ОСОБЛИВОСТІ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ЗА МАТЕРІАЛАМИ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВИХ ЗАХОДІВ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Втілюючи в життя конституційний принцип верховенства права, держава постійно удосконалює свою правову систему, законодавство та механізм реалізації громадянами своїх конституційних прав і свобод. Демократичні перетворення здійснюються внесенням змін до чинних законів України, прийняттям нових, що мають за мету приведення кримінально-процесуального законодавства у відповідність до Конституції України, узгодження з іншими законами та міжнародними стандартами у галузі кримінального провадження.

Разом з тим, формування в Україні правовідносин європейського рівня, боротьба з організованою злочинністю, корупцією, хабарництвом та іншими тяжкими злочинами, вимагає від суспільства оновленого бачення шляхів усунення вказаних явищ. Процеси реформування усіх сфер життя нашого суспільства вимагають удосконалення діяльності правоохоронних органів.

Аналіз результатів роботи слідчих підрозділів та судових органів свідчить, що організована злочинність в Україні стає більш «інтелектуальною», до неї часто залучаються державні службовці та посадові особи різного рівня, серед яких, на жаль і працівники правоохоронних органів. З розвитком високих технологій ускладнюються можливості правоохоронних органів щодо отримання інформації, її перевірки, документування і використання отриманих матеріалів у кримінально-процесуальній діяльності.

Виявлення і розкриття багатьох злочинів (наприклад, отримання хабара, ухилення від сплати податків, вбивство на замовлення та багато інших) взагалі неможливо без використання оперативно-розшукових заходів, в тому числі із застосуванням спеціальних технічних засобів: кіно або відео зйомки, зняття інформації з каналів зв’язку та інше.

Незважаючи на те, що з 18 лютого 1992 р. діє Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність», ефективність застосування його норм у боротьбі зі злочинністю є вкрай низькою, оскільки відсутні реальні механізми його використання у практичній діяльності, а деякі положення взагалі залишаються не врегульованими.

Чинний Кримінально-процесуальний кодекс України був прийнятий 28 грудня 1960 р. і введений в дію з 1 квітня 1961 р. Станом на 20.08.2010 р. до нього внесено майже 180 змін і доповнень. Зазначені зміни не внесли чіткої ясності для одностайного розуміння слідчими, прокурорами, суддями, працівниками органів дізнання норм, що регулюють порушення кримінальної справи. Матеріали практики свідчать, що, за результатами розгляду одних і тих самих матеріалів, уповноважені посадові особи приймають різні, іноді вкрай протилежні підсумкові рішення. Так, протягом 2007-2009 років із загальної кількості кримінальних справ, які знаходились у провадженні слідчих підрозділів МВС, податкової міліції та прокуратури України було скасовано 10546 постанов про порушення кримінальної справи, з яких 6797 прокурором і 3749 судом.

Для створення законних та ефективних умов боротьби зі злочинністю та виключення випадків корупції, хабарництва, інших зловживань з боку посадових осіб, що здійснюють кримінальне судочинство, необхідно якнайшвидше розробити та прийняти такий КПК, у якому будуть чітко регламентовані дії, права та обов’язки кожного суб’єкта на кожній стадії кримінально-процесуальної діяльності.

