ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі - "Теоретичні основи формування й регулювання міжрегіональних економічних зв'язків"  - визначено закономірності і принципи формування міжрегіональних економічних зв'язків у системі регіонів, виявлено особливості міжрегіональних економічних зв'язків як об'єкта державного регулювання, окреслено засади державного регулювання міжрегіональних економічних зв'язків, досліджено організаційні форми координації діяльності місцевих державних адміністрацій у сфері міжрегіональних економічних зв'язків.

Набуття регіонами України певної економічної незалежності від центру в прийнятті рішень щодо раціонального використання наявних ресурсів підвищило значення міжрегіональних зв'язків між ними. Стало очевидним, що ефективно вирішувати багатопланові й масштабні завдання в економічній та інших сферах без співпраці досить складно.

В умовах необхідності поглиблення економічних реформ, реалізації вимог щодо досягнення високих темпів розвитку господарства потрібні нові підходи до вдосконалення форм і механізмів економічного співробітництва  регіонів України. Розробка механізмів міжрегіональних економічних зв'язків спрямована на поглиблення інтеграційних процесів, розширення існуючих і встановлення нових зв'язків, забезпечення продовольчої безпеки регіону, підвищення його добробуту.

У роботі розглянуто концепції, які тією чи іншою мірою можуть бути застосовані для аналізу міжрегіональних економічних зв'язків в Україні в сучасний період розвитку ринкової економіки. Разом з тим, реформування економіки України має певні особливості. Слід враховувати суттєві відмінності у виробничому, науково-технічному та природно-ресурсному потенціалі регіонів, значні відстані між окремими територіями, недостатню розвиненість транспортних комунікацій, низький рівень життя основної маси населення. В умовах розриву економічних зв'язків, керівники багатьох регіонів вимушені були застосовувати механізми економічного самозахисту, а саме:

- замикання грошових потоків усередині регіону та створення замкнутих регіональних фінансово-кредитних пулів під адміністративним контролем;

- припинення сплати податків до Державного бюджету;

- адміністративне регулювання цін і встановлення торгових націнок для торгових організацій;

- адміністративна заборона на вивіз сільськогосподарських продуктів харчування за межі регіону.

Своєрідність розвитку економіки України в період реформування також виявляється в диференціації рівнів соціально-економічного розвитку регіонів. Розриви між регіонами за рівнем ВВП на душу населення зумовлені, на думку автора, низкою причин, зокрема включенням механізму ринкової конкуренції, що розділив регіони за їх конкурентними перевагами; неоднаковим рівнем адаптації до ринку регіонів з різною структурою економіки та різним менталітетом населення. Крім того, значно послабився вплив держави, що виявилося в скороченні державних інвестицій у регіональний розвиток, відміні багатьох регіональних форм соціальної та економічної підтримки, а також у фактичній нерівності різних регіонів в економічних відносинах із центром.

У науковій літературі визначено сутність міжрегіональних економічних зв'язків в умовах розвитку процесів інтеграції. В свою чергу, автор вважає, що разом з поділом і спеціалізацією суспільної праці, розміщенням продуктивних сил і природно-географічними умовами велику роль у розвитку міжрегіональних економічних зв'язків відіграє людський чинник, особливості соціально-демографічної ситуації, інноваційні й інформаційні ресурси. З урахуванням цього під міжрегіональними економічними зв'язками автор розуміє систему економічних відносин регіонів, які формуються й розвиваються в процесі виробництва матеріальних благ і послуг, вирішення завдань соціального розвитку та існування яких зумовлено низкою чинників, зокрема: поглибленням поділу праці, спеціалізацією виробництва, характером розміщення продуктивних сил і природно-географічними умовами, розвитком інноваційних та інформаційних процесів, соціально-демографічною ситуацією.

У ході дослідження проаналізовано основні форми міжрегіональних зв'язків та уточнено їх класифікацію в частині окремих формулювань, а головне - обґрунтована необхідність включення додаткових форм міжрегіональних зв'язків, що зумовлені підвищенням ролі нових чинників інноваційного типу економіки (розвиток інноваційної діяльності, інформаційних автоматизованих систем, зокрема Інтернету, правових форм міжрегіональної інфраструктури).

