Право на медичну допомогу та його здійснення

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

            Актуальність теми. Одним із основних природних прав людини є її право на життя, засобом утвердження якого є право на надання медичної допомоги. Забезпечення прав людини проголошено у статті 3 Конституції України головним обов’язком держави.

            Конституція України в цілому відповідає нормам міжнародного права і тенденціям його розвитку щодо прав фізичної особи. Аналіз статей її другого розділу свідчить, що майже всі вони так чи інакше відображають зміст Міжнародної хартії прав людини, насамперед Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права, а також Загальної декларації прав людини. Знайшло відбиття в Конституції України й право людини на медичну допомогу.

            Розвитком конституційного положення про пріоритет людини, її життя і здоров’я стало віднесення особистих немайнових прав фізичної особи, в тому числі й права людини на медичну допомогу (право фізичної особи на надання їй медичної допомоги закріплено в статті 284 ЦК України), до предмета правового регулювання цивільного права. Закріплення особистих немайнових прав у Цивільному кодексі України додатково засвідчило посилену увагу держави до змісту цих прав та гарантій їх здійснення.  

            Разом із тим перевіркою досконалості наших уявлень про право людини на медичну допомогу є практика, яка, на жаль, свідчить про наявність теоретичних і практичних питань, суперечливих ситуацій, що потребують розв’язання. Їх вирішення матиме велике значення для подальшого розвитку як юридичної, так і медичної науки, у подальшій організації діяльності щодо напрямків надання людині необхідної кваліфікованої допомоги при захворюванні. 

            Зокрема, існує потреба визначення сутності медичної допомоги та медичної послуги, розгляду їх співвідношення, з’ясування особливостей цивільно-правової відповідальності медичних працівників за ненадання або неякісне надання медичної допомоги, вивчення такого явища як „лікарська помилка”, доопрацювання правових підстав здійснення медичної діяльності фізичними та юридичними особами, розширення правових можливостей фізичної особи з приводу отримання медичної допомоги тощо. 

            Окремі питання цієї проблеми досліджували вітчизняні та зарубіжні вчені А.В. Абрамов, В.В. Анашкін, С.В. Антонов, Ю.Г. Віленський, Г.С. Волкова, О.А. Грондо, Л.Г. Дунаєвська, Н.В. Ельштейн, Г.І. Камчатний, Г.Р. Колоколов, Н.В. Косолапова, О.В. Крилова, М.С. Малеін, М.М. Малеіна, П.С. Назар, О.В. Нікульнікова, О.І. Осокіна, В.Л. Попов, Н.П. Попова, О.О. Пунда, З.В. Ромовська, А.М. Савицька, О.І. Смотров, Р.О. Стефанчук, А.В. Тихомиров, Й.А. Турак,  Є.О. Харитонов, С.С. Шевчук, К.Б. Ярошенко, R. Purtilo, R. Riegelman та інші. Однак комплексного дослідження та розв’язання теоретичних та практичних проблем права людини на медичну допомогу не проводилось.

            Останні публікації в Україні присвячені переважно розглядові договору про оплатне надання медичних послуг, порядку його укладення, визначенню істотних умов та необхідності формування нової галузі права — медичного права, що також свідчить про невирішеність зазначених проблем.

            Наведене обумовлює актуальність теми дослідження, а також проведення його в межах цієї дисертаційної роботи.

            Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Концепції розвитку охорони здоров’я населення України, затвердженої Указом Президента України від 07.12.2000 року №1313/2000, та планів науково-дослідницької роботи кафедри цивільного права Гуманітарного університету „Запорізький інститут державного та муніципального управління”.

            Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у з’ясуванні права на медичну допомогу, встановленні теоретичних і практичних проблем, які виникають при його здійсненні, та визначенні шляхів їх розв’язання.

