НЕЗАКОННІ ДІЇ У РАЗІ БАНКРУТСТВА: ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Відповідно до ст. 13 Конституції України держава взяла на себе обов’язок забезпечувати соціальну орієнтацію економіки. В юридичній літературі 90-х років минулого століття обґрунтовано підкреслювалося, що так зване "ринкове самореґулювання" не здатне вирішити це завдання. Інститут банкрутства є одним з найважливіших інструментів трансформації вітчизняної економіки в напрямі соціально орієнтованої моделі: на сучасному етапі він створює справедливий баланс між приватними та публічними інтересами, будучи покликаним забезпечувати як справедливе задоволення вимог кредиторів, так і охорону інтересів самого боржника від несумлінних кредиторів і збереження суб’єкта господарювання.

На жаль, правовий інститут банкрутства нині активно використовується для фактичного перерозподілу власності як дуже ефективний спосіб. Злочини, пов’язані з банкрутством, мають високий ступінь суспільної небезпеки: вони підривають довіру в господарських взаємовідносинах, відштовхують потенційних інвесторів, внаслідок чого зменшується приплив капіталовкладень у вітчизняне виробництво, тощо. Саме тому кримінально-правова охорона відносин, пов’язаних із неспроможністю і банкрутством, виступає важливою складовою частиною механізму  правового реґулювання цих суспільних відносин.

Питання кримінальної відповідальності за злочини у сфері банкрутства плідно аналізувалися в роботах, зокрема, вітчизняних і зарубіжних вчених: П.П. Андрушка, П.С. Берзіна, Б.В. Волженкіна, Л.Д. Гаухмана, В.В. Гордієнка, Н.О. Гуторової, О.О. Дудорова, А.Е. Жалінського, І.А. Клепицького, Б.І. Колба, А.Г. Кудрявцева, Н.О. Лопашенко, І.Ю. Михальова, В.О. Навроцького, О.І. Перепелиці, А.М. Ришелюка, П.А. Свєтачєва,  Є.Л. Стрельцова, В.Я. Тація,  А.Х. Тімербулатова, В.І. Тюніна, М.І. Хавронюка, І.В. Шишко, П.С. Яні. Останнім часом в Україні було захищено кілька кандидатських дисертацій, у яких висвітлювалися кримінально-правові аспекти злочинів, пов’язаних з банкрутством, – це роботи Н.М. Ляпунової (2001 р.), Б.М. Грека (2005 р.), О.О. Круглової (2005 р.), О.В. Фролової (2006 р.). Однак окремого дослідження складу злочину "незаконні дії у разі банкрутства" (ст. 221 КК України) у контексті з’ясування шляхів удосконалення законодавчого реґулювання кримінальної відповідальності за цей господарський злочин в Україні не здійснювалося. Аналіз складу злочину, передбаченого ст. 221 КК України, проведено в дисертації в аспекті всебічного розкриття бланкетного змісту цієї кримінально-правової заборони і з урахуванням того, що кримінально-правове регулювання відносин неспроможності є однією зі складових єдиного правового механізму  реґулювання вказаних суспільних відносин.

Оскільки вивчення злочинів у сфері банкрутства неможливе без розуміння господарсько-правових аспектів відносин неспроможності, з цією метою автором було опрацьовано роботи науковців у галузі господарського та цивільного права: Р.Г. Афанасьєва, П.Д. Баренбойма, О.М. Бірюкова,  В.В. Вітрянського, В.В. Джуня, О.В. Дзери, О.С. Іоффе, В.В. Луця, В.К. Мамутова, Б.М. Полякова, В.Ф. Попондопуло, О.А. Пушкіна, Я.Г. Рябцевої, Н.О. Саніахметової, В.І. Семчика, М.І. Тітова, М.В. Телюкіної, В.С. Щербини, Я.М. Шевченко, Р.Б. Шишки, Г.Ф. Шершеневича та інших учених.

Сформульовані в дисертації положення ґрунтуються на загальних  здобутках науки кримінального права, кримінології, теорії права, які знайшли відображення в роботах провідних українських і російських учених дореволюційного, радянського та сучасного періодів: С.С. Алексеєва,   Л.С. Білогриць-Котляревського, Ю.В. Бауліна, Я.М. Брайніна, В.І. Борисова, В.К. Глістіна, П.С. Дагеля, О.М. Джужі, А.Ф. Зелінського, О.М. Костенка,  Н.Ф. Кузнецової, С.Я. Лихової, Т.О. Леснієвські-Костаревої, О.В. Лохвицького, П.С. Матишевського, А.А. Музики, А.В. Наумова, Б.С. Нікіфорова, М.І. Панова, П.М. Рабіновича, О.Я. Свєтлова, М.Д. Сєргієвського, О.Ф. Скакун, М.С. Таганцева, С.А. Тарарухіна, А.Н. Трайніна, Є.В. Фесенка, І.Я. Фойницького, С.С. Яценка та інших.

