КОМУНІКАТИВНИЙ ПРОЦЕС У СУДОВИХ ДЕБАТАХ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Відповідно до ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства належать: забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами та ін.

Концепцією судово-правової реформи в Україні, схваленою постановою Верховної Ради України вiд 28 квітня 1992 року № 2296-XII, було визнано як принцип судово-правової реформи необхідність створення такого судочинства, яке максимально гарантувало б право на судовий захист, рівність громадян перед законом, створило б умови для дійсної змагальності і реалізації презумпції невинності, що відповідає і міжнародно-правовим стандартам функціонування кримінального судочинства. Україна ратифікувала відповідно у 1973 і 1997 роках Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року і Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та взяла на себе зобов’язання забезпечити кожному право на справедливий розгляд (ст. 14 Пакту і ст. 6 Конвенції).

Змагальність кримінального судочинства неможлива без належного забезпечення комунікації між його учасниками, особливо під час судових дебатів, коли відбувається не лише обмін інформацією про процесуальні позиції у справі, але й створюється можливість в межах процесуальної форми здійснювати вплив на внутрішнє переконання суддів, які входять до складу суду, що розглядає кримінальну справу.

Існування та динамічний розвиток комунікативного процесу в кримінальному судочинстві, в тому числі в частині судових дебатів, обумовлені кримінально-процесуальним законом, що наділяє учасників кримінально-процесуальної діяльності (в тому числі професійних і непрофесійних учасників судових дебатів) правом виступати в суді з промовами, обмінюватись репліками, висловлювати думку, заявляти клопотання, давати пояснення в кримінально-процесуальному провадженні та ін. Ефективність кримінального провадження залежить крім іншого також від рівня процесуальної комунікації як під час судового розгляду (підготовча частина, коли сторонам надається можливість знайомитися зі своїми правами, заявляти клопотання, у тому числі про відводи; судове слідство, коли сторони вступають у спілкування з приводу дослідження доказів, а особливо – у судових дебатах), так і на попередніх стадіях кримінального процесу (порушення кримінальної справи, дізнання і досудове слідство).

У той же час таке право на процесуальну комунікацію залишається малодослідженим в кримінально-процесуальній науці, що позначається на ефективності правового регулювання кримінально-процесуальної комунікації, особливо у розрізі сучасних кримінально-процесуальних реалій – в суді присяжних,

в медіаційних процедурах, під час провадження на підставі угод, у скорочених провадженнях.

Теоретичною основою дослідження стали наукові праці вчених XIX - початку XX ст.: Л.Є. Владимирова, М.Ф. Громницького, А.Ф. Коні, К.Л. Луцького, Ф.М. Плевако, П.С. Пороховщикова, М.М. Сперанського; українських вчених: Ю.П. Аленіна, Т.В. Варфоломеєвої, І.В. Вернидубова, Ю.М. Грошевого, Ю.О. Гурджі, О.Б. Загурського, М.В. Костицького, Ю.І. Крючко, А.М. Медвідь, О.Р. Михайленко, В.В. Молдована, В.Т. Нора, Ю.М. Оборотова, А.П. Овчиннікової, М.І. Пашковського, П.М. Рабіновича, В.М. Тертишника та ін., а також вчених країн СНД: С.С. Алєксєєва, А.С. Барабаша, О.А. Давлєтова, А.О. Данилевича, Н.Н. Івакіної, Т.З. Зінатулліна, В.Д. Капустянського, Я.С. Кисельова, З.І. Корнєва, О.М. Косянової, А.Л. Лікаса, Є.А. Матвієнко, І.І. Мельникова, Т.Г. Морщакової, Є.А. Ножина, М.М. Остапчука, І.Д. Перлова, М.М. Полянського, Г.П. Саркісянц, М.С. Строговича, Ю. Хабермаса, М.Л. Шифмана та ін.

Проте зазначені наукові праці не вичерпують дану проблематику, а багато викладених в них теоретичних положень потребують оновлення. Окремі правові питання процесуальної комунікації в кримінальному судочинстві, не дивлячись на їх актуальність та активну наукову дискусію, не одержали в літературі достатньо повного і цілісного вирішення. Це стосується, перш за все, проблем правового регулювання засобів процесуальної комунікації, комунікативної діяльності учасників судових дебатів у кримінальному процесі, що в умовах реформування національного кримінально-процесуального законодавства й обумовлює актуальність теми цього дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до напрямків досліджень Одеської національної юридичної академії «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» на 2006-2010 роки (державний реєстраційний номер 0106U004970). Безпосередньо тема дисертації відповідає плану наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія» в рамках теми «Проблеми ефективності кримінально-процесуального законодавства у сфері боротьби зі злочинністю та охорони прав особистості в умовах формування правової держави».