            Для досягнення зазначеної мети необхідно вирішити такі завдання:

—         встановити суттєві ознаки права на медичну допомогу;

—         визначити суб’єкта права на медичну допомогу;

—         з’ясувати особливості організації надання медичної допомоги в Україні;

—         розкрити зміст права на медичну допомогу;

—         охарактеризувати здійснення фізичною особою права на медичну допомогу;

—         розкрити договірний характер відносин щодо надання медичної допомоги;

—         виявити особливості здійснення права на психіатричну медичну допомогу;

—         з’ясувати властивості правового регулювання договірної та недоговірної цивільно-правової відповідальності суб’єкта надання медичної допомоги;

—         визначити підстави цивільно-правової відповідальності за ненадання або неналежне надання медичної допомоги. 

            Об’єкт дослідження — суспільні відносини з приводу охорони здоров’я в Україні.

            Предмет дослідження — суб’єктивне право фізичної особи на медичну допомогу та його реалізація.

            Методами дослідження є загальнонаукові та спеціально-юридичні методи. Діалектичний метод пізнання використовувався протягом усього процесу дисертаційного дослідження і дозволив проаналізувати тенденції розвитку права людини на медичну допомогу. Методи аналізу й синтезу застосовувались при визначенні суттєвих рис права на медичну допомогу, а метод аналізу – і при дослідженні змісту цього права та підстав цивільно-правової відповідальності суб’єкта надання медичної допомоги. У дисертаційному дослідженні використовувались, зокрема, й такі методи, як формально-логічний (тлумачення цивільно-правових норм при з’ясуванні суб’єкта права на медичну допомогу та при розкритті особливостей організації надання медичної допомоги), порівняльно-правовий (порівняння правових актів України та Росії при з’ясуванні властивостей правового регулювання договірної та недоговірної цивільно-правової відповідальності суб’єкта надання медичної допомоги); конкретно-соціологічний (аналіз фактичних даних при характеристиці здійснення права на медичну допомогу, розкритті договірного характеру відносин щодо надання медичної допомоги та виявленні особливостей здійснення права на психіатричну медичну допомогу); комплексного дослідження (всі поставлені завдання роботи вирішувались за допомогою юридичної та медичної науки).

            Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим після проголошення незалежності та прийняття Цивільного кодексу України комплексним дослідженням права людини на медичну допомогу та його здійснення як складника особистих немайнових відносин, що входять до предмета правового регулювання цивільного права.

            Наукова новизна одержаних результатів конкретизується у таких основних положеннях:

1.      Обґрунтовано власне визначення права людини на медичну допомогу як її права на комплекс заходів, спрямованих на оздоровлення та лікування у стані, що на момент їх надання загрожує життю, здоров’ю і працездатності, які здійснюються професійно підготовленими працівниками.

2.      Набула подальшого розвитку правова категорія „медичної послуги”, яку пропонується розглядати як комплекс дій медичних працівників, спрямованих на задоволення потреб людини стосовно здоров’я, та закріпити таке визначення в статті 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я.

3.      Встановлено залежність здійснення хворими права на медичну допомогу від їх психологічних властивостей, соціального становища, професійної діяльності, різних об’єктивних та суб’єктивних факторів, моделі відносин з лікарем (патерналістської, технологічної, лібераційної та інтерпретаційної).

4.      Вперше обґрунтовано потребу врахування при здійсненні оцінки протиправності діянь медичних працівників одночасно закріплених та незакріплених нормативно звичаїв медичної практики, а також шкідливих наслідків рішень, дій чи бездіяльності медичних працівників.

5.      Аргументовано необхідність розгляду лікарської помилки у широкому розумінні, тобто як винного, так і невинного діяння, та у вузькому – лише як невинного діяння медичних працівників.

