ТЕОРІЯ КРИМІНАЛІЗАЦІЇ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Побудова в Україні правової держави викликає необхідність вирішення цілої низки завдань, у тому числі, проблему розробки фундаментальних теоретичних понять і підходів. Серед надзвичайно широкого комплексу питань, які знаходяться у цьому ряді, одне із провідних місць займає розробка теоретичних основ протидії злочинності.

Важливе місце в цій сфері належить кримінально-правовій політиці та такому методу її здійснення як криміналізація. Незважаючи на постійне звертання дослідників до кримінально-правової політики, її концепція, поняття, зміст, напрямки, пріоритети й форми реалізації трактуються по-різному, іноді діаметрально протилежно.

Криміналізація, як одна з головних складових кримінально-правової політики, являє собою визнання суспільно небезпечних діянь злочином. До середини 80-х років теоретичні основи криміналізації в кримінально-правовій доктрині були достатньо розроблені. Цій проблематиці були присвячені роботи Н.Б. Алієва, І.М. Гальперіна, О.А. Герцензона, П.Ф. Гришаніна, П.С. Дагеля, Ю.А. Демидова, М.І. Загородникова, Г.А. Злобіна, І.І. Карпеця, В.Й. Квашиса, С.Г. Келіної, М.І. Ковальова, B.C. Комісарова, О.І. Коробєєва, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнецової, Б.А. Міренського, П.М. Панченка, П.М. Рабіновича,           П.А. Фефелова, О.M. Яковлева. Однак в останні роки публікації по даній тематиці зустрічаються не настільки часто (виняток становлять докторські дисертації В.Ф. Щепелькова „Уголовный закон как формально-логическая система” – Москва, 2003; Г.Ю. Лесникова „Уголовная политика современной России (методологические, правовые и организационные основы)” – Москва, 2005; К.К. Панько „Основы законодательной техники в уголовном праве России (теория и законодательная практика)” – Саратов, 2006; Я.Г. Стахова „Уголовная политика и ее реализация субъектами Российской Федерации” – Москва, 2006; кандидатські дисертації А.Д. Антонова „Теоретические основы криминализации и декриминализации” – Москва, 2003; О.В. Пычева „Герменевтика уголовного закона” – Москва, 2005) і, як правило, зводяться до аналізу поточної кримінальної політики Російської Федерації.

На початку 90-х років активізувалася й триває дотепер робота з реформування кримінального законодавства України, викликана об'єктивними змінами в житті суспільства. 5 квітня 2001 р. був прийнятий новий Кримінальний кодекс України, що набув чинності з 1 вересня 2001 р. Однак за шість років дії новий КК вже неодноразово піддавався змінам, що можна розцінювати як свідоцтво зміни кримінальної та кримінально-правової політики, а також недосконалості законодавчої техніки в галузі побудови кримінального законодавства, деяких прогалин в теоретичній розробці цієї проблеми.

Спроба здійснити глибокий аналіз теорії питання на базі доктринальних положень КК України 2001 р. була зроблена П.Л. Фрісом у докторській дисертації „Кримінально-правова політика України” (Київ, 2005). До робіт українських науковців, які торкаються зазначеної проблематики, можна віднести дослідження Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова, В.К. Грищука,                 О.М. Костенка, О.М. Литвака, М.І. Мельника, В.О. Меркулової,                     А.А. Митрофанова, В.О. Навроцького, В.В. Сташіса, В.Я. Тація, В.О. Тулякова, М.І. Хавронюка, В.І. Шакуна та інших провідних науковців у галузі теорії кримінального права.

За час свого існування кримінальне право виробило критерії віднесення діянь до злочинних та правила побудови кримінально-правових норм. Ці критерії та правила становлять теоретичні основи криміналізації.

Теорія криміналізації являє собою одну з основних теорій кримінального права поряд з теоріями кваліфікації злочинів, пеналізації та призначення покарання. Отримані за її допомогою знання можна й потрібно використовувати, по-перше, при криміналізації нових діянь, по-друге – при вирішенні питань про відповідність вже наявних складів злочинів тим цілям і завданням, які покликане вирішувати кримінальне право.

У зв'язку з цим є актуальним і своєчасним розгляд теоретичних засад криміналізації для того, щоб узагальнити накопичені знання по даній проблемі та виявити місце й роль криміналізації в кримінальній політиці на сучасному етапі з урахуванням розвитку нового кримінального законодавства й сучасної кримінально-правової доктрини. В той же час, треба мати на увазі, що необхідно вдосконалювати не тільки зміст, але й форму Кодексу, його законодавчу техніку.

З етапу обумовлювання кримінально-правової норми, де виявляється необхідність в кримінально-правовій забороні і з урахуванням завдань і цілей кримінально-правової політики визначається його змістовна сторона, логічно випливає етап формулювання кримінально-правової норми, здійснюваний відповідно до правил і вимог законодавчої техніки. Кримінальні закони відображають кримінальну політику держави в той або інший історичний період її розвитку; разом з тим факти говорять, що вони часто не відповідають дійсній обстановці у країні.