Відсутність монографічних робіт, присвячених проблематиці кримінальної відповідальності за незаконні дії у разі банкрутства, прогалини та суперечності в механізмі правого реґулювання відносин неспроможності, необхідність гармонізації кримінального та господарського законодавства у сфері банкрутства, наявність у доктрині низки неоднозначно вирішуваних дискусійних питань, пов’язаних із кримінально-правовою характеристикою "банкрутських" злочинів взагалі та незаконних дій у разі банкрутства зокрема, й зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.  Робота виконана на кафедрі кримінального права Луганського державного університету внутрішніх справ відповідно до "Пріоритетних напрямків наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 – 2009 років", затверджених  наказом МВС № 755 від 5 липня 2004 р. (п. 2.5 "Аналіз і розроблення заходів по боротьбі зі злочинністю у сфері економіки. Боротьба з економічною злочинністю"), а також розділу 4 Плану проведення науково-дослідної роботи ЛДУВС на 2006 рік (схвалено на засіданні вченої ради ЛДУВС від 14 грудня 2005 року, протокол № 3).

Метою дисертаційного дослідження є розроблення узгодженої з положеннями господарського законодавства дієвої системи кримінально-правових заходів протидії вчиненню незаконних дій у разі банкрутства і формулювання на цій основі пропозицій щодо вдосконалення кримінального законодавства і правозастосовної практики.

Для досягнення вказаної мети були поставлені такі основні завдання:

- проаналізувати стан наукового дослідження проблем кримінальної відповідальності за незаконні дії у разі банкрутства;

- виявити характерні риси відносин неспроможності як предмета правового реґулювання та об’єкта кримінально-правової охорони, особливості механізму їх правового реґулювання;

- вивчити історію розвитку законодавства про кримінальну відповідальність за неповернення боргу в Україні;

- здійснити порівняльно-правовий аналіз вітчизняного та зарубіжного кримінального законодавства, яке передбачає відповідальність за вчинення злочинів у сфері банкрутства взагалі й незаконних дій у разі банкрутства зокрема;

- здійснити юридичний аналіз складу злочину, передбаченого ст. 221 КК України;

- з’ясувати й проаналізувати юридично значущі ознаки незаконних дій у разі банкрутства, які дозволяють відмежовувати цей злочин від суміж­них складів злочинів;

- вивчити стан практики застосування ст. 221 КК України, виявити пов’язані з цією практикою проблеми, здійснити аналіз статис­тичних да­них про поширеність досліджуваного злочину;

- розробити відповідні рекомендації щодо вдоскона­лення Кримінального кодексу України та Господарського кодексу України.

Об’єктом дослідження є відносини неспроможності та їх кримінально-правова охорона як складова єдиного правового механізму реґулювання цих суспільних відносин.

Предметом дослідження є теоретичні та прикладні проблеми кримінально-правової протидії незаконним діям у разі банкрутства, визначені завданнями дослідження.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети та вирішення завдань дослідження у роботі було використано загальнонаукові та спеціальні наукові методи. За допомогою діалектичного методу вдалося здійснити аналіз поняття й основних рис, які відрізняють відносини неспроможності від інших видів суспільних відносин, а також ознак складу незаконних дій у разі банкрутства. Структурно-системний аналіз застосовувався для: аналізу механізму правового реґулювання відносин неспроможності; визначення місця кримінально-правової охорони в механізмі правового реґулювання відносин неспроможності; дослідження родового, видового й безпосереднього об’єктів і предмета незаконних дій у разі банкрутства, а також з’ясування місця цього злочину в системі злочинів у сфері господарської діяльності. Догматичний метод дозволив проаналізувати додержання правил законодавчої техніки при конструюванні диспозиції кримінально-правової норми, яка встановлює відповідальність за незаконні дії у разі банкрутства. Історичний метод надав можливість простежити розвиток вітчизняного законодавства про неспроможність і відповідальність за вчинення злочинів у сфері банкрутства, основні національні історичні традиції та тенденції його розвитку.  Порівняльно-правовий метод було використано для зіставлення ст.ст. 218 – 221 КК України з відповідними нормами кримінального законодавства інших держав в плані висунення таких пропозицій щодо вдосконалення чинного КК, які б враховували позитивний досвід кримінально-правового захисту відносин неспроможності в зарубіжних країнах. Соціологічний метод став у нагоді при вивченні практики застосування ст.ст. 218 – 221 КК України та розгляду справ про банкрутство у господарських судах, а також офіційних, наукових і бібліографічних джерел. За допомогою логіко-юридичного методу було розроблено пропозиції щодо вдосконалення диспозиції ст. 221  КК України.

