ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЮРИДИЧНОГО ПРОГНОЗУВАННЯ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Стрімкий та динамічний розвиток українського суспільства протягом останніх п’ятнадцяти років, поява нових соціальних явищ, складний комплекс проблем інтеграції України в світове співтовариство і, як наслідок, ускладнення процесів управління та правового регулювання суспільних відносин зумовлюють потребу визначення перспектив і тенденцій розвитку державно-правової дійсності та стратегічних шляхів найімовірнішого досягнення цілей нашого суспільства в плані розвитку держави та національної правової системи. Адже знання майбутнього є необхідною умовою для правильного та ефективного управління суспільством та правового регулювання всіх сфер його життєдіяльності. Все це актуалізує необхідність проведення комплексних прогностичних досліджень державно-правових явищ, тобто юридичного прогнозування.

Ефективність юридичного прогнозування прямо залежить від теоретико-методологічної основи проведення цього виду досліджень, від рівня розвитку теорії та методології юридичного прогнозування. Проте не зважаючи на неабияку вагу для юридичної науки і практики питань прогнозування, на сьогодні доводиться констатувати факт відсутності цілісної теорії юридичного прогнозування. Не проводяться також і наукові дослідження майбутнього об’єктів державно-правової дійсності. Прогностичний аспект не одержав належного теоретичного підґрунтя ні в загальній теорії права і держави, ні в галузевих юридичних науках. Щоправда, проблеми юридичного прогнозування в історії вітчизняної юридичної науки знаходились не завжди на периферії наукових інтересів вчених-юристів. Так, в останні десятиліття існування СРСР можна відзначити певне зацікавлення цими проблемами, що втілилось в ряд публікацій загальнотеоретичного та галузевого характеру. Проте кількість останніх була досить невеликою, та й стосувались вони переважно проблем кримінологічного прогнозування.

З розпадом СРСР і проголошенням незалежності України прогностичні дослідження у вітчизняній юридичній науці, так і не одержавши належного розвитку, залишились осторонь уваги вчених-юристів, які сконцентрували свої зусилля на поточних проблемах становлення молодої держави та національної правової системи. Відсутність наукових досліджень майбутнього державно-правових явищ, зрозуміло,  не на користь державному будівництву і правотворчим процесам, які проходять в Україні. Нині саме життя, об’єктивна логіка історичного процесу свідчать про необхідність не тільки розробок, зумовлених потребами і запитами сьогодення, але й певних напрацювань на майбутнє, перспективного підходу до розвитку держави та права. А це вимагає випереджаючого розвитку юридичної науки, що дозволило б сформулювати достовірні, обґрунтовані та надійні прогностичні висновки щодо досліджуваного об’єкта державно-правової дійсності, на основі яких приймалися б ефективні рішення.

Все вищесказане підводить до думки про необхідність формування цілісної теорії і, в першу чергу, методології прогностичних досліджень в юридичній науці, адже рівень і глибина дослідження предмета прямо залежить від обраного комплексу методів та від врахування специфіки їх використання в тій чи іншій галузі науки.

Вихідними даними для дослідження теоретико-методологічних проблем юридичного прогнозування є праці вітчизняних та зарубіжних науковців в галузі філософії, соціології, наукознавства, економічної науки, юриспруденції  (зокрема, загальної теорії права і держави, філософії права, соціології права, кримінології), політології тощо.

Прогностичний напрямок в юридичній науці характеризується досить обмеженим ступенем дослідженості, адже проблемам юридичного прогнозування у вітчизняній  юридичній науці (та й на пострадянському просторі загалом) присвячені лише поодинокі статті та невеликі за обсягом розділи монографій.

Проблеми юридичного прогнозування вивчались переважно за такими дослідницькими напрямами:

1. Загальнотеоретичний аналіз прогностичного дослідження об’єктів державно-правової сфери дійсності в межах теорії права і держави, філософії права та соціології права (К. В. Агаміров, О. О. Гаврилов, Д. А. Керімов, М. І. Козюбра, Н. П. Колдаєва,         Є. В. Назаренко, С. В. Поленіна, Р. А. Сафаров,   В. О. Семків, В. М. Сирих,                      М. Д. Шаргородський, В. В. Хасін).

2. Дослідження проблем кримінологічного та криміналістичного прогнозування (Г. А. Аванесов, Ю. Д. Блувштейн, С. Є. Віцин, В. Є. Квашис, В. М. Кудрявцев, Б. Д. Овчинников, В. В. Панкратов та інші).

3.  Вивчення проблем юридичного прогнозування в інших галузевих юридичних науках (О. О. Бакай, М. П. Клейменов, П. П. Музиченко, І. М. Рагімов,  А. М. Селіванов та інші).

