| Краткое содержание: |
Актуальність теми дослідження. Медична діяльність є однією з найважливіших складових життєдіяльності суспільства. Враховуючи її соціальні функції та завдання, держава повинна всіляко сприяти розвитку такої діяльності й активно протидіяти злочинним проявам і правопорушенням у цій сфері.
В умовах дестабілізації соціально-політичної та економічної ситуації в Україні значного поширення набули медичні злочини, які останнім часом мають тенденцію до зростання. Так, за даними Державного департаменту інформаційних технологій МВС України стосовно медичних працівників за неналежне виконання ними своїх професійних обов’язків у 2003 році було порушено 69 кримінальних справ, 2004 – 86, а 2005 93 кримінальні справи.
Привертає увагу організований характер цих злочинів, що суттєво підвищує ступінь їх суспільної небезпечності, а наслідки негативно впливають на життєдіяльність суспільства і держави в усіх їх сферах.
Проте притягти до кримінальної відповідальності медичних працівників, які вчинили злочини, надзвичайно складно. Кругова порука лікарів дає змогу їм уникнути відповідальності. Це свідчить про високий рівень латентності зазначених злочинів й істотно ускладнює оцінку їх реального стану. А якщо врахувати, що тільки незначна кількість кримінальних справ про злочини у сфері медичної діяльності доходить до судового розгляду, то можна дійти висновку, що в державі недостатньо дійових засобів боротьби з такими злочинами.
Для посилення боротьби зі злочинами у медичній сфері Кримінальний кодекс України 2001 р. (далі – КК України) був доповнений низкою норм, які встановлюють відповідальність за такі посягання. Новелою у вітчизняному законодавстві, зокрема, є ст. 143 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини. Відтак актуальним є аналіз складів злочинів, передбачених ст. 143 КК України.
Слід відзначити, що рівень наукового дослідження об’єктивних і суб’єктивних ознак порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини є недостатнім, що викликає на практиці низку питань під час вирішення конкретних кримінальних справ. Аналіз незаконної трансплантації, запропонований науковцями на рівні монографій, статей, а також науково-практичних коментарів КК України, має фрагментарний характер і багато в чому суперечливий.
Значну увагу цій проблемі приділено в дисертації Г.В. Чеботарьової «Кримінально-правові проблеми трансплантації органів або тканин людини та донорства крові» (2003 р.). Проте в цій роботі, поряд із розглядом питань кримінальної відповідальності за незаконну трансплантацію, досліджується відповідальність за насильницьке донорство – злочин, передбачений ст. 144 КК України. Як наслідок, склади злочинів, передбачені ст. 143 КК України, розглянуті недостатньо повно.
Дослідження підстав кримінальної відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини має не лише наукове, а й практичне значення, адже в умовах застосування нових методів лікування набуває особливо важливого значення охорона та захист інтересів донора і реципієнта.
Зазначені обставини обумовили вибір теми дисертаційного дослідження та визначили її актуальність і значимість з погляду як загальної доктрини кримінального права, так і застосування норм кримінального законодавства на практиці.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах цільової комплексної програми «Актуальні проблеми кримінального і кримінально-виконавчого законодавства та системи попередження злочинності» (номер державної реєстрації 0186.0.070883). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 7 від 21 грудня 2001 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формулювання теоретично обґрунтованих висновків щодо підстав кримінальної відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, а також вироблення рекомендацій для вдосконалення кримінального законодавства України і практики його застосування.
Для досягнення цієї мети поставлені такі завдання: 1) встановити фактори, які обумовлюють існування кримінально-правової охорони суспільних відносин у сфері трансплантації органів або тканин людини; 2) виявити та дослідити законодавство, яке регулює порядок трансплантації органів або тканин людини; 3) розкрити зміст основних правових понять у сфері трансплантації органів або тканин людини; 4) проаналізувати об’єктивні та суб’єктивні ознаки складів злочинів, передбачених ст. 143 КК України; 5) визначити кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки незаконної трансплантації, передбачені частинами 3 та 5 ст. 143 КК України; 6) провести відмежування незаконної трансплантації від суміжних злочинів; 7) розробити пропозиції щодо кваліфікації злочинів, передбачених ст. 143 КК України.
