| Краткое содержание: |
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; висвітлено зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами; визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет; охарактеризовано методи дослідження, наукову новизну одержаних результатів і їхнє практичне значення; подано відомості про апробацію основних положень дослідження, його структуру та обсяг.
Розділ 1 «Загальнотеоретичні засади правового нігілізму» складається із чотирьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 «Виникнення та еволюція явища нігілізму і його національно-історична ґенеза» дослідження поняття та явища правового нігілізму розпочато з етимологічного та енциклопедичного аналізу терміна «нігілізм». Систематизовано результати наукового вивчення означеного феномену. Обґрунтовано твердження, що як філософсько-етична ідеологія критичного спрямування нігілізм був складовою практично усіх розвинутих філософських систем античності; у період Середньовіччя набув форм «боговідступницької» ідеології; у ХVІІІ ст. виділився окремий вид соціально-економічного (політичного, правового) нігілізму. Найбільш радикальних форм соціально-політичний нігілізм набув у Росії в межах окремого виду філософії – «марксистсько-ленінського вчення». Оцінюючи ґенезу правового нігілізму на території України, стверджено, що соціально-економічні та політичні умови розвитку радянської імперії сприяли формуванню у суспільній свідомості негативного ставлення до способу здійснення державної влади та нормативного регулювання. Ретроспективна обставина єдиної просторової сфери і тривалого перебігу суспільно-політичних і культурологічних процесів спричинила надзвичайну поширеність антиправових поглядів у свідомості українського народу, «вбудувала» їх у національний менталітет. Зважаючи на вищесказане, зроблено висновок про складність процесу виправлення означеної деформації правосвідомості.
У підрозділі 1.2 «Поняття правового нігілізму: дефінітивні підходи до розуміння, природа, сутність» на основі феноменологічного підходу правовий нігілізм визначено як комплексний міжсистемний феномен, соціальне, психологічне, ідеологічне явище, що полягає в мотивованому свідомому відторгненні девіантним суспільним середовищем права та пов’язаних із ним цінностей. Сутність його полягає у вираженні через розумову діяльність та поведінковий акт негативно-заперечного ставлення суб’єкта до права (правової дійсності). Його ознаками, як феномена, є: соціальна природа, комплексність, багатовимірність, складність структури. Акцентовано, що правовий нігілізм характеризується: здатністю до самоорганізації; саморозвитку (синергетична складова); соціально шкідливим характером; поширенням у девіантно налаштованій частині соціуму; активізацією в періоди суспільних перемін.
Сформульовано висновок про те, що правовий нігілізм за своєю природою є складним соціальним феноменом, який має міжсистемні зв’язки і проявляється в різних сферах соціуму. Це неоднозначне явище є девіацією у правовій свідомості (поведінці) певних груп суб’єктів, що характеризується наявністю мотивованого внутрішнього переконання щодо непотрібності правової регуляції суспільних відносин та здійсненням заснованого на цьому переконанні відповідного поведінкового акту.
У підрозділі 1.3 «Структура та класифікація правового нігілізму», визнаючи вади проаналізованих наукових поглядів щодо структури правового нігілізму, запропоновано розглядати її з позиції загальнофілософського пізнання певного явища – за об’єктно-суб’єктним складом. Об’єктно-предметну складову дії правового нігілізму досліджено як явище, матеріальну чи духовну реальність, з приводу яких виникає специфічний умонастрій, що полягає в запереченні, нехтуванні або байдужому ставленні суб’єкта до вказаного об’єкта. Об’єктом впливу з боку правового нігілізму, в широкому розумінні, є правова дійсність, у вузькому – теорія, ідеологія та практика правової організації суспільного життя, які оцінюються з позиції суб’єкта. Суб’єктна складова правового нігілізму – це носії відповідної девіантної свідомості, які є колективними (певні групи, частина суспільства) або індивідуальними. Наголошено на нерозробленості у правовій науці проблематики специфічності статусного правового нігілізму. Дослідження класифікації правового нігілізму дозволило зробити висновок про важливість застосування різних критеріїв визначення видів (рівнів) цього явища. Розширюючи межі наявних видів (рівнів) правового нігілізму, на прикладі аналізу державно-правової дійсності України констатовано появу його неоформ, а також необхідність розробки критеріїв для їх ідентифікації з метою вироблення алгоритму протидії.
