ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В останні роки все більше уваги у вітчизняній юридичній літературі приділяється проблемам юридичної відповідальності взагалі та цивільно-правової зокрема, що є цілком виправданим, оскільки повнота та реальність здійснення суб’єктивних прав фізичних та юридичних осіб значною мірою залежить від ефективності їх захисту у разі порушення, а без налагодженої системи юридичної відповідальності держава нездатна захистити порушені суб’єктивні права особи. Тому розгляд питань, пов’я­заних з проблематикою юридичної відповідальності взагалі та цивільно-правової зокрема має не лише теоретичне, але й велике практичне значення.

Теоретичні проблеми юридичної відповідальності в цілому та цивільно-правової відповідальності зокрема були і є предметом досліджень багатьох відомих вчених-правознавців, таких як: М.М. Агарков, С.С. Алексєєв, Б.С. Антимонов, Г.М. Бєлякова, Д.В. Боброва, Т.В. Боднар, В.І. Борисова, М.І. Брагінський, С.М. Братусь, А.С. Васильєв, В.В. Вітрянський, В.П. Гри­банов, О.В. Дзера, І.В. Жилінкова, Г.В. Єрьоменко, О.С. Іоффе, В.М. Кос­сак, О.В. Кохановська, Н.С. Кузнєцова, І.М. Кучеренко, В.В. Луць, Р.А. Майданик, М.С. Малеїн, В.К. Мамутов, Г.К. Матвєєв, Й.О. Покров­ський, Н.О. Саніахметова, М.М. Сібільов, А.О. Собчак, І.В. Спасибо-Фатєєва, Р.О. Стефанчук, В.О. Тархов, В.І. Труба, Р.Й. Халфіна, Є.О. Хари­тонов, О.І. Харитонова, Н.М. Хуторян, Ю.С. Червоний, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершенєвич, С.І. Шимон, В.С. Щербина та ін.

Разом з тим, багато положень теорії юридичної відповідальності зали­шаються дискусійними і потребують уточнення. Оцінці ж якості зазначеної теорії безпосередньої уваги взагалі не приділяється.

Поряд з цим необхідно зазначити, що більшість наукових досліджень з проблем цивільно-правової відповідальності здійснювались ще за радян­ських часів, що, безумовно, вплинуло на зміст отриманих результатів, які значною мірою не відповідають ані сучасному стану суспільних відносин, ані сучасному рівневі теорії права взагалі. За весь же період незалежності в Україні не було здійснено жодного комплексного наукового дослідження загальнотеоретичних проблем цивільно-правової відповідальності, хоча існує нагальна потреба у такому дослідженні.

Після прийняття і введення в дію нового Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) відбулися якісні зміни вітчизняного цивільного законо­давства. Нові правові інститути у більшості своїй не є вдосконаленими моделями старих, а являють собою якісно нові механізми з точки зору цілей соціально-правового впливу. Наслідком ускладнення форм взаємодії суб’єктів підприємницької діяльності стала якісна диверсифікація правового регулю­вання договірних відносин. Змінилась роль держави як суб’єкта економічних відносин. Змінились пріоритети регулювання майнових відно­син та юридичні процедури захисту приватних інтересів. У зазначених умовах роль та функції цивільно-правової відповідальності трансформуються згідно з потребами сучасного цивільного обороту і потребують ретельного теоретичного осмис­лення, що обумовлює актуальність теми даного дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково-дослід­ницької роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України «Еволюція цивільного законодавства України: проблеми теорії і практики» (державний реєстраційний номер РКО105 V 000797), у рамках якої автором вирішено проблему теоретичних засад застосування відпові­дальності як засобу забезпечення виконання цивільних обов’язків.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка адекватної потребам сучасної правової та соціально-економічної системи України теоретичної концепції цивільно-правової відповідальності. Для досягнення цієї мети були поставлені такі основні задачі:

– визначити структуру та здійснити змістовний аналіз теорії цивільно-правової відповідальності як наукового знання;

– здійснити аналіз методологічних основ теорії цивільно-правової відпо­відальності як наукового знання;

