КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕРЕДАЧІ АБО ЗБИРАННЯ ВІДОМОСТЕЙ, ЩО СТАНОВЛЯТЬ КОНФІДЕНЦІЙНУ ІНФОРМАЦІЮ, ЯКА Є ВЛАСНІСТЮ ДЕРЖАВИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В Україні проходить процес формування інформаційного суспільства, що створює широкі можливості для більш активного й ефективного розвитку людини, суспільства, держави, міжнародного співтовариства. Однією з ознак цього процесу є інформаційні відносини, які виникають у зв’язку зі збиранням, розповсюдженням, перетворенням і використанням інформації. У рамках інформаційних відносин відбувається реалізація права суб’єктів на інформацію. Конституція України проголосила та закріпила в ст. 34 право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію. Разом із цим право доступу до інформації, передбачене в Конституції й законодавчих актах, не є абсолютним, оскільки законодавством встановлене обмеження на доступ до певних видів інформації.

Інформація з обмеженим доступом охороняється різноманітними правовими засобами, в тому числі шляхом встановлення та реалізації кримінальної відповідальності за порушення правил її використання. Зокрема, статею 330 КК України передбачена кримінальна відповідальність за передачу або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави. Поняття конфіденційної інформації, що є власністю держави, в законодавстві не визначено. У Законі України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року лише зазначено, що стосовно інформації, яка є власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, з метою її збереження може бути відповідно до закону встановлено обмежений доступ – надано статус конфіденційної. Порядок обліку, зберігання й використання документів та інших носіїв інформації, що містять указані відомості, визначається Кабінетом Міністрів України. Правовий режим конфіденційної інформації, яка є власністю держави, можна визначити тільки шляхом аналізу підзаконних нормативних актів, наприклад Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, Інструкції про порядок забезпечення режиму безпеки, що повинен бути створений на підприємствах, установах та організаціях, які здійснюють підприємницьку діяльність у галузі криптографічного захисту конфіденційної інформації, що є власністю держави, тощо.

Проблема кримінальної відповідальності за передачу або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, недостатньо теоретично розроблена в науці кримінального права. Її розгляд вичерпується коментарями до Кримінального кодексу, а інші кримінально-правові дослідження, які мали б комплексний характер, не проводились. У зв’язку з цим теоретична розробка цього складу злочину, безумовно, служитиме на користь правотворчій та правозастосовній діяльності.

Науково-теоретичним підґрунтям для виконання дисертації послужили праці вітчизняних і зарубіжних вчених, присвячені загальним проблемам кримінального права, а також дослідження в галузі правового забезпечення охорони інформації, зокрема роботи П.П. Андрушка, Д.С. Азарова, О.І. Алексенцева, Ю.В. Бауліна, М.С. Вертузаєва, В.О. Глушкова, М.Ю. Ємельникова, О.О. Єфремова, Б.А. Кормича, Є.В. Лащука, А.А. Музики, П.І. Орлова, В.П. Тихого, О.О. Фатьянова, М.І. Хавронюка та інших.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права і кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ у межах державної Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 року, а також базується на п.23 розділу V Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на 2002-2005 рр., затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 року № 635, п.7 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України №755 від 05.07.2004 р., та п.1.4. розділу І Головних напрямів наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр., схвалених вченою радою Національного університету внутрішніх справ 23 березня 2001 року (протокол №3).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексний теоретичний аналіз об’єктивних і суб’єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 330 КК України, внесення пропозицій щодо вдосконалення законодавчої регламентації кримінальної відповідальності за цей  злочин.

Для досягнення поставленої мети було визначено такі основні завдання:

-             провести історико-правовий аналіз розвитку законодавства, що регулює відносини в галузі інформації з обмеженим доступом;

-             дослідити міжнародно-правові норми й закони зарубіжних країн щодо встановлення обмежень права на інформацію та здійснити порівняльний аналіз законодавства зарубіжних держав щодо охорони інформації з обмеженим доступом кримінально-правовими засобами;

-             проаналізувати та розкрити зміст об’єктивних і суб’єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 330 КК України, виявити найбільш складні й суперечливі питання застосування цієї кримінально-правової норми;

-             розробити пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення кримінального законодавства з охорони конфіденційної інформації, яка є власністю держави, та інших нормативно-правових актів України в інформаційній сфері.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв’язку з використанням  відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави.

Предметом дослідження є норма чинного кримінального законодавства, що передбачає відповідальність за передачу або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, а також вітчизняне законодавство минулих років та сучасне законодавство зарубіжних країн у сфері інформації з обмеженим доступом.

