КОНТРОЛЬ ТА НАГЛЯД КРИМІНАЛЬНО–ВИКОНАВЧОЇ ІНСПЕКЦІЇ ЗА ОСОБАМИ, ЗВІЛЬНЕНИМИ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації та ступінь розробки проблеми дослідження, його науково-теоретична основа, зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Визначається мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, наукова новизна, практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача, апробації і дані про публікації автора.

Розділ 1. «Правова природа контролю та нагляду за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням» складається з трьох підрозділів, у яких проаналізовано історико-правовий процес формування інституту контролю та нагляду, а також теоретичні положення щодо їх поняття, змісту і мети.

У підрозділі 1.1. «Історико-правовий аналіз контролю та нагляду за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням» розглянуто процес формування контролю та нагляду у світі та Україні, починаючи з кінця XIX до початку XXI ст.

На основі дослідження окремих наукових праць, а також аналізу радянського кримінального та виправно-трудового законодавства 1918-1991 рр. щодо здійснення контролю та нагляду за умовно засудженими, умовно-достроково звільненими, умовно-засудженими з обов’язковим залученням до праці, встановлено, що в Радянській Україні паралельно із становленням інституту умовного засудження, сформувалися спостереження, контроль та нагляд за поведінкою умовно засуджених. Спостереження реалізовувалося без наділення суб’єктів його здійснення правами щодо засудженого, а безпосередній контроль за умовно засудженими поєднувався з наглядом за ними і покладався на суд, який міг вдаватися до допомоги інших суб’єктів.

Відзначається, що у 1960-80-х рр. завершується формування контролю та нагляду, що було зумовлено появою таких заходів кримінально-правового впливу, як: умовне звільнення з місць позбавлення волі; адміністративний нагляд; умовне засудження до позбавлення волі з обов’язковим залученням до праці. Особливістю цього періоду стало нормативне закріплення за контролем та наглядом владного характеру, визначення суб’єктів його здійснення (ОВС, а щодо неповнолітніх – комісії у справах неповнолітніх).

Проаналізовано процес законодавчого закріплення контролю та нагляду за особами, звільненими з випробуванням, з 1991 р. по теперішній час, який характеризується: недостатньою регламентованістю в частині здійснення нагляду; невизначеністю щодо залучення громадськості до процесу контролю та нагляду; поступовим набуття рис пробаційного нагляду.

У підрозділі 1.2. «Поняття та зміст контролю та нагляду КВІ за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням» обґрунтовується необхідність розмежування понять „контроль” і „нагляд” за звільненими з випробуванням, визначається їхній зміст.

Узагальнюються досягнення соціальних та юридичних наук щодо контролю та нагляду й доводиться необхідність їх розмежування щодо осіб, звільнених з випробуванням Основою такого розмежування є вчення про сутність соціального контролю, який полягає в застосуванні заходів, що забезпечують спостереження за об’єктом, і перевірці його відповідності вимогам держави та суспільства. А його функціями відносно об’єкта перевірки виступають: отримання інформації, визначення шляхів коригуючого впливу на поведінку, застосування заборон і обмежень та покладення спеціальних обов’язків, запобігання вчиненню злочинів. Пропонується розмежовувати контроль та нагляд КВІ за звільненими з випробуванням, виходячи з обсягу, характеру та змісту владних повноважень цієї служби. Відповідно до наведених ознак автором уточнюються визначення, згідно з якими контроль і нагляд КВІ є видами діяльності, що передбачають повноваження, у першому випадку, з перевірки звільнених з випробуванням щодо дотримання ними громадського порядку та виконання обов’язків, покладених на них судом (контроль), а в другому – зі спостереження за дотриманням засудженими умов режиму випробуванням, застосування до них заходів впливу та сприяння у їх виправленні та ресоціалізації (нагляд).

Зазначається, що заходи контролю та нагляду не виконують однакових функцій, а тому існує необхідність визначення їхнього змісту, до якого віднесено: 1) при здійсненні контролю: а) ведення обліку та реєстрації дій засуджених; б) виклик засуджених до КВІ; в) направлення повідомлень, вимог до відповідних органів і установ та витребування від них інформації щодо поведінки засуджених чи виконання ними обов’язків; г) здійснення безпосередніх перевірок засуджених за місцем проживання, навчання чи роботи; д) проведення початкових розшукових заходів (опитувань, запитів, встановлення осіб); 2) при здійсненні нагляду: а) спостереження за дотриманням засудженими умов випробування (іспитового терміну; виконанням додаткових покарань та обов’язків; передбачених законодавством вимог КВІ); б) виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню засудженими повторних злочинів під час режиму випробування (взаємодія з ОВС, органами державної влади та місцевого самоврядування, громадськими формуваннями щодо аналізу поведінки засуджених, проведення щодо них спільних заходів профілактики); в) застосування до засуджених заходів впливу (застереження, привід, встановлення додаткових перевірок та обмежень); г) сприяння у виправленні та ресоціалізації засуджених (проведення виховних бесід, допомога у працевлаштуванні, проходженні психологічних курсів з корекції поведінки, вирішення проблем засуджених за місцем їх роботи, навчання тощо).