Об’єктом дослідження є кримінальна відповідальність за злочини, які вчиняються у сфері медичної діяльності й передбачені розділом ІІ «Злочини проти життя та здоров’я особи» Особливої частини КК України.
Предметом дослідження є підстави кримінальної відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини.
Теоретичною основою дослідження є праці вітчизняних науковців у галузі кримінального права, присвячені загальнотеоретичним кримінально-правовим проблемам, питанням кримінальної відповідальності за злочини проти життя та здоров’я особи і, зокрема, кримінальній відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини.
Сформульовані в дисертації практичні рекомендації і висновки ґрунтуються на працях учених: М.І. Авдєєва, М.І. Авербаха, П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, Л.С. Бєлогриць-Котляревського, В.І. Борисова, Я.М. Брайніна, Л.Д. Гаухмана, В.К. Глистіна, В.О. Глушкова, І.І. Гореліка, В.К. Грищука, О.П. Громова, Н.О. Гуторової, П.С. Дагеля, А.М. Красікова, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнєцової, Р.А. Лєвєртової, М.С. Малеїна, М.М. Малеїної, Н.А. Маргацької, С.Ф. Мілюкова, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, Б.С. Нікіфорова, І.Ф. Огарькова, М.І. Панова, С.В. Познишева, М.Д. Сергієвського, В.Д. Спасовича, В.В. Сташиса, М.С. Таганцева, В.Я. Тація, С.С. Тихонової, А.Н. Трайніна, Є.В. Фесенка, М.Д. Шаргородського та ін.
Окрім цього, були використані праці з філософії, логіки, психології, теорії права, цивільного права, а також інших галузевих юридичних наук.
Методи дослідження. У роботі використані загальнонаукові методи дослідження та спеціальні методи, які характерні для досліджень у галузях правових наук. Зокрема, з використанням філософського (діалектичного) методу пізнання досліджувалися елементи й ознаки складів злочинів, передбачених ст. 143 КК України. Завдяки застосуванню історичного (генетичного) методу встановлено фактори, які зумовили криміналізацію незаконної трансплантації органів або тканин людини, а також проаналізовано об’єкт порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини. Юридичний (догматичний) метод дозволив встановити дійсний зміст законодавчих положень про трансплантацію органів або тканин людини. Системно-структурний і функціональний методи використовувалися під час дослідження об’єктивних і суб’єктивних ознак складів злочинів, передбачених ст. 143 КК України, з погляду з'ясування їх змісту та виявлення можливості вдосконалення чинного законодавства. За допомогою порівняльно-правового методу проаналізовано ст. 143 КК України та відповідні статті КК таких пострадянських республік, як Азербайджан, Білорусія, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Латвія, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан, Узбекистан. Метод соціологічного опитування (були анкетовані більш як 200 працівників правоохоронних органів, суддів, адвокатів) дозволив з’ясувати ставлення практичних працівників до необхідності вдосконалення кримінальної відповідальності за злочини, передбачені ст. 143 КК України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є комплексним монографічним дослідженням, яке спеціально присвячене аналізу підстав кримінальної відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини. Елементи новизни містять такі положення:
1. На дисертаційному рівні вперше досліджуються соціально-економічні, медичні, нормативні та кримінологічні фактори криміналізації посягань у сфері трансплантації органів або тканин людини.
2. По-новому визначено безпосередній об’єкт незаконної трансплантації як суспільні відносини, що забезпечують життя, здоров’я донора і реципієнта, а також тілесну недоторканність особи у сфері трансплантації органів або тканин людини.
3. Одержало подальший розвиток положення про відмінність порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини від незаконної торгівлі органами або тканинами людини. Відтак пропонується виділити незаконну торгівлю органами або тканинами людини (ч. 4 ст. 143 КК України) в окрему статтю КК України.
4. Сформульовано авторське поняття трансплантації органів або тканин людини як спеціального методу лікування, що являє собою медичну операцію з вилучення органів або тканин у донора й пересадки їх реципієнтові на умовах і в порядку, визначених законодавством України.