Методи дослідження обрані відповідно до поставлених у роботі мети та завдань, з урахуванням його об’єкта та предмета. Історико-правовий метод використовувався для дослідження розвитку законодавства в галузі кримінально-правової охорони інформації з обмеженим доступом. Порівняльно-правовий метод застосовувався для аналізу кримінально-правових норм законодавства окремих зарубіжних країн, а також порівняння колишнього і чинного законодавства та окремих норм діючого законодавства. З допомогою методу формально-догматичного аналізу витлумачено відповідні кримінально-правові норми та окремі терміни й термінологічні звороти. Формально-юридичний метод забезпечив дослідження змісту і структури кримінально-правової норми про відповідальність за передачу чи збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави. Метод системного аналізу застосовувався при встановленні місця складу злочину, передбаченого ст. 330 КК, в системі кримінально-правових норм.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є самостійною завершеною роботою, комплексним монографічним дослідженням проблем кримінально-правової охорони відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави. Дисертаційна робота виконана на основі КК України та результатів сучасних наукових досліджень у правознавстві та інших галузях науки.

Серед нових положень та висновків, що обґрунтовуються в дисертаційній роботі, до найбільш суттєвих належать такі:

1. Уперше здійснено історико-правовий аналіз становлення правових норм про відповідальність за незаконі діяння з інформацією з обмеженим доступом.

2. Уперше проведено комплексне дослідження правового режиму інформації з обмеженим доступом та порівняльний аналіз кримінально-правових норм про відповідальність за незаконні діяння з інформацією з обмеженим доступом у законодавстві зарубіжних країн.

3. У межах родового об’єкта злочину, передбаченого ст. 330 КК, уперше виділено та визначено видовий об’єкт, яким є інформаційна безпека держави у сфері обігу інформації з обмеженим доступом, що є власністю держави.

4. Уперше обґрунтовано, що безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 330 КК, є інформаційні відносини у сфері охорони відомостей, які становлять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, а додатковим обов’язковим об’єктом – суспільні відносини, які виникають у зв’язку з обміном конфіденційною інформацією, що є власністю держави, між Україною та іноземними державами, організаціями та їх представниками.

5. Уперше запропоновано класифікацію інформації з обмеженим доступом, на основі якої розроблено критерії віднесення інформації до категорії «таємної» та «конфіденційної», що дозволяє відмежувати суміжні склади злочинів, предметом яких є інформація з обмеженим доступом.

6. У рамках розгляду предмета злочину наведено та аргументовано пропозиції щодо вдосконалення проекту Закону України «Про інформацію з обмеженим доступом, що не становить державної таємниці», уточнено поняття та правовий режим конфіденційної інформації, що є власністю держави.

7. На підставі аналізу об’єктивної сторони складу злочину вперше визначено особливості збирання та передачі відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави; встановлено момент закінчення злочину; обґрунтовано необхідність передбачити в диспозиції ст. 330 КК таку об’єктивну ознаку складу злочину, як зберігання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави.

8.  Для встановлення суб’єкта злочину вперше визначено категорії осіб, яким відомості, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням професійних обов’язків.

9. Доведено, що злочин, передбачений ч. 1 ст. 330 КК, може бути скоєний тільки умисно; при скоєні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 330 КК, ставлення особи до діяння може бути тільки умисним, а до наслідків, як кваліфікуючої ознаки складу злочину, – умисним або необережним.

10. Уперше визначено особливості кваліфікуючих ознак передачі або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави.

11. Обґрунтовано та запропоновано нову авторську редакцію ст. 330 КК України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення дисертації можуть бути використані:

-             у сфері науково-дослідної діяльності – як теоретична основа для подальших наукових розробок проблем кримінальної відповідальності за порушення правил використання інформації з обмеженим доступом, зокрема конфіденційної інформації, що є власністю держави;

-             у правотворчості – для подальшого вдосконалення кримінально-правових норм, що охороняють інформацію з обмеженим доступом, а також при розробці законів, які були б спрямовані на врегулювання питань, пов’язаних з обігом, збиранням, використанням, розповсюдженням інформації з обмеженим доступом;

-             у правозастосуванні – при розв’язанні конкретних кримінальних справ, пов’язаних із злочинними посяганнями на інформацію з обмеженим доступом;

–   у навчальному процесі – під час викладання курсів Особливої частини кримінального права, для підготовки підручників і навчальних посібників.

Основні положення дисертації впроваджено в науково-практичну діяльність Служби безпеки України, в Державному комітеті фінансового моніторингу України для запобігання незаконним діям із конфіденційною інформацією, що є власністю держави, Департаменті інформаційних технологій МВС України для вдосконалення організаційного та нормативного забезпечення функціонування інтегрованої інформаційно-аналітичної системи обробки оперативної інформації «ОРІОН». Окремі матеріали дисертаційної роботи використовуються в навчальній та методичній роботі Харківського національного університету внутрішніх справ.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи обговорювалися на засіданні кафедри кримінального права та кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ; доповідались на міжнародній науковій конференції «Информация и информационная безопасность правоохранительных органов» (Москва, 2003 р.), на науково-практичних конференціях «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених» (Харків, 2003 р., 2004 р., 2005 р.).

Публікації. Основні положення й висновки, що сформульовані в дисертації, відображені в десяти наукових статтях, дев'ять з яких опубліковані в наукових фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, та матеріалах наукових конференцій.

Структура дисертації зумовлена предметом, метою і завданнями дослідження, робота складається зі вступу, чотирьох розділів, до складу яких входить десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 182 сторінки. Список використаних джерел (278 найменування) займає 24 сторінки.