ЕМОЦІЙНИЙ СТАН ОСОБИ, ЯКА ВЧИНИЛА ЗЛОЧИН, ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний етап розбудови в Україні правової держави вимагає глибокого аналізу важливих проблем кримінально-правової науки, в першу чергу розробки науково обґрунтованих рекомендацій по вдосконаленню чинного кримінального законодавства та практики його застосування. В науці кримінального права загальновизнаним є положення, згідно якого невід’ємним елементом складу злочину є його суб’єктивна сторона, основною ознакою якої виступає вина. Але, якщо проблематика вини досить глибоко досліджена у вітчизняній кримінально-правовій науці, питанням мотиву і мети – приділялось менше уваги, то така ознака суб’єктивної сторони складу злочину, як емоційний стан особи залишається практично невивченою. Окрім того, кримінально-правове значення емоційного стану особи в науці дещо недооцінюється, обмежуючись переважно сильним душевним хвилюванням (афектом). Насправді проблема емоційного стану особи тісно пов’язана із багатьма нормами та інститутами як Загальної, так і Особливої частин кримінального права: осудністю, обставинами, що виключають злочинність діяння, призначенням покарання тощо.

Науково обґрунтований підхід до поняття емоційного стану особи, що вчинила злочин (стосовно емоцій, що супроводжують процес підготовки і вчинення злочину, визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого діяння) в комплексі із виною, мотивами і метою злочину як ознаками суб’єктивної сторони складу злочину є необхідною умовою послідовної реалізації в кримінальному праві принципу суб'єктивного інкримінування.

У вітчизняному кримінальному праві протягом тривалого часу законодавець надає різне кримінально-правове значення емоційним станам особи, які впливають на її здатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними. Це кримінально-правове значення здебільшого проявляється в тому, що емоційні стани, які зменшують здатність особи усвідомлювати свої діяння та (або) керувати ними, враховуються як обставина, що пом’якшує кримінальну відповідальність особи і на рівні її диференціації, і на рівні її індивідуалізації.

В КК України відсутнє будь-яке нормативне визначення поняття емоційного стану особи. Чинний КК України зберіг властиве і радянському кримінальному законодавству використання різних термінів для позначення юридично значущого емоційного стану. Так, у п. 7 ч. 1 ст. 66 КК України йдеться просто про “сильне душевне хвилювання”, так само як і у ч. 4 ст. 36 та ч. 3 ст. 39, в той час як у ст.ст. 116 та 123 КК України йдеться про “сильне душевне хвилювання, що раптово виникло”. Відсутність однакового розуміння розглянутого психологічного поняття можна зустріти також й в інших нормативно-правових документах. В них згадується "сильне душевне хвилювання", " сильне душевне хвилювання, що раптово виникло", "фізіологічний афект", "афект", "патологічний афект" і вони розглядаються як тотожні. Спостерігається відсутність єдності до визначення сутності емоційного стану особи як в правозастосовчій діяльності, так і в кримінально-правій науці, що призводить до численних помилок органів дізнання, досудового слідства та суду.

У правовій літературі деякі проблеми емоційного стану особи розглядались у роботах Ю.М. Антоняна, М.К. Аніянца, М.І. Бажанова, А.В. Байлова, В.М. Бурдіна, О.В. Бурка, С.В. Бородіна, Р.В. Вереши, В.К. Грищука, Н.О. Гуторової, П.С. Дагеля, М.І. Дубініної, М.І. Загородникова, А.Ф. Зелінського, Т.В. Кондрашової, Д.П. Котова, Г.А. Крігера, В.М. Кудрявцева, В.І. Ляпунова, В.В. Лєня, В.В. Лунєєва, М.В. Лисака, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, В.А. Мисливого, А.А. Музики, Л.А. Остапенко, О.М. Попова, І.П. Портнова, Ш.Р. Раджабова, А.В. Савченко, Б.С. Сидорова, В.В. Сташиса, В.І. Ткаченка, С.А. Тарарухіна, Т.Г. Шавгулідзе, С.Д. Шапченка, М.Д. Шаргородського, Н.М. Ярмиша, С.С. Яценка та ін.