З урахуванням цього автор пропонує таку класифікацію форм міжрегіональних економічних зв'язків: взаємний товарообмін; виробничі зв'язки на основі спеціалізації й кооперації; взаємодія у сфері фінансів і кредиту; співпраця у сфері науково-технічної діяльності та інновацій; взаємодія у сфері інвестиційної діяльності; економічні форми спільного освоєння й використання природних ресурсів; форми територіального перерозподілу та використання трудових ресурсів; організація й форми спільного формування та використання інформаційних систем; співпраця у сфері розвитку інфраструктури міжрегіональних зв'язків (транспорт, енергетика, тощо).

В умовах ринкових відносин функціонування економіки регіонів вимагає узгоджених дій державних структур і громадських організацій при підвищенні ролі останніх у розвитку міжрегіональних економічних зв'язків, активному залученні малих і середніх підприємств до виробничої кооперації з великими корпоративними структурами. Міжрегіональні асоціації економічної взаємодії, союзи підприємців здатні впливати на посилення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, сприяючи тим самим прискоренню суспільного розвитку. Основне завдання держави полягає в тому, щоб утримувати "золоту середину" у сфері державного регулювання економіки і, відповідно, впливу економічних зв'язків на розвиток регіонів. Метою державного регулювання міжрегіональних економічних зв'язків слід вважати збільшення обсягів обміну товарами, послугами, капіталом і робочою силою між регіонами на взаємовигідній еквівалентній основі. Тільки такий підхід до економічного співробітництва забезпечує досягнення стабільних темпів соціально-економічного розвитку країни загалом та її окремих регіонів, зокрема згладжування необґрунтованих розривів у розвитку регіонів, зростання добробуту людей.

Визначаючи суть, цілі й завдання державного регулювання міжрегіональних економічних зв'язків в умовах ринкових відносин, необхідно враховувати таке:

-                                                                                        неоднаковий розподіл по території країни виробничого, трудового, науково-технічного, природно-ресурсного потенціалу, що створює об'єктивні передумови для розриву в темпах економічного й соціального розвитку регіонів;

-                                                                                        існування величезної невідповідності в рівнях соціально-економічного розвитку регіонів України, наявність, з одного боку, багатих регіонів (Харківська, Донецька, Дніпропетровська, Запорізька області), а з іншого - бідних, кризових і депресивних регіонів з високим рівнем безробіття й значною часткою бідного населення;

-                                                                                        нечітке, нераціональне розмежування повноважень між центром, місцевими органами державної влади та органами місцевого самоврядування, що спричинює нестійкість процесів децентралізації й автономізації регіонів України, заважає найбільш раціональному використанню наявних ресурсів місцевими органами державної влади;

-                                                                                        неоднакова розвиненість і активність у регіонах України громадських організацій (наприклад, міжрегіональних асоціацій економічної взаємодії) у вирішенні завдань регулювання співпраці між регіонами спільно з органами державної влади.

Щоденна співпраця між регіонами є необхідною передумовою їх соціально-економічного відновлення й розвитку. У цілому ж, на нашу думку, система управління міжрегіональними економічними зв'язками в країні ще не сформувалася. Відсутня "ув'язка" між плануванням у центрі, у регіонах, на державних підприємствах і в приватному бізнесі, що не дає змоги розробити загальнонаціональну стратегію регіонального розвитку. В основі програми комплексного соціально-економічного розвитку регіонів має бути покладений ефективний механізм взаємодії державних і регіональних органів влади.

Враховуючи це, на нашу думку, у регіонах України в місцевих органах виконавчої влади доцільно створити структурні підрозділи, відповідальні за міжрегіональну політику. Так, зокрема, доцільно створити при місцевих державних адміністраціях відділи та управління міжрегіональних зв'язків, основним завданням яких є координація діяльності всіх господарських структур регіону та міста з розширення й поглиблення зв'язків з іншими регіонами країни для задоволення потреб населення. Питання вдосконалення міжрегіональної взаємодії мають регулярно виноситись на обговорення Уряду України, колегії Мінрегіонбуду України. Паралельно можна створити при місцевих радах координаційну раду з міжрегіональної співпраці, основним призначенням якої було б інформаційно-аналітичне забезпечення учасників міжрегіональної співпраці міста.

