ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Загальною тенденцією, що характеризує кримінально-процесуальне право України на межі ХХ та ХХІ століть, є його послідовний розвиток, заповнення існуючих прогалин у чинному законодавстві, створення нових процесуальних інститутів. Необхідною умовою ефективного здійснення органами дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду покладених на них завдань є організація їх діяльності на виключно науковій основі. Це, у свою чергу, вимагає від кримінально-процесуальної науки і зв'язаних з нею галузей знань розробки актуальних проблем, висунутих практикою досудового розслідування, прокуратури та судів.

Однією з таких проблем є відновлення (реконструкція) втраченої кримінальної справи, її правові та наукові основи, процедура провадження, а також технологія.

Актуальність теми. В умовах послідовного проведення в Україні судово-правової реформи, що вимагає істотного поновлення кримінально-процесуального законодавства, значного теоретичного і практичного інтересу набувають проблеми, зв'язані з втратою кримінальної справи і наступним у зв'язку з цим її відновленням (реконструкцією). Плодотворність дослідження широкого кола питань, що виникають при цьому, залежить від комплексного підходу до їх розгляду, з урахуванням специфіки загальних завдань кримінального судочинства, які лежать в основі його процесуальних принципів, а також від необхідності забезпечення на всіх стадіях кримінального процесу захисту прав і законних інтересів осіб, що беруть у ньому участь. Слідча і судова практика останніх років настійно ставить перед теорією кримінального процесу питання про внесення до Кримінально-процесуального кодексу України правових норм, що регулюють порядок відновлення втрачених кримінальних справ, з якими тісно зв'язані проблеми повноти, всебічності й об'єктивності дослідження обставин скоєного злочину, забезпечення швидкості кримінального судочинства і режиму економії процесуальних дій у ході розслідування та судового розгляду кримінальних справ. Досягненню таких цілей багато в чому перешкоджають випадки втрати (знищення, викрадення) кримінальних справ, що, природно, обумовлює необхідність їх відновлення (реконструкції).

Проблема реконструкції втрачених кримінальних справ настільки значуща для теоретиків і практиків кримінального судочинства, що сукупність норм, які регламентують даний вид провадження, цілком обґрунтовано можна виділити в окремий інститут. У цьому відношенні абсолютно правильно поводяться вчені-процесуалісти і практики, що беруть участь у розробці проекту нового КПК, де питання відновлення кримінальних справ вперше отримали необхідну правову регламентацію. З огляду на те, що раніше такого правового інституту не існувало, члени робочих груп Кабінету Міністрів і Верховної Ради України пропонують включити до КПК спеціальну главу, яка регулює провадження по відновленню втрачених кримінальних справ. Однак правовій регламентації діяльності, здійснюваній в процесі реконструкції кримінальних справ, у наявних проектах КПК присвячено лише п'ять статей, які стосуються в основному відновлення справ, що знаходилися в суді, але “втрачених або знищених у зв'язку з закінченням строку зберігання”. Природно, що для правового забезпечення всіх сторін діяльності, зв'язаної з реконструкцією втраченої кримінальної справи, а також її здійснення на всіх стадіях і етапах кримінального процесу, наявності в Кодексі декількох статей явно недостатньо. Не розроблені з необхідною повнотою й обґрунтованістю питання про відновлення втрачених кримінальних справ як у науці кримінального процесу, так і в криміналістиці.

Утворюваний інститут відновлення втрачених кримінальних справ безсумнівно стане одним з важливих правових заходів, спрямованих на вирішення завдань кримінального судочинства. Правила, що встановлюються даним інститутом, повинні створювати особі, яка провадить дізнання, слідчому, прокурору і судді реальну можливість законно, технологічно правильно і якісно відновлювати втрачені кримінальні справи. Своєчасне і вірне вирішення цього питання безпосередньо вплине на ефективність усієї подальшої правозастосовчої діяльності. В теперішній час правозастосовча практика, стикаючись, на жаль, з частими випадками втрати кримінальних справ, зазнає серйозних труднощів, і саме у зв'язку з відсутністю правової бази і методичних рекомендацій з даного питання. Як бачимо, теоретична розробка проблем відновлення втрачених кримінальних справ є актуальним завданням, успішне розв¢язання якого має пряме відношення не тільки до підготовки нового Кримінально-процесуального кодексу України, але й до практики його застосування з метою підвищення ефективності боротьби зі злочинністю. При цьому слід зазначити, що проблеми, зумовлені втратою кримінальної справи і наступною у зв'язку з цим її реконструкцією, ще не були предметом спеціального дослідження. Саме тому в науці кримінально-процесуального права відсутні будь-які наукові розробки, такі необхідні для юридичної практики. В той же час слід звернути увагу на те, що окремі теоретичні і практичні аспекти стосовно процесу відновлення втрачених кримінальних справ розглядалися в роботах О.Я.Дубінського, С.П.Єфімічева, І.А.Зінченко, Л.М.Карнєєвої, А.Х.Кишиєва, Л.Д.Кокорєва, В.В.Куванова, П.А.Лупінської, Я.О.Мотовиловкера, Б.І.Пінхасова, М.І.Порубова, І.Ю.Потьомкіна, Ю.Н.Прокоф'єва, М.С.Строговича, А.Т.Тимербаєва, Я.М.Яковлєва і ряду інших авторів. Однак про втрату будь-яких документів із кримінальної справи згадується лише в роботах В.С.Зеленецького й О.М.Ларіна, а про відновлення втраченої кримінальної справи – у В.В.Кальницького і Н.П.Єфремової. Проте комплексне монографічне дослідження проблем, пов'язаних з реконструкцією втрачених кримінальних справ, відсутнє. Тим часом органи дізнання, досудового слідства, прокуратури й суду мають гостру потребу в науково-обгрунтованих рекомендаціях із усього комплексу питань, що стосуються відновлення (реконструкції) втрачених кримінальних справ. Зазначені міркування і послужили підставою для вибору теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Обрана тема дисертаційного дослідження базується на планах наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національного університету внутрішніх справ України і є складовим елементом цільової комплексної програми “Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України” (розділ 4.8.2.).