Зазначається на необхідності внесення змін і доповнень до ч. 2 ст. 76 Кримінального кодексу України (далі – КК України), ч. 2 ст. 13 та ч. 1 ст. 163 КВК України, розділу IV Інструкції „Про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань” (далі – Інструкція).

У підрозділі 1.3. «Мета контролю та нагляду КВІ за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням» з позицій законодавчого, кримінологічного, кримінально-правового та кримінально-виконавчого аспектів аналізується здійснення контролю та нагляду.

Доведено, що мета контролю та нагляду відображає бажання законодавця запобігти вчиненню нових злочинів, досягнути виправлення та соціальної реадаптації (ресоціалізації) осіб, звільнених з випробуванням. Кримінологічний аспект передбачає застосування комплексу заходів на рівні загального, спеціального та індивідуального запобігання, що спрямовані на недопущення вчинення особами нових злочинів або припинення злочинної діяльності на різних стадіях її розвитку. Кримінально-правовий аспект контролю та нагляду за звільненими з випробуванням пов’язується з досягненням мети кримінальної відповідальності – виправлення, загальної та спеціальної превенції.

Виявлено багатоаспектний характер мети контролю та нагляду КВІ з точки зору теорії кримінально-виконавчого права, що полягає у: здійсненні заходів щодо недопущення систематичного порушення засудженими громадського порядку; забезпеченні дотримання засудженими умов режиму випробування та виконання обов’язків, покладених на них судом; своєчасному застосуванні заходів впливу у разі порушень режиму випробування; підтвердженні чи спростуванні застосування звільнення з випробуванням відносно того чи іншого засудженого; спільному з ОВС та іншими суб’єктами здійсненні індивідуально-профілактичної роботи та виховного впливу у процесі виправлення засудженого; проведенні організаційних, інформаційних, розшукових, аналітичних та інших заходів, що забезпечують здійснення контролю і нагляду; здійсненні заходів допомоги засудженим щодо їх повернення до загальноприйнятого соціально-нормативного життя у суспільстві.

Обґрунтовано за доцільне застосування підходу до розмежування мети соціального контролю – на стратегічну і тактичну. Встановлено, що стратегічна мета контролю та нагляду КВІ відображає державний інтерес до спостереження за процесом виправлення осіб, звільнених з випробуванням, і передбачає досягнення цілей кримінальної відповідальності – виправлення, загальної та спеціальної превенції. Тактична мета відображає інтерес КВІ щодо забезпечення порядку здійснення контролю та нагляду протягом його етапів та дотримання засудженими умов режиму випробування. Автор доходить висновку, що мета контролю та нагляду, з точки зору законодавчого, кримінологічного та кримінально-правового аспектів, відповідає стратегічним цілям – запобігання вчиненню нових злочинів, виправлення та ресоціалізація засуджених. Тактичні цілі відображають кримінально-виконавчий аспект – своєчасне реагування на порушення режиму випробування, застосування заходів впливу щодо корекції поведінки, сприяння виправленню та ресоціалізації засуджених. Даний висновок підтверджують 70 % опитаних респондентів.

Розділ 2. «Правове регулювання контролю та нагляду КВІ за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням» складається з трьох підрозділів, у яких розглянуто контроль і нагляд КВІ як інститути права, що мають власну систему заходів.

У підрозділі 2.1. «Контроль та нагляд КВІ за особами, звільненими від відбування кримінального покарання, як інститути кримінально-виконавчого права» здійснено системний аналіз норм кримінального та кримінально-виконавчого права, що регламентують належність контролю та нагляду КВІ до відповідних правових інститутів.

Дисертантом доведено необхідність дослідження контролю та нагляду КВІ як правових інститутів для підвищення ефективності їх правового регулювання за рахунок посилення взаємодії структурних елементів системи права (зокрема, правових інститутів) На основі системного аналізу кримінально-виконавчого законодавства та узагальнення більшості сучасних наукових поглядів щодо сутності, ознак та структури інституту права зроблено висновок, що за характером правовідносин, закінченим циклом регулятивної дії, єдністю і самостійністю норм та методом правового регулювання, контроль і нагляд являють собою сукупність норм, що регулюють порядок їх здійснення. Доведено, що наявність інститутів контролю та нагляду у галузях публічного права свідчить про їх загальний та міжгалузевий характер. Інститути контролю та нагляду КВІ за звільненими з випробуванням є спеціальними і належать до галузі кримінально-виконавчого права, оскільки регулюють особливі суспільні відносини.