В умовах розширення міжрегіональної співпраці й розвитку нових форм і механізмів взаємодії регіонів, на нашу думку, роль управлінь з міжрегіональних зв'язків має бути підвищена. Управлінню на основі всебічного аналізу ходу виконання угод і договорів з іншими регіонами України необхідно готувати й виносити на засідання місцевих рад найбільш актуальні проблеми співпраці, розробляти пропозиції щодо поліпшення механізмів і стимулів розширення товарообміну, підвищення ефективності великих інвестиційних програм, що мають значення не для тільки одного регіону, а й інших територій.

Також ми пропонуємо створити при Кабінеті Міністрів України Раду голів обласних державних адміністрацій та незалежну об'єднану колегію місцевих органів державної влади. Завданням цих структур має бути координація діяльності органів виконавчої влади на місцевому рівні, спільне прийняття рішень, обов'язкових до виконання на території відповідних місцевих державних адміністрацій. Ці два дорадчі органи при Кабінеті Міністрів України мають здійснювати свою діяльність у таких напрямах: забезпечення координації діяльності й взаємодії органів виконавчої влади в регіонах з основних питань проведення радикальних економічних реформ; розгляд на своїх засіданнях проектів основних напрямів і планів перспективного розвитку міст та областей; розробка рекомендацій з питань виділення та використання землі; участь у підготовці й розгляді проектів нормативно-правових актів Президента України та Уряду України з питань регіонального й міжрегіонального розвитку.

В другому розділі - "Стан державного регулювання міжрегіонального співробітництва в економічній сфері" - досліджено повноваження органів державної влади щодо стимулювання міжрегіонального співробітництва в економічній сфері, здійснено оцінку його форм і методів, проаналізовано тенденції в цій сфері.

Досягнення сталого розвитку вимагає якісного й ефективного територіального управління, яке максимально мобілізує потенціал території. Це потребує системних змін, які забезпечують процеси функціонування території як ефективної соціально-економічної системи.

На сьогодні в Україні створено правову базу територіального розвитку, а також закладено основи здійснення його планування. Проте є питання, вирішення яких потребує ретельної уваги, і це пов'язано, перш за все, з міжрегіональною інтеграцією, сталим розвитком територій.

У Законі України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" від 23 березня 2000 р. № 1602-III визначено, що учасниками прогнозування та програмування розвитку території є Кабінет Міністрів України; Міністерство економіки України; інші центральні органи виконавчої влади; Рада Міністрів Автономної Республіки Крим; місцеві державні адміністрації; органи місцевого самоврядування. Недоліком цих програм є той факт, що поняття "депресивна територія" взагалі не згадується, тобто порядок розробки стратегії не передбачає диференційованого підходу щодо реалізації програм, що викликало б необхідність взаємодії територій.

До інших документів територіального розвитку належить Концепція державної регіональної політики, затверджена Указом Президента України від 25 травня 2001 р. № 341/2001. В концепції визначено головну мету державної регіональної політики, принципи, на яких вона ґрунтується, основні завдання та пріоритетні шляхи їх вирішення. В роботі проаналізовано складові Концепції, що дало змогу дійти висновку про необхідність її вдосконалення, зокрема в таких напрямах: уточнення головної мети як бажаного стану в майбутньому, окремих принципів, завдань, установлення пріоритетів за напрямами державної міжрегіональної політики. Завдання стимулювання тісного співробітництва між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в розробці та реалізації заходів щодо міжрегіонального розвитку набуває особливої актуальності у зв'язку з розробкою стратегій розвитку регіонів у процесі децентралізації державної влади, набуття її місцевими органами більших повноважень, підтриманих більшим фінансуванням. Окремою проблемою в цьому сенсі є перерозподіл повноважень між центром та регіонами й відповідний перерозподіл джерел фінансових ресурсів, що відповідає таким повноваженням. Причому, вимога гармонізації загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів є головним імперативом регіонального розвитку. На наш погляд, необхідність міжрегіональної інтеграції полягає в узгодженні економічних інтересів регіонів. Поряд з розподілом між загальнодержавним та регіональним рівнем повноважень та фінансових ресурсів існує також проблема міжрегіонального розподілу.

