Теоретико-правові засади правоохоронної діяльності в Україні

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасна Україна розвивається відповідно до конституційно закріплених засад суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Існування такої країни неможливе без ефективної діяльності щодо охорони прав людини і громадянина. Саме тому більшість країн світу приділяє значну увагу удосконаленню діяльності правоохоронних органів як одному із найважливіших інститутів демократичного суспільства.

В Україні на тлі економічних, політичних та ідеологічних перетворень проблематика охорони прав і свобод набуває особливої актуальності як в науковому, так й в практичному аспектах. Нагальною є потреба створення ефективної правоохоронної системи, яка б відповідала міжнародним стандартам, враховувала останні здобутки юридичної науки.

Чинне законодавство використовує терміни “правоохоронна діяльність”, “правоохоронні органи”, „правозахисні організації”, однак й на даний момент їх усталеного визначення немає і це викликає певні труднощі. Адже обов’язковою умовою ефективного функціонування правоохоронних інституцій є чітка регламентація їх діяльності. До того ж, правоохоронні органи, як частина механізму держави, наділені компетенцією розглядати юридичні справи і спиратися на можливість застосування державного примусу. Зазначене вимагає чіткого окреслення кола цих органів, законодавчого врегулювання їх компетенції і всебічної правової регламентації діяльності.

У юридичній та філософській літературі проблеми правопорядку і правоохоронної діяльності завжди займали важливе місце. Значний внесок у їх розробку зробили такі видатні мислителі як Г. Гегель, Г. Еллінек, Ф. Енгельс, І Кант, Б.О. Кістяківський М.М. Коркунов, К. Маркс, П.І. Новгородцев, Л.Й. Петражицький, Г.Ф. Шершеневич.

Проблематику правоохоронної діяльності розглядали у своїх працях такі науковці радянського періоду як В.Д. Ардашкін, В.І. Гойман, С. Лихова, В.А. Моршинін, Р. Тевлін та інші.

Питання захисту прав і свобод людини та громадянина були предметом дослідження у роботах С.С. Алексєєва, М.Є. Андріанова, І.А. Возгрина, М.І. Козюбри, А.М. Колодія,
В.В. Копєйчикова, В.М. Кудрявцева, І.Є. Марочкіна, В.В. Медведчука, В.В. Молдована,
О.В. Негодченка, М.П. Недюхи, Н.М. Оніщенко, П.М. Рабіновича, І.В. Ростовщикова,
О.Д. Святоцького, Н.В. Сібільової, О.Ф. Скакун, М.Б. Смоленського, О.М. Толочка, Л.А. Фісенка, О.Ф. Фрицького, В.В. Черданцева, Л.С. Явич.

Правоохоронна діяльність на сучасному етапі розвитку юридичної науки є предметом дослідження таких українських і російських науковців як О.М. Бандурка, О.Г. Братко,
Ю.А. Ведєрніков, К.Ф Гуценко, М.В. Коваль, М.А Ковальов, В.С. Ковальський, В.Г. Лукашевич, М.І. Мельник, В.І. Осадчий, І.В. Солов’євич, О.Д. Тихомиров, О.В. Тюріна, М.І Хавронюк,
В.К. Шкарупа, О.В. Шмоткін, Н.С. Юзикова та інші.

Однак правоохоронна діяльність поки що не стала предметом цілісного дослідження. У наукових розробках попередніх часів розглядалися важливі, проте лише окремі аспекти цього явища правової дійсності, при цьому праці радянських вчених були, певним чином, ідеологізованими. З огляду на потреби сьогодення актуальним є питання саме комплексного, системного дослідження проблеми правоохоронної діяльності. До того ж, вважається за необхідне розглянути вищезазначені питання вийшовши за межі нормативного підходу до праворозуміння, адже процеси гуманізації, що відбуваються в сучасному світі супроводжуються актуалізацією концепції природного права.

