| Краткое содержание: |
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Однією з важливих проблем теорії кримінального права, законодавчої та правозастосовчої практики є індивідуалізація кримінального покарання. Але вирішення цієї проблеми для досягнення цілей виправлення засудженого, попередження вчинення нових злочинів можливе не тільки за рахунок правильного застосування загальних засад призначення покарання, а й при здійсненні звільнення від покарання (від його відбування), а також шляхом його заміни.
За останні часи в Україні відбулися серйозні зміни у сфері кримінально-правової політики, яка, ґрунтуючись на принципі невідворотності покарання, у той же час характеризується проявом принципів гуманізму й економії заходів кримінально-правового впливу. До одного із таких заходів належить і заміна покарання. За даними Державної судової адміністрації України число засуджених, до яких була застосована заміна невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82 КК) у 2003 р. склала 4209 осіб, у 2004 р. – 2669, у 2005 р. – 6565, а в 2006 р. – 6099. Крім того, судами України були розглянуті й задоволені клопотання щодо заміни штрафу – громадськими та виправними роботами (ч. 4 ст. 53 КК), виправних робіт – штрафом (ч. 3 ст. 57 КК), обмеження або позбавлення волі – службовими обмеженнями для військовослужбовців (ч. 1 ст. 58 КК), позбавлення волі – триманням у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ч. 1 ст. 62 КК), кількість яких у 2003 р. в цілому склала 428 справ, у 2004 р. – 214, а у 2005 р. – 384.
Хоча в теорії кримінального права проблема заміни покарання і визнається однією з важливих, водночас досліджена вона ще недостатньо. Різні теоретичні і прикладні питання застосування покарання (в тому числі і його заміни) розглядалися в роботах таких криміналістів, як: Е.Т. Борисов, Д.П. Водяников, М.Д. Дурманов, Ю.М. Ємельянов, С.І. Зельдов, І.І. Карпец, Г.А. Кригер, О.С. Міхлін, Л.Є. Орел, М.О. Стручков, А.І. Тарханов, Ю.М. Ткачевський, С.Я. Улицький, О.Л. Цветинович, М.Д. Шаргородський, М.О. Шнейдер та ін. В Україні окремим аспектам заміни покарання присвячені роботи С.В. Сахнюка, В.В. Сташиса, В.І. Тютюгіна, С.Д. Шапченка, С.М. Школи й інших криміналістів. Комплексному дослідженню заміна покарання була піддана у монографіях Ю.М. Ткачевського «Замена уголовного наказания в процессе исполнения» (Москва, 1982 р.) і І.А. Тарханова «Замена наказания по советскому уголовному праву» (Казань, 1982 р.). Однак ці роботи виконані на базі кримінального й кримінально-виконавчого законодавства, яке вже втратило чинність.
Віддаючи належне роботам цих та інших вчених, слід визнати, що рівень наукового дослідження юридичної природи й ознак заміни покарання, окремих видів заміни покарання більш м’яким при його відбуванні, встановлення критеріїв відмежування заміни покарання від інших правових інститутів і норм КК (призначення покарання і звільнення від покарання та його відбування) є ще недостатнім, що як наслідок викликає на практиці цілий ряд питань при розгляді конкретних справ цієї категорії.
Крім того, Кримінальний кодекс України 2001 р. передбачає ряд нових видів заміни покарання, багато в чому по-новому регулює передумови, підстави і порядок застосування традиційних її видів. Це вимагає наукового осмислення новел КК, узагальнення практики застосування заміни покарання, виявлення прогалин у кримінально-правовій регламентації цього інституту, а також викликає потребу у розробці наукових рекомендацій та пропозицій з удосконалення законодавства про заміну покарання та практики його застосування. З прийняттям Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р., та Положення про здійснення помилування, затвердженого указом Президента України від 19 липня 2005 р. № 1118/2005 виникла потреба наукового осмислення новел і щодо заміни покарання на підставі актів про амністію та помилування.