Проте цілісне дослідження проблеми прогнозування в юриспруденції до цього часу відсутнє. Тому під час формування теорії (в тому числі методології) юридичного прогнозування доцільно використовувати висновки та наукові положення стосовно прогнозування з інших галузей знань та діяльності.

Отже, детальне наукове дослідження питань змісту, характерних рис, класифікації, принципів та методів юридичного прогнозування є новим актуальним завданням юридичної науки. Його вирішення має важливе теоретичне і практичне значення. Необхідність дослідження даної теми зумовлюється особливою значимістю прогностичного аспекту юридичної науки у вирішенні практичних завдань державо- і правотворення в Україні, відсутністю комплексних теоретичних досліджень в цій галузі, а також нагальною потребою останніх.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вибраний напрям дослідження відповідає плану наукових досліджень кафедри теорії та історії держави і права Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, на якій виконана дана робота і яка розробляє тему: „Розвиток і вдосконалення правової системи в Україні”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення особливостей юридичного прогнозування, визначення структури, видів та методології прогностичного дослідження об’єктів державно-правової сфери шляхом аналізу соціологічної, політологічної, філософської, наукознавчої літератури з прогностики.

Відповідно до визначеної мети в дисертації зосереджена увага на вирішенні наступних основних завдань:

- визначення поняття та специфіки юридичного прогнозування, а також його місця в системі соціального прогнозування;

-    здійснення класифікації юридичних прогнозів та загальна характеристика змісту основних видів юридичних прогнозів;

-    формування системи основних принципів прогностичного дослідження об’єктів державно-правової дійсності та конкретизація їх змісту;

-    загальнотеоретичний аналіз методологічного інструментарію прогнозування при дослідженні майбутнього державно-правової дійсності;

-    формулювання пропозицій по вдосконаленню методології юридичного прогнозування.

Об’єктом дослідження дисертаційної роботи є юридичне прогнозування як один із видів дослідження державно-правової дійсності.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні основи юридичного прогнозування – понятійний апарат, види, принципи та методи юридичного прогнозування.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складають філософсько-світоглядні методи, серед яких чільне місце належить діалектичному методу пізнання.

Діалектичний метод дає можливість розглядати юридичне прогнозування об’єктивно та всебічно, в розвитку та взаємозв’язку з іншими видами соціального прогнозування, дозволяє найбільш доцільно та обґрунтовано здійснити вивчення теоретичних надбань загальної і соціальної прогностики та формування понятійного апарату і методологічного інструментарію юридичного прогнозування. Діалектичний метод пізнання є фундаментальною базою для застосування загальнонаукових (серед яких: узагальнення, абстрагування, аналіз і синтез, індукція та дедукція, порівняння, моделювання, ідеалізація, аксіоматичний метод, методи сходження від абстрактного до конкретного, єдності логічного і історичного, системний підхід) та спеціальних методів в органічній єдності.

Формування теорії юридичного прогнозування передбачає, в першу чергу, створення цілісної та упорядкованої системи прогностичних понять на основі дослідження категоріального апарату загальної та соціальної прогностики. При цьому неабияке значення мають такі методи пізнання як узагальнення, абстрагування (зокрема, при виявленні істотних ознак і визначенні поняття юридичного прогнозування, виборі критеріїв класифікації юридичних прогнозів), аналіз і синтез (наприклад, при виявленні ознак юридичного прогнозування, виокремленні різних елементів в складному комплексі юридичного прогнозування та їх найменування, вивченні літературних джерел), порівняння (наприклад, порівняння різних ознак, в тому числі й неістотних, юридичного прогнозування, співставлення думок та підходів різних дослідників категоріального апарату прогностики).

Системний підхід дозволяє виявити структуру юридичного прогнозування, сформувати цілісну ієрархічну систему принципів і методів прогностичного дослідження державно-правової дійсності, допомагає здійснити комплексний аналіз наукової літератури з прогностики. За допомогою методу єдності логічного та історичного проводиться вивчення основних моментів становлення положень теорії прогнозування. Під час визначення структури юридичного прогнозування, аналізу перспективного та нормативного підходів у прогностичному дослідженні державно-правових явищ, при ілюстрації викладених положень використовувались елементи моделювання та ідеалізації.

Формування основних теоретико-методологічних положень юридичного прогнозування, побудова цілісної наукової теорії прогностичного дослідження державно-правових явищ, перехід від напрацювань загальної теорії прогнозування до прогностичних розробок в юридичній науці вимагає використання індукції та дедукції, методу сходження від абстрактного до конкретного, аксіоматичного методу.

Наукова новизна одержаних результатів випливає, в першу чергу, з теми роботи, яка ще не стала предметом спеціального комплексного монографічного дослідження. В дисертаційній роботі проведений комплексний теоретичний аналіз юридичного прогнозування, його методологічних основ, які становлять окрему проблему загальної теорії права і держави. В дослідженні здійснена спроба власного розуміння юридичного прогнозування, його специфіки.