Отже, наведені обставини визначають актуальність проблематики правоохоронної діяльності, необхідність вирішення якої зумовлена сучасними потребами зміцнення правопорядку в Україні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України, протокол № 1 від 27 січня 2004 року. Робота виконана відповідно до Тематики пріоритетних дисертаційних досліджень на період 2002-2005 роки, затвердженої наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року „Про заходи щодо організації проведення науково-дослідних робіт та впровадження їх результатів у практичну діяльність органів внутрішніх справ України” в межах теми „Теорія правоохоронної діяльності” та відповідає Пріоритетним напрямам наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС № 755 від 5 липня 2004 року „Про затвердження Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років”, зокрема темі „Захист прав, свобод та законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності”. Дисертація відповідає Концепції Комплексної програми профілактики правопорушень на 2006-2008 роки (затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 березня 2006 № 116-р).

Мета і завдання дослідження. Виходячи зі стану наукового опрацювання проблеми, метою дисертаційного дослідження є: у теоретичному аспекті – з’ясування загальних засад і практичних проблем правоохоронної діяльності, правової природи, місця в правовій дійсності та зв’язку з такими загальнотеоретичними категоріями, як право, законність, реалізація права та ін.; у практичному аспекті – розробка рекомендацій щодо удосконалення правоохоронної діяльності, врахування яких при проведенні реформи правоохоронної системи сприятиме підвищенню ефективності правоохорони, реальному забезпеченню прав та свобод людини й громадянина, захисту суспільства та держави від протиправних посягань.

Для досягнення зазначеної мети перед дослідником були поставленні такі завдання: проаналізувати стан наукової розробки проблематики правоохоронної діяльності на сучасному етапі розвитку юриспруденції; визначити методологічні засади дослідження правоохоронної діяльності; встановити співвідношення понять „охорона” та „захист” і визначити доцільність виокремлення правозахисної діяльності як сфери діяльності громадянського суспільства; встановити ознаки правоохоронної діяльності та сформулювати дефініцію цього поняття; з’ясувати мету, завдання та функції правоохоронної діяльності, розкрити зміст її функцій; визначити принципи здійснення правоохоронної діяльності та охарактеризувати їх; встановити і проаналізувати структурні елементи механізму правоохоронної діяльності в Україні; розробити класифікацію суб’єктів правоохоронної діяльності; визначити поняття правоохоронних органів та встановити систему цих органів; сформулювати пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення національного законодавства в сфері здійснення охорони права.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері забезпечення прав і свобод людини й спрямовані на забезпечення захищеності людини, держави та суспільства від протиправних посягань.

Предметом дисертаційного дослідження є правоохоронна діяльність як явище правової дійсності.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність філософських, загальнонаукових та спеціальних принципів, підходів і методів пізнання державно-правових явищ і процесів. Проблематика правоохоронної діяльності складна й багатогранна, має міждисциплінарний характер, а тому у своєму вивченні передбачає використання діалектичного (вивчення правоохоронної діяльності як явища, яке, по-перше, визначається умовами життя і розвитку суспільства, по-друге, пов’язане з іншими явищами суспільного і державного життя, пронизує сферу економічних, культурних, політичних та інших видів суспільних відносин, по-третє, зазнає постійних змін, розвивається), історичного (дослідження генези правоохоронної діяльності), об’єктивного (вимагає необхідності розгляду конкретних явищ у всій багатогранності, складності та суперечливості, виходячи із сукупності позитивних і негативних моментів незалежно від їх суб’єктивного сприйняття та оцінки, виявлення тенденцій і закономірностей правоохоронної діяльності різних типів та форм держави), системного (дослідження сутності, змісту, функцій, завдань правоохоронної діяльності як системного явища), структурно-функціонального (відіграв значну роль при виділенні та характеристиці системи суб’єктів правоохоронної системи взагалі та правоохоронних органів, зокрема), діяльністного (використання цього підходу у вивченні правоохорони зумовило необхідність розгляду механізму правоохоронної діяльності, окремих аспектів діяльності правоохоронних органів, встановлення підстав, засобів, видів правоохоронної діяльності), синергетичного (зумовлює необхідність багатостороннього та функціонального опису правоохоронної діяльності, механізмів її впливу на людину та суспільство, як різновиду функціонування складної динамічної системи) і термінологічного (використано для встановлення змісту понять „правоохоронна діяльність”, „правозахисна діяльність”, „функції правоохоронної діяльності” тощо) підходів. Застосування логічних методів (аналізу і синтезу, дедукції та індукції) дозволило автору досліджувати окремі ознаки правоохорони, елементи правоохоронної системи, формулювати відповідні висновки. Метод абстрагування використовувався для пізнання правоохоронної діяльності як відносно самостійного явища суспільного життя. Соціологічні методи використовувались для з’ясування ставлення громадськості до діяльності правоохоронних органів та для встановлення думки населення щодо підвищення ефективності правоохорони.