Для того, щоб розширити дохідну базу і збільшити вплив місцевих бюджетів на регіональну економіку, в роботі запропоновано: повернути податок на прибуток підприємств до місцевого бюджету регіона-реципієнта в повному обсязі, а регіонам-донорам встановити механізм розчеплення даного податку у відповідних співвідношеннях, які б спонукали місцеві органи влади до стимулювання підприємств регіону на покращення фінансового результату господарської діяльності та підвищення прибутковості; запровадити нові види місцевих податків, які мають широку базу до оподаткування, що забезпечить зростання власних бюджетних надходжень територій (податок на депозити комерційних банків, екологічні податки та інші залежно від можливостей регіону); реформувати склад, структуру й механізм стягнення податків (рівень податкового адміністрування).

Одним із напрямів підвищення ефективності фінансового регулювання як на державному, так і на регіональному рівнях є запровадження системи фінансового контролінгу, завдання якого, на нашу думку, доцільно звести до: визначення потреби відповідних інституційних одиниць у фінансовій інформації; вдосконалення аналітичних засад фінансової політики; координації процесу планування, прогнозування, контролю за формуванням і використанням фінансових ресурсів регіону; порівняння планових і фактичних показників виконання загального та спеціального фондів; визначення альтернатив прийняття управлінських рішень щодо використання фінансових ресурсів.

Фінансовий механізм оздоровлення економіки регіону повинен базуватися на: відродженні практики фінансового забезпечення регіонів на основі програмно-планових показників; активного використання інструментарію тендерних закупівель; використанні фінансового потенціалу ринку місцевих боргових зобов'язань.

Для вдосконалення правового поля фінансового механізму регулювання соціально-економічного розвитку адміністративно-територіального утворення запропоновано законодавчо закріпити чотирирівневу бюджетну систему України за джерелами власних доходів. Тобто повинні бути враховані всі рівні бюджетного процесу: державний, обласний, районний, базовий (рівень села, селища, міста, району в місті).

Для вдосконалення системи міжбюджетного вирівнювання запропоновано запровадити механізм удосконалення формул для обрахунку відносних видаткових потреб, який повинен включати: середньодушові видаткові норми; чисельність населення відповідного регіону; коефіцієнти (індекси) бюджетних потреб, що визначають позицію конкретної адміністративно-територіальної одиниці відносно середнього по Україні показника.

У процесі планування та здійснення міжрегіонального економічного співробітництва у складі функцій органів державної влади переважає створення програм та довгострокових стратегій розвитку, які дають змогу вирішити як проблеми, так і завдання його розвитку. Вирішення завдання антикризового регулювання регіонів, гармонізація їх розвитку потребує спеціальних механізмів державного управління, які розглядаються в аспекті реалізації таких стратегій.

У контексті цього дослідження під механізмом державного управління, що сприяє реалізації антикризових стратегій розвитку регіональних органів влади, ми розуміємо засіб подолання суперечностей у державному управлінні розвитком територій за рахунок задіяння потенціалу міжрегіонального економічного співробітництва.

У контексті запровадження антикризових стратегій слід здійснювати поділ великих промислових об'єктів на групи підприємств, що мають: ефективні виробничі потужності; потенційно ефективні, але незадіяні виробничі потужності, щодо яких можливе ініціювання програми реструктуризації на основі пайової участі або створення технологічних центрів; неефективно працюючі виробничі потужності, до яких слід застосовувати програми диверсифікації підприємства або його ліквідацію.

На нашу думку, коли мова йде про міжрегіональне економічне співробітництво як про взаємодію регіонів з метою досягнення суспільно вагомого економічного, соціального результату, при побудові механізму реалізації антикризової стратегії слід відштовхуватись від позиціювання регіону в міжрегіональній співпраці, спрямованій на досягнення певного якісного результату. При визначенні основ стратегії, побудованих на оцінці реального стану справ, стратегія матиме мінімалістичний характер, що не дає змоги активізувати й використати приховані резерви регіону для досягнення поставленої мети.