– визначити поняття, умови, принципи, функції та режими цивільно-правової відповідальності;

– визначити правову природу, елементи та момент виникнення матері­ального правовідношення цивільно-правової відповідальності;

– здійснити аналіз процесуальної форми реалізації суб’єктивного права потерпілого як управомоченої сторони матеріального правовідношення цивільно-правової відповідальності;

– створити теоретичну модель цивільно-правової відповідальності;

– дослідити проблему ефективності цивільно-правової відповідальності;

– розробити конкретні пропозиції та рекомендації по вдосконаленню правового регулювання відносин відповідальності в цивільно-правовій сфері.

Об’єктом дослідження є цивільно-правова відповідальність як явище об’єктивної дійсності.

Предметом дослідження є вихідні (головні) теоретичні положення щодо цивільно-правової відповідальності як явища об’єктивної дійсності.

Методи дослідження. Філософсько-світоглядною основою дослідження є матеріалістична діалектика. Цивільно-правова відповідальність як явище об’єктивної дійсності розглядається у розвитку та у взаємозв’язку з іншими явищами.

Дисертаційне дослідження було здійснено на таких загальнонаукових принципах дослідження, як системність, єдність теорії та практики, детер­мінізм, єдність теоретичного та емпіричного.

За допомогою абстрагування був здійснений деякий відхід від дійсності, щоб глибше зрозуміти сутність цивільно-правової відповідальності як правового явища та її зв’язок з іншими явищами. За допомогою аналізу цивільно-правова відповідальність була подумки розділена на складові частини (елементи), що вивчались окремо як частини єдиного цілого. За допомогою синтезу були встановлені (з’ясовані) взаємозв’язок і взаємо­залежність частин (елементів) цивільно-правової відповідальності, зазначені складові частини (елементи) були уявно сполучені в єдине ціле.

Використовувались методи індукції та дедукції. Індукція дозволила здійснити сходження від часткового до загального, від фактів до теоре­тичних висновків і узагальнень. Дедукція дозволила здійснити сходження від загальних понять до часткових фактів. Зазначені методи використову­вались в органічному взаємозв’язку. Поряд з цим використовувався умовивід за аналогією, метод моделювання тощо.

Системний підхід (і зокрема параметрична теорія систем) та інструмен­тальна теорія права були використані при дослідженні цивільно-правової відповідальності як правового явища та поняття про неї. Порівняльно-право­вий метод використовувався при аналізі норм вітчизняного та зарубіжного законодавства. Історичний метод дозволив дослідити специфіку окремих проблем цивільно-правової відповідальності в конкретних історичних умовах.

Сформульовані у дослідженні теоретичні висновки засновані на загаль­них досягненнях юридичної науки, у тому числі на результатах досліджень вітчизняних та зарубіжних цивілістів, процесуалістів, фахівців інших галу­зей правознавства, соціології та філософії.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненому впер­ше після проголошення незалежності України комплексному дослідженні загальнотеоретичних проблем цивільно-правової відповідальності.

В результаті проведеного дисертаційного дослідження вперше сфор­мульовано і обґрунтовано або додатково аргументовано низку наукових положень і висновків, які виносяться на захист:

Вперше:

започаткована системна концепція цивільно-правової відповідальності, доведено, що цивільно-правова відповідальність є підсистемою у системі цивільно-правового впливу;

обґрунтовано висновок, що в якості елементів цивільно-правової відповідальності як системи необхідно розглядати: норми цивільного права, в яких відповідальність знаходить вираження; принципи цивільно-правової відповідальності; індивідуально-правові акти автономного характеру, які є персоніфікованими регламентаторами суспільних відносин (договори, статути юридичних осіб та ін.); порушення цивільних прав як підставу виникнення цивільних охоронних правовідносин; цивільні охоронні правовідносини;

