ПРАВОВИЙ СТАТУС НЕПОВНОЛІТНЬОГО ОБВИНУВАЧЕНОГО НА ДОСУДОВОМУ РОЗСЛІДУВАННІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Для сучасного суспільства досить важливими та значимими проблемами є боротьба з підлітковою злочинністю, пріоритет охорони прав і законних інтересів неповнолітніх у кримінальному процесі, необхідність вдосконалення кримінально-процесуального законодавства, що регламентує правовий статус неповнолітнього обвинуваченого.

Стан злочинності серед неповнолітніх викликає глибоке занепокоєння. Відтак постає гостра необхідність у пошуку нових ефективних засобів попередження їх злочинності, вжиття додаткових заходів з боку державних, зокрема правоохоронних органів та громадськості, котрі б привели до поступового скорочення злочинних проявів серед неповнолітніх. Поміж загальних заходів профілактики важливе місце належить процесуальній діяльності органів розслідування, прокуратури та суду, що здійснюють провадження у кримінальних справах про злочини неповнолітніх.

Злочинність неповнолітніх постійно привертає до себе увагу вчених та практиків. На сьогодні це зумовлено не лише тим, що неповнолітні завжди визнавалися правопорушниками особливого роду, але й тим, що в останні роки (і це необхідно визнати) неповнолітні — одна з найбільш кримінально уражених верств населення.

Прийняття Конституції України, прагнення нашої держави увійти до європейської спільноти, визначення Президентом України як пріоритетного та обов’язкового напрямку своєї діяльності курсу на дотримання прав та свобод людини і громадянина вимагають необхідності внесення суттєвих змін до чинного національного законодавства та прийняття цілої низки нових законодавчих актів. Саме тому на сьогодні є досить актуальним дослідження окремих проблем участі неповнолітніх обвинувачених у судочинстві з метою внесення пропозицій щодо їх вирішення та підготовки рекомендацій з удосконалення слідчої й судової практики.

До таких проблем віднесено недосконалість визначення правового статусу неповнолітнього обвинуваченого на досудовому розслідуванні, забезпечення його законних прав та інтересів. Порядок розслідування злочинів, скоєних неповнолітніми, зумовлений віковими особливостями згаданих суб’єктів, їх фізичним, розумовим та психічним розвитком. На жаль, на стадії досудового розслідування не завжди враховується те, що неповнолітні обвинувачені часто не здатні самостійно реалізувати своє право на захист, а тому виникають питання стосовно забезпечення цього права слідчим, участі в цьому процесі захисника, педагога, законних представників неповнолітнього обвинуваченого через призму посилення процесуальних гарантій останніх щодо їх участі в судочинстві, розширення повноважень тощо.

Необхідно відзначити, що окремі аспекти участі неповнолітніх у кримінальному судочинстві учені вже розглядали. Зокрема, цим питанням присвячені роботи В.Д. Адаменка, В.К. Вуколова, В.І. Галагана, Ю.М. Грошевого, Н.І. Гуковської, В.Г. Дремова, А.Я. Дубинського, Л.Л. Канєвського, Л.М. Карнєєвої, М.В. Костицького, В.С. Кузьмічова, Е.Ф. Куцової, О.М. Ларіна, В.В. Леоненка, В.К. Лисиченка, В.З. Лукашевича, Є.Д. Лук’янчикова, Е.Б. Мельникової, М.М. Михеєнка, Г.М. Міньковського, Я.О. Мотовиловкера, О.О. Ніколаєва, Г.О. Омельченка, Г.М. Омельяненко, В.Т. Очередіна, Л.Б. Обідіної, Д.П. Письменного, В.Я. Рибальської, С.М. Стахівського, М.Є. Шумила, Ю.П. Яновича, М.Л. Якуба та ін. Останніми роками в Україні зазначеним питанням були присвячені роботи А.Є. Голубова, М.О. Карпенка, О.О. Левендаренка, А.Б. Романюка.

Водночас слід підкреслити, що згадані науковці досліджували всі ці питання через призму основного напрямку їх наукових розробок. До того ж, низка положень відповідала чинному на той час законодавству. В умовах реалізації Концепції судово-правової реформи, підготовки нового Кримінально-процесуального кодексу України автор уперше зробив спробу розглянути питання, пов’язані з правовим статусом неповнолітнього обвинуваченого в комплексі, враховуючи сьогоденні проблеми участі неповнолітніх осіб у кримінальному судочинстві.

