ПРАВО НА ІНФОРМАЦІЮ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В Україні, як і в більшості країн світу, на даний час спостерігається тенденція зростання кількості та значення суспільних відносин щодо збирання, зберігання, обробки та поширення різних видів інформації. Можна цілком стверджувати, що суспільство досягло того рівня розвитку, коли необхідним стає правове регулювання не лише майнових відносин, але й суспільних відносин, котрі виникають з приводу такого нематеріального блага як інформація. У зв’язку з цим існує необхідність деталізації правового регулювання зазначеної сфери суспільного життя, зокрема й інформаційних відносин, що засновані на вільному волевиявленні їх юридично рівних учасників – цивільних інформаційних відносин. Реагу­ючи на такі зміни, вітчизняний законодавець цілком слушно закріпив у ст. 177 Цивільного кодексу України інформацію в якості об’єкта цивільних прав та право на інформацію як одне з особистих немайнових прав фізичної особи у ст. 302 Цивільного кодексу України.

Однак не зважаючи на такі позитивні нововведення, аналіз чинного законодавства України та практики його застосування свідчить, що існуючий стан правового регулювання цивільних інформаційних відносин є незадо­вільним. Так, чинні нормативно-правові акти містять різні визначення інформації як об’єкта правовідносин та права на інформацію, що ускладнює їх застосування. Окрім того, легальні дефініції зазначених понять є недоско­налими. Законодавство України містить багато правових норм, які відоб­ражають застарілі погляди на правову природу інформації як об’єкта правовідносин, зокрема норми щодо права власності на інформацію. Така недосконалість законодавства у першу чергу пов’язана з недостатньою роз­робленістю питань цивільно-правового регулювання інформаційних відно­син. Зокрема, недостатньо дослідженою залишається юридична природа права на інформацію як суб’єктивного цивільного права, цивільно-правова регламентація його здійснення та захисту.

Розв’язання проблематики правового регулювання інформаційних відно­син започатковано вченими: Ю.М. Батуріним, І.Л. Бачило, А.Б. Вєнгєровим, О.А. Городовим, В.А. Дозорцевим, Р.А. Калюжним, В.О. Копиловим, Н.Ю. Корченковою, О.В. Кохановською, О.О. Кулініч, Л. Лесігом, В.М. Ло­патіним, Л.П. Лорен, О.М. Насоновою, Д.В. Огородовим, Є.В. Пєтровим, М.М. Рассоловим, В.О. Рясенцевим, О.О. Снитніковим, Р. Столменом, М.О. Фєдотовим, М.Г. Цацанашвілі, В.С. Цимбалюком, М.Я. Швецем, Г. Штумпфом та іншими дослідниками.

Також теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали праці відомих українських та зарубіжних вчених: С.С. Алексєєва, Д.В. Бобрової, С.М. Братуся, В.П. Грибанова, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, І.В. Жилінкової, О.С. Йоффе, В.М. Коссака, О.О. Красавчикова, Л.О. Красавчикової, Н.С. Кузнєцової, М.С. Малеїна, М.М. Малеїної, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, О.О. Пілєнко, Й.О. Покровського, З.В. Ромовської, Н.О. Саніахметової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, М.О. Стефанчука, Р.О. Стефан­чука, Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, Р.О. Халфіної, Є.О. Харитонова, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича та інших.

У вітчизняній науці цивільного права було здійснено ряд досліджень інформації як об’єкта цивільних правовідносин та цивільних інформаційних правовідносин. Окремі питання, пов’язані з правом на інформацію, висвітлю­валися у навчальних посібниках та наукових статтях. Однак комплексного дослідження права на інформацію в цивільному праві України, особливостей його здійснення та захисту, в сучасній вітчизняній науці цивільного права не проводилося, що і зумовило необхідність проведення такого дослідження.