У підрозділі 1.4 «Детермінанти правового нігілізму» відзначено, що оскільки правовий нігілізм є негативним продуктом функціонування соціальної системи, то причинами його виникнення є внутрішні суперечності, диспропорції в розвитку соціуму. Аналіз джерел, причин та умов живлення правового нігілізму дав підстави об’єднати їх спільним терміном «детермінанти» з урахуванням різного ступеня впливу останніх на формування досліджуваного явища. Вивчення взаємозв’язку детермінант правового нігілізму з дійсністю зумовило їх поділ на об’єктивні та суб’єктивні; критерій внутрішнього змісту – на історичні, соціокультурні, ідеологічні, особистісно-психологічні, соціально-економічні, юридичні, трансформаційні. Остання категорія є визначальною для сучасного стану розвитку правового нігілізму в українському суспільстві. До особливостей трансформаційних детермінант віднесено: їхню зумовленість певними суспільними мегапроцесами; комплексність; значний негативний потенціал; спроможність впливати на широке коло суб’єктів. Вказано на можливість взаємовпливу, переродження одного виду чинників в інший, а відтак на необхідність їх докладного дослідження. Зроблено висновок, що першоважливою умовою зниження рівня правового нігілізму є розв’язання комплексу суспільних проблем, передусім соціально-економічних.
Розділ 2 «Особливості прояву правового нігілізму в сучасному українському суспільстві та перспективи його мінімізації» складається з п’яти підрозділів.
У підрозділі 1.2 «Загальна характеристика трансформаційних процесів і змін суспільної свідомості у сучасній Україні» досліджено сутність змін, що відбуваються в житті українського соціуму двома останніми десятиліттями. На основі аналізу наявних наукових концепцій у межах політологічної «теорії переходу» зроблено висновок, що параметри сучасного українського суспільства не дають змоги визначити сутність перетворень як «демократичну трансформацію».
Акцентовано, що сукупність об’єктивних і суб’єктивних чинників визначає особливості трансформаційного переходу в Україні, як-от: складність і тривалість процесу становлення розвиненої демократії та громадянського суспільства, уповільнені темпи розбудови соціально орієнтованої правової держави. Більш прийнятний термін на означення суспільних змін це – «посткомуністична трансформація». Вказано, що сучасний стан трансформаційних перетворень в Україні збігається з кризою системи соціальних норм – аномією, що підтверджено соціологічним опитуванням. Правосвідомість перехідного суспільства є неоднорідною, суперечливою, девіантною.
Отже, небезпека існування явища правового нігілізму за таких умов полягає в тому, що він стає самодостатньою асоціальною системою, яка має синергетичну складову, виступає певною контркультурою права, стрімко збільшує темпи зростання.
