ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Протидія злочинам, які вчиняють службові особи, є важливою проблемою в процесі становлення України як демократичної і правової держави. Шкода, яку заподіюють такими діяннями, полягає не лише у матеріальних втратах, а й у порушенні законних прав та інтересів людей, їх зневірі у діяльності державних органів, насамперед правоохоронних і судових, підриві престижу і авторитету цих структур. На необхідність зосередити увагу на боротьбі з корупцією (у широкому розумінні цього слова як будь-якому зловживанні службових осіб та осіб, уповноважених виконувати державні функції, своїм становищем у власних інтересах) неодноразово наголошували у виступах найвищі службові особи нашої держави. За опублікованими статистичними даними спостерігається тенденція незначного скорочення чисельності таких злочинів. Водночас, це не дає підстави стверджувати, що службові особи почали вчиняти менше злочинів, оскільки існує значна кількість суспільно небезпечних діянь, вчинених такими спеціальними суб’єктами злочинів, що виходять за межі відповідного розділу Особливої частини Кримінального кодексу.

Для ефективної боротьби з цим негативним соціально-правовим явищем необхідно, щоб правоохоронні і судові органи правильно і однаково розуміли таке поняття, як службова особа.

Питання кримінальної відповідальності службових осіб, поняття службової особи неодноразово висвітлювалися в літературі. Значний внесок у вивчення окреслених проблем зробили П.П.Андрушко, А.Я.Асніс, О.Ф.Бантишев, Т.Б.Басова, Л.П.Брич, А.С.Васильєв, В.Д.Вознюк, Б.В.Волженкін, В.А.Волколупова, А.В.Галахова, В.М.Григор’єв, О.М.Гук, Н.О.Гуторова, В.І.Дінека, О.О.Дудоров, А.А.Жижиленко, К.Л.Засов, Б.В.Здравомислов, Ю.В.Золотухін, М.О.Іллічов, О.Х.Качмазов, А.К. Квіцінія, В.Ф.Кириченко, Н.М.Ковальова, М.Й.Коржанський, О.М.Круглов, Д.І.Крупко, М.Д.Лисов, В.С.Лукомський, М.І.Мельник, В.Є.Мельникова, В.О.Навроцький, Ш.Г.Папіашвілі, О.Я.Свєтлов, В.І.Соловйов, Є.Л.Стрєльцов, Є.В.Тарасова, А.Н.Трайнін, С.В.Трофімов, Б.С.Утевський, М.І.Хавронюк, А.В. Шнітєнков, П.С.Яні. Однак, ця проблема в Україні не була комплексно, системно і ґрунтовно досліджена.

У слідчо-прокурорській та судовій практиці трапляються випадки, коли до службових осіб зараховують працівників, які насправді такими не є, і навпаки, не вважають службовими тих осіб, які мають для цього всі необхідні ознаки. Зокрема, труднощі виникають під час визначення статусу таких осіб, як експерти, нотаріуси, власники приватних підприємств, громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності та ін. Ці помилки здебільшого призводять до порушення прав та інтересів осіб, щодо яких застосовується кримінальний закон.

Названі проблеми свідчать про потребу проведення дисертаційного дослідження, присвяченого поняттю службової особи у кримінальному праві України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі кримінального права і кримінології Львівського національного університету імені Івана Франка у межах досліджень, що проводить кафедра з теми „Проблеми протидії злочинності на сучасному етапі розвитку Української держави” (номер державної реєстрації 0105U007467).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб з’ясувати поняття службової особи як спеціального суб’єкта злочину і на цій основі висунути пропозиції щодо вдосконалення законодавчої регламентації відповідної ознаки складів злочинів. Реалізація мети передбачає вирішення таких основних завдань:

- з’ясувати поняття службової особи в історико-правовому аспекті;

- на основі порівняльно-правового аналізу простежити в кримінальному законодавстві деяких зарубіжних держав та України визначення, що розкривають поняття службової особи;

- висвітлити проблемні питання, що стосуються службової особи як суб’єкта злочину за чинним кримінальним законодавством;

- дослідити загальні і спеціальні ознаки розглядуваного спеціального суб’єкта злочину;

- проаналізувати проблеми визнання службовими особами окремих категорій працівників як в теорії кримінального права, так і в судовій практиці.

Об’єктом дослідження є поняття службової особи у кримінальному праві України.

Предметом дослідження є положення чинного законодавства України, проекти відповідних нормативно-правових актів, пам’ятки кримінального законодавства X – XX ст., що були чинними в Україні, норми чинного кримінального законодавства низки зарубіжних держав, а також доктринальні погляди щодо досліджуваних проблем та правозастосовна практика.