Правовий статус неповнолітнього обвинуваченого розглядається в комплексі з питаннями про принципи забезпечення обвинуваченому права на захист та презумпції невинуватості, про систему кримінально-процесуальних гарантій прав обвинуваченого, його обов’язків, процесуальну відповідальність, зміст і значення показань як джерела доказів та засобу захисту від пред’явленого обвинувачення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до напрямків, визначених Національною програмою “Діти України”, затвердженою Указом Президента України №63/96 від 18 січня 1996 року; Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженою Указом Президента України №1376 від 25 грудня 2000 року. Дослідження проведене згідно з тематикою пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2002-2005, 2004-2009 роки, яка затверджена наказами №635 від 30 червня 2002 року МВС України “Про заходи щодо організації проведення науково-дослідних робіт та впровадження їх результатів в практичну діяльність органів внутрішніх справ України” та №755 від 05 липня 2004 року “Про затвердження пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років”. Дисертаційна робота відповідає планам проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт на 2001-2006 роки в Запорізькому юридичному інституті Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка проблем регламентації й забезпечення правового статусу неповнолітнього обвинуваченого на досудовому розслідуванні, шляхів їх вирішення, а також формування пропозицій, спрямованих на вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України щодо врегулювання процесуального становища неповнолітнього обвинуваченого як суб’єкта кримінально-процесуальних відносин.

Для досягнення означеної мети дисертант поставив перед собою такі завдання:

–                    розкрити історичний процес розвитку правового статусу неповнолітнього обвинуваченого як суб’єкта кримінального судочинства;

–                    визначити поняття, структуру й сутність правового статусу неповнолітнього обвинуваченого;

–                    з’ясувати роль захисника, педагога, законного представника неповнолітнього обвинуваченого під час проведення досудового слідства;

–                    висвітлити сучасний стан законодавчого врегулювання та наукових розробок щодо питань, пов’язаних із правовим статусом неповнолітнього обвинуваченого на досудовому розслідуванні;

–                    узагальнити слідчу та судову практику у справах про злочини неповнолітніх, розкрити сутність кримінально-процесуальних проблем, пов’язаних із забезпеченням охорони прав та законних інтересів неповнолітнього обвинуваченого й дотриманням ним своїх процесуальних обов’язків на досудовому слідстві;

–                    розробити й систематизувати шляхи запобігання та усунення найбільш поширених помилок, що їх припускаються слідчі під час провадження у справах про злочини неповнолітніх;

–                    науково обґрунтувати й розробити конкретні пропозиції з удосконалення слідчої практики та чинного законодавства щодо розслідування злочинів, вчинених неповнолітніми.

Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають під час проведення досудового розслідування у справах про злочини неповнолітніх.

Предметом дослідження є правовий статус неповнолітнього обвинуваченого на досудовому розслідуванні, вітчизняна слідча та судова практика про розслідування кримінальних справ цієї категорії.

Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети та завдань дослідження, його об’єкта й предмета. Методологічну основу складає діалектико-матеріалістичний метод наукового пізнання, що уможливив розгляд проблем теми в динаміці. Метод системно-структурного аналізу дозволив розглянути проблеми правового статусу неповнолітнього обвинуваченого на досудовому розслідуванні в комплексі, розкрити їх внутрішню будову, взаємозв’язок їх елементів, висвітлити місце правозабезпечувальної діяльності слідчого під час проведення окремих слідчих дій, визначити роль захисника, законного представника в захисті прав та законних інтересів неповнолітнього обвинуваченого. Використання історико-правового методу дозволило проаналізувати становлення й розвиток нормативно-правової бази, що регламентує правовий статус неповнолітнього обвинуваченого. Метод порівняльно-правового аналізу юридичних норм та практики їх застосування використано під час порівняння правового статусу неповнолітнього обвинуваченого з процесуальним становищем інших суб’єктів кримінального процесу. Логіко-нормативний метод застосовувався при розробці й викладенні проектів статей до Кримінально-процесуального кодексу України та інших правових актів. Соціологічний метод дослідження використаний під час опитування практичних працівників, котрі розслідували злочини неповнолітніх. Використання можливостей статистичного аналізу допомогло обґрунтувати теоретичні положення роботи під час узагальнення результатів, отриманих при вивченні матеріалів кримінальних справ по обвинуваченню неповнолітніх, даних судової статистики та іншої інформації.

