ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ВИРІШЕННЯ СПРАВ ПРО СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ ДІЯННЯ ОСІБ, ЯКІ НЕ ДОСЯГЛИ ВІКУ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Глибокі перетворення у соціально-політичному житті в Україні супроводжуються розповсюдженням дитячої бездоглядності і безпритульності, ростом дитячої злочинності і, що особливо турбує, вчиненням значної кількості суспільно небезпечних діянь дітьми, які не досягли віку кримінальної відповідальності. Так, в 2005 році за вчинення злочинів у неповнолітньому віці було засуджено 17,6 тис. осіб. Примусові заходи виховного характеру застосовано до 3,8 тис. осіб, причому значна їх кількість – це діти у віці від 11 років до досягнення віку кримінальної відповідальності. В зв’язку з цим у Програмі подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 р. визначено основні завдання, спрямовані на створення умов для всебічного розвитку та виховання дітей.

В подоланні злочинності неповнолітніх важливе місце належить процесуальній діяльності органів розслідування, прокуратури і суду, що здійснюють провадження у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності. Пріоритетною при цьому є охорона прав і законних інтересів дитини у кримінальному процесі, необхідність удосконалення кримінально-процесуального законодавства, приведення його відповідно до міжнародних стандартів.

Найбільш повно питання, що пов’язані з правовим регулюванням процесуального порядку вирішення справ про суспільно небезпечні діяння неповнолітніх, досліджувались у працях вітчизняних учених (А.Є. Голубова М.О. Карпенка, О.О. Левендаренка, В.В. Леоненка, Є.Д. Лук’янчикова, М.М. Михеєнка, Г.О. Омельченка, Г.М. Омельяненко, А.Б. Романюка) і вчених країн СНД (О.Х. Галімова, Н.І. Гуковської, А.П. Гуськової, Г.М. Міньковського, Е.Б. Мельникової, В.В. Ніколюка, В.Я. Рибальської).

Окремі аспекти проблеми знайшли відображення у працях відомих правознавців України: Ю.П. Аленіна, С.А. Альперта, Ю.В. Бауліна, В.П. Бахіна, В.Д. Берназа, В.І. Галагана, В.Г. Гончаренка, Ю.М. Грошевого, А.Я. Дубинського, В.С. Зеленецького, А.В. Іщенка, Н.С. Карпова, Н.І. Клименко, Г.К. Кожевнікова, В.О. Коновалової, М.В. Костицького, В.С. Кузьмічова, В.К. Лисиченка, Л.М. Лобойка, В.Г. Лукашевича, В.Т. Маляренка, В.І. Мариніва, І.Є. Марочкіна, О.Р. Михайленка, О.М. Морозова, В.Т. Нора, М.А. Погорецького, В.В. Рибалки, М.В. Руденка, Н.В. Сібільової, М.І. Сірого, С.М. Стахівського, М.Є. Шумила, В.П. Шибіка, С.І. Яковенка, Ю.П. Яновича та ін.

Високо оцінюючи науковий рівень цих праць, необхідно зазначити, що більшість досліджень сприяли покращенню практики кримінального судочинства та вдосконаленню чинного законодавства стосовно процесуального порядку досудового слідства та розгляду справ у судах щодо неповнолітніх обвинувачених.

З огляду на те, що в Україні не було окремих монографічних досліджень про процесуальний порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, наявність суперечливих суджень з окремих питань дисертаційного дослідження та відсутність єдності судової практики і зумовили вибір теми цієї роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376, Програми подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 р., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.06 р. № 623, а також до тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2004-2009 рр., затвердженої наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 755 “Про затвердження пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років”.

Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 11 від 23 листопада 2003 року) та схвалена Координаційним бюро з проблем кримінального процесу Академії правових наук України.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є розробка теоретичних положень процесуального порядку вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, а також розробка та обґрунтування відповідних пропозицій щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства України, узгодження його з вимогами міжнародно-правових стандартів.

Для досягнення означеної мети в процесі дослідження ставилися такі завдання:

• дослідити історичний шлях становлення та розвитку в Україні правового інституту провадження у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності;

• виявити особливості порядку досудового розслідування справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності;

• з’ясувати роль окремих учасників кримінального судочинства, а саме: законного представника, педагога, психолога у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності;

• дослідити сутність прокурорського нагляду у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності;

• визначити зміст судового контролю в провадженні справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності;

• виявити особливості порядку судового розгляду справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності;

• виявити особливості порядку провадження з перевірки постанов суду про застосування чи не застосування примусових заходів виховного характеру у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності;

• розробити і обґрунтувати пропозиції з удосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства щодо вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що постають під час провадження досудового слідства і судового розгляду справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності.

Предметом дослідження є процесуальний порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, норми чинного кримінально-процесуального законодавства України та зарубіжного законодавства, а також теоретичні та прикладні аспекти їх реалізації.

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження, його об’єкта та предмета використано діалектичний метод пізнання соціальних явищ і процесів, інші методи наукового дослідження.

Метод системно-структурного аналізу дозволив розглянути процесуальний порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, комплексно, розкрити його внутрішню сутність. Використання історико-правового методу дозволило проаналізувати становлення нормативно-правової бази, що регламентує процесуальний порядок вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, а також визначити пріоритетні напрями її розвитку в майбутньому. Логіко-юридичний метод застосовувався при проектуванні та обґрунтуванні відповідних статей до КПК України. Статистичний метод був використаний під час узагальнення результатів, отриманих в ході вивчення матеріалів справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності. Для збору емпіричних матеріалів використано методи соціології: анкетування, опитування, інтерв’ю, спостереження.

