ПРОБЛЕМИ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДНОСИН В СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Внутрішня еволюція системи охорони здоров’я та методи регулювання її життєдіяльності підпорядковані законам суспільного розвитку. Саме виходячи із цих об’єктивних законів, визначаючих, з одного боку, сутність системи охорони здоров’я, як специфічної галузі державного устрою, з іншого, – формуючих науково обґрунтовані методи її регулювання, можливе забезпечення та практичне здійснення конкретних планів розвитку системи.

На сьогодні проблеми охорони здоров’я у більшості дослідників асоціюються лише через відносини лікаря та пацієнта або відносини адміністративного підпорядкування та бюджетного фінансування. А між тим, згідно з інформацією Держкомстату України кількість суб’єктів ЄДРПОУ, що здійснюють діяльність у сфері охорони здоров’я та соціальної допомоги за організаційно-правовими формами господарювання складає: 163 державних підприємства, 395 комунальних підприємств, 11 іноземних підприємств, 259 дочірніх підприємств, 181 акціонерне товариство, 152 товариств з обмеженою відповідальністю, 2356 державних організацій та 6323 комунальних організацій у вигляді закладів та установ. Крім того, серед закладів охорони здоров’я можна виокремити: 2800 лікарняних закладів, 8000 амбулаторно-поліклінічних закладів. При цьому необхідно пам’ятати про той Перелік платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров’я, вищих медичних навчальних закладах та науково-дослідних установах, затверджений постановою КМУ від 17.09.1996 р. № 1138, який хоча й, на виконання Рішення Конституційного Суду України,  приведений у відповідність до вимог ст. 49 Конституції України, все одно свідчить про активне здійснення господарської діяльності не лише з боку приватних закладів охорони здоров’я. Більш того виявляє комерційну природу державних та комунальних закладів охорони здоров’я.

Всі ці явища і складають господарську систему в рамках якої на вартісній основі надаються послуги, роботи в сфері охорони здоров’я та здійснюється реалізація лікарських засобів, виробів медичного призначення, медичної техніки.

У контексті розгляду права на охорону здоров’я випливає питання й проблеми збереження генофонду Українського народу, розв’язання якої, відповідно до ст. 16 Конституції України, є обов’язком держави. Фактично йде мова про створення відповідних умов для забезпечення немайнового блага – права на здоров’я в межах ст. 49 Конституції України. Названі конституційно-правові положення перебувають з іншими  конституційними принципами та тими, що зафіксовані в ГК України, у складному системно-ієрархічному зв’язку. Надзвичайно складна природа системно-структурних зв’язків у сфері охорони здоров’я, визначає спільну потребу  певного правового алгоритму встановлення пріоритетів.

Проте відсутність системних цілісних досліджень статусу суб’єктів господарського права, діяльність яких повинна забезпечувати право громадян на охорону здоров’я, призводить до того, що втрачається комплексність у з’ясуванні різновекторних аспектів медикаментозного забезпечення населення. Тому, господарсько-правове забезпечення стає умовою функціонуванням сфери охорони здоров’я на сучасному етапі формування України, як соціальної держави.

Перехід до господарсько-правової моделі регулювання цих відносин є природним і цілком відповідає реаліям суспільного життя як відповідної реакції на стагнацію адміністративно-правової моделі системи охорони здоров’я. А переведення всіх відносин щодо медичного обслуговування у вартісний, контрольований, адресний характер з чітко визначеним суб’єктним складом та чітким розмежуванням прав, обов’язків і відповідальності учасників, може бути досягнуто лише в рамках переводу цих відносин у систему господарсько-правового регулювання, тобто в сферу дії господарсько-правових засобів державного регулювання з врахуванням реально функціонуючих господарських відносин, а також з врахуванням всіх соціальних специфічних особливостей їх реалізації.

Наведенні аргументи свідчать, що чинним законодавством України про охорону здоров’я не забезпечуються необхідні нормативні передумови господарсько-правового регулювання сфери охорони здоров’я в контексті його подальшого розвитку в комплексі з публічно-правовими інститутами господарського права, що в свою чергу свідчить про необхідність розгляду господарсько-правове забезпечення сфери охорони здоров’я з точки зору захисту прав споживачів як окремого інституту господарського права, без чого подальший розвиток сфери охорони здоров’я на національному рівні не може бути реалізовано.    

Зазначенні вище обставини і спричинили вибір такої теми дисертаційного дослідження.