Однак, незважаючи на позитивну роль цих досліджень, в яких містяться науково обґрунтовані та практично корисні висновки, є ряд аспектів, що залишаються дискусійними, деякі судження, що були висловлені в цих роботах, потребують додаткового аналізу, а сформульовані теоретичні положення є спірними та потребують більш поглибленої аргументації з позиції кримінального права, кримінології та психології.

На сьогодні кримінально-правова наука все ще не має у своєму розпорядженні комплексного дослідження, яке б давало цілісне уявлення про емоційний стан особи, як факультативну ознаку суб’єктивної сторони складу злочину. Більш детального вивчення потребують питання визначення поняття емоційного стану особи, його сутності, місця в системі ознак складу злочину, взаємодії емоційного стану особи з іншими ознаками складу злочину, розмежування понять „сильне душевне хвилювання” та „афект”, визначення видів емоційного стану особи, питання впливу емоційного стану особи на норми та інститути Загальної частини кримінального права України, впливу емоційного стану особи на кримінальну відповідальність за окремі види злочинів. Отже, враховуючи складність, недостатню вивченість та важливе значення для кримінального права емоційного стану особи як факультативної ознаки суб’єктивної сторони складу злочину, на сучасному етапі назріла нагальна потреба у комплексному вивченні та аналізі цієї ознаки. Зазначені проблеми є малодослідженими в Україні й у такому аспекті вивчаються вперше.

Таким чином, беззаперечною є актуальність аналізу проблематики емоційного стану особи як важливого завдання кримінально-правової науки на сьогодні. Розробка цих питань має значення як для теорії, так і для правозастосовчої практики.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження ґрунтується на основних положеннях щодо розробки теоретичних проблем розвитку вітчизняного законодавства і наукового забезпечення законодавчого процесу в Україні, затверджених постановою Президії Національної академії наук України від 5 листопада 2003 року № 272 (п. 3.1.). Воно виконане відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри кримінального права та правосуддя Запорізького національного університету у межах державної Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 р., в межах наукової теми кафедри кримінального права та правосуддя Запорізького національного університету, затверджене на засіданні Науково-технічної ради Запорізького національного університету (протокол № 6 від 15 січня 2003 року).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є проведення комплексного кримінально-правового теоретичного аналізу поняття, змісту, специфічних особливостей та значення емоційного стану особи, яка вчинила злочин, в кримінальному праві України, і формулювання на підставі цього пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства та практики його застосування.

Для досягнення цієї мети перед дослідженням поставлені такі завдання:

-  обґрунтувати актуальність і важливість для кримінально-правової науки розгляду питань емоційного стану особи та його значення для правозастосовчої діяльності;

-  визначити стан наукової розробки проблем емоційного стану особи, яка вчинила злочин, в кримінально-правовій доктрині;

-  розглянути методологію теорій емоційного стану, поширених в радянській, російській і українській психологічній науці та визначити базову теорію емоційного стану для нашого дослідження;

-  з’ясувати місце емоційного стану особи в системі ознак суб’єктивної сторони складу злочину, а також особливостей встановлення емоційного стану особи в процесі кваліфікації злочинів;

-  визначити поняття та сутність кожного виду емоційного стану особи;

-  провести узагальнення судової практики з питань застосування законодавства про кримінальну відповідальність за злочини, вчинені в стані сильного душевного хвилювання;

-  дослідити відображення емоційного стану особи в нормах та інститутах Загальної частини кримінального права України;

-   проаналізувати вплив емоційного стану особи на кримінальну відповідальність за окремі види злочинів;

-  сформулювати пропозиції по вдосконаленню кримінального законодавства України.