Науково-теоретичним підґрунтям для підготовки дисертації стали наукові праці, у яких аналізуються проблеми правового статусу неповнолітнього обвинуваченого, законодавчі акти України, законодавство окремих зарубіжних держав (Австрії, Білорусі, Великобританії, Вірменії, Казахстану, Латвії, Молдови, Російської Федерації, США, Франції, ФРН, Швейцарії).

Емпіричну базу дослідження становлять дані офіційної статистики: звіти Управління юстиції Запорізької області, дані, опубліковані в журналі “Вісник Верховного Суду України”, інша статистична інформація, опублікована в журналах “Статистичний щорічник України” та “Статистичний бюлетень” за період з 2000 по 2005 роки, а також дані, отримані під час анкетування 328 слідчих, котрі працюють у слідчих підрозділах УМВС України в Запорізькій області. За спеціальною анкетою вивчено й проаналізовано 216 кримінальних справ по обвинуваченню неповнолітніх осіб, розглянутих апеляційним судом Запорізької області та місцевими судами міста Запоріжжя в період з 2000 по 2005 роки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертаційному дослідженні вперше за період реалізації Концепції судово-правової реформи України, розробки нового Кримінально-процесуального кодексу України та орієнтації національного судочинства на європейські стандарти комплексно й цілісно розглянуто основні питання правового статусу неповнолітнього обвинуваченого на досудовому розслідуванні. Пропонується власне бачення розв’язання дискусійних питань у галузі кримінально-процесуального законодавства, яке регулює провадження у справах про злочини неповнолітніх, сформульовано пропозиції щодо вдосконалення КПК України й практики його застосування. Обґрунтовується й визначається низка нових положень та висновків, впровадження яких у теорію та практику кримінального процесу дозволить, з одного боку, розширити права та законні інтереси неповнолітнього обвинуваченого на досудовому розслідуванні, а з іншого — визначити ряд процесуальних обов’язків неповнолітнього обвинуваченого та його відповідальність у разі їх невиконання. До найістотніших, що містять наукову новизну, слід віднести такі положення:

вперше:

–                    комплексно внесені пропозиції стосовно доповнення кримінально-процесуального законодавства України додатковими правами неповнолітнього обвинуваченого (на забезпечення конфіденційності на всіх стадіях провадження у кримінальній справі; запрошувати педагога, психолога для участі в проведенні слідчих дій; заявити відвід педагогові, психологові; запрошувати законного представника при проведенні освідування та отриманні зразків для експертного дослідження);

–                    запропоновано закріпити в КПК України вичерпний перелік обставин, за яких до неповнолітньої особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років, можливо буде змінити запобіжний захід, не пов’язаний із позбавленням волі, на взяття під варту або тримання у приймальнику-розподільнику (якщо неповнолітній порушує застосований до нього запобіжний захід; коли, перебуваючи на волі, своїми діями він намагається перешкодити встановленню істини у справі; якщо неповнолітній вчинює новий злочин або правопорушення);

–                    запропоновано вказати конкретні випадки (недосягнення шістнадцятирічного віку, розумова відсталість неповнолітньої особи), коли участь педагога, психолога при допиті неповнолітнього обвинуваченого є обов’язковою;

удосконалено:

–                    класифікацію прав та обов’язків неповнолітнього обвинуваченого на досудовому розслідуванні;

–                    процес залучення до проведення слідчих та процесуальних дій за участю неповнолітнього обвинуваченого на досудовому розслідуванні третіх осіб шляхом внесення пропозиції до ст.438 КПК України щодо заміни лікаря на психолога, якого разом із педагогом необхідно визначити спеціалістами в галузі вікової психології та педагогіки;

–                    процес застосування до неповнолітнього обвинуваченого спеціального запобіжного заходу — віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи;

набули подальшого розвитку:

–                    положення про спеціальний правовий статус неповнолітнього обвинуваченого в кримінальному судочинстві;

–                    обґрунтування про необхідність створення в Україні спеціалізованих органів для розслідування кримінальних справ щодо неповнолітніх осіб та захисту їх прав і законних інтересів;

–                    положення про те, що не існує спеціального предмета доказування у справах про злочини неповнолітніх, він лише конкретизується під час розслідування цієї категорії кримінальних справ;

–                    положення про те, що право неповнолітнього обвинуваченого на захист, закріплене в українському законодавстві, не відповідає вимогам Мінімальних стандартних правил ООН, котрі вимагають підвищеної правової охорони неповнолітніх;

–                    положення про обов’язкову участь лікаря під час примусового проведення освідування неповнолітнього обвинуваченого;

–                    пропозиції щодо механізму розширення прав та обов’язків законного представника неповнолітнього обвинуваченого на досудовому розслідуванні.

Крім того, уточнено такі поняття, як “неповнолітній обвинувачений”, “законні інтереси неповнолітнього обвинуваченого”, “правовий статус неповнолітнього обвинуваченого”.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані й викладені в роботі висновки та пропозиції є внеском у теорію кримінально-процесуального права і можуть використовуватись у різних галузях діяльності, а саме:

–                    у науково-дослідній сфері — для подальшої розробки теоретичних положень, що стосуються правового статусу неповнолітнього обвинуваченого на досудовому розслідуванні;

–                    у правотворчій діяльності — для вдосконалення чинного законодавства України та під час роботи над проектом нового Кримінально-процесуального кодексу України, інших нормативних та відомчих актів. Основні положення й висновки дисертації були сформульовані в пропозиціях, направлених до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (акт впровадження від 29.09.2005);

–                    у практичній діяльності органів досудового слідства — для всебічного, повного та об’єктивного розслідування кримінальних справ про злочини неповнолітніх. Пропозиції щодо вдосконалення розслідування кримінальних справ стосовно неповнолітніх направлені до Головного слідчого управління МВС України (акт впровадження від 18.01.2006) та слідчого управління УМВС України в Запорізькій області (акт впровадження від 08.06.2005);

–                    у навчальному процесі — при викладанні в Запорізькому юридичному інституті Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ дисциплін: “Кримінальний процес”, “Організація розкриття та розслідування злочинів в ОВС”; при підготовці відповідної навчально-методичної літератури для вищих юридичних навчальних закладів; при підвищенні кваліфікації працівників дізнання та досудового слідства (акт впровадження від 09.06.2005).

Апробація результатів дисертації. Положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального процесу Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ і кафедри теорії кримінального процесу та судоустрою Київського національного університету внутрішніх справ, а також оприлюднені на десятьох міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Сучасні правові проблеми профілактики та розкриття злочинів, які скоюються неповнолітніми” (26 квітня 2002 року, м.Донецьк), “Запорізькі правові читання” (3-5 липня 2002 року, м.Запоріжжя), “Актуальні проблеми розбудови кримінально-процесуального судочинства України” (26-27 вересня 2003 року, м.Херсон), “Актуальні проблеми кримінального судочинства України” (12 листопада 2003 року, м.Донецьк), “Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини” (11-12 грудня 2003 року, м.Запоріжжя), “Проблеми наукового забезпечення правоохоронної діяльності в умовах розбудови України як правової держави” (26 березня 2004 року, м.Дніпропетровськ), “Актуальні проблеми юридичної науки та правоохоронної діяльності” (14 травня 2004 року, м.Дніпропетровськ), “Актуальні проблеми взаємодії судових і правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства” (28-29 травня 2004 року, м.Запоріжжя), “Теоретичні та практичні проблеми організації досудового слідства” (20-21 травня 2005 року, м.Запоріжжя), “Реформування законодавства з питань протидії злочинності в контексті євроінтеграційних прагнень України” (25-26 травня 2006 року, м.Запоріжжя).

Публікації. Основні положення й висновки роботи викладені в шести статтях, котрі опубліковані в наукових фахових виданнях, затверджених Вищою атестаційною комісією (ВАК) України, та в шістьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів, що включають дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (345 найменувань на 28 сторінках) та чотирьох додатків (обсягом 21 сторінка).