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є з’ясування сутності кримінально-процесуальної комунікації в судових дебатах кримінального судочинства в контексті забезпечення її ефективного правового регулювання, а також внесення пропозицій з удосконалення національного кримінально-процесуального законодавства у цій сфері.

Для досягнення даної мети автором були поставлені такі завдання:

- з’ясувати сутність кримінально-процесуальної комунікації в кримінальному судочинстві як елемента кримінально-процесуальної дійсності;

- визначити поняття комунікативного процесу в судових дебатах у національному кримінальному судочинстві, з’ясувати його зміст та значення;

- визначити поняття права суб’єкта кримінального процесу на процесуальну комунікацію, в тому числі в межах судових дебатів;

- з’ясувати комунікативну природу правової активності суб’єктів кримінального процесу;

- встановити особливості комунікативного процесу в нових процесуальних формах: у суді присяжних, під час провадження на підставі угод, у скорочених провадженнях, в медіаційних процедурах;

- визначити поняття судового виступу та його комунікативні елементи в кримінальному судочинстві;

- обґрунтувати психологічні та феноменологічні особливості судової промови в кримінальному судочинстві, її правову цінність;

- розробити науково обґрунтуванні пропозиції з удосконалення кримінально-процесуального законодавства у частині правового регулювання судових дебатів.

Об’єктом дослідження є кримінально-процесуальні відносини, що складаються в кримінальному судочинстві в межах судових дебатів крізь призму кримінально-процесуальної комунікації.

Предметом дослідження є комунікативний процес у судових дебатах у кримінальному судочинстві України.

Методи дослідження. Методологічну обґрунтованість вихідних теоретичних положень дисертаційної роботи забезпечує комплекс взаємодоповнюючих загальних і спеціальних методів сучасної теорії пізнання, що були обрані відповідно до мети і завдань дослідження. Зокрема, методи філософської діалектики використовувалися під час розгляду проблематики комунікативного процесу в судових дебатах у кримінальному судочинстві у площині взаємозв’язків та взаємообумовленостей державно-правових явищ із суспільним життям в контексті комплексу ідей щодо пізнання кримінально-процесуальної дійсності; процесуального регулювання кримінально-процесуальних комунікацій; дослідження права суб’єктів кримінального процесу на процесуальну комунікацію; співвідношення механізмів (феноменів) переконання і внутрішнього переконання судової промови та їх взаємопереходи, що подаються як діалектичний синтез протилежностей (п.п. 1.3, 3.1, 3.2, 3.3).

Системний підхід дозволив проаналізувати судову промову як засіб впливу її носія (комунікатора) на відповідного отримувача (реципієнта), прямий і зворотній зв’язки в системі «комунікатор-реципієнт» (п.п. 1.3). Метод структурно-функціонального аналізу використовувався для визначення комунікативних елементів, що приводять в дію систему «оратор-аудиторія», а також ролі і процесуального значення судової промови у формуванні внутрішнього переконання судді (п.п. 2.3, 2.4). За допомогою методів системного аналізу і синтезу досліджувалися принципи, функції судової промови в кримінальному судочинстві (п.п. 2.3).

З позицій методу герменевтичного аналізу зроблено висновки про тлумачення кримінально-процесуальної комунікації, комунікативної дії у кримінальному судочинстві, комунікативного дискурсу сфери кримінального судочинства (п.п. 1.2, 3.2).

Аксіологічний підхід дозволив дослідити комунікативність і дискурсивність судової промови в національному кримінальному судочинстві, особливості правової активності суб’єктів кримінального процесу в межах судових дебатів (п.п. 2.1, 2.4, 3.2).

Історико-правовий метод використовувався для дослідження ґенези інституту судових дебатів національного кримінального судочинства (п.п. 1.1).

Нормативно-юридичний підхід дав змогу проаналізувати в контексті галузевої проблематики проект Кримінально-процесуального кодексу України, розроблений Робочою групою з питань реформування кримінального судочинства, створеною відповідно до Указу Президента України від 17 серпня 2010 року (№ 820/2010), Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року (№ 2453-VI) та ін. (п.п. 3.3, 3.4).