Нормативною базою дослідження є Конституція України, кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, інші закони України, міжнародні нормативно-правові акти, норми Модельного Кримінально-процесуального кодексу для держав-учасниць СНД, проект КПК України (реєстрац. № 0952), рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України, відомчі нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України.

Емпіричну базу дослідження склали судові статистичні дані Верховного Суду України за період 2000-2005 рр., результати узагальнення судово-слідчої практики (у 2003-2005 році вивчено 147 кримінальних справ у Київській та Кіровоградській областях), узагальнені дані анкетування 183 слідчих, що працюють у слідчих підрозділах МВС України. Використовувався й особистий досвід дисертанта, набутий за часів роботи у практичних підрозділах МВС України упродовж 1994-2001 рр.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що воно є одним із перших у вітчизняній науці кримінального процесу комплексним, монографічним дослідженням процесуального порядку вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності. В ньому обґрунтовується низка положень, що містять, на думку автора, наукову новизну, до яких слід віднести такі:

вперше:

– обґрунтовано необхідність порушення кримінальної справи не лише в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину, а і суспільно небезпечного діяння, вчиненого особою у віці від 11 років до досягнення віку кримінальної відповідальності;

– запропоновано забезпечити порушення справи про суспільно небезпечне діяння особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, щодо цієї особи;

– сформульовано пропозиції нормативно-правового характеру щодо забезпечення захисту прав та охоронюваних законом інтересів дітей і допомоги їм з боку їх законних представників одночасно із захисником;

– доведено необхідність закріплення в КПК України положення про виключення можливої участі судді в розгляді справи про суспільно небезпечне діяння особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, якщо він розглядав під час досудового слідства питання про поміщення даної особи у приймальник-розподільник для дітей;

набули подальшого розвитку:

– положення про предмет доказування у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності у ст. 433 КПК України. У таких справах встановлюються всі обставини, передбачені ст. 23, 64, крім встановлення винуватості та обставин, що обтяжують або пом’якшують покарання;

– положення кримінально-процесуального законодавства, що відповідають ст. 59 Конституції України, згідно з якою у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, необхідним є вживання терміна “правова допомога” замість терміна “захист”;

– положення про процесуальну форму закінчення досудового слідства. Запропоновано складання слідчим за результатами розслідування висновку про підтвердження вчинення суспільно небезпечного діяння особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, відповідними доказами та про необхідність направлення такої справи до суду для застосування примусових заходів виховного характеру;

удосконалено:

– норми стосовно обов’язковості призначення і проведення експертизи у справах про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальність та ознайомлення з її результатами (ст. 76, 197, 202 КПК України);

– положення про забезпечення безпеки особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності. Запропоновано доповнити ч. 2 ст. 52-1 КПК України пунктом 3-1 такого змісту: “особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності, та її законний представник”;

– норми, що регулюють процесуальний порядок перевірки судових рішень про застосування чи відмови в застосуванні примусових заходів виховного характеру в судах апеляційної чи касаційної інстанції (ст. 358, 367, 398 КПК України) в напрямі посилення захисту прав дітей.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані та викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані в різних галузях діяльності:

– у науково-дослідній сфері – для подальшої розробки теоретичних питань, що стосуються кримінально-процесуального порядку вирішення справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності;

– у правотворчій діяльності – для удосконалення чинного законодавства України та під час роботи над проектом нового Кримінально-процесуального кодексу України. Пропозиції автора отримали позитивну оцінку Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (Акт впровадження від 25 травня 2004 р. № 06-19/15-670);

– у практичній діяльності органів досудового слідства – для всебічного, повного та об’єктивного розслідування справ про суспільно небезпечні діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, зокрема, пропозиції про порядок проведення окремих слідчих дій та оформлення процесуальних рішень слідчого направлені в слідче управління УМВС України в Кіровоградській області (Акт впровадження від 23 січня 2006 р.);

– у навчальному процесі – при викладанні в Київському національному університеті внутрішніх справ дисциплін “Кримінальний процес”, “Дізнання в органах внутрішніх справ”, “Доказування при провадженні досудового слідства” (Акт впровадження від 14 грудня 2006 р.).

Апробація результатів дисертації. Положення дисертації обговорювались на засіданні кафедри кримінального процесу Київського національного університету внутрішніх справ, а також оприлюднені на двох міжнародних науково-практичних конференціях: “Проблеми боротьби зі злочинністю й підготовки кадрів для органів внутрішніх справ Республіки Білорусь” (27 січня 2006 р., м. Мінськ), “Теоретичні та практичні аспекти вдосконалення законодавства стосовно відправлення правосуддя у справах про злочини неповнолітніх” (31 березня–1 квітня 2006 р., м. Одеса).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладено у семи наукових статтях, три з яких опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України, двох міжнародних виданнях та у 2 тезах доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях.

Структура дисертації зумовлена метою, завданнями і предметом дослідження та складається із вступу, трьох розділів, що включають одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (283 найменування на 27 сторінках) та 7 додатків (обсягом 26 сторінок). Загальний обсяг роботи становить 232 сторінки, з яких основного тексту – 179.