КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА ЛІСУ

Краткое содержание

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Становлення України як правової, демократичної, соціально-орієнтованої держави, створення громадянського суспільства, неможливе без реформування всіх галузей права. Однак успішна реалізація зазначених перетворень можлива лише за умови адекватних зусиль людини й соціуму. Окрім інших сфер суспільного життя, це цілком і повністю стосується сфери охорони й відтворення природних ресурсів, зокрема, лісових, їх раціонального включення в соціальний життєзабезпечувальний процес.

Актуалізація проблеми правового захисту лісу пов’язана з кількома аспектами. Перший з них стосується політико-правової сфери, розвиток якої відбувається в руслі новостворюваного громадянського суспільства. Властива йому різноманітність форм власності (ст. 13 Конституції України), а відтак поступовий перехід частини загальнонародних цінностей, у тому числі й лісових масивів, у приватний сектор, визначають потребу в удосконаленні законодавчої бази. Законодавство покликане збалансувати загальні й особисті інтереси – тобто утвердження свободи окремих громадян не повинне відбуватися за рахунок порушення загальнонародних прав і свобод, як і навпаки. Принципом формування нових законодавчих актів має бути збереження єдиних критеріїв у визначенні прав і правової відповідальності різних суб’єктів власності.

Другим аспектом є економіко-правовий чинник, що пов’язаний з проблемами ефективності й раціонального використання лісу в рамках установленого правового поля. Однак, на відміну від діючого законодавства, попередній Кримінальний кодекс визнавав ліс не тільки природним ресурсом, але й майном (відповідно ст.ст. 89 та 90 КК України). Діючий Кримінальний кодекс (2001 р.) знімає протиріччя, що мало місце в попередньому законодавстві і проявлялося в подвійному тлумаченні сутності лісу, а саме: як природного ресурсу (щодо деревостою) і майна (відносно оброблених лісових ресурсів, тобто лісоматеріалів) і зараз ліс характеризується, насамперед, як природний ресурс (розділ VIII КК України). Разом з тим подальше зниження ролі майнової характеристики лісу не створює, на наш погляд, необхідної нормативно- правової бази для підвищення ефективності охоронної діяльності у цій сфері, як і для усунення стійкої тенденції до скорочення лісових ресурсів, а відтак засвідчує необхідність пошуку нових моделей правового захисту лісу.

На наш погляд, не є вдалим і вирішення цього питання у діючому законодавстві. Визнання лісу тільки природним ресурсом, або навпаки тільки майном, звужує зміст цього поняття та не сприяє організації охорони лісу від злочинних посягань на відповідному рівні. У цьому випадку взагалі не береться до уваги дуалістична природа лісу. Ліс в сучасних умовах – це майно й природний ресурс одночасно, або якщо більш чітко визначитися з цим поняттям, природний ресурс, якому притаманні майнові властивості. Не можна штучно відокремлювати майнові (речові) та природні складові поняття лісу, як соціалізованого природного ресурсу. Таким чином, через більш жорстку охорону лісу як майна, в сучасних умовах, можлива й більш ефективна та адекватна охорона лісу як природного ресурсу. Тобто пріоритетною є майнова характеристика лісу. Цього не було в повній мірі враховано у новому кодексі, тому залишається нагальною потреба вдосконалення правової бази охорони лісу, а також усунення прорахунків, що зустрічаються в процесі застосування права. Зокрема, в ході слідства не завжди точно фіксуються ознаки складу злочину, не встановлюються суміжні злочинні правопорушення, наслідком чого є неадекватність між визначеною мірою покарання і вчиненим злочином.

Третім чинником актуалізації теми дисертаційного дослідження є соціально-правовий аспект. Ліс у цьому зв’язку розглядається як невід'ємна складова довкілля, що створює безпечні та необхідні для людини умови життя й діяльності, можливості для оздоровлення й відпочинку. Закріплюючи вказані положення в Конституції України як права людини і громадянина (ст. 50), держава вимагає від кожного члена суспільства “не заподіювати шкоду природі” (ст. 66), а також проголошує своїм обов’язком “забезпечення екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України” (ст. 16 Конституції України). Проте існуюче законодавство та рівень контролю за його дотриманням не створюють всієї повноти умов для попередження деградації основних природних ландшафтів, нищення й забруднення лісів як найпотужнішого фактора, що стабілізує на певному рівні структурно-функціональну організацію природних систем, посилює їх стійкість щодо різнорідних антропогенних впливів. Цією обставиною, на наш погляд, обумовлюється необхідність розробки детальніших адміністративних, цивільних і кримінально-правових норм з охорони навколишнього природного середовища.

Не в останню чергу актуальність проблеми обґрунтована духовним та моральним чинниками. Ліс виконує вагому виховну роль у житті людини, вирішальним чином формує її естетичні смаки й уподобання. Врахування цього феномену лісу спонукає розглядати його як поліфункціональну природну цінність, всі сторони якої повинні бути відображені в правовій системі держави й мати надійний захист.

Вибір теми дослідження обумовлений також її недостатньою науковою розробленістю. Окремі аспекти кримінально-правової охорони природних ресурсів і, серед них лісу, розглядалися у працях Ю.С. Богомякова, В.П. Владимирова, С.Б. Гавриша, Є.Н. Жевлакова, О.С. Колбасова, М.Й. Коржанського, Ю.М. Ляпунова, В.К. Матвійчука, П.С. Матишевського, В.О. Навроцького, В.В. Петрова, Л.Ф. Повеліциної, В.Я. Тація, Ю.С. Шемшученка, В.А. Широкова та інших фахівців з кримінального права.

Однак, по-перше, розгляд проблеми не був спеціальним – вона висвітлена у більш широкому тематичному контексті; по-друге, перманентні зміни, що охопили суспільство, та набуття ним нової якості, передусім – у соціально-економічній сфері (трансформація державної економіки в ринкову), вимагають ґрунтовного й комплексного аналізу досвіду та способів оптимізації кримінально-правової охорони лісу в Україні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження базується на основних положеннях “Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1999-2000 роки”, затвердженої Указом Президента України від 17. 09. 96 р. (№ 837/96), є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (“Пріоритетні напрями фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідницьких установ МВС України на період 1995-2000 рр.”), включений до плану наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України та кафедри кримінального права.