Разом з тим, комплексне дослідження процесу формування кримінально-правової заборони, враховуючи стадії прийняття рішення про необхідність криміналізації діяння та безпосереднього формулювання кримінально-правової норми, раніше в Україні не здійснювалося, незважаючи на його потребу.

Наведені обставини зумовили вибір теми дослідження, її актуальність і науково-практичне значення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до планів наукових досліджень Одеської національної юридичної академії у відповідності до теми “Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U001195) та є складовою частиною наукових досліджень кафедри кримінального права Одеської національної юридичної академії на              2000-2005 рр. “Забезпечення соціальної справедливості нормами кримінального права”.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є вивчення питань теоретичного обґрунтування кримінально-правової заборони, а також аналіз системних принципів, що підлягають врахуванню при формулюванні кримінально-правової норми.

Встановлена мета обумовила вирішення таких питань:

вивчення наявних в науці кримінального права підходів до визначення кримінально-правової політики та надання визначення й виділення характерних рис зазначеного поняття в сучасній доктрині;

аналіз наявних в доктрині кримінального права теоретичних та методологічних розробок з питань криміналізації;

розроблення системи підстав, що підлягають врахуванню при встановленні кримінально-правової заборони;

формулювання положень, спрямованих на забезпечення ефективного процесу законотворчості на стадії створення кримінально-правової норми.

Основну увагу в роботі зосереджено на проблемах визначення обґрунтованості кримінально-правової заборони як найбільш важливої в теорії криміналізації, й деяких аспектів кримінальної законотворчості.

Об’єктом дослідження є закономірності процесу обґрунтування необхідності встановлення кримінально-правової заборони і її формулювання в кримінальному законі.

Предметом дослідження є теоретичні розробки з питань криміналізації, норми Загальної й Особливої частин Кримінального кодексу, практика їхнього застосування, дані прикладних досліджень по даній темі.

Методи дослідження. Методи дослідження обрані з урахуванням встановлених у роботі задач, відповідно до об’єкта та предмета дослідження. Їх застосування має комплексний характер, що дозволило найбільш адекватно відобразити розвиток теорії криміналізації, її функції, місце, роль та значення. Методологія зазначеної роботи ґрунтується на загальних і спеціальних методах пізнання: історичному й системно-структурному методах, які використовувалися при дослідженні розвитку підходів до виявлення підстав кримінально-правової заборони, розвитку розуміння кримінально-правової політики й теорії законотворчості в сучасній кримінально-правовій доктрині; методу факторного аналізу, що застосовувався при виявленні основних недоліків кримінально-правових норм діючого законодавства. Застосування діалектичного методу, у поєднанні з загальнологічними методами аналізу та синтезу, надало можливість виявити сутність, зміст, властивості процесу криміналізації. Логіко-семантичний метод допоміг визначенню понятійного апарату, який застосовано у дослідженні. Формально-логічний метод використовувався як універсальний спосіб аргументування основних висновків дослідження теорії криміналізації.

Методологічною основою дисертаційної роботи виступають також загальні закони наукового пізнання, фундаментальні положення теорії та історії держави й права, соціології, кримінального права, кримінології та інших юридичних наук.

Емпіричну базу дослідження складають результати анкетування професійних суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, які спеціалізуються у галузі кримінального права, на предмет оцінки ними діючого кримінального законодавства, перспектив його удосконалення. Загалом було опитано 100 респондентів.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням процесу криміналізації, його місця в кримінально-правовій політиці, підстав, що впливають на визнання діянь злочинним, і факторів, що підлягають врахуванню при формулюванні кримінально-правової норми.

Новизна дослідження конкретизується в одержаних наукових результатах, сформульованих у теоретичних та практичних висновках і пропозиціях, зокрема:

вперше:

виходячи з доктринальної позиції індетерміністського принципу індивідуальної автономії („свобода волі”), який проявляється в кримінально-правовій забороні, зроблені висновки про співвідношення понять „кримінальна політика” і „кримінально-правова політика” і визначене місце кожного з них у системі теоретичних передумов криміналізації;

на підставі аналізу рівня й обсягу кримінальності в суспільстві робиться висновок про те, що використання криміналізації як методу кримінально-правової політики повинне бути обмежене у зв'язку з побічним негативним ефектом. При неможливості використання кримінальної репресії у зв'язку із превалюванням прогнозованого негативного ефекту над позитивними результатами криміналізації, варто використовувати альтернативні методи соціального реагування;

встановлюється існування об'єктивної системи обґрунтування кримінально-правової заборони, що включає в себе детерміністську/індетерміністську парадигму, кримінально-правову доктрину забезпечення особистої й соціальної безпеки від діянь, які завдають шкоду соціальним очікуванням, теоретичних підстав криміналізації, і принципів процесу криміналізації, пов'язаних з особливостями законодавчої техніки та ідеологією відповідної правової родини;