Науковцями приділялась увага дослідженню процесуальної діяльності з порушення кримінальної справи, взаємодії слідчого з оперативними працівниками, прокурорського нагляду і судового контролю за законністю порушення кримінальної справи, проведенню оперативно-розшукової діяльності з перевірки заяв і повідомлень про злочини. Значний внесок в розробку і дослідження зазначених питань зробили Ю.П. Аленін, М.І. Бажанов, О.М. Бандурка, Д.І. Бедняков, Р.С. Бєлкін, В.М. Бесчастний, В.Д. Берназ, В.П. Бож’єв, С.В. Бородін, А.Ф. Волобуєв, В.І. Галаган, В.В. Гевко, А.В. Горбачов, В.П. Горбачов, В.Н. Григор’єв, М.А. Громов, Ю.М. Грошевий, Е.А. Дідоренко, О.Ф. Долженков, Є.А. Доля, В.Я. Дорохов, А.Я. Дубинський, Г.О. Душейко, М.В. Жогін, В.І. Зажицький, В.С. Зеленецький, А.В. Іщенко, Д.С. Карєв, Л.М. Карнеєва, Н.С. Карпов, І.П. Козаченко, І.М. Коз’яков, В.С. Кузмічов, В.В. Лисенко, Л.М. Лобойко, Є.Д. Лук’янчиков, В.Г. Лукашевич, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, М.І. Мичко, В.В. Назаров, В.Т. Нор, С.М. Піскун, Д.П. Письменний, М.А. Погорецький, Р.Д. Рахунов, М.Я. Сегай, М.І. Сірий, С.В. Слинько, С.М. Стахівський, М.С. Строгович, В.М. Тертишник, В.В. Тищенко, Л.Д. Удалова, Ф.Н. Фаткуллін, П.В. Цимбал, М.А. Чельцов, О.О. Чувильов, С.А. Шейфер, М.Є. Шумило та інші.

Окремі питання висвітлені у роботах В.С. Афанас’єва, В.І. Василинчука, Л.Я. Гордіна, В.Л. Грохольського, С.А. Кириченка, В.М. Клименка, В.П. Климчука, П.В. Коляди, Р.Ю. Савонюка, С.М. Сівочека, С.М. Смокова, Г.Л. Чигрини.

Разом з тим, багато із вказаних вище проблем залишаються неврегульованими на законодавчому рівні. Вочевидь, що шляхи їх вирішення потребують концептуального наукового дослідження, а розв’язання можливе лише шляхом внесення збалансованих змін і доповнень не лише до КПК України, а й інших законодавчих актів, які регулюють діяльність із порушення кримінальної справи.

Викладені обставини, а також те, що дослідження проводиться в умовах реалізації Концепції судово-правової реформи, розробки проекту нового КПК України та прагнення нашої держави до євроінтеграції, безумовно свідчать про високий рівень актуальності обраної теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Наукове дослідження виконано відповідно до тематики пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, що потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004–2009 роки, затверджених наказом МВС України № 755 від 05 липня 2004 року. Робота спрямована на реалізацію основних положень Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007–2009 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.06 № 1767. Тема дисертаційного дослідження затверджена рішенням Вченої ради Донецького юридичного інституту (протокол № 3 від 29.03.2006 р.), розглянута і схвалена відділенням Академії правових наук України, включена до переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права за № 753 (2006 р.). Дисертацію включено до планів науково-дослідницьких робіт Донецького юридичного інституту ЛДУВС ім. Е.О.Дідоренка.

Мета і завдання дослідження. На підставі теоретичного осмислення та аналізу законодавства і наукової літератури, узагальнення слідчої, прокурорської та судової практики, сучасних теоретичних концепцій науки кримінального процесу, використовуючи при цьому світовий досвід, розробити теоретичні та практичні положення щодо особливостей порушення кримінальних справ за матеріалами оперативно-розшукових заходів, приведення у відповідність до Конституції України окремих положень кримінально-процесуального і оперативно-розшукового законодавства України.

Для досягнення цієї мети були поставлені наступні взаємопов’язані завдання:

- розглянути формування та правове врегулювання діяльності з порушення кримінальної справи в кримінально-процесуальному законодавстві України;

- визначити зміст і завдання стадії порушення кримінальної справи;

- проаналізувати законодавче визначення приводів і підстав до порушення кримінальної справи, визначити неврегульовані, дискусійні та спірні питання; розробити і обґрунтувати пропозиції щодо шляхів їх усунення та унормування;

- розробити і обґрунтувати пропозиції щодо законодавчої регламентації взаємодії слідчого і оперативного працівника на стадії вирішення питання про порушення кримінальної справи;