Усе це, а також відсутність комплексних монографічних досліджень з зазначених проблем за часів чинності КК України 2001 р. визначило вибір теми дисертації, обумовило її значимість з точки зору як доктрини кримінального права, так і практики застосування законодавчих положень.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до цільової комплексної програми «Проблеми ефективності кримінального і кримінально-виконавчого законодавства та системи запобігання злочинності» (номер державної реєстрації 0106U002292), над якою працює кафедра кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Тема роботи затверджена рішенням вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого 16 грудня 2005 року (протокол № 6).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є формулювання теоретично обґрунтованих висновків щодо поняття і юридичної природи заміни покарання, передумов, підстав, порядку і кримінально-правових наслідків заміни покарання більш м’яким при його відбуванні, а також розробка пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення кримінального законодавства України у цій сфері та практики його застосування.
Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання: 1) дослідити правову природу і на цій основі сформулювати ознаки заміни покарання, визначити її поняття та види; 2) встановити критерії відмежування заміни покарання від суміжних правових інститутів і норм; 3) визначити поняття заміни покарання більш м’яким при його відбуванні; 4) виділити та розглянути види такої заміни; 5) піддати аналізу питання, пов'язані з передумовами, підставами, порядком і кримінально-правовими наслідками заміни невідбутої частини покарання більш м'яким; 6) вивчити й узагальнити судову практику щодо заміни покарання більш м’яким при його відбуванні, обґрунтувати рекомендації щодо її удосконалення; 7) сформулювати пропозиції щодо вдосконалення КК та інших нормативно-правових актів України стосовно застосування заміни покарання більш м’яким при його відбуванні.
Об'єктом дослідження є проблеми заміни покарання за кримінальним правом України. Предметом дослідження є заміна покарання більш м’яким при його відбуванні.
Нормативно-правовою базою дослідження є положення вітчизняного законодавства, законодавства держав, що утворилися на території колишнього СРСР, та інших окремих зарубіжних країн щодо застосування заміни покарання. Теоретичну основу дослідження склали роботи вітчизняних та зарубіжних вчених минулого і сучасності в галузі кримінального права. Крім того, були використані роботи з філософії, логіки, теорії права, кримінології, кримінально-виконавчого права, кримінального процесу та інших галузевих юридичних наук. Емпіричною базою дослідження є матеріали архівних справ щодо застосування заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, розглянуті місцевими судами Київської (726 справ) та Черкаської (376 справ) областей за 2005-2006 рр..
Методи дослідження. Для досягнення наукової об'єктивності результатів дослідження використовувався комплекс загальнонаукових і спеціальних методів. Зокрема, філософський (діалектичний) метод пізнання використовувався при дослідженні сутності заміни покарання; історико-правовий метод – при вивченні генезису інституту заміни покарання, який знайшов відображення у кримінальному законодавстві; догматичний метод – при аналізі змісту законодавчих положень, які регламентують заміну покарання більш м’яким при його відбуванні; формально-логічний – для встановлення ознак заміни покарання, формулювання понять і вироблення пропозицій щодо вдосконалення КК і практики його застосування; метод системно-структурного аналізу – для дослідження системи норм, що регулюють питання заміни покарання, а також окремих видів такої заміни, як структурної одиниці цієї системи; порівняльно-правовий метод – для виявлення різних підходів правового регулювання заміни покарання у кримінальному законодавстві зарубіжних країн і КК України; статистичний метод – при аналізі статистичних даних, а конкретно-соціологічний – при вивченні матеріалів судової практики щодо застосування заміни покарання.
Наукова новизна одержаних результатів. На думку автора, з досягнутих ним результатів дослідження новими для науки кримінального права є такі:
1. Дисертація є першим монографічним дослідженням кримінально-правових проблем застосування заміни покарання на підставі Кримінального кодексу України 2001 р. та інших нормативно-правових актів. Вперше наводяться аргументи на користь того, що заміна покарання – це своєрідний комплексний кримінально-правовий інститут, при застосуванні якого вирішуються питання, пов'язані як із призначенням покарання, так і зі звільненням від покарання або його відбування.