Об’єктом дослідження є емоційний стан особи як факультативна ознака суб’єктивної сторони складу злочину.

Предметом дослідження є теорії емоційного стану особи, поширені у національній та зарубіжній кримінально-правовій доктрині; чинне кримінальне законодавство України, яке встановлює відповідальність за злочини, вчинені в стані сильного душевного хвилювання, практика його застосування; кримінальне законодавство зарубіжних країн і система наукових поглядів і розробок стосовно цієї проблеми.

Методи дослідження. Методологічною основою монографічного дослідження стали такі загально наукові та спеціально наукові методи пізнання, як діалектичний метод, метод системно-структурного аналізу, історико-правовий, порівняльно-правовий, формально-логічний, конкретно-соціологічний і статистичний. Всі методи дослідження використовувались у взаємозв’язку та взаємозалежності, що в кінцевому рахунку забезпечило всебічність, повноту та об’єктивність дослідження, коректність, несуперечливість та істинність наукових результатів. Так, діалектичний, порівняльно-правовий, історико-правовий та формально-логічний методи застосовувались для з’ясування сутності емоційного стану особи в кримінальному праві. Дослідження окремих видів емоційного стану особи, зокрема їх поняття, структура, функціональне призначення та вплив на норми та інститути Загальної і Особливої частин кримінального права здійснювалося із застосуванням логічного і статистичного методів, а також методу системно-структурного аналізу. Формально-логічний метод використовувався при аналізі тексту статей КК України і тлумаченні окремих його норм. Порівняльно-правовий та історико-правовий метод використані при дослідженні генезису теорій емоційного стану особи, а також порівнянні поглядів українських та зарубіжних науковців на проблему емоційності в кримінальному праві. Системно-структурний аналіз використовувався при аналізі місця емоційного стану особи в системі ознак суб’єктивної сторони складу злочину, а також особливостях встановлення при кваліфікації різних категорій злочинів. Конкретно-соціологічний метод використаний в процесі проведення анкетування, а також при узагальненні матеріалів вивчених кримінальних справ.

Теоретичну основу дисертації склали наукові праці з загальної теорії права, кримінального права, кримінально-процесуального права. Під час дослідження використані також результати наукових досліджень у галузях філософії, психології, логіки, кримінального-виконавчого права, кримінології, судової психології тощо.

Емпіричну основу дослідження становлять дані, отримані при аналізі матеріалів 136 кримінальних справ, розглянутих судами Запорізької, Дніпропетровської, Харківської та Донецької областей, матеріали опублікованої судової практики, статистичні звіти й довідки Головного управління МВС України, Генеральної прокуратури України, Міністерства юстиції України, а також результати анкетування 102 суддів та слідчих.

Нормативну основу роботи склали Конституція України, чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, постанови та роз’яснення Пленумів Верховного суду України, Верховного суду СРСР та Верховного суду РФ по справам, що мають пряме або непряме відношення до досліджуваної проблеми, кримінальні кодекси країн СНД та інших зарубіжних країн, інші закони та підзаконні нормативно-правові акти України та країн СНД.

Наукова новизна проведеного дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно є першим в Україні спеціальним комплексним дослідженням проблеми емоційного стану особи, яка вчинила злочин, за кримінальним законодавством України. Науковою новизною відзначаються наступні положення:

вперше:

·   сформульоване авторське визначення емоційного стану особи, що вчинила злочин;

·   обґрунтовано найбільш важливі ознаки емоційного стану особи;

·   визначено, що особливості емоційного стану особи мають суттєве значення для адекватної кримінально-правової оцінки: а) проблем, пов’язаних із суб’єктом злочину, в першу чергу обмеженої та спеціальної осудності; б) обставин, що виключають злочинність діяння; в) обставин, які пом’якшують покарання;

·   визначено, що видами емоційного стану особи можуть бути емоційне збудження, емоційна напруга, стрес, фрустрація, сильне душевне хвилювання, афект;

