ПРАВО НА НЕДОТОРКАННІСТЬ ЖИТЛА: ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У сучасних умовах, коли потребує підтримки подальший розвиток теорії природного права, у якій критерієм правових норм є інтереси особистості, а не держави чи суспільства в цілому, виняткову значимість набуває цивільно-правове регулювання і захист особистих немайнових прав. Право на недоторканність (повагу до) житла, пройшовши складний шлях державного і міжнародно-правового визнання, нарешті знайшло своє належне закріплення як особисте немайнове право у ст. 311 ЦК України.

У цивілістиці це право набагато раніше було визнано наукою, аніж законодавством, зокрема такими вченими, як: О. А. Красавчиков,  Л. О. Красавчикова, М. С. Малеїн, З. В. Ромовська,  Ш. Т. Тагайназаров та іншими, праці яких стали теоретичним підґрунтям даного дослідження. Однак за сучасних умов вони суттєво втратили свою актуальність, оскільки базувалися на положеннях радянського цивільного законодавства та стосувалися в основному місця цього права в системі особистих немайнових прав, не розкриваючи його правової природи.

У сучасних наукових дослідженнях певні аспекти права на недоторканність житла були розглянуті в працях В. І. Бобрика  (2004 р.), Л. В. Малюги (2004 р.), Р. О. Стефанчука (2008 р.) та інших, де зазначене право розглядалося або в сукупності з іншими правами, зокрема як особисті немайнові права, спрямовані на охорону окремих проявів особистого життя, або ширше – у контексті загального дослідження особистих немайнових прав. Особливої уваги заслуговує праця М. К. Галянтича «Приватноправові засади реалізації житлових прав громадян в Україні» (2008 р.), у якій поряд із проблемами реалізації житлових прав громадян в Україні аналізується проблема особистих немайнових відносин у житловій сфері. Вказується, що у сучасних умовах користування житлом є одночасно майновим і особистим немайновим благом, недоторканність житла розглядається як принцип житлового законодавства.

Проте у сучасній цивілістиці відсутні праці, у яких ґрунтовно висвітлювалися б проблеми права на недоторканність житла. Також існують проблеми його практичного застосування: через неповноту норми ст. 311 ЦК України перед правоохоронними органами та судом постає проблема вирішення питання, що є об’єктом цього права; нечіткість формулювань положень ЦК України призводить до невизначеності питання щодо його змісту, меж здійснення тощо. У зв’язку із цим до сьогодні не напрацьована судова практика.

Таким чином, існує ціла низка загальнотеоретичних та практичних питань щодо цивільно-правового регулювання відносин, породжених правом на недоторканність житла, які залишаються остаточно не вирішеними. Серед них: невизначеність галузевої належності досліджуваного права; недостатньо досліджена специфіка та неоднозначність трактування об’єкта та змісту цього права; невизначеність поняття «право на недоторканність житла»; недослідженість особливостей поняття здійснення та його меж тощо.

Питання захисту цього права не охоплюється метою та завданням даного дослідження. Складність та малодослідженість самого права обумовлюють необхідність системного підходу до його вивчення. Тому спочатку потрібно визначитися з поняттям, об’єктом, змістом цього права, особливостями здійснення, для того щоб мати можливість відповісти на питання захисту досліджуваного права.

Наведені вище обставини обумовили вибір теми дисертаційного дослідження та свідчать про її актуальність і доцільність проведення його в межах цієї дисертаційної роботи.