Із спеціальних методів автор застосував: формально-догматичний (юридико-технічний), який дозволив дослідити правоохоронну діяльність суто з правового погляду поза сферою економіки, політики тощо; порівняльно-правовий – був використаний при зіставленні деяких елементів правоохоронних систем України та Російської Федерації.

Наукова новизна одержаних результатів визначається вибором недостатньо вивченої теми й полягає у тому, що ця дисертація є одним з небагатьох у вітчизняній юридичній науці самостійним і завершеним теоретико-правовим науковим дослідженням правоохоронної діяльності як фундаментальної категорії юридичної науки. Проведене дослідження дозволило автору сформулювати і аргументувати основні положення, які відображають новизну дослідження:

1.         Набула подальшого розвитку методологія державно-правових досліджень, зокрема, комплексного використання філософських, загальнонаукових і спеціальноюридичних принципів та методів наукового пізнання правоохоронної діяльності.

2.         Удосконалено положення про необґрунтованість тенденції, що прослідковується в юридичній науці та нормотворчій діяльності щодо розмежування термінів „охорона” та „захист” і, відповідно, розрізнення правоохоронної та правозахисної діяльності як такої, що не відповідає вимогам уніфікації та однозначності юридичної термінології.

3.         Запропоновано авторське визначення поняття правоохоронної діяльності: це професійна діяльність спеціально уповноважених державою органів та організацій, що здійснюється на підставі та відповідно до чинного законодавства, а у випадках встановлених законом – у відповідній процесуальній формі із застосуванням правових засобів й спрямована на охорону прав та свобод людини і громадянина, законності та правопорядку, усіх врегульованих правом суспільних відносин. На відміну від попередніх визначень цього виду суспільної діяльності наведена дефініція виходить за межі вузьконормативного підходу до праворозуміння й, відповідно, враховує трансформаційні процеси, що відбуваються в сучасному світі загалом та в Україні зокрема. Акцентується увага на такій ознаці правоохоронної діяльності як здійснення її спеціально уповноваженими державою суб’єктами на професійній основі, що дозволяє чітко відмежувати суб’єктів правоохоронної діяльності від осіб, які вчинюють окремі акти щодо охорони права або тих, хто залучається до виконання окремих завдань правоохоронної діяльності.

4.         Обґрунтована доцільність вироблення нового розуміння функцій правоохоронної діяльності, оскільки існуючі на сьогодні підходи до виділення системи цих функцій ототожнюють такі категорії як „функції правоохоронної діяльності” та „види правоохоронної діяльності”. Оскільки функція правоохоронної діяльності – це основний напрям її впливу на суспільні відносини, що обумовлений завданнями та цілями й характеризує сутність правоохоронної діяльності, а вид – це основна класифікаційна одиниця правоохоронної діяльності; група галузей правоохорони, що мають спільні риси в межах класифікаційної ознаки. Наводиться характеристика таких функцій.

5.         По-новому вирішується питання про визначення поняття „суб’єкти правоохоронної діяльності” – це органи та організації, які спеціально уповноважені державою здійснювати на професійній основі на підставі та відповідно до законодавства, а у випадках встановлених законом – у відповідній процесуальній формі із застосуванням правових засобів діяльність, спрямовану на охорону прав та свобод людини і громадянина, законності та правопорядку, усіх врегульованих правом суспільних відносин. Удосконалено положення про визначення критеріїв віднесення державних органів до правоохоронних; визначається система правоохоронних органів з урахуванням змін до чинного законодавства. Наводиться авторська класифікація суб’єктів правоохоронної діяльності.