виходячи з того, що всі елементи цивільно-правової відповідальності є цивільними правовими засобами, запропоновано визначати цивільно-правову відповідальність як обумовлену особливостями предмета і методу цивільно-правового регулювання систему цивільно-правових засобів, за допомогою яких, з одного боку, забезпечується і гарантується захист цивільних прав та інтересів суб’єктів цивільного права, з другого – здійс­нюється штрафний і виховний вплив на правопорушників;

в результаті дослідження цивільно-правової відповідальності як право­вого явища, за допомогою параметричної теорії систем, визначається, як повинні бути взаємопов’язані елементи зазначеної системи, щоб забезпе­чити належну реалізацію передбачених чинним законодавством право­мочностей та виконання закріплених у ньому юридичних обов’язків;

обґрунтовано висновок про необхідність розмежування понять «цивільно-правова відповідальність» і «відповідальність за цивільним законодавством», оскільки поняттям «відповідальність за цивільним законодавством» охоплюється два види відповідальності: перша є відповідальністю перед державою і носить публічно-правовий характер, друга є відповідальністю одного контрагента перед іншим, правопорушника перед потерпілим, і носить приватно-правовий характер. І лише остання є цивільно-правовою відповідальністю у власному розумінні. Відмінність між зазначеними видами відповідальності полягає не лише в особливостях санкцій, що застосовуються, а й у цілях та порядку їх застосування. Застосування заходів «публічно-правової» відповідальності спрямоване насамперед на забезпечення публічного порядку і можливе лише за рішенням суду. Застосування заходів цивільно-правової відповідальності спрямоване насамперед на забезпечення інтересів конкретної особи і може здійснюватись як у судовому, так і у позасудовому порядку;

обґрунтовано висновок, що заходами «публічно-правової» відповідаль­ності в цивільному праві є конфіскація та примусова ліквідація юридичної особи;

обґрунтовано висновок, що основною функцією цивільно-правової відповідальності є гарантійно-забезпечувальна. Але виконувати її цивільно-правова відповідальність може лише у тому разі, якщо вона діє саме як система певних цивільно-правових засобів. Властивості гарантувати і забезпечувати захист прав та інтересів суб’єктів цивільного права цивільно-правові засоби-елементи відповідної системи набувають саме завдяки використанню їх як системи, у певному поєднанні. У противному разі зазначена функція не діє;

обґрунтовано висновок щодо неможливості закріплення у ЦК України відновлювального характеру цивільно-правової відповідальності як загального принципу цивільного права, оскільки якщо навіть не розглядати цивільно-правову відповідальність як систему цивільно-правових засобів, а виходити з розуміння її як інституту права, необхідно враховувати, що відповідальність є охоронним інститутом права, який природно виконує охоронну функцію права, яка, в свою чергу, складається з двох елементів: 1) компенсаційного впливу; 2) штрафного (репресивного) впливу. Відокрем­лювати їх не можна, оскільки вони взаємопов’язані і взаємозабезпечують один одного. А у разі закріплення в ЦК такого принципу імперативною нормою буде встановлено, що штрафний вплив, як невід’ємна частина охоронної функції права, у цивільному праві не здійснюється;

обґрунтовано висновок, що традиційний поділ цивільно-правової відповідальності на види містить певні логічні вади. Легального визначення поняття цивільно-правової відповідальності не існує, науковці ж переважно визначають зазначене поняття через категорії «санкція», «обов’язок», «правовідношення». Разом з тим, у всіх випадках без винятку поділ цивільно-правової відповідальності на види здійснюється за одними й тими ж критеріями. За такого підходу порушуються основні вимоги логіки щодо поділу понять. Крім того, обґрунтовано висновок, що у разі визначення цивільно-правової відповідальності через категорію «система» традиційний поділ зазначеної відповідальності на види втрачає сенс;

запропоновано замість видів виокремлювати режими цивільно-правової відповідальності. За формою вираження пропонується виокремлювати законний і договірний режими цивільно-правової відповідальності. В свою чергу, законний режим пропонується розподіляти на загальний і спеціальні, а загальний, залежно від особливостей прав та обов’язків, що порушуються, на: 1) режим відповідальності за порушення договірних зобов’язань; 2) ре­жим відповідальності за завдану майнову шкоду; 3) режим відповідальності за завдану немайнову (моральну) шкоду;