6.      Доведено доцільність закріплення в нормативно-правових актах низки положень:

—         у статті 31 ЦК України про покладення обов’язку щодо: визначення правочину дрібним побутовим на повнолітнього дієздатного контрагента малолітньої особи; укладення, погодження правочинів про надання медичної допомоги в інтересах дитини у випадках, коли батьками піклування про здоров’я дитини не здійснюється або здійснюється неналежним чином, на працівників освіти, міліції, соціальних служб;

—         у статті 37 ЦК України та статті 43 Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо можливості особи, цивільна дієздатність якої обмежена, відмовитись від лікування, коли договір про надання медичної допомоги не є дрібним побутовим правочином, лише за згодою законного представника;

—         у статті 66 ЦК України, що у випадку, коли заклад охорони здоров’я виступає опікуном або піклувальником фізичної особи, він повинен повідомляти про всі рішення з питань надання медичної допомоги до органів опіки та піклування;

—         у статті 10 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” про необхідність надання безоплатної медичної допомоги нелегальним іноземцям, особам без громадянства у випадках, коли їх стан здоров’я критичний, існує реальна загроза життю, або коли вбачається тривалий строк перебування цих осіб на території України, з подальшим відшкодуванням витрат на лікування державою, до якої вони належать або з території якої прибули до України;

—         у статті 1201 ЦК України, що витрати на поховання та на спорудження надгробного пам’ятника мають визначатися виходячи з їх фактичної вартості, яка не може бути вищою за граничну вартість стандартних речей, необхідних для здійснення ритуального обряду в цій місцевості;

—         у статті 33 Основ законодавства України про охорону здоров’я про можливість певному лікареві у виняткових ситуаціях за відсутності (тимчасової відсутності) відповідної ліцензії, під час відбування покарання, незалежно від місця роботи тощо надати допомогу пацієнтові на його прохання;

—         у статті 1195 ЦК України про те, що правила про недоговірну відповідальність можуть застосовуватись у випадках неналежного виконання договірних зобов’язань, якщо в результаті їх невиконання або неналежного виконання завдається шкода життю або здоров’ю людини, а також про те, що при заподіянні шкоди життю та здоров’ю фізичної особи невиконанням або неналежним виконанням договору відповідальність особи, яка заподіяла шкоду, не може бути меншою, ніж передбачена главою 82 „Відшкодування шкоди” ЦК України;

—         у статті 906 ЦК України припис про те, що „збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором”, доповнити словами „але це не поширюється на відшкодування збитків, заподіяних життю та здоров’ю фізичної особи”.

            Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертації висновки можуть бути використані: для вдосконалення законодавства, що визначає право людини на медичну допомогу; при підготовці навчально-методичної літератури; у практиці здійснення фізичними особами права на медичну допомогу; у діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання; у навчальному процесі під час лекцій та проведення практичних занять з курсу конституційного та цивільного права.

            Деякі висновки в дисертації мають дискусійний характер, методологічну спрямованість і можуть бути підґрунтям для подальших наукових досліджень.

            Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана й обговорена на кафедрі цивільного права Гуманітарного університету „Запорізький інститут державного та муніципального управління”. Окремі положення дисертації були також предметом обговорення за участю автора на таких шести конференціях:

1.      Щорічній міжнародній науково-практичній конференції „Запорізькі правові читання” (м.Запоріжжя, 30 червня – 1 липня 2003 року).

2.      Щорічній міжнародній науково-практичній конференції „Запорізькі правові читання” (м.Запоріжжя, 30 червня – 1 липня 2004 року).

3.      Щорічній міжнародній науково-практичній конференції „Запорізькі правові читання” (м.Запоріжжя, 30 червня – 2 липня 2005 року).

4.      Міжнародній науковій конференції „Формування правової системи в Україні на сучасному етапі” (м.Дніпропетровськ, 21-22 квітня 2005 року).

5.      І Всеукраїнській цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (м.Одеса, 24-25 лютого 2006 року).

6.      XIV Міжвузівській науковій конференції молодих учених (м.Запоріжжя, 11-18 травня 2006 року).

            Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено в 13 публікаціях, з них 7 – у фахових виданнях. Всі праці написані без співавторів.

            Структура та обсяг роботи. Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Дисертація містить 175 сторінок основного тексту, список використаних джерел (у кількості 187 найменувань) – 21 сторінку.