- встановити особливості одержання та використання оперативно-розшукової інформації в стадії порушення кримінальної справи;

- розробити пропозиції щодо удосконалення та законодавчого врегулювання процесуального порядку порушення кримінальної справи за матеріалами оперативно-розшукових заходів;

- проаналізувати законодавчі та відомчі нормативні акти щодо прокурорського нагляду за кримінально-процесуальною і оперативно-розшуковою діяльністю у стадії порушення кримінальної справи, визначити прогалини та запропонувати заходи з їх усунення;

- дослідити зміни до кримінально-процесуального законодавства щодо судового контролю за порушенням кримінальної справи, наданням дозволу на проведення окремих оперативно-розшукових заходів під час перевірки заяв (повідомлень) про злочини, визначити неузгодженості й суперечності, обґрунтувати пропозиції щодо їх законодавчого врегулювання;

- за результатами дослідження запропонувати зміни і доповнення до кримінально-процесуального і оперативно-розшукового законодавства щодо приведення їх у відповідність до Конституції України, виключення неузгодженостей і суперечностей між ними;

- сформулювати основні положення щодо удосконалення законодавчого врегулювання процесуальної діяльності з порушення кримінальної справи взагалі і застосування у цій діяльності оперативно-розшукових заходів зокрема.

Об’єктом дисертаційного дослідження є сукупність кримінально-процесуальних відносин, які виникають між різними суб’єктами під час кримінально-процесуальної і оперативно-розшукової діяльності з отримання, перевірки і вирішення заяв (повідомлень) про злочин.

Предметом дослідження є особливості порушення кримінальних справ за матеріалами оперативно-розшукових заходів.

Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети і завдань, його об’єкта та предмета. Методологічну основу дослідження становить сукупність діалектико-матеріалістичних методів сучасної теорії пізнання соціальних явищ та процесів у сфері дії держави та права. У дослідженні також використано дедуктивний метод, який на основі вивчення окремих праць та юридичних документів дозволив зробити певні узагальнення (підрозділи 1.1, 1.2, 2.2). Для вивчення розвитку вітчизняного кримінально-процесуального законодавства щодо діяльності з порушення кримінальної справи застосовувався історично-правовий метод (підрозділи 1.1, 1.2). Для аналізу і характеристики сучасних нормативно-правових актів та наукових праць, присвячених кримінально-процесуальній і оперативно-розшуковій діяльності, прокурорського нагляду і судового контролю у стадії вирішення питання про порушення кримінальної справи використано порівняльно-правовий і описово-аналітичний методи (розділи 1, 2, 3). Логіко-юридичний метод застосовували для поглиблення розуміння понятійного апарату дисертації (підрозділи 1.1,1.2, 2.1, 2.2, 3.1, 3.2). Статистичний метод дозволив зробити висновки про характер і стан сучасної злочинності (підрозділи 2.2, 3.1). Дослідження змісту правових документів, що передбачають можливість застосування оперативно-розшукової діяльності під час перевірки заяв (повідомлень) про злочини здійснювали формально-юридичним методом (підрозділи 1.2, 2.2, 2.3, 3.1). Соціологічні методи (анкетування, вивчення кримінальних справ, справ оперативного обліку тощо) застосовували під час вивчення практики застосування кримінально-процесуального і оперативно-розшукового законодавства (підрозділи 1.2, 2.2, 2,3, 3.1, 3.2). Названі методи дослідження використовувалися в роботі у взаємозв’язку і взаємозалежності.

Все це дозволило вірно визначити наукові позиції дослідження, обрати належні методи щодо збирання та вивчення матеріалів, оцінки одержаних результатів роботи.

Теоретичну основу дослідження складають наукові праці, монографії, підручники, навчальні посібники, збірники наукових статей вітчизняних та зарубіжних вчених, що відносяться до науки кримінально-процесуального права, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності, а також інших галузей наукових знань.