6.         Вперше у вітчизняній юридичній науці визначається система принципів відповідно до яких має здійснюватися правоохоронна діяльність та наводиться їх характеристика.

7.         Визначено напрямки підвищення ефективності правоохоронної діяльності.

8.         Сформульовані пропозиції щодо удосконалення законодавчого регулювання діяльності правоохоронних органів в Україні.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення, висновки та рекомендації дисертаційного дослідження можуть бути використані: в науково-дослідній сфері – для подальшого дослідження проблематики правоохоронної діяльності, її механізму, визначення системи правоохоронних органів; у процесі правотворчості – при розробці нових і вдосконаленні чинних нормативно-правових актів з питань охорони права, ліквідації прогалин у правовому регулюванні та усуненні наявних суперечностей щодо визначення системи суб’єктів правоохорони; у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з таких дисциплін як теорія держави і права, судові та правоохоронні органи, а також при викладанні відповідних навчальних дисциплін; у правовиховній роботі – для пропаганди правових знань з метою підвищення правової культури населення та активізації участі населення у забезпеченні правопорядку.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що основні положення і висновки дисертації є результатом самостійної роботи автора над дослідженням наукових аспектів правоохоронної діяльності в Україні. Деякі результати, отримані під час проведення дисертаційного дослідження, були опубліковані у співавторстві. До таких праць належить: Кучук А.М., Ведєрніков Ю.А. Удосконалення правоохорони як неодмінна умова євроінтеграції // Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво: міжнародні відносини, економіка, політика, географія, історія, право. – Луцьк.: РВВ „Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2005.– С. 109-111 (особистий внесок автора: с. 109-110 – досліджується необхідність удосконалення нормативного регулювання правоохоронної діяльності). Однак, розробки наукового керівника Ю.А. Ведєрнікова, що відображені в означеній праці (проект Закону про правоохоронні органи та правоохоронну діяльність), не були використані при написанні дисертації.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та їх аргументація, викладені в дисертації, були обговорені на засіданнях кафедри теорії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ. Результати дослідження використовувалися автором при викладанні окремих тем навчального курсу з теорії держави і права та юридичної деонтології в Київському національному університеті внутрішніх справ. Основні положення дисертаційного дослідження отримали апробацію у виступах автора на наукових і науково-практичних конференціях та семінарах: „Науковий потенціал майбутнього України на шляху до європейської інтеграції” (м. Дніпропетровськ, 26 березня 2004 року); „Проблеми наукового забезпечення діяльності правоохоронних органів в умовах розбудови України як правової держави” (м. Дніпропетровськ, 26 березня 2004 року); „Треті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 5-6 листопада 2004 року); „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 3-4 лютого 2005 року); „Україна 2005: поступальна хода до верховенства права” (м. Київ, 15 квітня 2005 року); „Формування правової системи в Україні на сучасному етапі” (в рамках ІІ читань пам’яті В.М. Корецького) (м. Дніпропетровськ, 21-22 квітня 2005 року); „Правове забезпечення взаємодії оперативних підрозділів та слідчих апаратів у розкритті та розслідуванні злочинів” (м. Київ, 17-18 травня 2005 року); „Європейські інтеграційні процеси та транскордонне співробітництво: міжнародні відносини, економіка, політика, географія, історія, право” (м. Луцьк, 19-20 травня 2005 року); „Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи” (м. Івано-Франківськ, 30 вересня – 1 жовтня 2005 року).

Публікації. Основні наукові положення та висновки дисертації відображені у тринадцяти публікаціях, шість з яких опубліковано у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань України.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи становить 213 сторінок, у тому числі: 22 сторінки списку використаних джерел (217 найменувань); 14 сторінок складають 3 додатки.