робиться висновок про можливість обмеження рівня криміналізації нормою кримінальності в суспільстві, яка може бути описаною як похідна від середньозважених показників суми коефіцієнтів злочинності, адміністративної деліктності, віктимізації з урахуванням характеристик страху перед злочинністю й зловживаннями правом, тенденцій політичного режиму й особливостей процесу розвитку держави;

дістали подальшого розвитку:

ідеї про динамічний і статичний стан криміналізації, що дозволяє включати підстави криміналізації в структуру техніки детермінації законодавчої волі в процесі формування кримінально-правової заборони;

положення про зв'язаність якості кримінально-правової заборони політикою держави в сфері протидії злочинності. Часто нові кримінальні закони приймаються поспішно, без широкого обговорення серед вчених і практиків. В результаті закони страждали й страждають серйозними недоліками, прогалинами й колізіями, а процес латентної криміналізації йде стихійно;

ідеї про те, що здійснюване державою встановлення кримінально-правової заборони підлягає певним правилам об'єктивного характеру, невиконання яких призводить до істотних негативних наслідків. Так, процес віртуальності зловживань правом поширюється на кримінально-правові норми, які мають чітко визначений характер, що призводить до „розмитості” змісту, тлумачення й застосування норми, до порушення режиму законності, масової аномії й наступної криміналізації суспільства в цілому;

удосконалені:

поняття законодавчої техніки в кримінальному праві, що містить у собі розробку як зовнішньої форми, так і структури й змісту норми права;

пропозиції про необхідність уніфікації й законодавчого визначення термінів і понять, що містяться в диспозиціях статей Кримінального кодексу, зокрема, виявлені недоліки у формулюванні наслідків злочинного діяння в кримінально-правових нормах з використанням оціночних понять, які до того ж мають різне значення в різних статтях, навіть у рамках одного розділу. До них слід віднести: „великий розмір”, „тяжкі наслідки”, „інші тяжкі наслідки”, „шкода здоров'ю”, „істотна шкода здоров'ю”, „істотна шкода”, „значні збитки”, „значний розмір” та ін.

Практичне значення отриманих результатів. Основні положення та висновки, викладені в дисертації, можуть бути використані у:

науці кримінального права України – для подальшого дослідження проблем встановлення кримінально-правових заборон та теорії кримінальної політики;

законотворчій діяльності – при розробці пропозицій щодо подальшого вдосконалення кримінального законодавства України;

правозастосовчій діяльності – при розробці відповідних постанов Пленуму Верховного Суду України;

навчальному процесі – при викладанні курсу кримінального права, а також при підготовці методичних матеріалів, підручників, навчальних посібників.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації були повідомлені на засіданнях кафедри кримінального права Одеської національної юридичної академії. Результати і висновки дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях, зокрема: Всеукраїнському науковому семінарі із проблем інформаційного забезпечення протидії організованої злочинності (Одеса, 2002); Регіональному круглому столі „Актуальні проблеми кримінального та кримінально-процесуального права” (Хмельницький, 2002); 6-й (58-й) звітній конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (Одеса, 2003); Міжнародній науково-практичній конференції „Юридичні аспекти реалізації рішень сесії Міжнародної морської організації (IMO)” (Одеса, 2003); науково-практичному семінарі „Тіньова економіка в інфраструктурі організованої злочинності” (Одеса, 2004); 7-й (59-й) звітній конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (Одеса, 2004); Літній школі з права Європейського Союзу (Київ, 2004); семінарі „Правові проблеми протидії організованої злочинності” (Одеса, 2005); 8-й (60-й) звітній конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (Одеса, 2005); Міжнародному науково-практичному семінарі „Боротьба зі злочинністю й права людини” (Одеса, 2006); Міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів „Проблеми імплементації міжнародних норм кримінально-правового напрямку в національні законодавства. Перші юридичні читання” (Одеса, 2006); 9-й (61-й) звітній конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (Одеса, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції „Шляхи розвитку транспортної галузі та транспортного права” (Одеса, 2006); Міжнародному науково-практичному семінарі „Актуальні проблеми кримінології та кримінальної психології” (Одеса, 2006); Міжнародній науковій конференції „Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми” (Донецьк, 2006); 10-й ювілейній звітній конференції професорсько-викладацького складу ОНЮА (Одеса, 2007); Міжвузівській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми удосконалення кримінального законодавства України” (Київ, 2007).

Положення дисертаційного дослідження застосовуються в Одеській національній юридичній академії при викладанні навчальної дисципліни “Кримінальна політика в Україні”.

Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення та пропозиції дисертаційного дослідження викладені у 12 наукових працях, з яких 8 статей було опубліковано у наукових фахових виданнях, що входять до переліку видань, затвердженого ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які включають п’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 208 сторінок, із них основного тексту – 180 сторінок, список використаних джерел складає 254 найменування і міститься на 20 сторінках, додатки – 8 сторінок.