Емпіричну базу дослідження становлять результати анкетування та інтерв’ювання слідчих органів внутрішніх справ та податкової міліції України (128), оперативних працівників органів внутрішніх справ та податкової міліції України (150), прокурорських працівників районних, міжрайонних, міських та обласних прокуратур (42), суддів місцевих та апеляційних судів (36), вивчено, проаналізовано і узагальнено 145 кримінальних справ, які перебували у провадженні слідчих підрозділів МВС та податкової міліції України. Дослідження проводилося протягом 2006-2010 років на території Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Кіровоградської, Луганської та Харківської областей. Використовувався багаторічний особистий досвід практичної роботи автора на оперативних та слідчих посадах в системі МВС та податкової міліції України.

Нормативно-правовою базою дослідження є Конституція України, чинне кримінально-процесуальне і оперативно-розшукове законодавство, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, Генеральної прокуратури України, МВС України, Міністерства юстиції України, рішення Конституційного та Верховного судів України, проекти кримінально-процесуального кодексу та закону про оперативно-розшукову діяльність. У ході дослідження проаналізовано кримінально-процесуальне і оперативно-розшукове законодавство Російської Федерації, Латвійської Республіки, США, ФРН, Франції, Англії.

Наукова новизна отриманих результатів зумовлена характером обраної теми та підходами до її дослідження й вирішення. Дослідження проведено в умовах реалізації Концепції судово-правової реформи та підготовки нового Кримінально-процесуального кодексу України. Ґрунтуючись на досягненнях науковців-процесуалістів в роботі пропонується вирішення недостатньо вивчених, неврегульованих і дискусійних питань законодавчого, методичного та організаційного характеру. Автором сформульовано концептуально нові наукові положення та висновки, що мають важливе теоретичне та практичне значення, зокрема:

Вперше:

- обґрунтовано, що чітке законодавче визначення початку кримінального процесу (кримінально-процесуальної діяльності), є початком стадії порушення кримінальної справи;

- запропоновано авторське визначення приводу до початку кримінально-процесуальної діяльності, відповідного до якого ним є факт отримання (виявлення) і реєстрації органом дізнання, слідчим, прокурором або судом відомостей, що вказують на вчинене або підготовлюване злочинне діяння, який зобов’язує зазначених посадових осіб почати кримінально-процесуальну діяльність, в межах якої виконати необхідний обсяг передбачених нормами КПК заходів та прийняти процесуальне рішення про порушення кримінальної справи або про відмову в її порушенні;

- доведена необхідність визначення у КПК підстав перевірки заяви (повідомлення) про злочин шляхом проведення ОРД.

Удосконалено:

- позиція, згідно якої поняття «кримінальний процес» і «кримінальна справа» не співпадають. Процесуальна діяльність певних посадових осіб з розгляду заяв (повідомлень) про злочини, що регламентована кримінально-процесуальним законом, розпочинається значно раніше прийняття підсумкового рішення про порушення кримінальної справи або відмову в її порушенні;

- позиція, згідно якої у законодавстві повинно йтися не про приводи до порушення кримінальної справи, а про приводи до початку кримінально-процесуальної діяльності, а отже, - до початку кримінального процесу;

- положення щодо режиму реєстрації, засобів та строків перевірки відомостей про злочин шляхом проведення оперативно-розшукових заходів.