Емпіричну базу дослідження становлять: дані, одержані в результаті вивчення 62 кримінальних справ, порушених органами внутрішніх справ за ст.ст. 218 – 221 КК у різних реґіонах України протягом 2001– 2006 р.р.; статистичні дані МВС про кількість зареєстрованих протягом 2001 – 2005 р.р. злочинів, передбачених ст.ст. 218 – 221 КК;  статистичні дані Державної судової адміністрації України про кількість осіб, засуджених протягом 2001 р. – першого півріччя 2006 р. за вироками, що набрали законної сили, за вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 218 – 221 КК;  дані, одержані в результаті вибіркового вивчення 72 справ про банкрутство, розглянутих протягом 2001 – 2005 р.р. господарськими судами в Луганській і Донецькій областях; матеріали узагальнень Вищого господарського суду України з питань, пов’язаних із застосуванням Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

 Нормативною базою дослідження є Конституція України, чинне кримінальне, господарське, цивільне, господарсько-процесуальне законодавство.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням проблем кримінально-правової кваліфікації незаконних дій у разі банкрутства, в якому кримінально-правову охорону відносин неспроможності проаналізовано як складову частину єдиного правового механізму  реґулювання зазначених суспільних відносин.

До найбільш важливих результатів, які відображають наукову новизну дисертаційної роботи, можна віднести такі положення:

1. З метою усунення з’ясованих неузгодженостей і суперечностей між нормами  господарського, цивільного і кримінального права, що виникли внаслідок недодержання принципу системності при встановленні кримінальної відповідальності за злочини у сфері банкрутства, обґрунтовується доцільність внесення таких змін до диспозиції ст. 221 КК України: 1) виключення з неї звороту "майнові обов’язки"; 2) доповнення її вказівкою на такого суб’єкта злочину, як фізична особа – підприємець; 3) заміни формулювання "службова особа суб’єкта господарської діяльності" поняттям "службова особа"; 4)  заміни формулювання "у разі банкрутства" зворотом "в період провадження у справі про банкрутство"; 5) заміни терміну "дії" поняттям "діяння".

2. З урахуванням того, що лише Кримінальний кодекс визначає, які саме суспільно небезпечні діяння є злочинами, та їх кримінально-правові наслідки (ч. 2 ст. 1, ч. 3 ст. 3 КК України 2001 р.), доведено, що закріплені в ст. 215 Господарського кодексу України норми, які встановлюють власні ознаки злочинів, пов’язаних із банкрутством, не мають жодного правового значення. З урахуванням цієї обставини, а також того, що ст. 215 ГК  України в багатьох положеннях не узгоджена зі змістом ст.ст. 218 – 221 КК України, вперше запропоновано виключити ст. 215 із Господарського кодексу України.

3. З метою термінологічної узгодженості між кримінальним і реґулятивним законодавством та недопущення необґрунтованого виключення з кола суб’єктів відповідних злочинів іноземців  та  осіб  без громадянства вперше обґрунтовано необхідність: 1) заміни в диспозиціях ст.ст. 218 – 221 КК України поняття "громадянин – засновник" терміном "засновник (учасник) суб’єкта господарської діяльності"; 2) заміни в диспозиції ст. 218 КК України терміна "громадянин – суб’єкт підприємницької діяльності" та в диспозиції ст. 222 КК України терміна "громадянин-підприємець" зворотом "фізична особа – підприємець". Також уперше запропоновано виключити з диспозиції ст. 221 КК України словосполучення "власник суб’єкта господарської діяльності", яке охоплюється поняттям "засновник (учасник) суб’єкта господарської діяльності".

4. Висувається авторське визначення видового об’єкта злочинів,  передбачених ст.ст. 218 – 221 КК України, під яким пропонується розуміти  відносини неспроможності як структурно вреґульовану систему соціально значущих суспільних відносин, що забезпечують правовий господарський порядок у частині захисту інтересів фізичних, юридичних осіб і держави від ризиків, зумовлених неплатоспроможністю і банкрутством суб’єктів господарської діяльності. Удосконалено дефініцію основного безпосереднього об’єкта незаконних дій у разі банкрутства як суспільних відносин, що забезпечують встановлений законом порядок здійснення господарської діяльності в період провадження у справі про банкрутство.

5. Вперше в українській кримінально-правовій доктрині наведено арґументи на користь того, що кваліфікуючими ознаками, які істотно підвищують суспільну небезпеку злочину, передбаченого ст. 221 КК України, мають визнаватись вчинення його за попередньою змовою групою осіб і в період провадження у справі про банкрутство банків чи інших фінансових установ, а так само містоутворюючих, стратегічних та особливо небезпечних  підприємств.

