ПРОВЕДЕННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДІЙ З УЧАСТЮ ОСІБ, ЯКІ ВИКОНУЮТЬ НОТАРІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Становлення України як правової держави, найвищою соціальною цінністю в якій визнаються людина, її життя, здоров'я, честь, гідність, недоторканність і безпека, передбачає створення кримінального процесу, здатного забезпечити ефективну діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду у сфері протидії злочинності та надійну охорону прав і законних інтересів кожної особи, зокрема, збереження в таємниці важливої для неї інформації особистого характеру.

Відповідно до ч.2 ст.32 Конституції України забороняється збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Розголошення нотаріальної таємниці у правовій державі неприпустимо. З цього правила є винятки, що стосуються забезпечення ефективності кримінального судочинства. Згідно ч.6 ст.8 Закону України “Про нотаріат” правом на отримання від нотаріуса довідок про вчинені нотаріальні дії та інших документів наділені органи дізнання, досудового слідства, прокуратура і суд у зв’язку з кримінальними справами, що знаходяться в їх провадженні. В інших випадках нотаріуси та інші особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов’язані зберігати в таємниці відомості, одержані ними у зв’язку з вчиненням нотаріальних дій (ст.ст. 5, 8 Закону “Про нотаріат”). Нотаріуси не можуть бути допитані як свідки з приводу того, що їм довірено або стало відомо в результаті професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості (п.1 ч.1 ст.69 КПК). Передбачено закритий судовий розгляд справи, коли це суперечить інтересам охорони захищеної законом таємниці (ч.1 ст.20 КПК).

На жаль, сучасна слідча і судова практика насичена фактами розголошення інформації особистого характеру. Її неправомірне поширення зумовлюється відсутністю належного нормативного регулювання проведення кримінально-процесуальних дій з участю осіб, які зобов‘язані зберігати нотаріальну таємницю. Це заважає результативному проведенню таких дій та використанню правоохоронними органами відомостей, що містять нотаріальну таємницю. У зв’язку з цим виникає потреба у науковому дослідженні проблеми проведення кримінально-процесуальних дій з участю осіб, які виконують нотаріальні функції.

Теоретичною основою для дослідження стали праці таких вчених, як Ю.П. Аленін, В.П. Бахін, В.Д. Берназ, Р.С. Бєлкін, В.І. Галаган, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, Н.С. Карпов, А.В. Іщенко, В.К. Лисиченко, Л.М. Лобойко, Є.Д. Лук’янчиков, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, М.А. Погорецький, С.М. Стахівський, М.С. Строгович, Л.Д. Удалова, Г.І. Чангулі, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило та ін. Істотний внесок у розробку проблем проведення кримінально-процесуальних дій з участю нотаріуса зробили А.М. Єрух, Ю.М. Коз’яков, В.В. Король, Н.В. Круковес, С.Г. Пасічник, І.Л. Петрухін, З.В. Ромовська, Н.І. Пінчук, І.В. Смолькова, В.М. Тертишник, Л.К. Радзієвська, С.І. Фурса, С.Я. Фурса, В.Ю. Шепітько та інші.

Однак спеціальних досліджень проблеми проведення кримінально-процесуальних дій з участю осіб, які виконують нотаріальні функції, ще не проводилось. На сьогодні залишається не розв’язаною низка питань, пов’язаних з кримінально-процесуальними способами і засобами отримання, використання та охорони відомостей, які містять нотаріальну таємницю.

Ці питання потребують осмислення, систематизації, узагальнення існуючого матеріалу і розробки на цій основі пропозицій щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства, методики і тактики проведення слідчих дій з участю осіб, які виконують нотаріальні функції. Цим і зумовлено вибір теми дисертаційного дослідження та визначається її актуальність для правової теорії.