НЕДІЙСНІСТЬ ПРАВОЧИНІВ, УКЛАДЕНИХ ВНАСЛІДОК ПОМИЛКИ ТА ОБМАНУ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Україна є правовою державою, яка гарантує захист і реалізацію основних прав і свобод людини, свободу договору та підприємницької діяльності, вільне пересування товарів, послуг і фінансових засобів. Кожен має право мати у своїй власності будь-яке майно та вільно використовувати його у будь-якій не забороненій законом діяльності.

Стрімкий розвиток цивільного обігу посилює актуальність питань захисту прав суб’єктів відповідних відносин. Закріплена законом можливість вільного здійснення суб’єктами цивільних відносин своїх прав має бути узгоджена з необхідністю не порушувати права, свободи і законні інтереси інших осіб. З цією метою законом одночасно передбачені і певні обмеження при здійсненні будь-якої економічної діяльності. Так, зокрема, для дійсності цивільно-правових правочинів необхідно, щоб вони чітко відповідали визначеним у законі вимогам, при недотриманні яких виникають підстави для визнання їх недійсними.

Правові проблеми правочинів та їх недійсності завжди були в центрі уваги представників цивілістичної науки. Одним з проблемних питань, що потребує комплексного дослідження, є недійсність правочинів, укладених внаслідок помилки та обману. За загальним правилом мотиви, якими керуються особи при вчиненні юридичних правочинів, не мають впливу на їх законність. Проте, деяким мотивам і за наявності певних обставин надається значення, що впливає на законність юридичного правочину. Такими мотивами і є примус, обман тощо.

Аналіз юридичної літератури з відповідної проблематики свідчить про те, що в науці цивільного права не склалося єдиного поняття недійсності правочину, навіть більше, відсутній єдиний підхід щодо самого існування терміну, який вживається у ст. 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) – «недійсність правочину». Зазначене повною мірою стосується й таких підстав недійсності правочинів, як помилка та обман. Це ускладнює ефективне вирішення відповідної категорії справ, що виникають внаслідок визнання правочину недійсним з підстав обману чи помилки. Тому існує нагальна потреба у комплексному дослідженні недійсності правочинів, укладених внаслідок помилки та обману, на рівні окремого дисертаційного дослідження.

Теоретичну основу дослідження склали праці вітчизняних і зарубіжних науковців: М.М. Агаркова, Т.Є. Абова, В.А. Васильєвої, В.В. Вітрянського, С.І. Вільнянського, Ю.С. Гамбарова, Д.М. Генкіна, Д.Д. Грімма, О.В. Дзери, М.Л. Дювернуа, В.І. Жекова, В.Б. Ісакова,

 
О.С. Іоффе, А.Ю. Кабалкіна, В.М. Коссака, О.О. Красавчикова, І.М. Кучеренко, Н.С. Кузнєцової, С.Н. Ландкофа, В.В. Луця, Н.С. Малеїна, А.І. Масляєва, І.Б. Новицького, В.А. Ойгензіхта, І.С. Перетерського, Н.В. Рабинович, Н.Д. Растєряєва, В.О. Рясенцева, І.С. Самощенко, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Є.О. Суханова, Ю.К. Толстого, Д.О. Тузова, Р.Й. Халфіної, Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Ф.С. Хейфец, Б.Б. Черепахіна, Г.Ф. Шершеневича, Н.Д. Шестакової, Р.Б. Шишки, A.M. Ерделевського та ін.

Емпіричну основу дослідження складають матеріали конкретних цивільних та господарських справ про визнання правочинів недійсними; постанови Пленуму Верховного Суду України та роз’яснення Вищого господарського суду України