СИСТЕМА ВІЙСЬКОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах сучасного розвитку України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної та правової держави важливе значення мають питання організації її оборони, захисту суверенітету, територіальної цілісності й недоторканості, які покладаються на Збройні Сили України. Вони забезпечують стримування збройної агресії та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору в межах територіальних вод України. Зазначене зумовлює необхідність проведення аналізу на теоретико-правовому рівні системи нормативно-правових актів та міжнародних договорів, які регулюють суспільні відносини у сфері формування, розвитку та функціонування Збройних Сил України шляхом виокремлення їх у певну цілісну єдність.

Актуальність теми обумовлена й тим, що на сьогодні на нормативно-правовому рівні існує проблема вдосконалення нормативно-правового регулювання суспільних відносин у сфері формування, розвитку та функціонування Збройних Сил України, підвищення сучасних вимог до наукових розробок та законотворчої практики в цій сфері. Доведення, що військове законодавство України є автономною системою, може бути покладено в основу вирішення цих проблем.

Вивчення й аналіз системи військового законодавства України дозволяє сформулювати основні ґрунтовні теоретичні положення, які можуть бути покладені в основу вдосконалення нормативно-правових актів та міжнародних договорів, що регулюють суспільні відносини, які виникають з питань формування й організації діяльності Збройних Сил України. Дисертаційні висновки сприятимуть підняттю наукового рівня викладання дисципліни теорії держави і теорії права, практичної діяльності військової адміністрації, організації військового документування та діловодства, правової роботи в Збройних Силах України й інших дисциплін.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано сумісно на кафедрі військового права Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка та кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до планової тематики науково-дослідної роботи, тема № 01 БФ 042-01, номер державної реєстрації 0101U003579.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування концепції щодо військового законодавства як системи нормативних актів, яка є відносно самостійною частиною системи законодавства України. Мета конкретизована в наукових завданнях, основними з яких є:

-                           визначити предмет військового законодавства України, його елементи та зв’язки між ними;

-                           встановити основні особливості формування системи військового законодавства України, що спричинені залежністю від економічної системи суспільства;

-                           з’ясувати вплив політичної системи на формування системи військового законодавства України;

-                           виявити обумовленість розвитку системи військового законодавства України її соціальною системою;

-                           встановити характер взаємодії системи права та системи військового законодавства України та на цій підставі визначити чинники формування останньої;

-                           розкрити ієрархічну структуру військового законодавства України;

-                           визначити місце військового законодавства України в горизонтальній структурі системи законодавства України.

Об’єктом дослідження є законодавство України (у широкому розумінні) – сукупність нормативно-правових актів: Конституція, закони, підзаконні акти та міжнародні договори.

Предметом дослідження є система військового законодавства України. У дисертації досліджується предмет та елементи військового законодавства України як комплексної галузі законодавства, вплив економічної, політичної, соціальної системи та системи права на формування військового законодавства України, ієрархічна структура останнього, його місце в системі законодавства України.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складає комплексне поєднання загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методів. Дослідження військового законодавства України як системи здійснюється за допомогою використання методів – діалектичного, системного, формально-логічного, порівняльного, аналізу і синтезу й інших. Застосування діалектичного методу дало змогу розкрити динаміку військового законодавства України на сучасному етапі розбудови демократичної правової соціальної держави. За допомогою діалектичного методу надано характеристики зв’язків та цілісності системи військового законодавства України. Показано специфіку розвитку військового законодавства України, формування його вертикальної та горизонтальної структур. За допомогою системного методу визначено загальні засади дослідження військового законодавства України як системи, доведено його цілісність. Проаналізовано залежність розвитку останнього від економічної, політичної, соціальної систем, формування його системою права. Формально-логічний метод був задіяний при виявленні системних складових військового законодавства України: структури, елементів, зв’язків. Визначенні предмету військового законодавства, місця його в горизонтальній структурі законодавства України тощо. Порівняльний метод застосовано при проведені порівняльного аналізу військового законодавства України й інших держав. За допомогою цього методу також виокремлено відмінність і схожість загальних ознак військового законодавства України й таких фундаментальних галузей законодавства України, як конституційне, адміністративне, земельне, трудове та інші. Здійсненню дослідження системних складових військового законодавства України та їх формування в певну відносну єдність сприяв метод аналізу та синтезу.

Джерелами та теоретико-правовим підґрунтям дослідження проблематики системи військового законодавства України були роботи українських учених: С.В. Бобровник, О.Л. Богінича, Б.П. Ганьби, Г.І. Дутки, П.Б. Євграфова, А.П. Зайця, М.І. Козюбри, А.М. Колодія, Р.А. Калюжного, В.В. Копєйчикова, В.О. Котюка, О.С. Лисенкової, О.Я. Рогача, О.Ф. Скакун, В.П Шевченка; російських науковців: С.С. Алексєєва А.Б. Вєнгерова, А.Г. Горного, А.А. Зайцева, С.Л. Зівса, О.А. Красавчикова, М.І. Кузнєцова, Ю.І. Мігачова, А.В. Міцкевича, С.В. Полєніної, І.С. Самощенко, В.М. Сирих, С.В. Тихомирова, Л.Б. Тіунової та ін.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим в Україні монографічним комплексним дослідженням системи військового законодавства України.