5. Розвинуто положення, що порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини слід диференціювати на такі групи: а) порушення, вчинені щодо реципієнта; б) порушення, вчинені щодо тіла померлої особи /ex mortuo/; в) порушення, вчинені щодо живого донора /ex vivo/.
6. Вперше обґрунтовано необхідність доповнення ч. 1 ст. 143 КК України вказівкою на умисне порушення встановленого законом порядку трансплантації.
7. Наведено додаткові аргументи, що суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 143 КК України, є медичний працівник. У зв’язку з цим висловлена пропозиція доповнити зазначену норму вказівкою на спеціального суб’єкта.
8. З метою уніфікації кримінального законодавства України, що встановлює відповідальність за злочини в медичній сфері, уперше запропоновано в ч. 2 ст. 143 КК України замінити поняття «примушування» на «насильство».
9. Вперше аргументовано необхідність вилучення з кваліфікованого складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 143 КК України, таких ознак, що характеризують потерпілого, як безпорадний стан і матеріальна чи інша залежність від винного та доповнення ними основного складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 143 КК України.
10. Вперше висловлено пропозицію про виключення кримінальної відповідальності за участь в транснаціональних організаціях, які займаються незаконною трансплантацією, що передбачено ч. 5 ст. 143 КК України.
11. Вперше запропоновано доповнити ч. 5 ст. 143 КК України такою особливо кваліфікуючою ознакою, як «дії, вчинені щодо неповнолітньої особи».
12. Сформульовано нову редакцію диспозицій ст. 143 КК України.
13. Вперше пропонується доповнити ч. 2 ст. 115 і ч. 2 ст. 121 КК України такими кваліфікуючими ознаками, як «вбивство з метою використання органів або тканин потерпілої особи» та «умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою використання органів або тканин потерпілої особи».
Практичне значення отриманих результатів. Викладені у дисертації положення, узагальнення, висновки і рекомендації можуть бути використані в: 1) науково-дослідницькій сфері – як основа для подальшої розробки теоретичних питань кримінальної відповідальності за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини; 2) правотворчості – при опрацьовуванні пропозицій щодо змін і доповнень до чинного кримінального законодавства для його подальшого вдосконалення; 3) правозастосовчій діяльності – як рекомендації для кваліфікації злочинів, учинених у сфері трансплантації органів або тканин людини; 4) навчальному процесі – як матеріал під час викладання Особливої частини кримінального права, при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників і методичних вказівок, науково-практичних коментарів до КК України, у науково-дослідницькій роботі студентів.
Апробація результатів дослідження. Дисертаційне дослідження обговорено і прорецензовано на кафедрі кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (м. Харків). Основні теоретичні положення, висновки та пропозиції, які містяться в дисертації, доповідалися на міжнародній науково-практичній конференції «Питання застосування нового Кримінального кодексу України» (м. Харків, 25-26 жовтня 2001р.), науковій конференції молодих учених «Проблеми розвитку юридичної науки в новому столітті» (м. Харків, 25-26 грудня 2002 р.), науково-практичному семінарі «Основні риси сучасної злочинності неповнолітніх: стан та шляхи її попередження» (м. Харків, 27 листопада 2003 р.), науковій конференції молодих учених і здобувачів «Нове законодавство України та питання його застосування» (м. Харків, 26-27 грудня 2003 р.), науково-практичній конференції «Кримінально-правова охорона життя та здоров’я особи» (м. Харків, 22-23 квітня 2004 р.), ХІІ міжвузівській студентській науковій конференції «Наука і вища освіта» (м. Запоріжжя, 20 травня 2004 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені в дев’яти наукових працях, а саме: трьох наукових статтях, опублікованих у виданнях, визнаних Вищою атестаційною комісією України фаховими для юридичних наук, а також шести тезах наукових доповідей і повідомлень.
Структура роботи обумовлена метою, предметом і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які разом містять дев’ять підрозділів, висновків (до кожного розділу і загальних висновків до всієї роботи), списку використаних джерел (304 найменування) та додатків.
Повний обсяг дисертації становить 218 сторінок, із них основного тексту – 182 сторінки, список використаних джерел – 29 сторінок, додатки – 7 сторінок.
Література та законодавство використані станом на 15 листопада 2006 р.
|