Методи дослідження в дисертації обрані, виходячи із мети і завдань дисертаційної роботи, а також із врахуванням об’єкта і предмета дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено діалектичний метод пізнання, оскільки він є загальним науковим методом пізнання правових явищ у їхньому розвитку і взаємозв’язках. Окрім того, використано спеціальні наукові методи. Зокрема, історико-правовий метод дав можливість простежити розвиток кримінального законодавства з огляду на еволюцію визначення досліджуваного спеціального суб’єкта злочину в різні періоди; завдяки порівняльно-правовому методу з’ясовано поняття цього спеціального суб’єкта злочину в кримінальному законодавстві деяких зарубіжних держав; метод системного аналізу дозволив виявити і показати суперечності та прогалини в чинному законодавстві України, які стосуються окремих аспектів поняття службової особи, та відповідно сформулювати пропозиції щодо змін і доповнень законодавства; завдяки соціологічному методу вдалося шляхом анкетування працівників правоохоронних і судових органів виявити та узагальнити отримані дані; логіко-юридичний метод допоміг розкласти поняття службової особи на складові частини і кожній дати визначення.

Науково-теоретичною базою дисертації є праці з питань кримінального права, кримінології, судових та правоохоронних органів, а також окремих галузей права (адміністративного, господарського, кримінально-виконавчого, сімейного, цивільного). Коло окреслених проблем проаналізоване з урахуванням положень, що викладені в роботах як вітчизняних, так і зарубіжних (переважно російських та білоруських) науковців. Це, зокрема, крім робіт, вже згаданих науковців, праці В.Б.Авер’янова, Є.Ю.Антонової, Ю.М.Антоняна, Ю.А.Афіногенова, С.В.Бородіна, Ю.В.Бауліна, В.І.Борисова, В.М.Бурдіна, С.Б.Гавриша, М.С.Грінберга, І.Д.Каминіна, В.К.Коломійця, О.О.Кравченко, Н.С.Лейкіної, В.М.Мамчура, Р.І.Міхєєва, А.С.Нікіфорова, О.С.Новакова, В.С.Орлова, В.Г.Павлова, О.В.Процюка, З.В.Ромовської, А.Б.Сахарова, В.М.Смітієнка, В.В.Сташиса, В.Я.Тація, Є.В.Фесенка, Н.М.Янюк.

Використана також енциклопедично-довідкова література з права і філології.

Емпіричну базу роботи становлять результати проведеного соціологічного дослідження (опитано 210 слідчих, прокурорів та суддів); дані, одержані внаслідок вивчення кримінальних справ про злочини, суб’єктами яких є службові особи (справи розглянуті судами м. Львова, а також Верховним судом України). Проаналізовано матеріали опублікованої судової практики у відповідних збірниках, а також у журналах ,,Рішення Верховного Суду України’’ з 1999 до 2005 року, ,,Віснику Верховного Суду України’’ з 1998 до 2005 року. Всього вивчено матеріали понад 300 кримінальних справ, а також статистична інформація управління узагальнення судової практики та аналітичної роботи з питань застосування законодавства Верховного Суду України.

Нормативну базу дослідження складає Конституція України, Кримінальний кодекс України, нормативно-правові акти кримінально-виконавчого, кримінально-процесуального, цивільного, цивільного-процесуального, сімейного, трудового, господарського, господарського-процесуального, адміністративного та адміністративно-процесуального законодавства.

Враховано в ході дослідження два проекти Кримінального кодексу України.

Вивчено і проаналізовано постанови Пленуму Верховного суду України, що стосуються досліджуваних у дисертації проблем, а також опрацьовано опубліковані узагальнення судової практики у справах про перевищення влади або службових повноважень, у справах про злочини, які вчинили працівники органів внутрішніх справ, та узагальнення судової практики щодо визначення правового статусу лісника, які були здійснені відповідним управлінням Верховного суду України.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням, присвяченим поняттю службової особи у кримінальному праві. На основі проведеного аналізу одержані нові наукові положення, що важливі як для розвитку теорії кримінального права, так і для практики правоохоронних і судових органів. Зокрема:

1. Зроблено висновок про те, що наявне у чинному Кримінальному кодексі визначення терміна ,,службова особа’’ в цілому адекватно відображає зміст цього поняття. Водночас окремі аспекти такого визначення в дисертації вперше розглянуті критично. З урахуванням висловлених критичних зауважень пропонується внести до аналізованого законодавчого визначення відповідні зміни, що наведені у висновках до цієї дисертації.

2. Обґрунтовано, що особи, які здійснюють функції представників влади, повинні підлягати більш суворій кримінальній відповідальності порівняно із особами, які обіймають посади, пов’язані із виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків. На основі цього вперше запропоновано кілька варіантів реалізації цієї ідеї шляхом внесення змін до Кримінального кодексу України. Запропоновано розділити поняття службової особи та представника влади, сформулювати визначення для кожного з цих понять у кримінальному законі. До службових осіб, на думку дисертанта, мають належати ті, хто виконує організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції, як у державному, так і приватному секторах. До представників влади варто зараховувати осіб, які здійснюють функції публічної влади (влади державної та влади місцевого самоврядування).