Наукову новизну дослідження складають такі основні положення і висновки:

1. Сформульовано висновок про те,  що  юридичну прогностику слід розглядати як окремий науковий напрямок дослідження, основи якого розробляються в межах загальної теорії права і держави, а спеціальні питання – відповідними галузевими юридичними науками.

2. Удосконалено визначення юридичного прогнозування як імовірнісного дескриптивного наукового передбачування майбутнього розвитку досліджуваного об’єкта державно-правової дійсності в певних просторово-часових межах.

3. Встановлено доцільність поєднання типології юридичних прогнозів за цільовим критерієм і за часовим інтервалом прогнозування з класифікацією прогнозів, в основу якої покладена структура державно-правової дійсності та індивідуальні особливості конкретних її елементів.

4. Сформульовано висновок про те, що комплексне застосування перспективного та нормативного підходів в юридичному прогнозуванні дозволить повніше виявити, масштабніше охопити та більш обґрунтовано проаналізувати проблеми майбутнього стану досліджуваного об’єкта державно-правової дійсності, а також на основі сформованої відповідно до цих проблем системи цілей визначити оптимальні шляхи, способи та засоби, які з найбільшою імовірністю призведуть до вирішення цих проблем.

5. Встановлено, що в процесі юридичного прогнозування необхідним є врахування природи прогнозованого об’єкта державно-правової дійсності, його якісних та кількісних характеристик, що створює можливості об’єктивного визначення часових меж прогнозування цього об’єкта, а також дозволяє ефективніше застосувати методологічний інструментарій прогностичного дослідження.

6. Сформульовано висновок про те, що раціоналізація процесу і методології юридичного прогнозування потребує виділення основних принципів прогностичного дослідження державно-правових явищ і процесів, якими є принципи системності (комплексності), науковості, етапності (стадійності), неперервності, єдності проблем, цілей і заходів, рентабельності, економності.

7. Встановлено,  що специфіка об’єкта юридичного прогнозування (його складність, досить часто суто якісний характер його параметрів, обмеженість або взагалі неможливість застосування математичних методів, методів кількісної оцінки) зумовлюють більшу методологічну роль експертних оцінок при дослідженні майбутнього державно-правової дійсності, в порівнянні з екстраполяцією та моделюванням.

8. Зроблено висновок про те, що з огляду на обмеженість можливостей застосування в юридичному прогнозуванні методів екстраполяції та моделювання, доцільно наповнювати ці способи прогностичного дослідження конкретними методами і прийомами, в тому числі й спеціальнонауковими, а також  застосовувати їх на якісному, описовому (дескриптивному) рівні.

9. Запропоновані конкретні пропозиції та рекомендації щодо застосування в юридичному прогнозуванні методів експертних оцінок, екстраполяції  та моделювання, які дозволяють удосконалити процес проведення прогностичного дослідження об’єктів державно-правової дійсності.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації висновки та рекомендації, а також пропозиції, які в ній містяться, мають безпосередню практичну спрямованість і можуть бути використані:

а) у науково-дослідній сфері – як підґрунтя при проведенні подальших наукових досліджень теоретико-методологічних проблем юридичного прогнозування, розробці питань методології прогностичного дослідження в галузевих юридичних науках;

б) у практичній сфері – при визначенні перспектив і тенденцій розвитку національної правової системи та виявленні її назріваючих проблем, а також відшуканні найімовірніших шляхів їх вирішення;

в) у навчальному процесі – при викладанні курсів “Теорія права і держави”, “Соціологія права”, “Філософія права”, “Юридична прогностика” для одержання необхідних знань, їх розширення та поглиблення, а також при підготовці навчальної та навчально-методичної літератури із вказаних предметів.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на засіданні кафедри теорії та історії держави і права юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Основні положення дисертації оприлюднені на таких конференціях:

– Міжнародна наукова конференція “Методологічні проблеми правової науки” (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м. Харків, 13-14 грудня 2002 року);

–  Всеукраїнська міжвузівська наукова конференція молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, м. Івано-Франківськ, 28 квітня 2006 р.)

– регіональні міжвузівські наукові конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, м. Івано-Франківськ, 20 квітня 2001 р., 19 квітня 2002 р., 18 квітня 2003 р., 16 квітня 2004 р.);

– звітно-наукові конференції кафедр Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2001- 2006 р.р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені автором у дев’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях ВАК України, а також в двох збірниках за матеріалами наукових конференцій.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, що включають у себе 7 підрозділів і 5 пунктів, висновків, списку використаних джерел (292 найменування). Повний обсяг дисертації складає 207 сторінок, 27 з яких займає список використаних джерел.