Наукова новизна роботи й особистий внесок автора в дослідження проблеми висвітлені в наступних положеннях, висновках та рекомендаціях:

-                           військове законодавство України є системою, тобто цілісною сукупністю нормативних приписів, які містяться у складі нормативно-правових актів та міжнародних договорів, і регулюють суспільні відносини у сфері формування, розвитку та функціонування Збройних Сил України;

-                           до складу військового законодавства України входять міжнародні договори України, що ратифіковані Верховною Радою України, та ті, що не підлягають ратифікації, бо є загальнообов’язковими для органів державної влади, мають нормативно визначену форму надання згоди Україною на їх загальнообов’язковість, мають пріоритет над нормативними приписами відповідного акту національного законодавства України, укладаються у відповідності до змісту ратифікованих міжнародних договорів;

-                           з’ясовано, що за допомогою економічної системи формуються нормативні приписи військового законодавства України, які регулюють суспільні відносини щодо господарської діяльності Збройних Сил України й ведення ними військового господарства. Економічна система розвиває нормативне регулювання оборонної сфери, що направлена на забезпечення суверенітету, територіальної цілісності й недоторканості України;

-                           диференційовано вплив політичної системи на формування військового законодавства України вказує на те, що з одного боку військовослужбовці та працівники Збройних Сил України є політично нейтральні (позбавлені права бути членом політичних партій, організацій чи рухів), а з іншого відповідний їх статут є запорукою здійснення належних демократичних процесів у державі. Водночас, політична система формує порядок функціонування Збройних Сил України на засадах оборонної політики держави, демократичного розвитку та прозорості з боку населення та здійснення допустимого контролю за їх діяльністю іншими державами. Основні засади політичних поглядів, політичної свідомості й культури військовослужбовця та працівника Збройних Сил України покладено в основу формування ступеня бойової, мобілізаційної та інших видів готовності Збройних Сил України;

-                           з’ясовано, що військовим законодавством України визначені пільги та привілеї військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей, що робить їх більш соціально захищеними. Водночас, їх статус на нормативно-правовому рівні характеризується наявністю розгалуженого переліку обов’язків, яким властива конкретизація та деталізація, а також особливістю дисциплінарної відповідальності, яка настає за правопорушення, що виходять за межі невиконання обов’язків військової служби. Військовий колектив є соціальною організацією та має особливість щодо діяльності у вигляді нормативного закріплення принципів його функціонування, обов’язків посадових осіб та функцій певних військових організацій, які відповідають за його формування. Військові ритуали та моральні норми також знайшли свій вираз у нормативних приписах військового законодавства України;

-                           норма права як „клітина” системи права є основою формування системи військового законодавства. Оскільки нормативний припис є формою норми права і може складатися із декількох норм, а норма права може бути закріплена в нормативно-правових актах в одному чи в декількох нормативних приписах, то системні властивості норми права, власне, й будують систему військового законодавства. Поряд із нормою права, систему військового законодавства України логічно впорядковують наступні групи спеціалізованих нормативних приписів: 1) цілі, принципи, дефініції, рекомендації, строки; 2) задачі, фікції, презумпції, преюдиції. За допомогою останніх є можливість уникнути протиріччя і розбіжності у військовому законодавстві України;

-                           розвинуто й обґрунтовано положення, що військове законодавство України в горизонтальній структурі законодавства України є окремою комплексною галуззю законодавства;

-                           доведено доцільність регулювання суспільних відносин притягнення військовослужбовців Збройних Сил України до матеріальної відповідальності нормативними приписами закону України, а не постановою Верховної Ради України;

-                           аргументовано пропозицію нормативно-правового визначення статусу об’єднань, з’єднань і військових частин Збройних Сил України.

Практичне значення одержаних результатів. Положення, висновки та пропозиції, викладені в дисертаційному дослідженні, можуть бути використані:

- у законотворчому процесі при створенні нормативно-правових актів у сфері формування, розвитку та функціонування Збройних Сил України;

- у дослідженнях проблем військово-правових відносин, при проведенні правової роботи серед військовослужбовців і працівників Збройних Сил України;

- у навчальному процесі юридичних вищих навчальних закладів при викладанні навчальних дисциплін „теорія держави” та „теорія права”, а також у навчальному процесі у вищих військових навчальних закладах і їх військових навчальних підрозділах при вивченні таких навчальних дисциплін, як: „Військова адміністрація”, „Правова робота в Збройних Силах України”, „Актуальні проблеми правового забезпечення військової діяльності” та ін.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри військового права Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на науково-практичній конференції на честь 70-річчя заснування військової підготовки в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка “Військова наука та освіта: сьогодення та майбутнє” (Київ, 14-15 жовтня 2003 р.), на 5-ій міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми науки та освіти” (Алушта, 30 квітня-10 травня 2004 р.), на міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 13-14 квітня 2005 р.), на 1-му Всеукраїнській науково-практичній конференції „Військова освіта та наука: сьогодення та майбутнє” (Київ, Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 24-25 листопада 2005 р.), на 2-ій Міжнародній науково-практичній конференції „Військова освіта та наука: сьогодення та майбутнє” (Київ, Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 12-13 жовтня 2006 р.).

Публікації. Основні наукові положення дисертації викладено в 5 наукових працях, опублікованих у виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації зумовлена завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять одинадцять підрозділів, висновків і списку використаних джерел.

Загальний обсяг дисертації – 216 сторінок, обсяг тексту становить 199 сторінок. Список використаних джерел налічує 177 найменувань.