Стратегія позиціювання регіону в міжрегіональній співпраці повинна мати агресивний, наступальний характер, відповідати поставленим амбіційним цілям і ґрунтуватися на активізації внутрішніх резервів регіону.

У третьому розділі - "Удосконалення державного регулювання міжрегіонального співробітництва в економічній сфері" - досліджено розвиток повноважень органів державної влади щодо міжрегіонального співробітництва, розглянуто процеси створення міжрегіональних недержавних і громадських структур для залучення інвестиційних ресурсів у регіональну економіку, запропоновано напрями вдосконалення форм і методів участі міжрегіональних державних і громадських структур у підтримці розвитку міжрегіональних зв'язків.

Для ефективного функціонування державних структур у формуванні економічної політики і прогнозуванні міжрегіонального розвитку необхідно визначити систему прогнозів міжрегіонального соціально-економічного розвитку України, яка повинна включати: прогнози на довгострокову (10 років), середньострокову (від 3 до 5 років) і короткострокову (1 рік) перспективу; концепцію соціально-економічного розвитку країни в довгостроковій перспективі, що розробляється на основі довгострокового прогнозу; програму соціально-економічного розвитку України на середньострокову перспективу, основу якої повинні становить положення, що містяться в щорічних посланнях Президента України до Верховної Ради України; прогноз на короткострокову перспективу, що розробляється щорічно на основі щорічного послання Президента України до Верховної Ради України; державні цільові програми, намічені до фінансування за рахунок коштів Державного бюджету; проекти розвитку державного сектора економіки на кожен майбутній рік.

Тому ми пропонуємо розробити та прийняти Закон України "Про прогнозування і програми міжрегіонального соціально-економічного розвитку". У законі має бути визначено зміст середньострокового і короткострокового прогнозів, вимоги до складання державних цільових програм, обов'язковість розробки прогнозів у цілому по Україні, регіонах, галузях економіки та господарських комплексах. У законі необхідно також передбачити процедуру розробки прогнозу, участь органів державного управління різних рівнів, а також громадських структур, підприємницького сектора, наукових організацій у прогнозуванні міжрегіонального соціально-економічного розвитку.

Найважливішим напрямом діяльності адміністративних утворень, міжрегіональних громадських структур, суб'єктів господарювання, об'єднань і союзів підприємців є залучення в регіони України інвесторів, фінансових ресурсів для здійснення великих міжрегіональних проектів.

Накопичений досвід розробки й реалізації галузевих проектів економічного розвитку свідчить про необхідність координації регіонами своїх економічних і інвестиційних планів, консолідації наявних ресурсів. Особливої ролі ці чинники набувають при спільній реалізації капіталомістких проектів, що мають міжрегіональне або загальнодержавне значення; створенні умов, що забезпечують приплив інвестицій в економіку.

Для здійснення міжрегіональної співпраці в економічній сфері та  покращення фінансування міжрегіональних програм ми пропонуємо створити Фонд міжрегіонального інвестиційного розвитку регіонів з метою сприяння інтеграції територій регіону та зміцнення їх податкової бази.

Фонд має бути створений у формі некомерційного партнерства, заснованого на добровільному членстві, а утримання апарату Фонду здійснюється за рахунок щорічних членських внесків та інших надходжень, визначених Статутом Фонду. Засновниками Фонду можуть бути місцеві державні адміністрації, а також юридичні та фізичні особи. Його найвищим органом управління є наглядова рада. Вона формується на виборній основі       з-поміж місцевих державних адміністрацій регіонів - засновників Фонду і здійснює нагляд за діяльністю виконавчих органів Фонду, діючи на безвідплатній підставі. Очолює наглядову раду повноважний представник Президента України в регіоні.

Видається доцільним утворювати фонди інвестиційного розвитку не тільки в рамках не одного регіону, а міжрегіонального співтовариства, що дасть змогу збільшити інвестиційні ресурси для реалізації спільних проектів. Такий підхід сприятиме розвитку міжрегіональних економічних зв'язків, зміцненню інфраструктури цих зв'язків, прискоренню темпів економічного та соціального розвитку, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг.