на підставі застосування системного підходу визначені чинники впливу на ефективність цивільно-правової відповідальності як системи певних правових засобів. Встановлено, що ефективність зазначеної системи зале­жить як від внутрішніх, так і від зовнішніх факторів. Внутрішнім фактором є оптимальність системи, яка може бути теоретичною (абстрактною) і практичною (реальною). Зовнішні фактори можна розподілити на дві групи: 1) фактори максимізації ефективності (високий рівень правосвідомості суб’єктів цивільного права, злагоджене функціонування судової системи та ін.); 2) фактори мінімізації ефективності (низький рівень правосвідомості суб’єктів цивільного права, страхування відповідальності, незлагоджене функціонування судової системи та ін.);

встановлено, що з теоретичної точки зору за субстратом та структурою зазначена система є оптимальною, оскільки коло елементів, що її утво­рюють, та відносини між ними дозволяють системі виконувати свою основну функцію – гарантійно-забезпечувальну. Однак на практиці ступінь оптимальності системи насамперед буде залежати від її адекватності тим суспільним відносинам, на які здійснюється цивільно-правовий охоронний вплив, а саме: 1) характеру та змісту зазначених відносин; 2) варіативності інтересів суб’єктів цивільного права; 3) варіативності поведінки і діяльності суб’єктів цивільного права. А також від узгодженості її внутрішньої струк­тури. Тому теоретична (абстрактна) оптимальність і практична (реальна) оптимальність цивільно-правової відповідальності як системи певних цивільно-правових засобів можуть не збігатися;

встановлено, що виключення на законодавчому рівні із сфери дії прин­ципів цивільно-правової відповідальності певних відносин знижує рівень оптимальності цивільно-правової відповідальності як системи цивільно-правових засобів, оскільки саме принципи є тим стрижнем, що визначає стабільність її функціонування. Усунути дану ваду можна шляхом узгоджен­ня всіх норм інституту цивільно-правової відповідальності з зазначеними принципами;

обґрунтовано висновок, що з теоретичної точки зору встановлення відповідальності за порушення законних інтересів як самостійних об’єктів цивільно-правової охорони (безвідносно до суб’єктивного права) буде некоректним з таких причин: 1) оскільки порушується законний інте­рес, а не суб’єктивне право, то йому не кореспондує відповідний юридичний обов’язок; а відповідно до ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї; 2) протиправна поведінка так званого «суб’єкта відповідальності» у разі порушення законного інтересу може виражатися лише у формі активних дій і полягати у перешкоджанні здійсненню актів правомірної поведінки «потерпілого» (про бездіяльність у даному випадку мова йти не може), а коли управомочена особа здійснює зазначені акти правомірної поведінки, тим самим вона здійснює своє суб’єктивне право. Отже, будь-які дії так званого «суб’єкта відповідальності» будуть перешкоджати здійсненню саме суб’єктивного права.

Удосконалено:

положення щодо визначення змісту суб’єктивного права в регулятивних і охоронних зобов’язальних правовідносинах шляхом обґрунтування виснов­ку, що стосовно цивільних зобов’язальних правовідносин взагалі та охоронних зокрема загальновизнане сучасними цивілістами твердження, відповідно до якого кожне суб’єктивне право як забезпечена законом міра можливої поведінки управомоченої особи надає суб’єкту: 1) можливість власної поведінки; 2) можливість вимагати певної поведінки інших осіб; 3) можливість у разі порушення права звернутись за захистом до компе­тентних органів – не є вірним. У зобов’язальних цивільних правовідносинах суб’єктивне право кредитора є правом вимоги, тобто, власне, другою правомочністю із зазначеної тріади. Зазначене право реалізується пове­дінкою зобов’язаної особи і не містить у собі можливості здійснення певної поведінки управомоченого контрагента. Крім того, до змісту суб’єктивного права в регулятивних зобов’язальних правовідносинах не входить можли­вість у разі порушення права звернутись за захистом до компетентних орга­нів, тобто привести до дії апарат державного примусу проти зобов’язаної особи.