Емпіричну базу дослідження становлять матеріали судової практики, розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень України, а також результати анкетування 300 суддів в Одеській, Херсонській, Миколаївській областях. Тематика опитувань стосувалась окремих перспектив розвитку комунікативного процесу сфери кримінального судочинства в контексті реформування національної судової системи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертаційна робота є першим в українській кримінально-процесуальній науці комплексним дослідженням комунікативних аспектів сфери національного кримінального судочинства, зокрема, в судових дебатах. Новизна дослідження відображена в наступних основних положеннях:

вперше:

- доведено, що судові дебати в українському кримінальному судочинстві – історично властивий кримінальному судочинству інститут кримінально-процесуального права та етап судового розгляду у кримінальних справах, який забезпечує найвищий рівень комунікації між сторонами (як зацікавленими у вирішенні кримінальної справи суб’єктами) та судом (як органом, зобов’язаним вирішити правовий спір);

- визначено комунікацію як генетично іманентну кримінальному судочинству смислову сторону кримінально-процесуальної діяльності, яка з найдавніших і найпростіших форм кримінального процесу розвинулася у сучасну технологічно наповнену смислову форму правової взаємодії суб’єктів кримінального процесу, а в судових дебатах – смислову сторону кримінально-процесуальної діяльності, що виражається в обміні інформацією сторін між собою та судом у зв’язку з вирішенням кримінальної справи;

- запропоновано розглядати як кримінально-процесуальні гарантії комунікативні гарантії – комунікативно-правові засоби забезпечення кримінально-процесуальної активності суб’єктів кримінального процесу (в тому числі учасників судових дебатів);

- виокремлено право на процесуальну комунікацію як забезпечену процесуальними нормами можливість суб’єкта кримінального процесу (в тому числі учасника судових дебатів) на отримання інформації про кримінальне провадження, обмін інформацією про стан кримінального провадження та вплив на кримінальне провадження;

- обґрунтовано існування комунікативної свободи учасників судових дебатів у частині визначення ними структури та змісту судових промов та реплік;

- обґрунтовано, що стан комунікативного процесу кримінального судочинства визначається процесуальною формою відповідно до чинного кримінально-процесуального закону, а також рівнем правової активності суб’єктів комунікативного процесу;

удосконалено:

- обґрунтування забезпечення процесуального регулювання медіаційних процедур в кримінальному судочинстві, де медіація можлива на всіх стадіях процесу до видалення суду до нарадчої кімнати для постановлення судового рішення;

- тлумачення процесуального механізму мовного впливу в судових дебатах у кримінальній справі як мовного процесуально врегульованого аспекту кримінально-процесуальної діяльності учасників судових дебатів, що наділяє судову промову у кримінальному судочинстві соціально-правовою функціональністю, дискурсивністю, комунікативністю;

дістало подальшого розвитку:

- визначення поняття судової промови як передбаченого кримінально-процесуальним законодавством різновиду судових виступів в кримінальному судочинстві;

- визначення поняття судових дебатів не лише як інституту кримінально-процесуального права, але й як циклічної множини кримінально-процесуальних інтеракцій (актів правової взаємодії), що включаються в комунікативний процес кримінально-процесуального судочинства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації положення можуть бути використані:

у науково-дослідницькій сфері – як підгрунтя для подальших комплексних загальнотеоретичних досліджень із кримінального права і процесу, загальної теорії права, судової психології, соціальної психології, філософії права, логіки, наук лінгвістичного циклу тощо, а також для подальших досліджень комунікативного процесу сфери кримінального судочинства;

у правотворчій сфері – при розробці проекту Кримінально-процесуального кодексу України та інших нормативно-правових актів;

у правозастосовчій сфері – як рекомендації для вдосконалення діяльності прокурорів при підтримці державного обвинувачення і реалізації функцій захисту захисником, при здійсненні правосуддя судами;

у навчальному процесі – при викладанні курсів «Кримінальний процес України», «Адвокатура України», «Прокурорський нагляд», в процесі освоєння спецкурсу «Судова промова», в дослідницькій роботі студентів та аспірантів, при підготовці відповідних науково-практичних посібників.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію підготовлено на кафедрі кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія» та обговорено на міжкафедральному семінарі кафедр кримінального процесу, криміналістики.

Основні положення дисертаційного дослідження були апробовані у виступах на наукових конференціях і семінарах, зокрема: Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу «Правове життя сучасної України» (червень 2009 р., м. Одеса), Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми кримінального права, процесу і криміналістики» (жовтень 2009 р., м. Одеса), Перших Всеукраїнських наукових читаннях з кримінальної юстиції пам’яті професора В.П. Колмакова (квітень 2010 р., м. Одеса), Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії «Правове життя сучасної України» (травень 2010 р., м. Одеса), Міжнародній науковій конференції професорсько-викладацького та аспірантського складу Національного університету «Одеська юридична академія» (травень 2011 р., м. Одеса).

Публікації. Основні теоретичні і практичні висновки, положення та пропозиції дисертаційного дослідження викладені у семи наукових статтях, шість з яких опубліковані у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які поєднують одинадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (289 найменувань) і одного додатку. Повний обсяг роботи складає 242 сторінки.