У підрозділі 2.2 «Поняття та особливості форм прояву правового нігілізму» на основі виведеного поняття форм прояву правового нігілізму (об’єктивована сукупність негативних, соціально шкідливих реакцій суб’єкта на чинне в суспільстві право та пов’язані з ним цінності) здійснено їх аналіз на етапі правотворення (нігілістична ідеологія, нігілістичне нормотворення) та правореалізації (активна і пасивна нігілістична юридична практика). З-поміж інших фактів проникнення правового нігілізму в усі сфери життя соціуму як приклад прояву нігілізму на етапі правотворення проаналізовано неякісну законодавчу діяльність Верховної Ради України. Вказано, що найнебезпечнішим виявом активної нігілістичної юридичної практики визнано злочинність, інші види правопорушень, зокрема щодо прав людини. Пасивні дії суб’єктів щодо реалізації зобов’язальних та уповноважувальних норм, яким відповідають форми реалізації і використання права, визначено як пасивну нігілістичну юридичну практику. Акцентовано, що найбрутальнішим виявом пасивної нігілістичної поведінки з боку уповноважених суб’єктів є відступи від законодавчо визначених норм і порядку функціонування органів судової і виконавчої влади; найпоширенішими явищами – бюрократизм і неналежне виконання чиновниками своїх обов’язків; найнебезпечнішим, з огляду на призначення права, – неефективне судочинство. Форми прояву правого нігілізму є багатоманітними та невичерпними, що ускладнює проблему їх нівелювання. Вказано, що проникнення правового нігілізму в діяльність усіх гілок влади суттєво ускладнює формування в Україні правової держави.
У підрозділі 2.3 «Новітні форми вираження правового нігілізму» доведено, що в умовах суспільної трансформації ступінь поширення правового нігілізму є значним, а його об’єктно-предметний склад – широким. Просторовою сферою антиюридизму є різноманітні сфери суспільного життя. Доповнюючи перелік описаних у літературі відносно нових видів (політичного, елітарного, економіко-, державно-) правового нігілізму, на основі аналізу українських реалій зафіксовано появу національно-регіонального, партійно-фракційного, мовного, ґендерного, популістського, прагматичного, релігійного тощо нігілізму. Акцентовано, що особливо небезпечними неоформами є явища расизму та ксенофобії, які, як й інші, потребують наукового осмислення й ефективної практики викорінення.
У підрозділі 2.4 «Правовий нігілізм у професійно-юридичній діяльності працівників міліції» визначено та обґрунтовано емпіричними даними тезу, що властиве українському суспільству явище правового нігілізму проявляється також у юридично-професійній діяльності міліції. Сформульовано авторське визначення статусного (щодо цієї професійної групи) правового нігілізму як породженого девіантною правосвідомістю негативно-заперечного ставлення до права та пов’язаних з ним цінностей, що є властивим у тій чи іншій мірі окремим представникам професії. Воно може проявлятися у допрактичній (нігілістично-правові стереотипи й установки) та у практичній (неналежна діяльність щодо виконання покладених на посадову особу завдань) сфері через недотримання цією категорією осіб чинного законодавства, норм і принципів правоохоронної діяльності. Констатовано, що найнебезпечнішими виявами міліцейського правового нігілізму є загальнокримінальні та посадові злочини, а також протизаконне насильство, яке визначається як насильницькі дії будь-кого з працівників міліції – представника влади, суб’єкта повноважень, стосовно окремої людини чи групи осіб усупереч офіційному законодавству, у результаті нелегітимного використання наданих владою повноважень. Зазначено, що проблема існування антиюридизму в середовищі працівників міліції детермінується об’єктивними та суб’єктивними чинниками, усунення яких сприятиме мінімізації цього ганебного явища і покращенню якості роботи міліцейського відомства.
» складається з двох логічних частин. У першій узагальнено теоретичні положення, які потрібно враховувати під час оцінювання перспектив подолання правового нігілізму; у другій – наведено конкретні пропозиції – алгоритм протидії правовому нігілізму.
Вказано, що особливості сучасного стану розвитку та характеру правового нігілізму ускладнюють процес його нівелювання, практично унеможливлюють повне його подолання, щоправда, допускають суттєве зниження його рівня. Програма боротьби з правовим нігілізмом мусить містити комплекс загальносоціальних (економічних, політичних, культурно-просвітницьких), спеціально-юридичних та виховних заходів. В основі таких дій, виконання яких покладено на державу і суспільство, має лежати одночасне розв’язання низки завдань: послаблення негативних чинників соціального розвитку; стимулювання духовної сфери; підвищення загальної правової культури. Подано конкретні пропозиції для мінімізації рівня правового нігілізму.
|
