ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ МОТИВАЦІЇ ДІТЕЙ ШЕСТИРІЧНОГО ВІКУ

Краткое содержание

Актуальність дослідження. Неодмінною характеристикою реформаційних процесів в сучасній освіті є зростання вимог до рівня і якості освіти, її переорієнтування на безперервність, обов’язковою умовою якого є здатність людини до самоосвіти. Це стає можливим лише, якщо у структурі особистості наявна відповідна мотивація, формування якої починається ще з перших ланок навчання. Отже, на початковій школі лежить відповідальність за забезпечення міцного підґрунтя процесу модернізації вітчизняної освітньої системи.

У перший рік навчання, вікові межі якого знизились до шестирічного віку, діти мають не лише засвоїти певну сукупність знань, що є базою для подальшого навчання, а передусім визначити особисте ставлення до процесу навчання.

Науковцями доведено, що шестирічні першокласники мають істотні відмінності за рівнем свого психічного розвитку від семирічок, а тому не завжди виявляються готовими до навчання за шкільним типом, що призводить до виникнення різного роду утруднень. Зокрема, теорія і практика доводять, що інтерес до знань, бажання вчитися протягом першого року навчання в значної частини першокласників різко спадає, а то й зовсім зникає. Це, в першу чергу, пояснюється невідповідністю навчально-виховного процесу, традиційно орієнтованого на достатній рівень навчальної мотивації, віковим особливостям шестирічних першокласників. Отже, суть проблеми полягає в тому, як сформувати і не лише зберегти, а й підвищити рівень навчальної мотивації учнів шестирічного віку в навчально-виховному процесі.

Проблема становлення й розвитку мотивації – одна з ключових в психологічній науці, про що свідчать наукові праці вітчизняних та зарубіжних дослідників (В. Асеєв, В. Вілюнас, Д. Ельконін, Є. Ільїн, В. Ковальов, О. Ковальов, Г. Костюк, К. Левін, О. Леонтьєв, Б. Ломов, А.. Маслоу, В. Мерлін, А. Петровський, К. Платонов, С. Рубіншейн, К. Судаков, Д. Узнадзе, Х. Хекхаузен, П. Якобсон та ін.). Навчальна мотивація як компонент навчальної діяльності досліджувалась в таких напрямках: онтогенетичному (В. Асєєв, Л. Божович, Л. Виготський, Д. Ельконін, О. Скрипченко та ін.; діяльнісному (М. Алексєєва, Н. Зубалій, А. Маркова, М. Матюхіна, Т. Матіс та ін.); дидактичному (Ю. Бабанський, М. Данилов, А. Кузьмінський, Я. Лернер, А. Омеля-ненко, М. Скаткін, О. Савченко, Г. Щукіна та ін.). Дисертаційні дослідження останніх років спрямовані на вивчення мотивації в контексті викладання окремих дисциплін: російської мови – О. Малихіна, природознавства – О. Паламар, фізичної культури – Л. Сварковська та інші. Проте становлення й розвиток навчальної мотивації носить міждисциплінарний характер і вимагає комплексного підходу. До того ж більшість наукових досліджень з проблем мотивації навчання проводились у 70-80-х роках минулого століття, відтак їх результати потребують осучаснення.

Проблема формування навчальної мотивації значно ускладнюється недооцінкою її значення  з боку вчителів. Так, за даними анкетування, лише 58 % з них усвідомлюють залежність між мотивацією і навчальними досягненнями дитини. І лише 9 % на практиці намагаються формувати мотивацію, застосовуючи переважно зовнішні чинники впливу (заохочення, оцінка, покарання, приз тощо). Отже, виявляється протиріччя між: потребою суспільства й сучасної освіти в компетентній у сфері ставлень до себе, світу, інших особистості та невідповідністю технологічних підходів, що забезпечують повноцінний особистісний, в тому числі й мотиваційний розвиток учнів у період початку шкільного життя; традиційною орієнтацією системи дошкільної освіти передусім на інтелектуальну підготовку дітей до школи та недостатньою увагою до мотиваційно-потребнісної сфери дитини, що негативно впливає на загальну перспективу їхнього самовизначення та самореалізації, ускладнює становлення у маленьких школярів навчальних мотивів.

Усвідомлення виявлених протиріч зумовили вибір нами теми дисертаційного дослідження: „Педагогічні умови формування навчальної мотивації дітей шестирічного віку”.