинністю, припускає не тільки необхідність розробки глибоких науково обгрунтованих рекомендацій щодо правильного його застосування, а й проведення широкомасштабних досліджень фундаментальних проблем кримінального права з метою подальшого вивчення сутності, соціальної зумовленості й ефективності кримінального законодавства, опрацювання пропозицій з подальшого його вдосконалення. Досягнення зазначених цілей ставить перед наукою кримінального права як одне з найважливіших завдань усебічне дослідження проблем учення про злочин, зокрема, зловживання довірою як способу вчинення злочину, що за нашим дослідженням є обов’язковою ознакою складів злочинів, передбачених більше ніж у 20% норм Особливої частини КК. Установлення зловживання довірою як способу вчинення злочину, його основних рис і властивостей має дуже важливе значення в правозастосувальній діяльності: для з’ясування злочинної поведінки, її фактичних і соціальних властивостей (суспільної небезпеки), для кваліфікації злочинів, розмежування суміжних злочинів і відмежування злочинних діянь від незлочинних, подолання конкуренції кримінально-правових норм, установлення сукупності злочинів, індивідуалізації покарання та ін. Не викликає сумніву й теоретична значимість вивчення проблеми зловживання довірою як способу вчинення злочину, оскільки проведення глибокого наукового дослідження дозволить розширити знання у сфері вчення про злочин, його склад, елементи й ознаки та ін. Однак при всій очевидній теоретичній і практичній значущості розробки проблеми зловживання довірою як способу вчинення злочину спеціальних досліджень цієї проблеми в науці кримінального права раніше не проводилося. Зловживання довірою розглядалося лише як один з альтернативних способів шахрайства (ст.190), заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст.192) (відповідно статті 83, 143, 87 КК 1960 р.) і, власне кажучи, не вивчалося як “наскрізний” спосіб, властивий багатьом складам злочинів (наприклад, у вигляді зловживання владою або службовим становищем як найбільш поширеного виду зловживання довірою). Внаслідок цього на практиці нерідко зустрічалися (і зустрічаються) ускладнення при застосуванні окремих норм Особливої частини КК, що передбачають зловживання довірою як обов’язкову ознаку складу злочину. При цьому в  науковій літературі було висловлено чимало недостатньо переконливих, часом навіть суперечливих поглядів із зазначених питань. Усе викладене й послужило підставою визнати всебічне вивчення зловживання довірою як способу вчинення злочину в якості актуальної проблеми, що має важливе теоретичне і практичне значення, і обрати її темою дисертаційного дослідження.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права № 2 Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державної комплексної цільової програми “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства і системи попередження злочинності” (номер державної реєстрації 0186.0.070883).