3. Розвинуто твердження, відповідно до якого службовою особою може бути і неповнолітній. Зокрема, вперше обґрунтовується думка про те, що в окремих випадках представником влади може виступати й особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку. Наведено додаткові аргументи на користь того, що особа може бути визнана службовою з шістнадцятирічного віку у випадку, коли обіймає посаду, пов’язану із виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно- господарських обов’язків. Передусім таке міркування випливає із положень чинного цивільного законодавства України.

4. Додатково обґрунтовано, що кримінально-правове поняття ,,представник влади’’ охоплює собою і тих осіб, які виконують відповідні функції в органах місцевого самоврядування, що не є владними органами в конституційно-правовому розумінні. Зроблено загальний висновок про те, що поняття ,,представник влади’’ в кримінальному праві має ширше значення, ніж у конституційному праві.

5. Перелічені в літературі підстави, за наявності яких особа перестає бути службовою, доповнено такими: переведення особи на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, установу, організацію, якщо при цьому особа позбавляється службових повноважень; оголошення особи померлою, визнання недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. Окремо розвинуто положення, що стосуються моменту припинення виконання організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків за спеціальним повноваженням. Вказано, що спеціальне повноваження припиняє свою дію не лише у випадках, що наведені в кримінально-правовій літературі, а й тоді, коли: особа, якій надане спеціальне повноваження, оголошена померлою, визнана недієздатною або безвісно відсутньою; обмежено її цивільну дієздатність.

6. Підтримано і розвинуто твердження про те, що факт вчинення юридично значущих дій, які породжують, змінюють чи припиняють правовідносини між фізичними чи юридичними особами, не повинен бути визначальним, коли вирішують питання про те, чи є та чи інша особа службовою.

7. Проаналізовано правовий статус окремих категорій працівників, зарахування яких до службових осіб викликає дискусії і труднощі в теорії і правозастосовній практиці. На цій основі вперше обґрунтовано або наведені додаткові аргументи щодо можливості зарахування до службових осіб нотаріуса (як державного, так і приватного), капітана судна, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, лісника і лісничого. Також вперше або з врахуванням нових аргументів констатується, що не слід вважати службовими особами власника приватного підприємства, голову і члена спеціалізованої вченої ради.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані під час виконання дисертації результати мають значення як для теорії кримінального права, так і для практики застосування кримінально-правових норм про злочини, у яких суб’єктами виступають службові особи, адже сприятимуть вдосконаленню слідчо-прокурорської і судової практики з цієї категорії справ. Запропоновані висновки і пропозиції можна використати для вдосконалення кримінального законодавства України. Результати дослідження теж можуть бути застосовані в навчальному процесі під час викладання Загальної та Особливої частин кримінального права України, а також спецкурсів, присвячених вивченню кримінальної відповідальності за злочини у сфері службової діяльності. Крім того, висновки і пропозиції, наведені у дисертації, можуть стати вихідними положеннями для проведення наукових досліджень з цієї проблеми в майбутньому.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були оприлюднені на таких наукових форумах: Міжнародна наукова конференція „Проблеми вдосконалення практики застосування кримінально-правових засобів протидії злочинності органами внутрішніх справ” (30 вересня 2004 р., м. Львів), Міжнародна науково-практична конференція „Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичної спрямованості” (8-9 квітня 2005 р., м. Львів), II Міжвузівська науково-практична конференція ,,Актуальні питання реформування правової системи України’’ (27-28 травня 2005 р., м. Луцьк), Міжнародна науково-практична конференція ,,Актуальні проблеми протидії економічній злочинності, тінізації та корупції в умовах формування ринкової економіки в Україні’’ (30 вересня 2005 р., м. Львів), Науково-практична конференція ,,Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності’’ (5-6 жовтня 2005 р., м. Харків), Науково-методичний семінар ,,Проблеми застосування кримінального законодавства України’’ (30 листопада 2005 р., м. Луганськ), XI та XII Регіональні науково-практичні конференції ,,Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні’’ (3-4 лютого 2005 р., 9-10 лютого 2006 р., м. Львів), Міжрегіональна науково-практична конференція ,,Проблемы российского законодательства: история и современность’’ (3-4 лютого 2006 р., м. Тольятті), II Міжнародна науково-практична конференція студентів та аспірантів ,,Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку’’ (17-18 березня 2006 р., м. Луцьк), Міжнародна науково-практична конференція ,,Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення (до 5-ї річниці прийняття КК України)’’ (7-8 квітня 2006 р., м. Львів), I Всеросійський конгрес з кримінального права ,,Конституционные основы уголовного права’’ (25 травня 2006 р., м. Москва), Міжнародна науково-практична конференція ,,Проблемы совершенствования правовых средств и механизмов противодействия преступности в современном обществе’’ (13-14 жовтня 2006 р., м. Мінськ).

Публікації. Основні результати дослідження викладені в п’ятнадцяти публікаціях: у шести наукових статтях, п’ять з яких – у фахових виданнях, та дев’яти тезах виступів дисертанта.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що вміщують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел, чотирьох додатків.

Основний текст роботи становить 194 сторінки, список літератури (408 найменувань) викладений на 34 сторінках. Література і законодавство використані станом на 1 листопада 2006 року.