2. Виявлені, сформульовані і проаналізовані ознаки заміни покарання як кримінально-правового інституту. Запропоновані авторські поняття «заміна покарання» і «заміна покарання більш м’яким при його відбуванні».
3. Розвинуті висловлені в теорії кримінального права позиції щодо класифікації заміни покарання на види і запропонована авторська класифікація заміни, в основу якої покладені різні критерії.
4. Вперше доведено, що на відміну від призначення більш м’якого покарання, заміна відбувається в два обов’язкових етапи – на першому – призначається замінюване покарання, а на другому – застосовується заміняюче. На відміну ж від звільнення від покарання та його відбування при заміні особа не звільняється, а продовжує відбувати покарання, хоча й іншого його виду.
5. Вперше наводяться аргументи про недоцільність заміни менш суворого покарання більш суворим його видом (заміна штрафу громадськими або виправними роботами – ч. 4 ст. 53 КК). З урахуванням цього запропоновано закріпити можливість розстрочки або відстрочки виконання штрафу при неможливості його сплати в межах встановлених у законі строків або повного чи часткового звільнення від виконання цього покарання.
6. Вперше висловлена позиція і наведені аргументи на користь того, що при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким як заміняючі покарання можуть використовуватися лише більш м'які, основні, строкові і, як правило, загальні види покарання, до яких належать: обмеження волі, арешт, виправні роботи, громадські роботи. Таке покарання, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може застосовуватися як заміняюче лише за умови, якщо злочин було вчинено засудженим за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю.
7. На відміну від чинної редакції ч. 1 ст. 82 КК, у якій заміняюче покарання обмежене як мінімальним, так і максимальним строками, передбаченими в Загальній частині КК для даного виду покарання, пропонується закріпити можливість застосування заміняючого покарання лише в межах максимального строку.
8. Вперше на базі чинного законодавства обґрунтовується доцільність застосування заміни невідбутої частини покарання більш м’яким видом до неповнолітніх і пропонується редакція відповідної статті КК України.
9. Висловлені і аргументовані пропозиції щодо удосконалення положень КК України та інших нормативно-правових актів, які стосуються застосування статей 53, 56, 57, 60, 61, 74, 80, 81, 82, 83, 107 КК, ст. 67 КВК, ст. 2 Закону України «Про застосування амністії в Україні».
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони сприяють більш глибокій науковій розробці проблем заміни покарання більш м’яким при його відбуванні і можуть бути використані для: 1) наступних наукових досліджень як загальних питань заміни покарання, так і окремих проблем заміни покарання більш м’яким при його відбуванні; 2) подальшого удосконалення КК України; 3) поліпшення практики застосування кримінально-правових норм інституту заміни покарання; 4) підготовки навчальної літератури у процесі викладання кримінального права, а також відповідних спецкурсів у вищих юридичних навчальних закладах.
Апробація результатів дослідження. Основні положення, теоретичні висновки і практичні рекомендації, що сформульовані в дисертації, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Окремі положення дослідження доповідалися на наукових конференціях, серед яких: «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (8-9 лютого 2007 р., м. Львів); «Сучасні проблеми юридичної науки та практики» (23-24 квітня 2007 р., м. Харків).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження автором опубліковано 5 наукових статей у виданнях, що визнані Вищою атестаційною комісією України фаховими для юридичних наук, а також тези 2 наукових доповідей і повідомлень.
Структура роботи обумовлена метою, предметом і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які разом містять 9 підрозділів, висновків (до кожного розділу і до всієї роботи) і списку використаних джерел (240 найменувань). Повний обсяг роботи – 213 сторінок, з них основного тексту – 191 сторінка.
Законодавство і наукова література використані станом на 1 квітня 2007 року.
|