Дістали подальший розвиток:

обґрунтування висновку, що так звані «принцип юридичного каналізування цивільно-правової відповідальності» і «принцип обмеження максимального розміру відшкодування завданих збитків» не можна визначати як принципи цивільно-правової відповідальності, оскільки їх не можна кваліфікувати як основні засади, що визначають її підстави та межі. Крім того, з одного боку, оскільки відповідальність у зазначених випадках покладається на особу незалежно від її вини, можна розглядати такі випадки як винятки з принципу вини, з іншого боку, оскільки відповідальність зокрема, оператора ядерної установки є обмеженою, можна розглядати її як виняток із принципу повного відшкодування збитків;

обґрунтування висновку, що закріплення у цивільному законодавстві України обмеженої відповідальності окремих суб’єктів цивільного права спричиняє невиправдане послаблення відновлювальної функції цивільно-правової відповідальності, порушення принципу рівності сторін і принципу справедливості як основних принципів цивільного права. У разі встановлення підвищеної відповідальності на передній план виступає штрафна функція цивільно-правової відповідальності. Таким чином, закон допускає явну неспіврозмірність об’єму відповідальності та характеру правопорушення;

аргументація чужорідності юридичної конструкції складу правопору­шення для цивільного права та невірності використання кримінально-правової категорії «усічений склад» для пояснення особливостей цивільно-правової відповідальності, оскільки у кримінальному праві під усіченим складом розуміється така конструкція складу злочину, при якій злочин визнається закінченим не у момент скоєння діяння і досягнення винним своїх цілей, а з більш ранньої стадії, яка в інших випадках визнається стадією приготування чи посягання;

аргументація теоретичної необґрунтованості використання терміну «зловживання правом». Якщо виходити з того, що здійснення цивільних прав – це реалізація управомоченою особою тих можливостей, які складають зміст належного їй суб’єктивного права, і ці можливості можуть здійснюватись лише в певних межах (які називаються межами здійснення цивільних прав), то про зловживання правом мова йде, коли особа порушує зазначені межі, а отже втручається в сферу дії суб’єктивного права іншої особи. Зловживання правом не може існувати абстрактно, тобто безвідносно прав та інтересів інших осіб. Порушення права іншої особи лише зовні втілюється у форму здійснення права. Законодавець, встановлюючи межі здійснення цивільних прав, тим самим визначає правомірність поведінки управомоченої особи. За окресленими межами поведінка є неправомірною, і вже не є здійсненням права, оскільки зміст жодного суб’єктивного цивіль­ного права як одного із правових засобів регулювання суспільних відносин не включає в себе можливості порушувати права та інтереси інших осіб. У зв’язку з цим запропоновано розглядати шикану як делікт, а положення щодо «зловживання правом в інших формах» із ЦК України виключити;

пояснення щодо необхідності визначення збитків як грошового вираження шкоди на відміну від легального визначення збитків, яке свідчить про ототожнення законодавцем поняття збитків і шкоди, хоча теорія цивільного права відрізняє зазначені поняття;

аргументація щодо доцільності розгляду в якості одного із загальних способів відшкодування майнової шкоди сплати потерпілому відповідної компенсації, розмір і порядок виплати якої може встановлюватись законом або домовленістю сторін;

аргументація щодо доцільності побудови визначення вини у цивільному праві на основі «психологічної» концепції вини, а не «поведінкової», оскільки: 1) термін «психічне ставлення» у визначенні вини виражає оцінку (можливість оцінки) поведінки, передбачення або можливість передбачення настання шкідливих наслідків, оскільки з позицій загальної, соціальної та юридичної психології у кожному психічному акті можна виокремити інтелектуальний та вольовий аспекти; 2) встановлення правил щодо відповідальності малолітніх, недієздатних з урахуванням саме психічних особливостей суб’єктів, поряд з визначенням вини на основі «поведінкової концепції», є порушенням таких загальних принципів цивільного права, як рівність і справедливість; 3) конструкція вини як «психічного ставлення» не є спеціально кримінально-правовою конструкцією. Поняття вини, незалежно від галузі права, базується на положеннях загальної психології, так само, як поняття причинного зв’язку юристи запозичують у філософії.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисер­таційному дослідженні теоретичні положення, висновки та пропозиції можуть бути використані: у законотворчій діяльності – при вдосконаленні вітчизняного цивільного законодавства; у науковій діяльності – для подаль­ших теоретичних розробок проблем цивільно-правової відповідальності в Україні; у правозастосовній діяльності – при вирішенні спорів, пов’язаних з завданням майнової та (або) моральної шкоди, невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов’язань.

