КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗАЛИШЕННЯ В НЕБЕЗПЕЦІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Демократична правова держава ставить перед правовою наукою завдання щодо необхідності вирішення нових завдань, що виникають у зв’язку з розвитком суспільства. Саме точне і неухильне виконання нормативно-правових актів є гарантією реалізації інтересів особи та суспільства. На сьогоднішній день надзвичайно актуально постала проблема щодо захисту основних прав і свобод людини й громадянина. Так, ст. 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Одним із засобів забезпечення охорони цих цінностей є встановлення державою кримінальної відповідальності за вчинення діянь, які на них посягають.

В останні роки в Україні відбувається різке зростання кількості злочинів проти життя та здоров’я особи. Це пояснюється не лише психологічною схильністю особи до насильства, але й зменшенням уваги членів суспільства до моральності. Зокрема, останній фактор суттєво впливає на вчинення злочину, передбаченого ст. 135 КК України – “Залишення в небезпеці”, адже люди стають все більш байдужими та безсердечними щодо до інших людей, особливо коли це стосується малолітніх дітей, літніх батьків, інвалідів та інших осіб, залишених без допомоги та підтримки. Одна з християнських заповідей – “допоможи ближньому” знайшла своє відображення у вказаній статті КК України. У зв’язку з цим особливої уваги потребує розробка пропозицій щодо удосконалення ст. 135 КК України, теоретичне та практичне їх обґрунтування.

Залишення в небезпеці характеризується тим, що винний не виконує обов’язків щодо надання допомоги особі, яка знаходиться в небезпечному для життя стані і потребує допомоги, та не може прийняти заходів щодо врятування свого життя самостійно. При цьому у винного є можливість надати таку допомогу потерпілому. За кримінальним законодавством норми, що передбачають надання допомоги людині, яка цього потребує, для врятування її життя та здоров’я, закріплені не лише в ст. 135 КК України, але й в ст.ст. 136, 139, 166, 284 КК України.

Проблема охорони і захисту життя, здоров’я людини і громадянина була й залишається у центрі науки кримінального права. Питання кримінальної відповідальності за залишення в небезпеці в науковій літературі розглядали такі вітчизняні вчені як І.І. Горелик, О.С. Горелік, Т.В. Кірпіченко, В.Б. Малінін, В.А. Мисливий, П.І. Орлов, О.Л. Тимчук, Є.В. Топильський, М.І. Хавронюк, Н.М. Ярмиш. Вони зробили вагомий внесок у дослідження різних аспектів проблеми залишення в небезпеці, однак не вичерпали всіх питань теми і не виключають її подальшого дослідження.

Проте, віддаючи належне науковому рівню і ступеню розробленості кримінально-правової заборони залишення в небезпеці, слід визнати, що дослідження проводилися в інших соціально-політичних умовах і не вичерпують усього кола питань, які постають перед слідчими, прокурорами та суддями у період реформування соціально-економічного устрою, динамічного розвитку науки кримінального права, науково-технічного прогресу. Не знайшли достатнього відображення у наукових працях питання генезису кримінально-правової заборони залишення в небезпеці, визначення форми вини при залишенні в небезпеці, справедливості та відповідності покарання за вказане діяння, відмежування злочину, передбаченого ст. 135 КК України, від суміжних злочинів. Не здійснено компаративного дослідження кримінальної відповідальності за залишення в небезпеці за кримінальним законодавством України та законодавством зарубіжних країн, не дана в повному обсязі характеристика проблемних питань складу злочину.

Останнім ґрунтовним дослідженням кримінально-правової заборони залишення в небезпеці стало дисертаційне дослідження радянського вченого Т.В. Кірпіченка, який у 1983 році захистив кандидатську дисертацію за темою: “Кримінальна відповідальність за залишення в небезпеці”. Однак зміна соціально-економічних й соціально-політичних реалій та прийняття КК України 2001 року, зумовило зміни і в самій нормі, яка передбачає відповідальність за залишення в небезпеці, що вимагає проведення якісно нового дослідження цієї норми. Також серед науковців немає єдиної точки зору щодо визначення об’єкта цього злочину та інших елементів складу злочину, понять “завідомість”, “безпорадний стан”, “тяжкі наслідки” тощо.

Теоретичним підґрунтям дисертаційної роботи стали праці Ю.В. Александрова, П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, І.Г. Богатирьова, В.І. Борисова, Я.М. Брайніна, П.А. Вороб’я, В.О. Глушкова, Н.О. Гуторової, І.А. Вартилецької, О.М. Джужи, О.О. Дудорова, Т.В. Кірпіченка, М.Й. Коржанського, О.Г. Колба, О.М. Костенка, В.М. Кудрявцева, В.В. Кузнєцова, Н.Ф. Кузнєцової, В.М. Куца, Є.В. Лащука, О.В. Микитчика, В.А. Мисливого, П.С. Матишевського П.П. Михайленка, М.І. Мельника, А.А. Музики, В.О. Навроцького, В.І. Осадчого, М.І. Панова, А.А. Піонтковського, О.В. Процюка, А.В. Савченка, В.В. Сташиса, М.С. Таганцева, С.А. Тарарухіна, В.Я. Тація, А.Н. Трайніна, Г.О. Усатого, Є.В. Фесенка, П.Л. Фріса, М.І. Хавронюка, В.І. Шакуна, С.С. Яценка та ін.

Однак заборона залишення в небезпеці ще недостатньо досліджена в кримінально-правовій науці. Тому комплексне глибоке спеціальне дослідження вказаної проблеми є новим і потрібним кроком у кримінально-правовій характеристиці залишення в небезпеці.

Також необхідно зазначити, що судова практика застосування ст. 135 КК України є суперечливою, оскільки існують помилки при кваліфікації даного діяння. Крім того, при призначенні покарання в деяких випадках не дотримано принципу справедливості та відповідності призначеного покарання до вчиненого злочину.

З огляду на викладене, обрана для дослідження тема є важливою та актуальною.