6. Наведено додаткові арґументи щодо необхідності криміналізації  порушення встановленого законом порядку задоволення майнових вимог кредиторів у період провадження у справі про банкрутство, а також прийняття такого задоволення кредитором, який знає про незаконність наданої йому переваги. Доведено доцільність доповнення КК України ст. 221-1 під назвою "Незаконне задоволення вимог кредиторів", запропоновано її редакцію.

7. На основі аналізу правового статусу арбітражного керуючого показано, що він має організаційно-розпорядчі й адміністративно-господарські повноваження, призначається на посаду уповноваженим органом – господарським судом, виконує дуже важливу соціальну функцію, а тому повинен визнаватися з кримінально-правової точки зору службовою особою і нести визначену для таких осіб кримінальну відповідальність. Обґрунтовано, що проблему кримінально-правового статусу арбітражного керуючого, з приводу якого в доктрині триває дискусія, необхідно вирішувати в межах кримінального закону в цілому, а не окремо взятої норми (зокрема, ст. 221 КК). У зв’язку з цим уперше запропоновано примітку 1 до ст. 364 КК України після слів "виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням" доповнити словами "у тому числі арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією та ліквідатори)".

8. Дістала подальший розвиток наукова концепція, згідно з якою в злочинах, передбачених кримінально-правовими нормами з бланкетними диспозиціями, інтелектуальною ознакою умислу винного має охоплюватись усвідомлення не лише кримінальної, а й спеціальної (реґулятивної) протиправності. У зв’язку з цим доведено, що інтелектуальною ознакою умислу суб’єкта злочину, передбаченого ст. 221 КК України, має охоплюватись і усвідомлення протиправності свого діяння з точки зору законодавства про неспроможність.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, викладені в роботі, можуть бути використані: 1) у науково-дослідній діяльності – як матеріал для подальшого дослідження проблем кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, пов’язаних із банкрутством; 2) у правотворчості – для вдосконалення норм кримінального, господарського та цивільного законодавства; 3) у правозастосовній діяльності – при кваліфікації працівниками суду і правоохоронних органів незаконних дій у разі банкрутства, а також для розроблення відповідних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України; 4) у навчальному процесі – на лекціях, семінарських, практичних та індивідуальних заняттях із курсу Особливої частини кримінального права, спецкурсів "Кваліфікація злочинів" і "Злочини у сфері господарської діяльності", для підготовки підручників і навчальних посібників.

Так, напрацьовані в процесі дисертаційного дослідження матеріали використано під час проведення навчальних занять у Луганському державному університеті внутрішніх справ (акт впровадження від 01.02.2007 р.) та в діяльності органів прокуратури (акт впровадження від 17.01.2007 р.). Пропозиції щодо внесення змін та доповнень до КК з питань вдосконалення кримінальної відповідальності за незаконні дії у разі банкрутства було направлено до Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України, який дав позитивну оцінку пропозиціям, внесеним автором, і повідомив, що вони будуть враховані в законодавчій діяльності (лист голови Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності № 06-19/14-464 від 21.02.2007 р.).

Особистий внесок здобувача.  Положення, які викладені в дисертації та складають її наукову новизну, розроблені автором особисто. У статті,  опублікованій у співавторстві з А.О. Полтавським, власні теоретичні розробки дисертанта становлять 50% змісту. Наукові ідеї та розробки, що належать співавтору цієї роботи, у дисертації не використовуються.

Апробація результатів дисертації. Основні висновки та положення дисертаційного дослідження викладались автором у доповідях та обговорювалися: на міжнародних науково-практичних семінарах "Безпека у Причорноморському регіоні України: загрози та протидія" (м. Одеса, 2004 р.); "Тіньова економіка в інфраструктурі організованої злочинності" (м. Одеса, 2004 р.); на науково-практичному семінарі "Проблеми запобігання службовим злочинам у сфері господарської діяльності" (м. Харків, 2004); на науково-методичному семінарі "Проблеми застосування кримінального законодавства України" (м. Луганськ, 2005); на міжнародній науковій конференції молодих учених та здобувачів "Актуальні проблеми правознавства" (м. Харків, 2006); на міжнародних науково-практичних конференціях "Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення" (м. Львів, 2006 р., 2007 р.).

Публікації. Основні результати дисертації висвітлено у 11 статтях, 10 з яких опубліковано у наукових фахових виданнях, і 4 тезах виступів на науково-практичних конференціях та семінарах.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків (до кожного розділу та загальних висновків до всієї роботи), списку використаних джерел (313 найменувань) і додатків. Повний обсяг рукопису дисертації становить 230 сторінок, із них основний текст  – 194 сторінки, список використаних джерел – 31 сторінка, обсяг додатків – 5 сторінок.