·   запропоновано положення про те, що у загальній частині КК України необхідно залишити поняття "сильне душевне хвилювання" як один з емоційних станів людини, а в статтях 116 й 123 КК України термін "сильне душевне хвилювання, що раптово виникло ", замінити на термін "афект;

·   запропоновано для вирішення проблеми так званої спеціальної (професійної) осудності/неосудності доповнити КК України статтею 25-1 „Невинне заподіяння шкоди”;

·   запропоновано внести деякі зміни та доповнення до ст. ст. 38, 116 та 123 КК України.

набули подальшого розвитку:

·   твердження про те, що розрив у часі між неправомірними діями потерпілого й реалізацією умислу на вбивство або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень може мати місце і в тих випадках, коли цей розрив зумовлено накопиченням негативних емоцій з боку винного, який перебуває у стані афекту;

·   положення, згідно якого за заподіяння легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження або спричинення побоїв у стані афекту кримінальна відповідальність не настає;

·   твердження про те, що взаємна згода на вирішення конфлікту шляхом обміну ударами, тобто бійкою, виключає виникнення стану сильного душевного хвилювання, а тому дії винного не можуть бути кваліфіковані за ст. 116 або 123 КК України;

·   положення щодо розмежування умисного вбивства, вчиненого в стані афекту від умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

         підтримується позиція та знаходить новий розвиток положення, що поняття „сильне душевне хвилювання” і „афект” не тотожні. Поняття „сильне душевне хвилювання” відбиває кількісну характеристику емоційної реакції й має оціночний характер. Афект же – це емоційний процес, що має свою специфіку й динаміку і є якісно відмінним від будь-якого душевного хвилювання, у тому числі й сильного. Ці поняття співвідносяться як загальне і часткове.

Практичне значення одержаних результатів:

1)   в науково-дослідній діяльності - одержані наукові результати можуть використовуватися в подальших наукових розробках всього комплексу проблем емоційності в юридичних науках взагалі та в кримінальному праві зокрема;

2)   в правотворчій діяльності – пропозиції, викладені в роботі можуть бути використані з метою вдосконалення кримінального законодавства України;

3)   в правозастосовчій діяльності – положення дисертаційного дослідження можуть використовуватися при розв’язанні конкретних проблем кваліфікації злочинів, передбачених статтями 116, 123 КК України, у слідчо-прокурорській і судовій практиці;

4)   в навчальному процесі - положення дисертаційного дослідження можуть бути використані під час підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників, в науково-дослідній діяльності викладачів та студентів. Результати цього дослідження впроваджені у навчальний процес Запорізького національного університету.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорювались на кафедрі кримінального права та правосуддя юридичного факультету Запорізького національного університету.

Основні положення дисертації доповідалися на науково-практичній конференції студентів, аспірантів та викладачів „Дні науки в ЗНУ” (Запоріжжя, 2005); міжнародних науково-практичних конференціях „Запорізькі правові читання” (Запоріжжя, 2004, 2005, 2006); „Актуальні проблеми протидії незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин у сучасних умовах” (м. Дніпропетровськ, 2005); „Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми” (м. Донецьк, 2006).

Матеріали дисертації використовуються у навчальному процесі юридичного факультету Запорізького національного університету при викладанні курсів “Кримінальне право ч. Загальна”, „Кримінальне право. ч. Особлива”.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження відображені у восьми наукових статтях, п`ять з яких опубліковані у виданнях, включених до переліку фахових видань ВАК України з юридичних наук, та трьох тезах в збірниках матеріалів конференцій, на яких доповідалися результати дослідження.

Структура роботи обумовлена метою, завданнями та предметом дисертаційного дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що поєднують одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (361 найменування) та додатків. Повний обсяг дисертації складає 250 сторінок, обсяг основного тексту – 205 сторінок.