Залученню інвестиційних ресурсів для розвитку міжрегіональних зв'язків покликані сприяти фінансові інституції, які активно розвиваються останніми роками. До фінансових інституцій, що обслуговують міжрегіональні зв'язки великого бізнесу, належать комерційні банки і їх об'єднання, інвестиційні фонди, кредитні спілки, лізингові й факторингові компанії та інші структури.

Залучення інвестицій і підвищення інвестиційного потенціалу регіонів, що мають входити до асоціацій економічної взаємодії, має бути висвітлено в одному з розділів концепції і стратегії міжрегіонального розвитку. В основу цих документів слід покласти принцип взаємовигідного розвитку горизонтальних фінансово-економічних зв'язків між регіонами, спрямованих на досягнення балансу інтересів регіонів з урахуванням вільної конвертації товарів, послуг і капіталів.

Диверсифікація міжрегіональних економічних зв'язків багато в чому визначається рівнем розвитку й комплексністю інфраструктури, що забезпечує ці зв'язки. Інфраструктура міжрегіональних зв'язків є найважливішою складовою загальної ринкової інфраструктури та включає товаропровідні, інформаційно-комерційні, фінансово-кредитні системи, ярмарково-виставкову діяльність тощо. Розвинена інфраструктура забезпечує ефективність товарно-грошового обігу, сприяє прискоренню обігу матеріальних, фінансових, інформаційних, трудових ресурсів.

Основними функціональними видами інфраструктури міжрегіонального обміну є: торгово-посередницький; інформаційно-комерційний; кредитно-фінансовий; економіко-правовий; кадровий.

Найважливішою передумовою для розвитку інфраструктури міжрегіонального руху товару є наявність земельних ділянок, майданчиків і нежилих приміщень, які можуть бути використані для розміщення відповідних товаропровідних структур. У зв'язку із цим в обласних центрах необхідно створити спеціалізовані підприємства (фірми), які надавали б допомогу підприємцям, а також їх партнерам з інших регіонів в отриманні інформації щодо нерухомого майна та земельних ділянок, придатних для розміщення товаропровідної інфраструктури, сприяли б здаванню її в оренду. Прикладом подібних структур могло б бути  Некомерційне партнерство "Центр промислової нерухомості". Це організація, що володіла б базою даних щодо об'єктів нерухомості промислових підприємств міста, пропонованих до комерційного використання й оренди.

Розвиток інфраструктури міжрегіональних економічних зв'язків неможливий без відповідної нормативної бази. На сьогодні в Харкові вона явно недостатня і несистемна, оскільки представлена виключно договорами про співпрацю Харкова з іншими регіонами й рішеннями Харківської міської ради, що регламентують діяльність окремих елементів такої інфраструктури. У міській нормативній базі відсутні рішення про міжрегіональні зв'язки, інфраструктуру міжрегіонального обміну, гарантії виконання зобов'язань за міжрегіональними договорами та угодами.

Загальна оцінка стану інфраструктури економічних зв'язків Харкова з регіонами дає підстави визначити пріоритетні напрями подальшого її вдосконалення: розвиток електронної торгівлі з використанням Інтернет-ресурсів; створення цивілізованої системи оптової торгівлі продовольчими товарами; розвиток продовольчої кооперації, агроторгової й агропромислової інтеграції для забезпечення продовольчої безпеки Харкова; забезпечення взаємодії державних і комерційних структур, а також громадських організацій у розвитку інфраструктури; розвиток інфраструктури (розсилка каталогів з інформацією про продукцію, що випускається, і послуги підприємств по регіонах); забезпечення структур міжрегіональних зв'язків актуальною, постійно оновлюваною інформацією про технічні можливості найбільших харківських підприємств для задоволення потреб виробників товарів і послуг.

Отже, стимулювання розвитку міжрегіональних зв'язків має здійснюватися на системній основі та охоплювати найбільш вагомі соціально-виробничі об'єкти регіонів.