Визначено, що інститут контролю КВІ за звільненими з випробуванням є сукупністю правових норм, які регулюють здійснення КВІ інформаційних, організаційних, розшукових та інших заходів з перевірки поведінки засуджених під час випробувального терміну та виконання обов’язків, покладених на них судом. Інститут нагляду КВІ за особами, звільненими з випробуванням, у свою чергу, є сукупністю норм, що регулюють правовідносини з приводу: виконання засудженими умов режиму випробування, реалізації повноважень КВІ щодо застосування заходів впливу, корекції поведінки засуджених, спрямованих на запобігання вчинення ними правопорушень, їх виправлення і ресоціалізацію. Запропоновано внесення змін до КВК України, які дозволять поєднати у єдиний комплекс інститути контролю та нагляду відносно звільнених з місць позбавлення волі, звільнених з випробуванням та умовно-достроково звільнених, що мають спільну правову природу.

У підрозділі 2.2. «Заходи контролю та нагляду КВІ за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням» розглядається система заходів контролю та нагляду КВІ як засобів впливу на засуджених.

Аналіз статистичних даних свідчить, що в середньому щорічно скасовується до 1 % звільнень з випробуванням. За порушення режиму випробування КВІ найчастіше застосовує такі заходи впливу, як: привід до КВІ (25 %); винесення письмового попередження про скасування звільнення з випробуванням (45 %). Результати опитування свідчать, що деякі заходи впливу на засуджених є неефективними, що потребує розширення повноважень КВІ.

На думку 60 % опитаних, варто було б доповнити ст. 76 КК обов’язками, які має право встановити суд, а саме: подібні до адміністративного нагляду обов’язок працевлаштуватися, перебувати вдома після 22 години тощо. Автором запропоновано доповнення до ч. 1 ст. 76 КК України щодо розширення обов’язків КВІ відносно звільнених з випробуванням.

Визначається, що заходи контролю та нагляду є видом реакції КВІ на порушення режиму випробування щодо коригуючого впливу на засуджених, наслідки застосування якого можуть мати як каральний, так і виховний характер. Класифіковано заходи: 1) контролю, до яких віднесено: обліково-реєстраційні, дозвільні, такі, що встановлюють факт порушення режиму випробування, попереджувальні, інформаційні та розшукові; 2) нагляду, до яких належать: каральні, попереджувальні, щодо сприяння у виправленні та ресоцалізації засуджених. Різниця між ними полягає у здатності здійснювати коригуючий вплив на засуджених і характері їх змісту (основні, забезпечувальні, примусові, попереджувальні, виховні).

Автором запропоновано зміни до п. 1.5. Розділу IV Інструкції щодо здійснення контролю КВІ за виконанням обов’язку засудженої особу пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб.

У підрозділі 2.3. «Правові підстави та наслідки контролю та нагляду КВІ за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням» визначено підстави для здійснення КВІ контролю та нагляду й диференційовано наслідки для осіб, звільнених з випробуванням.

Розглядаючи практику здійснення контролю та нагляду КВІ, дисертантом стверджується, що у діяльності КВІ виникає складність при визначенні початку здійснення контролю та нагляду за особами, звільненими з випробуванням. Пропонується розрізняти формальну і фактичну підстави початку здійснення контролю та нагляду КВІ. Формальною підставою слід вважати отриману копію вироку суду та розпорядження про його виконання, які утворюють основні положення і пояснюють його подальше правозастосування. Фактичною підставою, яка є похідною від формальної, слід вважати факт реєстрації особи, щодо якої надійшов вирок суду до КВІ. Саме фактична підстава створює умови, за яких заводиться особова справа. Крім того, запропоновано внесення змін шляхом доповнення ст. 164 КВК України про фактичну підставу для здійснення контролю та нагляду, що надасть працівникам КВІ чітку правову орієнтацію на визначення моменту початку контролю та нагляду й можливість не зволікати із заведенням необхідної документації, та дотримуватися усіх процесуальних вимог і термінів звернення вироку до виконання.

Встановлено, що контроль та нагляд за особами, звільненими з випробуванням, являє собою певний цикл здійснюваний організаційно-правовими засобами, який після їх застосування КВІ має завершитися певними правовими наслідками, які відображають ступінь досягнення мети звільнення з випробуванням. Визначається, що такі наслідки можуть мати позитивний або негативний характер, а їх розрізнення надає можливість оцінити досягнення мети звільнення з випробуванням. Сутність їх полягає в тому, що наслідок буде вважатися позитивним, якщо відносно особи, звільненої з випробуванням, протягом іспитового строку не застосовувалися заходи попереджувального та карального впливу, які потягли скасування звільнення з випробуванням. Негативний наслідок контролю та нагляду обумовлений неодноразовим застосуванням заходів попереджувального та карального впливу, які призвели до скасування судом для засудженої особи звільнення з випробуванням, яка не довела свого виправлення.