Дістало подальшого розвитку:

- позиція відповідно до якої без доказування неможливо вирішити питання про наявність або відсутність підстав до порушення справи або відмови в її порушенні;

- твердження, що з моменту початку кримінально-процесуальної діяльності, в разі необхідності, посадова особа, яка уповноважена вести кримінальний процес, повинна мати визначені законом повноваження щодо проведення слідчих дій, які скеровані на отримання та закріплення доказів, необхідних для вирішення питання про порушення кримінальної справи, або відмову в її порушенні;

- пропозиція про розмежування на законодавчому рівні і викладення окремими статтями КПК приводів до початку кримінально-процесуальної діяльності і підстави до порушення кримінальної справи;

- положення, відповідно до якого рішення про відмову в порушенні кримінальної справи може бути прийнято лише за наявності реабілітуючих підстав, якщо вони достовірно встановлені сукупністю доказів на час його прийняття. В інших випадках кримінальна справа повинна бути порушена;

- обґрунтування, що норма про десятиденний термін перевірки не відповідає вимогам сьогодення, в окремих випадках не дозволяє вирішити питання, пов’язані з прийняттям рішення про порушення кримінальної справи. Запропоновано зміни до частини 4 та 5 ст.97 КПК України та сформульована їх редакція.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони є основою для подальшого розвитку та вдосконалення кримінально-процесуального та оперативно-розшукового законодавства. Сформульовані дисертантом положення, висновки, рекомендації і пропозиції використовуються:

- у практичній діяльності слідчих підрозділів податкової міліції ДПА України (акт впровадження від 18.05.2010 р.) та слідчих підрозділів ГУ МВС України у Донецькій області (акт впровадження від 12.05.2010 р.);

- у навчальному процесі Донецького юридичного інституту ЛДУВС ім. Е.О.Дідоренка як складова частина питань, що відображені в темах № 8 (для курсантів) і № 9 (для студентів факультету права) «Порушення кримінальної справи» з курсу «Кримінальний процес», спецкурсах «Забезпечення конституційних прав та свобод громадян під час розслідування кримінальних справ», «Дізнання в органах внутрішніх справ», «Досудове слідство у справах про дорожньо-транспортні події» (акт впровадження № 7 від 26.05.2010 р.);

- у законотворчій роботі – пропозиції про внесення змін та доповнень до чинного законодавства направлені до Верховної Ради України (лист від 02.04.2010 р. № 04-19/14-730) і до Національного комітету по боротьбі з корупцією (лист від 14.04.2010 р. № 4921).

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри кримінального процесу ДЮІ ЛДУВС ім. Е.О.Дідоренка. Теоретичні положення, висновки та пропозиції зроблені автором у процесі дослідження, оприлюднені на десяти конференціях: Всеукраїнська науково-практична конференція «Процесуальні гарантії дотримання конституційних прав громадян у кримінальному судочинстві» (Донецьк, 2004); Всеукраїнський науково-практичний семінар «Актуальні проблеми удосконалення кримінально-процесуального законодавства» (Дніпропетровськ, 2005); Міжнародна науково-практична конференція «Питання реформування кримінального судочинства» (Донецьк, 2005); Постійно діючий семінар «Методологічні проблеми теорії та практики оперативно-розшукової діяльності в сучасних умовах» (Луганськ, 2007); Міжвузівський науково-практичний семінар «Удосконалення норм кримінально-процесуального законодавства України» (Луганськ, 2008); Міжвузівська науково-практична конференція «Проблеми теорії і практики застосування норм права у кримінальному судочинстві» (Херсон, 2008); Міжнародна науково-практична конференція «Сторіччя розшуку: історія, сучасність та перспективи» (Одеса, 2008); Всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні проблеми кримінального судочинства» (Донецьк, 2009); Міжнародна науково-практична конференція «Кримінальна юстиція в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку» (Другі Донбаські правові читання) (Луганськ, 2010 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція «Особливі провадження у кримінальному процесі України: проблеми теорії та практики» (Донецьк, 2010).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації знайшли відображення у п’ятнадцяти одноособових наукових публікаціях, з яких 11 у вітчизняних фахових виданнях, затверджених ВАК України та 4 наукових статтях за результатами виступів на наукових конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації відповідає меті і завданням дослідження, і композиційно складається із вступу, трьох розділів, які містять 7 підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел (270 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 284 сторінки, з них основний текст дисертації - 194 сторінки, додатки на 59 сторінках.