| Краткое содержание: |
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Проблеми інституту покарання в умовах, розбудови правової держави в Україні привертають до себе увагу не тільки фахівців, але й широкого загалу. «Перш ніж у людини з’явилася перша іскра «уразумения» чому і для чого існує покарання, – вказував О.Ф. Кістяківський, – воно вже існувало і діяло». І далі, відповідаючи на питання, чим є покарання, він зазначав, що «з точки зору сутності та мети кримінального права як суспільного інституту первинне місце у кримінальному праві, без сумніву, належить покаранню. В ньому виражається душа, ідея кримінального права». Осмислення покарання для теорії кримінального права, насамперед пов’язується з дослідженням його значення у вираженні, правовому закріпленні та реалізації карної політики держави. Особливо це стосується ресоціалізації осіб, які відбували покарання в місцях позбавлення волі, та запобігання рецидивній злочинності. Кримінальне покарання як особлива форма державного примусу впливає не тільки на особу засудженого та його найближче оточення, а й на певні соціальні процеси. Цивілізований світ пропонує нову модель ставлення до злочинців, яка полягає, зокрема, в обмеженні застосування кримінальних покарань. Однак, незважаючи на те, що Україна обрала шлях демократичного розвитку, в суспільній правосвідомості домінуючою залишається думка про те, що активна протидія злочинності повинна бути нерозривно пов’язана із суворістю кримінального покарання. Це може призвести до негативних наслідків, зокрема, до збільшення кількості засуджених, що в свою чергу сприятиме криміналізації суспільства.
Проблеми, пов’язані із покаранням, протягом століть досліджувалися у філософії права, кримінальному, кримінально-виконавчому праві, кримінології, соціології, педагогіці, психології та інших науках. В різні роки оригінальні погляди на вчення про покарання, його функціонування, особливості призначення та виконання окремих видів покарань, знайшли своє відображення в працях М.М.Абрашкевича, Г.А. Аванесова, П.П.Андрушки, Ю.М. Антоняна, Г.З. Анашкіна, В.В. Антипова, М.І. Бажанова, Л.В. Багрія-Шахматова, О.М. Бандурки, Ю.В. Бауліна, Я.М. Брайніна, М.О. Бєляєва, І.Г. Богатирьова, Р.Р. Галиакбарова, І.М. Гальперіна, М.М. Гернета, О.А. Герцензона, Я.І. Гілінського, В.О. Глушкова, В.В. Голіни, В.К. Грищука, Н.М. Гуторової, І.М. Даньшина, А.І. Долгової, М.Ф. Дєткова, В.М. Дрьоміна, О.М. Джужи, М.Д. Дурманова, В.К. Дуюнова, О.О. Жижиленка, А.П. Закалюка, А.Ф. Зелінського, О.І. Зубкова, І.І. Карпеця, Д.А. Керімова, О.Ф. Кістяківського, М.І. Ковальова, О.Г. Колба, О.М. Костенка, Н.Ф. Кузнєцової, М.Й. Коржанського, В.А. Ломаки, Г.В. Мальцева, Б.С. Маньковського, П.С. Матишевського, М.П. Мелентьєва, М.І. Мельника, Ю.Б. Мельникової, В.О. Меркулової, П.П. Михайленка, В.С. Мінської, О.С. Міхліна, А.А. Музики, С.П. Мокринського, В.О. Навроцького, А.В. Наумова, Й.С. Ноя, В.І. Осадчого, А.А. Піонтковського, С.В. Познишева, С.В. Полубинської, Ю.А. Пономаренка, Г.О. Радова, О.Л. Ременсона, А.В. Савченка, А.І. Санталова, С.У. Дікаєва, В.В. Сташиса, В.В. Скибицького, А.Х. Степанюка, Є.Л. Стрєльцова, М.О. Стручкова, М.С. Таганцева, В.П. Тихого, Ю.М. Ткачевського, В.О. Тулякова, Г.А. Туманова, І.К. Туркевич, В.М. Трубнікова, В.І. Тютюгіна, В.Д. Філімонова, Є.В. Фесенка, П.Л. Фріса, І.Я. Фойницького, С.Я. Фаренюка, П.В.Хряпінського, В.М. Хомича, Г.Ф. Хохрякова, М.Д. Чадова, В.Л. Чубарєва, В.І. Шакуна, М.Д. Шаргородського, І.С. Шмарова, О.Н. Ярмиша, Н.М. Ярмиш, С.С. Яценка та інших.
Вчені-юристи, використовуючи філософські закони та категорії, сформулювали власне розуміння інституту покарання як засобу запобігання злочинам. Однак наявні наукові розробки ще не вирішили всіх проблем. Теорія не знайшла адекватної відповіді на виклики сьогодення, що стосуються встановлення співрозмірності між тяжкістю вчиненого злочину, особою злочинця і призначеним покаранням, обмеження кримінальної репресії, яка не повинна мати зрівняльного характеру, стримання негативного впливу покарання як на самого злочинця так і на суспільство в цілому. До цього часу точаться дискусії навколо теоретичного осмислення поняття покарання, його сутності та змісту. Немає визначеності щодо філософської і правової доктрин, які покладені в основу вирішення відповідних питань. Більш того, має місце еклектика стосовно застосування ідей природного права, догматичних підходів тощо.
Особливо гостро постають питання про мету покарання та можливості її досягнення, а також реалізації функцій покарання, його індивідуалізації і диференціації та управління процесом соціальної реадаптації засудженого до умов життя в суспільстві. Саме тому комплексне дослідження сутності, змісту, функцій покарання та їх реалізації, формування цілей, системи покарань та визначення ефективності діяльності установ, що їх виконують, є однією з найактуальніших задач юридичної науки і практики боротьби зі злочинністю. Воно має здійснюватись з урахуванням теоретичних положень, щодо сутності і наслідків покарання, викладених у працях Ч. Беккаріа, І. Бентама, Г. Гегеля, О. Кістяківського, О. Лейста, Ф. Ліста, Ш. Монтеск’є, М. Таганцева, Г. Тарда, Л. Фейєрбаха, Ад. Франка, М. Чубинського та інших. Крім того, розв’язання проблем інституту покарання потребує міжгалузевого підходу, а тому, в рамках цього дослідження увага зосереджена на кримінально-правових, кримінологічних та кримінально-виконавчих аспектах покарання.
Задля дослідження покарання та реалізації його функцій обрано такий вид покарання як позбавлення волі на певний строк, оскільки саме цей вид покарання відзначається високим рівнем репресивності, і, як свідчать численні праці вітчизняних, іноземних науковців та власний досвід, він найбільш пов’язаний із негативними для особи і суспільства наслідками.
Зважаючи на комплексність дослідження, що вивчається, та плин часу, який змінював ідеологічні і суто практичні парадигми щодо поняття та функцій покарання, обрана тема дисертації видається актуальною.
Кистяковскій А.Ф. Элементарный учебникъ общего уголовного права / А.Ф. Кистяковскій. – М. : Муравей, 1890. – С. 698–764.
|