Результати дисертаційного дослідження використовувались автором у навчально-методичній роботі – при підготовці і викладанні навчальних дисциплін «Цивільне право», «Цивільне та торгове право зарубіжних країн», «Методологія юридичних наук» на економіко-правовому факультеті Одесь­кого національного університету імені І.І. Мечникова Міністерства освіти і науки України (довідка про впровадження результатів дисертаційного дослідження № 1025/2 від 29 березня 2007 р.); при підготовці підручників «Цивільне право України: Академічний курс» (За заг. ред. Я.М. Шевченко, К., перше видання – 2003 р., друге видання – 2006 р.), навчальних посібників «Цивільне та торгове право зарубіжних країн. Окремі інститути» (Х., 2003 р.), «Теорія права та держави» (За заг. ред. А.С. Васильєва, Х., 2006 р.).

Результати роботи впроваджено в діяльності ОФ ТОВ «Комекс» (довідка б/н від 26.02.2007 р.), Юридичного Агентства «Кредо» (довідка № 57 від 2.04.2007 р.) при проведенні наукового консультування та організації правової роботи.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на засіданні відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України. Основні положення дисертаційного дослідження були оприлюднені на: Міжнародній науково-практичній конференції «Відродження української держави: актуальні проблеми державотворення та права» (Херсон, 3–5 ве­ресня 1999 р.); Науково-практичному семінарі «Перевезення вантажів залізницею: правове регулювання та арбітражна практика» (Одеса, 18–20 квітня 2000 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Молодь третього тисячоліття: гуманітарні проблеми та шляхи їх розв’язання» (Одеса, 15-17 червня 2000 р.); Міжнародній науковій конференції «Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем» (Київ, 17–20 жовтня 2000 р.); Науково-практичній конференції «Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України» (Київ, 19 квітня 2001 р.); Науково-практичній конференції «Становлення і розвиток правової системи України» (Київ, 21 березня 2002 р.); Міжнародній науково-прак­тичній конференції «Трансформація ринкових відносин в Україні: організа­ційно-правові та економічні проблеми» (Одеса, 15 травня 2003 р.); Міжна­родній науково-методичній конференції «Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу» (Хмель­ницький, 11-12 березня 2005 р.); 60-й Науковій конференції професорсько-викладацького складу та наукових робітників економіко-правового факультету ОНУ ім. І.І. Мечникова (Одеса, 23-25 листопада 2005 р.); Першій Всеукраїнській науково-практичній конференції для викладачів, аспірантів та молодих вчених «Сучасні технології управління підприємством та можливості використання інформаційних систем: стан, проблеми, перспективи» (Одеса, 31 березня 2006 р.); в рамках роботи Круглого столу «Наукові засади та практика застосування нового Сімейного кодексу України» (Київ, 25 травня 2006 р.).

Публікації. За темою дисертації та відповідно до її змісту всього опублі­ковано: 2 індивідуальні монографії, 4 підрозділи у науково-практичному коментарі ЦК України, 1 індивідуальний навчальний посібник, глави у підручнику та навчальному посібнику, 27 статей у журналах та збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань, затвердженому ВАК України, а також тези 11 доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації обумовлені метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел (480 найменувань), чотирьох додатків. Загальний обсяг дисертації становить 453 сторінки друкованого тексту, обсяг використаних джерел – 47 сторінок, чотирьох додатків – 9 сторінок.